Ви знали, що площа Незалежності, порожня вдень, має космічний вигляд вночі? А що в Сумах є штучна гора, звідки відкривається краєвид на плавні й ліс? Ми не знали, поки не запитали в сумських митців, які місця їх надихають. Тепер розповідаємо, де вони відпочивають і що люблять у місті. А якщо захочете дізнатися, чому місцеві інфлюенсери люблять Суми, то переходьте за цим посиланням.
Люди часто не помічають маленьких деталей, які, власне, і створюють всю красу. Я дуже тішуся, що зараз у місті проводять усе більше екскурсій, щоб не просто досліджувати його закутки, а й заглиблюватися в історію.
Парк імені Асмолова — точно одне з улюблених місць у Сумах. Тут я зізнавався в коханні, тут в коханні зізнавалися мені, тут ворон кидав у мене з дерева жолуді, мабуть, щоб не бачити й не чути цього. Тут відчуваєш, ніби часу не існує. Навіть звуки, здається, затихають. Не чути гулу машин і звичного міського шуму. Ще там є величезна сосна в горщику, поруч з якою живуть їжаки. А озеро на Ганнівці — це чудо. Там живуть чаплі, лебеді та черепахи. А схили нагадують рисові поля.
Є і неочевидні місця. Для мене вони дещо ностальгічні, тому здаються чарівними — це останні два будинки на вулиці Британській (від центральної прохідної Сумського НВО до пожежної частини).
Біля них ростуть каштани. Цією вулицею я повертався додому зі школи — там постійний затишок і немає людей. Сходіть туди, і ви точно побачите вічну калюжу, а за нею — ці два будинки, вкриті білою плиткою.
Згадуючи всі ці місця, хочеться лише одного, щоб з ними нічого не сталося. Ми живемо в реаліях, коли ракетний удар може перетворити все, що ми любимо, на спогад. Тому треба берегти те, що маємо: старі будинки, пам’ятки природи. Мене завжди дратувало те, що в Сумах стільки краси, але вона занедбана.
Я хочу бачити Суми розвинутим європейським містом, з туристичним центром, в якому до кожного будинку ставляться з повагою, а не завішують його мільйоном вивісок, і не фарбують у фіолетовий колір. Я впевнений, що колись так і буде. Треба тільки встояти, а потім обрати владу, яка буде піклуватися про місто.
Це люди, які вирішили не їхати кудись за кращими умовами, а робити їх тут. Адже не місто впливає на нас, а ми на місто.
Попри роботу в театрі, що займає багато часу, все ж раз на місяць заходжу в книжкові магазини на «сотні». Особливо кайфую від українських класичних творів із новим дизайном обкладинок. Ще на Соборній є магазин із коміксами. Відчуваю себе дитиною, коли там буваю.
На перервах між репетиціями бігаю за м’ятними круасанами в «Coffeeman» — вони неймовірні. Але їх швидко розбирають, бо смачні. Ще знаю два бари в Сумах «ФОП Журавльова» і «Соборна 33». У «Соборній» є коктейль із назвою «Театр Щепкіна».
Також з друзями й колегами ходимо в «Планету Кіно». Це вже певна традиція. Коли виходить новий український фільм, йдемо гуртом підтримувати його. Особливо приємно, коли в компанії є хтось причетний до створення кінострічки. Наприклад, актор театру Щепкіна Сергій Медін зіграв роль Іллі, жителя окупованої території, у якого вбили сина, у фільмі «Мати апостолів», а Ігор Білиць написав п’єсу, за якою зняли «Уроки толерантності».
У Сумах багато водойм, біля них є майданчики для занять спортом: турніки, бігові доріжки, волейбольні поля. Але хотілося б, щоб ці місця були більш доглянутими, а річки та озера — чистішими.
Природа в місті. Фото: Цукр/Захар Ювко
Я був приємно здивований, коли побачив, які роботи виставлені в художньому музеї. Квиток туди коштує дешево, і за ці гроші можна побачити світові шедеври живопису.
Вже декілька років поспіль Театр Щепкіна грає вистави у «Дворику на Кузнечній». Це завжди теплі зустрічі з особливою атмосферою та неймовірними людьми. А цієї зими з’явився ще і «Хаб на Кузнечній». Подібні місця створюють довкола себе простір однодумців, які, я переконаний, спонукатимуть місто рухатися вперед.
Дивно, але чомусь саме у цьому місці натовпи не відлякують і не псують локацію, а навпаки дають приємне відчуття того, що місто живе, кипить і ось — його серце! Продавці повітряних кульок, байкери зі своїми металевими конями, вуличні музики. Нерідко сам там виступаю, а гуляючи вечорами, обов’язково приходимо з друзями на Театральну по каву та кайфуємо від цієї юрби.
Зовсім іншу атмосферу має площа Незалежності. Бетонний цвинтар та безлюдна вітряна пустка вдень, ввечері набуває просто космічного вайбу. Там часто немає освітлення, а поруч стоять будівлі, що не світяться, тому можна побачити на небі сузір’я у центрі міста. Ввечері на шляху додому завжди зупиняюся тут на кілька хвилин, дивлюсь у небо та думаю про вічне. Дуже заспокоює та допомагає зібратись докупи.
Ще є локація, яка стала моєю улюбленою. Уявіть собі високу гору посеред рівнини. Довкола неї — плавні, за ними ліс, а на обрії видніється рідне місто. А як заходить сонце, над Сумами небо забарвлюється золотим сяйвом.
Ця гора штучна, її насипали з гіпсових відходів Хімпрому, а знаходиться поруч із вулицею Миколи Лукаша. Проте з неї відкриваються приголомшливі краєвиди. Тут мене завжди накриває хвиля впевненості в майбутньому, мотивації для теперішнього й любові до нашого міста. Піднятись на гору можна пішки чи на велосипеді, вона того варта.
Насправді останнім часом я трохи «відбилася» від соціуму. Мої колеги роз’їхалися. Дуже пригнічує, що митцям не хочеться залишитися в місті. Мабуть, тому що довгий час культурне життя тут було в анабіозі.
Раніше ми багато часу проводили в Сумській міській галереї, яка об’єднувала творчих людей, давала простір для самореалізації, привозила виставки дуже потужних українських художників. Але це було давно.
Стежки у середмісті Сум. Фото: Цукр/Захар Ювко
