Дитинство та юність більшості з нас були повні пригод та різноманітних гуртків після школи. Наприклад, випалювання на фанері, художня школа чи танці. А що, як це дитяче захоплення може перерости у справу життя? Сумчанин Ілля Родін займався у гуртку авіамоделювання, брав участь у змаганнях та будував свої власні літаки з карбону. Завдяки своєму досвіду та з допомогою товаришів його запросили у Лондон конструювати корпус воєнного дрона. На Цукрі читайте про його захоплення, співпрацю з майстрами Формули-1 та чому він буде конкурувати з Китаєм.
Нас врятував політех
Усе почалося з гуртка в Юному техніку, що на Нижньо-Холодногірській, всі його знають. Це було у 12-13 років, куди потрапив з друзями. Вони згодом пішли, а я залишився. Клуб розвалився, тому ми переїхали на інше місце. У нас було дуже багато проблем, щоб знайти нове місце. Все ж ми зупинилися у Сумському державному університеті, де нас прихистили. Тамтешня кафедра технологій машинобудівництва, на якій я з другом вчився та спільно займався авіамоделюванням, надала нам приміщення для занять.
У нас було власне обладнання, якесь ще дали на кафедрі. За світло ми не платили — «політех» нас цим забезпечував, це було зручно та класно. Там ми дуже активно займалися темою літаків: продавали їх по всьому світу таким же спортсменам, як ми, та їздили з ними на змагання, де самі брали участь. Наші два студенти перемогли на чемпіонаті Європи у 2019 році й це було дуже крутим досягненням — вийшло емоційненько.
Коли мені було 18 років, то щоб придбати літак, треба було викласти 500-800 доларів за простий літачок, який можна випадково розбити на змаганнях, навіть не помітивши цього, бо літають вони дуже швидко. Таких коштів я не мав, але його конструювання коштувало б 100-150 доларів. З товаришем ми почали щось таке робити самотужки. І в якийсь момент, через кілька років, ми дійшли до такої якості моделі літака, що її можна було продавати. Виникло питання: «Чому б і не продавати?».
На змаганнях до нас підходили та питали, чи зробимо літак на замовлення, а я відповідав: «Пфф, звичайно зробимо»
Ми літали у кордодромі, потім його розвалили
У змаганнях на такого роду авіамоделях, тобто у центрі кола стоїть пілот, який тримає літак на тросі та крутиться разом з ним, є багато класів. У них різні завдання. Наприклад, треба кружляти та робити фігури вищого пілотажу, демонструвати найбільшу швидкість. Є бої, де дві моделі врізаються, ганяючи одна за одною. Ще є гонка — клас, у якому я брав участь. У колі стоять три пілоти. Гонки на цих літаках схожі до Формули-1: є піт-стопи, механік, який дозаправляє паливо, та кількість кіл, які треба «вилітати».
Коли кордодром у Сумах розвалився, то фактично більше ніде було займатися цим видом спорту. Ну і, власне, у світі теж йде спад, а ковід цьому посприяв. Але це природний процес, бо такі змагання вмирають та приходить щось нове.
У смітник викинули деталей на 1200$
У 2019 році мене знайшла компанія з Лондону. Знайшли завдяки моєму другу, який вже був там. Компанія шукала спеціаліста по карбону. Карбон — це такий матеріал, який легший та міцніший за сталь, сплави з алюмінію тощо. Його використовують у сучасних спорткарах, спортивних велосипедах, буквально скрізь. У Сумах ми робили літаки саме з карбону та намагалися майструвати їх дуже легкими. Зрештою я познайомився з фірмою, з’їздив у Лондон та показав, що вмію. Потім мене просто взяли й вивезли, і я почав там працювати.
Як я взагалі до цього дійшов? Як казав Ілон Маск: «У нас є всі дуже класні інструменти в Інтернеті». Головне — знайти правильні джерела, відфільтрувати зайве та поступово, з кожним новим завданням, розширювати свої знання та галузі. Мене особливо цьому ніхто не вчив, прийшло, як необхідність конструювання літаків. І понеслося: інтернет, інтернет, відосики, статейки, проби, помилки, проби, помилок на кілька тисяч доларів. На початку, бувши студентом, це були нереальні суми.
Я досі відточую свою техніку роботи з карбоном. Кожна нова деталь та нове завдання потребує мільйону зусиль. Не думаю, що з часом це може змінитися
Минулого року ми викинули деталей на 1200 доларів приблизно. Це при тому, що у цей час я був у Лондоні, тому хлопці в Сумах не так активно займалися виготовленням. Зараз у нас немає стільки браку, через змінений технічний процес, але з десяти деталей, одна може бути бракованою.
У Лондоні працював над воєнним дроном
Ще тоді, коли займався літаками, то спробував дрони. Я керував літаком у двох площинах, за кермом авто так само у двох, а дронами керуєш вже у трьох площинах. Польоти на них дуже захоплюють, адже ти сидиш ніби у кабіні літаку і просто постійно думаєш про це. Звісно, що керування цими дронами не для всіх: комусь подобаються технічні речі, комусь — ні. У світі така тенденція, що дрони зараз, напевно, наймасовіший ринок для хобі.
Я одразу вхопився за нову можливість. Це був стартап, на якому ми працювали над воєнним дроном з підвісним озброєнням
Він мав бути оснащений штучним інтелектом, захистом пропелерів, стабілізацією. Його застосовували б у розвідуванні будівель, тобто він першим мав «заходити» у приміщення та брати на себе удар, якщо будуть засідки. У 95% випадків, коли військові вриваються у невідому кімнату, то перша людина, яка заходить, помирає. Щоб уникнути цього, дрон залітатиме, робитиме розвідку та, можливо, зможе завдати удар по цілях. Аж потім заходитимуть люди.
Конкретно моє місце полягало у розробці корпусу. Мені давали все комплектування, яке мало би бути у ньому, а я робив дизайн, збирав 3D-моделі та навколо цього конструював корпус. Конструкція була дуже складною, оскільки моторів було шість, дрон мав би підіймати дуже багато ваги.
Вчив тих, хто робив деталі для Формули-1
Власне, я займався корпусом від початку проєкту. CAD (комп’ютерне моделювання), замовлення деталей з алюмінію та інших металів для усієї конструкції — все було на мені. У мене була команда, у якій двоє людей були з Формули-1 зі складу команди Макларен. Мені дуже пощастило, бо ці люди протягом 20-ти років створювали монококи, спойлери та інші деталі з карбону для найпрестижніших перегонів світу. Одному з них 45, іншому 60 років. Мені навіть вдалося чомусь навчити їх, оскільки вони займалися великими деталями, а я дуже дрібними. Вони навчили мене технікам укладання різних видів карбону. Вийшла настільки чудова співпраця, що серед усього проєкту ми були попереду всіх.
Але цей стартап завершився, через удар коронавірусу. Буквально через два місяці, як туди поїхав. Ми протрималися деякий час, потім інвестор вийшов з компанії, бо втратив гроші в інших галузях та не додав другу частину інвестицій. Так, не знайшовши жодного іншого інвестора, проєкт закрився у грудні 2020 року. Сумно, прикро, люди без роботи, але нестрашно. Усі отримані знання я привіз до Сум та повернувся до роботи з дронами для широкого загалу.
Я така людина, яка знає, що подобається робити, тому стараюся просуватися цим шляхом. Це приносить мені кайф і я знаю, що в якийсь момент мої розробки дійдуть до продукту та можна буде заробляти на цьому
Але цей процес дуже кропіткий, бо для світу дрони — це новий напрям діяльності. Чому я говорю новий? Тому що їм реально років десять. Ми досі знаходимося у відправній точці цієї індустрії та наразі тут є місце для всіх. Тобто ринок відкритий до ідей. Як з’ясувалося з досвіду Лондона, інвестори відкриті до чогось позитивного, що приносить користь. Це можуть бути розваги, як робимо ми, або медичний дрон, який возить вакцини. Нікому, окрім державного апарату, не цікаві дрони-вбивці, до того ж на це потрібні чималі кошти, які є лише в оборонних бюджетах.
Коли стрибаю на нашому корпусі, йому хоч би що
Головна спеціалізація нашої команди в Сумах — це виробництво та продаж каркасів для дронів. До нашої команди з трьох інженерів ми долучили маркетолога. Для нас це наступний крок, який передбачає розповсюдження наших виробів та ідей. Досі рамки виготовлялися методом фрезерування (вирізання) з карбонового листу. Були спроби робити форми, але вони виявилися нерентабельними та дуже важкими. Ми пішли іншим шляхом: укладаємо формовану вуглецеву тканину, яка просто міцніша. Так, це складніше, але ми отримуємо міцність у два-три рази вищу, ніж методом фрезерування.
Ми наголошуємо на міцності, бо вона відіграє дуже велику роль. Коли цим двигунам даєш повний газ, а потім зупинку, і так знову, то вони починають вібрувати. Коли від цього починають деренчати лопатки, то втрачається зачеп з повітрям. Мізки дають двигунам більшу потужність, щоб компенсувати втрату контролю і вібрації посилюються ще більше по тому ж колу. Увесь цей ланцюг призводить до втрати контролю над дроном, а якщо до цього були мікропошкодження, то вони можуть перерости в аварію у повітрі, коли відірветься двигун.
Наші промені не ламаються взагалі. Ми врізали дрони об бетон, вони на повній швидкості летіли у стіну, я ставав на них та стрибав усією вагою у 90 кілограмів — жодної поломки (відео). Власне жорсткість рамки та променів впливає на точність та керованість дрону. Це найголовніше. Цікаво те, що у нас є навушник, у якому пілоти чують звук роботи двигунів. Якщо вони працюють синхронно, то звучать мов хор без зайвих шумів. З новою рамою я, як ніколи раніше, падав, щоб максимально її потестити.
