Режисер, актор та драматург львівського театру Ігор Білиць написав свою першу п’єсу «Гей парад» у 2017 році. Це комедія про стереотипи та нетолерантних людей, які живуть поруч із нами. Ігор не сподівався, що колись державні театри матимуть сміливість поставити таку виставу. Але влітку 2023 року Сумський національний театр імені Щепкіна першим зачепив цю складну тему. Там поставили «Родину Веселку» за мотивами п’єси Ігоря Білиця. Режисеру сподобалося, як театр інтерпретував його текст, а сьогодні він і сам приїхав у Суми, щоб познайомитися з акторами й поставити виставу про Шевченка «Сон. В підсвідомості бунтівника». У день народження Кобзаря Цукр розповідає, як іде підготовка вистави за поемою «Сон». Також дізнаєтеся, в чому успішність комедії «Гей парад» та навіщо режисер живе в театрі.

Про людей, які не обіймаються і не говорять теплих слів

Уявіть українську родину, що живе в хрущівці та не має коштів, щоб оплатити комуналку. Сімʼя часто свариться, а дехто з її членів — гомофоби, дискримінують ЛГБТК+ людей. Як родині покращити стосунки та стати толерантними? А що як певний час пожити в одній квартирі з геєм? Цю тему розкрив режисер Ігор Білиць у своїй першій п’єсі «Гей парад» — комедії про стереотипи. За п’єсою у червні театр імені Щепкіна поставив «Родину Веселку» і став першим державним театром, що показав роботу режисера.

Фото: Сумський театр імені Щепкіна

Ігор Білиць — киянин, який із 2022 року працює в Національному драматичному театрі імені Марії Заньковецької, що розташований у Львові. Коли у 2012 році Ігор закінчив навчатися на режисера в Київському національному університеті театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого, створив Bilyts Art Centre — театральну школу і театр.

А ще Білиць драматург: написав шість п’єс, серед яких «Гей парад», створений у 2017 році. У 2024 році за сюжетом «Гей параду» в українському прокаті з’явився фільм «Уроки толерантності» режисера Аркадія Непиталюка.

— Це п’єса про дивних людей, які оточували мене в 90-х роках і живуть дотепер. Вони не обіймаються, не говорять рідним, що люблять їх, вважають психологів «мозгоправами» та не отримують радості від життя. Такі люди, як на мене, найчастіше є гомофобами, дискримінують людей за статтю чи сексуальною орієнтацією. У виставі я вирішив показати родину, бо у ній ми, зокрема, створюємося та змінюємося. Тож крізь неї можна прослідкувати, як формується нетолерантність.

Фото: Сумський театр імені Щепкіна

Ігор додає, що виставі потрібен був персонаж, який змусить сім’ю змінюватися. Тому в сюжеті з’являється гомосексуал Женя. У межах програми толерантності він має пожити з родиною кілька тижнів, натомість її члени отримають пільги — 90% знижки на оплату комунальних послуг.

Театр імені Щепкіна поставив «Родину веселку» за п’єсою режисера, не зважаючи на болючі соціальні теми та ненормативні слова, які є в тексті. Ігор думав, що на сцені державних театрів його п’єсу ніколи не покажуть, бо боятимуться чи просто не захочуть говорити про людей ЛГБТК+ спільноти. Втім, сумський театр це зробив, і вистава зацікавила багатьох глядачів.

У виставі театру я побачив деталі, яких немає у тексті, але які влучно доповнили виставу — портрети Леніна та Сталіна на стінах. Так, режисер «Родини Веселки» Владислав Писарев показав, як радянський період робив людей нетолерантними, тихими та водночас злими
Ігор Білиць

Як Цукр і сумський театр навчають толерантності

Улітку 2023 року Цукр випустив відео про ЛГБТК+ людей у Сумах. Після цього анонімний Telegram-канал опублікував пост із гомофобними заявами, де закликав знищити офіс і вбити членів редакції. До того ж там написали про «небезпеку» вистави «Родини веселки», яку актори театру показали влітку 2023 року у Дворику на Кузнечній. Автори посту дискредитували Цукр, режисера вистави Владислава Писарева й висловлювали гомофобні меседжі.

Фото з вистави у Дворику на Кузнечній

— Коли працюєш над важливими темами, найімовірніше зіштовхнешся із негативною реакцією нетолерантних людей, які хочуть контролювати й вказувати кому кого кохати. Попри це говорити про ЛГБТК+ дуже потрібно.

Ігор переконаний: якщо і медіа, і театр говоритимуть про ЛГБТК+, люди змінять свою думку і стануть толерантними. Натомість у російських театрах, додає режисер, є методички, що забороняють говорити про це. Тож якщо нам цінні європейські цінності, маємо навчитися поважати усіх людей, а не наслідувати РФ.

Щоб глядачі змінювали думку швидше, режисер Білиць побудував текст «Гей параду» на гуморі та буфонаді. Це такий стиль комедії, у якому автор підкреслює зовнішні ознаки персонажів та застосовує значні перебільшення.

— Глядачі впізнають на сцені своїх сусідів, знайомих, і це їх найбільше чіпляє. Вони сміються із фраз, вчинків героїв та водночас не хочуть повторювати їхні дії. Ця вистава про те, що без любові, розмов, цікавості одне до одного ми стаємо дискримінувати інших. Думаю, тому п’єса й успішна —люди сміються, а потім розуміють, що не хочуть бути такими.

Ночувати, їсти й репетирувати в театрі

Ігор Білиць вперше приїхав у Суми наприкінці січня. Йому сподобалося досліджувати зовнішню рекламу та архітектуру міста, зокрема, радянські будівлі. А ще, спілкуючись, він помітив, що сум’яни — позитивні й відкриті.