Хочемо конкурувати з Китаєм
Моя справа — це ще не бізнес. Називаємо себе Gravity Loss FPV, щось типу «втрата гравітації». FPV це вид від першого обличчя, тобто ви бачите картинку з дрона через окуляри. У популярних дронах керують через телефони чи планшети.
У нашому випадку конкурентом виступає, на жаль, лише Китай. В принципі увесь ринок, хто б що не придумав, звертається до Китаю. Вони фрезерують з того ж самого шмату карбонової пластини нову деталь. Найменувань рам для дронів жах як багато, але вони всі однакові! Проблема у тому, що є найстрашніший процес для карбону — деламінація — коли відбувається роз’єднання між шарами карбонового волокна. Поява однією малесенької тріщини може спровокувати її руйнування. Наприклад, якщо у лопаті Боїнгу, де великі навантаження, з’являється тріщина, то вона розростеться до великих розмірів та зруйнує увесь двигун. У нас так само, хоч і в меншому масштабі. Тому під час фрезерування вже започаткований процес деламінації, бо фреза ріже поверхню.
Пілотувати FPV-дроном дуже важко
Наразі такі дрони цікаві лише для розваг та тим, хто знімає відео. Якщо говорити про користь суспільству, то всі шукають у ньому автономність, тобто будь-яка людина, будь-який оператор з мінімальною підготовкою, міг взяти цю річ та керувати нею, мов літаком. FPV-дроном дуже важко керувати. Тут відсутня стабілізація.
Складність у тому, що ти натискаєш крутитися ліворуч і думаєш, що він нахилиться. Цього не станеться, бо він зациклено буде обертатися, поки не натиснеш тумблер назад на таке ж значення — стабілізація виключно у руках пілота. У популярних моделях DJI набагато легше керувати: дрон просто висить у повітрі. У цьому найбільша складність, але одночасно це й найсильніша сторона, бо у пілота необмежені можливості керування. У Сумах є такі пілоти, але їх одиниці. Чекаю, щоб у Сумах зазеленіло та щоб я зняв красивий проліт на такому дроні.
What is Ukraine знято на FPV
У мережі стало вірусним відео What is Ukraine Нараза Дороша зняте на FPV-дрон. Я знайомий з пілотом, який знімав для нього фрагменти відео. Він дуже сильний у цьому плані та професійно займається виготовленням відео для різних фірм. Таке вражаюче та захопливе відео на звичайний дрон не зняли б.
Мінімальний стартовий набір, щоб спробувати ці дрони, коштуватиме 250-300 доларів з записом відео з окулярів. Навчившись літати в акробатичному режимі, найважчому, про який я розповідаю, потім будь-який інший дрон зі стабілізацією буде легким у керуванні.
Не плануємо зупинятися на розвитку
Ціль нашої команди — це професійні пілоти, які розумітимуть, чому треба купити нашу рамку, а не китайську. Коли ми підтягнемо професіоналів та відеоблогерів на свою сторону, тоді буде поширення нашого продукти завдяки їхнім каналам. Цей процес у нас просувається плавно, щоб ми самі встигали робити ці рамки. У найперспективніших планах хочу дійти до дрона зі штучним інтелектом.
Банальна проблема, яку треба вирішити, то це недопущення аварій з перешкодами. Так роблять дрони від DJI, однак досвід роботи у Лондоні показав, що багато держав не можуть придбати для державних цілей дрон від DJI, через торгову війну з Китаєм. Їхні дрони передають дуже багато даних, китайці її збирають та невідомо що далі з нею роблять.
Так влаштовані ентузіасти
У Сумах лишатимуся по ситуації, буду дивитися по тому, як рухатиметься країна. Я бачив, як може бути влаштоване життя у Великобританії. Там банальна доставка будь-яких товарів відбувається за один день, як люди дивляться тобі в очі, відносини на роботі — усі працюють командою. Зрозуміло, що є лицеміри, але вони працюють у команді більш згуртовано, ніж у нас, де кожен сам за себе. Типу от є я, і мені байдуже, що там буде в інших.
Все ж за кордоном я завжди буду чужим та приїжджим, а рідна країна буде найкращою і буду дуже радий, коли найдрібніші деталі, які впливають на добробут, будуть нарешті виконані. Зараз у мене немає заробітку, я експериментую по прикладу Лондону. Там люди без грошей починають щось дике, незвичне, виключно не ентузіазмі, але дістають кошти звідки тільки можуть. Кожен з таких людей знає, що колись ціль, до якої йдеш, буде досягнуто, а потім буде новий челендж і треба буде знову ресурс — так завжди, так влаштовані ентузіасти.