Протягом лютого він працював у Львові, а наприкінці місяця знову приїхав у Суми. Режисер живе просто в театрі. Говорить, що так може стати його частиною та повністю відчути атмосферу. У кімнаті з двома ліжками, душем і робочим місцем, він щоранку займається йогою. Для цього привіз із собою килимок. На столі лежать зелені дерев’яні кульки, нанизані на мотузку. Коли режисер стукає ними, вони видають дзвінкий звук. Каже, це допомагає йому сконцентруватися. Також є книга «Бунт проти імперії: українські шістдесятники» Радомира Мокрика. Ігор Білиць читає її для нової постановки. Щоранку режисер обходить весь театр, а потім йде на репетицію вистави, заради якої й приїхав.

— У 2021 році я захотів досліджувати українські театри: порівнювати їх між собою, розуміти, чим вони живуть. Тому моє найперше запитання до акторів театру Щепкіна звучало так: «Чому ви займаєтеся театром, чим він вам подобається?». Більшість з них відповіли, що в театрі можуть дуркувати та бути справжніми.

З директором театру Сергієм Дорофєєвим та його кількома учасниками Ігор був знайомий із 2020 року. Тоді режисер приїжджав у Сєверодонецьк і ставив «Три сестри та інші» в Луганському обласному театрі. Вже у 2024 році Дорофєєв запросив Білиця поставити «Сон. В підсвідомості бунтівника».

— День у театрі проходить швидко, інколи я й не помічаю, що протягом нього не виходив на вулицю. Зранку займаюся духовними практиками, йду в невелику їдальню, обходжу весь театр. Зазвичай зі мною в театрі ночують лише вахтери. Потім готуюся до вистави, бо режисер не просто має придумати, як її показати, а з’єднатися з простором, акторами, передати їм сенси й атмосферу. Об 11:00 починається перша репетиція.

У цей час актори роблять руханки та працюють над дикцією. Це потрібно, аби вони взаємодіяли одне з одним. І корифеї, і молоді учасники театру разом танцюють крамп — вуличний танець, зокрема, популярний у США. Для нього характерні вільні, виразні та енергійні рухи. Після цього всі концентруються на виставі, але спочатку акторам треба налаштуватися, — розповідає Ігор.

— На початку репетиції вони відповідають на запитання, чому Шевченко їм подобається? Це мають бути прості факти з його життя, аби зменшити пафосність образу строгого дядька з вусами та в шапці. А ще актори змагаються за те, хто ж гратиме його під час прем’єри. У виставі буде п’ять Шевченків з різними характерами: скромний, захоплений, саркастичний, щирий, ревнивий. Який краще — обиратимуть глядачі.

Вусань, що любить борщ з карасями

Ігор перечитував уголос поему «Сон» десятки разів, запитував у Шевченка: «Що ти хочеш мені сказати?». І він йому, схоже, «відповів». Режисер зрозумів, що виставу потрібно подати сюрреалістично та спростувати міф про «строгого вусаня».

– У поемі Шевченко описує три локації: Україну, Сибір і Петербург. Я заглибився у текст і зрозумів, що локації можна перенести у 20 століття. Він пише: «А он де під тином, опухла дитина, голоднеє мре, а мати пшеницю на панщині жне». Ці рядки наштовхнули мене згадати у виставі про Голодомор, зокрема, зачитати закон «Про п’ять колосків», також розповісти про Розстріляне відродження і закатованих людей.

Сибір мені нагадав страшне урочище Сандармох, тож у виставі згадую Курбаса, Куліша, Зерова. А Петербург згадуємо, як місто, побудоване на кістках козаків, яке вже тоді розросталося в імперію із загарбницькими планами. Дивовижно, що Шевченко передбачає всі ці події ще за 100 років
Ігор Білиць

Проте Ігор Білиць хоче показати Кобзаря не лише провидцем, а й простою, наближеною до нас людиною. Тому дозволяє собі трохи з нього пожартувати: розповідає, що Шевченко любив борщ з карасями чи мав 164 сантиметри зросту. Найбільше режисера дивували незламність та непокірність поета, актори ж взагалі говорили, що він соціопат.

— У в’язницях, на засланнях Шевченко все одно пише українською проти Росії, а потім видає це в Петербурзі. Він не боїться нічого, для нього головне – нести українство. Дехто з нас і досі не може відмовитися від російської мови, а треба рівнятися на Кобзаря.

Саме тому Ігор Білиць хоче спростувати радянський міф про Шевченка-борця з буржуазією і Богом. Натомість режисер прагне показати, які насправді характери «жили» в ньому. Тож 9 і 10 березня на сцені театру Щепкіна у виставі «Сон. В підсвідомості бунтівника» покажуть п’ять різних Шевченків.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Вас може зацiкавити

👥 Для Сум готують концепцію інтегрованого розвитку: що це та як вона може допомогти місту
Команда збирає пропозиції сум'ян
👨‍💼 Американський актор із «Надприродного» Міша Коллінз приїхав на Сумщину
Коллінз збирає кошти на машину для розмінування
🎤 «Суми подарували досвід тотально приємних виступів». Дмитро Білоус проведе стендап у «Дворику на Кузнечній»
Дмитро вже двічі виступав у Сумах
🖼 Згадати своїх: історія бордів, які присвятили художникам Сумщини
40 робіт митців на бігбордах
🎓 У центрі пройшла «скорботна хода» проти об’єднання гімназії №1 та школи №12 (оновлено)
Пройшли центральними вулицями міста
🗻 М’ятні круасани, гіпсові гори та напівдикі стежки. Митці розказали, чим Суми надихають
Куди ходять поети, художники, актори та музиканти

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: