👱🏻‍♀️ «Волонтерство за кордоном означає, що ви стаєте громадянином світу»: історії чотирьох сумчанок

Організація івентів, вивчення турецької та подорожі

Фото: Дар'я Захарченко

Хтось полюбляє відвідувати інші країни через можливість відпочити, а хтось їде з метою волонтерства. Цукр поспілкувався з чотирма сумчанками, які від кількох тижнів до року волонтерили за кордоном. Вони розповіли про пошуки необхідних проєктів, адаптацію, отриманий досвід та як це вплинуло на їхнє подальше життя.

Фото: Марина Носаченко

Марина Носаченко

27 років, волонтерила у Комотіні, Греція

Мені було 25 років років, коли я була обрана на волонтерський проєкт. Взагалі за спеціальністю я вчителька української та англійської мов і тоді ще працювала за фахом. Найперша мотивація поїхати волонтерити за кордон була особиста, аніж професійна. Окрім Росії, де була у дитинстві, я більше не подорожувала у інших країнах. Тому хотілося побачити щось нове, також відпочити від звичного життя і показати себе світові.

Загально я витратила рік на пошуки волонтерських проєктів. Самостійно подавалася на декілька програм і одразу обирала країни з теплим кліматом. Наприклад, Іспанія та Італія. У висновку, моя заявка не була прийнята, адже приймаюча сторона вирішує чи підходить їм волонтер. Тому я пішла шляхом найменшого спротиву і просто звернулася до Громадської організації «Центр Євроініціатив». В принципі, там мені відразу надійшла пропозиція поїхати до Греції і буквально через два місяці я вже була там.

Під час вибору вакансії вказується термін перебування у іншій країні. Короткостроковий — від двох тижнів до двох місяців, а довгостроковий — від двох місяців до року. Особисто я їхала на 10 місяців

Жила у місті, яке дуже нагадує Суми

Перед поїздкою я приблизно розуміла, що на мене чекає, бо спілкувалася з іншими волонтерами. Також було важливо зрозуміти, що програма за якою їхатиму — безпечна. Я обрала Erasmus+ і для мене було найосновнішим знати про неї. Хотіла впевнитися, що людей не залишать без грошей за кордоном і не використовуватимуть як безкоштовну робочу силу. Насправді я не хвилювалася, адже розуміла, що все легально і Європейський Союз оплачує ці програми. Але бажано проконсультуватися з людьми, які вже їздили за цією програмою, дізнатися більше про приймаючу та відправляючу організації.

Важливо розуміти, що це не канікули і можуть бути певні труднощі у спілкуванні з колективом. Доведеться ділити побут з людьми, у яких можливо інші погляди на певні речі. Потрібно набратися терпіння і бути відкритим до всіх культур

Я жила у місті Комотіні, яке дуже нагадує Суми. Воно є невеликим, а люди привітні. Ніколи не виникало проблем з тим, щоб попросити про допомогу, пораду. Я волонтерила у громадській організації System&G у Греції, що проводить багато тренінгових курсів та молодіжних обмінів. Тому ми допомагали з різними менеджерськими та організаційними питаннями. Також особисто мій проєкт полягав у тому, що я викладала англійську мову для людей похилого віку. У мене було дві жіночі групи: перша розумілася на мові, а друга вчила з самого початку. Ще викладала російську мову для студентів і всіх охочих. 

Erasmus+ відомий тим, що дозволяє молоді знайомитися одне з одним, напрацьовувати контакти в різних країнах ЄС, а також відвідувати інші міста та країни. Наприклад, я тривалий час подорожувала Грецією та країнами Балканського півострову. Як згадувала раніше, це були мої перші подорожі, і я отримала 10 місяців таких «канікул».

Будучи туристкою мені б не вдалося відвідати таку кількість музеїв і познаходити багато цікавих місць. Тим паче, Греція дивовижна і красива країна, де легко знайти інші заняття окрім волонтерства

Це незмінний досвід у моєму житті, навіть безцінний. Певним чином Erasmus+ вплинув і на моє особисте життя, адже так я познайомилася зі своїм майбутнім нареченим. Я задумуюсь про волонтерство, але вже у пенсійному віці. Наприклад, поїхати з моїм коханим або друзями до іншої країни. Можливо, у державу менш розвинену і дійсно долучитися до життя громади та відчути себе їхньою частиною.

Фото: Дар'я Захарченко

Дар‎ія Захарченко

23 роки, волонтерила у Анкарі, Туреччина

Я почала думати про волонтерство за кордоном, коли стала брати участь у проєктах від програми обміну студентів Erasmus+. Тоді поїхала на перший у своєму житті тренінговий курс у Вірменію, який називався «To be a mentor». Там нас навчали як бути менторами для волонтерів, які приїздять на проєкти в твою країну. До цього я волонтерила лише в Україні, але потім мені захотілося самій поїхати, бо було цікаво зрозуміти, як це відбувається у іншій країні. Мені хотілося дізнатися з чим спіткаються волонтери у чужих країнах, щоб їм допомогти.

Завжди хотілося пожити за кордоном. І волонтерство — чудова можливість спробувати це зробити. Тим паче, це екстремальні умови у яких і мозок працює по-іншому, і проявляєш ти себе інакше. Адже ти живеш не у стандартному середовищі, де звик до комфорту, а навпаки — виходиш за рамки

Загалом обрати країну чи термін перебування можна особисто. Наприклад, ти можеш поїхати у будь-яку країну Європейського Союзу, у якій є проєкт, що приймає українців. Я обрала Туреччину, адже мені хотілося відвідати країну, яка суттєво відрізняється від нашої. На пошуки програми мені знадобилося декілька місяців. І коли я її знайшла, виявилося, що там необхідні люди віком від 24-х років. На той момент мені був лише 21 рік.

Я все одно подала свою заявку, спочатку справді не хотіли брати через вік, але через декілька місяців мене все ж взяли, отже моя кандидатура сподобалася. І в результаті, я поїхала волонтерити завдяки сумській Громадській організації «Центр Євроініціатив» 

Щодо грошей і документів, то під час подачі заявки, я надавала мотиваційний лист та стандартне CV. Після того, як була обрана на програму, я подавалася на візу терміном у три місяці. Гроші за квитки та візу мені повернули одразу на в'їзді у країну, де мала волонтерити.

Коли я приїхала до Анкари, мене поселили у спільне житло з двома дівчатами: одна дівчинка була місцева, а інша з Японії, яка навчалася у Туреччині за програмою обміну студентів. У мене була окрема кімната і досить комфортні умови для життя. Звісно, там нічого неймовірного, але як для волонтерів — все добре. Тим паче, за умовами надаються кишенькові гроші на проживання, їжу і також оплачують за газ, електрику тощо.

Вивчала турецьку та організовувала івенти

Один з напрямків, яким я займалася на волонтерстві — допомога в організації івентів, майстер-класів і воркшопів для дітей та батьків. Могли у музеї організовувати ці заходи, разом з дітьми та їхніми рідними робили іграшки з дерева, пластиліну, тканини. Потім проводили екскурсії музеєм, а працівники влаштовували ляльковий театр. Також ми їздили з подібними заходами у дитячі садки та школи. Паралельно я допомагала приймати відвідувачів до цього музею, долучалася до організації інших івентів. Ще я волонтерила у своїй організації, і згодом відповідала за те, щоб нові стажери отримували свої знання і у разі чого, я могла допомогти їм адаптуватися у нових умовах.

У рамках волонтерства я вивчала турецьку мову, ходила на курси. По закінченню вже самостійно вирішила продовжити вивчати. Пізніше вже проводила, так би мовити, English Speaking Club для місцевих студентів. Тобто студенти, які волонтерили у цьому музеї приходили на мої заняття, де я викладала їм англійську

Коли я приїхала до Туреччини, то мені не було важко звикнути та адаптуватися до інших умов. Я почувала себе максимально комфортно, наче вдома. Та вже після двох-трьох місяців перебування почався сум за Україною: за батьками, за друзями, за всіма. Бо наприклад, знаєш, як всі святкують День Незалежності твоєї країни, але фізично ти не там. Адже маєш сидіти і працювати за кордоном. У такі моменти відчувала сум, але потім досить швидко адаптувалася.

Окрім волонтерства, я ходила на різні івенти та знайомилася з іншими учасниками проєкту. Також відвідувала спеціальні зустрічі для волонтерів, де розповідали про адаптацію у новій країні. Їх було кілька і на середині терміну волонтерства ми знову зустрічалися, щоб поділитися враженнями, набутим досвідом та проаналізувати події, які з нами сталися. Це необхідно для того, аби за потреби поліпшити певні моменти у роботі та провести останній період волонтерства краще.

Паралельно я відкладала кишенькові гроші, аби мати змогу подорожувати. Відповідно побувала приблизно у десяти інших турецьких містах. Навіть вперше у житті самостійно поїхала на море власним коштом. Взагалі після року, який я провела у Туреччині, вона стала мені наче другою батьківщиною. Не скажу, що хотіла б залишитися там назавжди, але маю бажання знову там пожити. Я хочу ще подорожувати цією країною, адже не встигла побачити всю Туреччину. 

До того ж, я змінилася. Не знаю на краще чи гірше, але стала більш дорослішою та самостійнішою, а до волонтерства цього не було. Просто після року життя в іншій країні ти по-іншому починаєш дивитися на речі та інакше реагуєш на різні події у житті.

Фото: Анна Самборська

Анна Самборська

23 роки, волонтерила у Франкфурті-на-Одері, Німеччина

Коли мені був 21 рік, я волонтерила і активно брала участь у заходах ГО «Центр Євроініціатив». Паралельно навчалася на четвертому курсі та працювала в одній польській компанії помічницею бухгалтера. У той час ще була менторкою волонтерки з Франції, яка саме робила шестимісячний проєкт у Сумах. Тому я в приниципі знала як потрібно шукати приймаючу організацію і саме перед закінченням бакалавра почала цим займатися.

У волонтерстві я хотіла використовувати англійську і паралельно вивчити іншу іноземну мову. З самого початку у мене були вподобання щодо Бельгії, Нідерландів та Німеччини. Я хотіла робити щось корисне для суспільсва, бути активною та проявляти себе. Ще прагнула навчитися брати за себе та інших відповідальність. 

Спочатку шукала проєкти у спеціальних фейсбук-групах, як правило, там оприлюднюють інформацію щодо програм та пропозицій волонтерства в інших країнах

Я відгукувалася і надсилала свій мотиваційний лист та CV, але ніхто не відповідав. Потім надсилала мейли різним організаціям, розповідала про власний досвід волонтерства, старалася себе якось презентувати. Мені відписали деякі організації, які були не проти провести зі мною співбесіду. Але у травні місяці я отримала пропозицію від ГО «Центр Євроініціатив» про проєкт, який мав тривати рік у Німеччині. І карти так склалися, що я отримала те, що хотіла.

Їхала на рік і займалася молодіжними обмінами

Я говорила, що дуже хочу до Німеччини, але вивчала програми, що нам пропонували. Важливо обирати саме проєкт, адже багато часу волонтер проводитиме на роботі, що безпосередньо перегукується з обраним напрямом. Я хотіла щось пов'язане з проєктним менеджментом і мені вдалося такий проєкт знайти. Їхала на максимальний термін —12 місяців, але можна припинити волонтерство, якщо з'являються особисті причини. І можна навпаки продовжити, але за умови, якщо термін вашого проєкту складає менше року. Та ці питання вирішуються з приймаючою організацією.

Умови життя теж треба з'ясовувати напередодні поїздки, під час співбесіди. Як правило, у самому проєкті є ці описання, але краще уточнювати. Адже можуть бути певні зміни і до них завжди треба бути готовим

У мене була офісна робота і я працювала десь п'ять годин на день. Ми займалися організацією молодіжних обмінів, і я мала їх планувати, продумувати воркшопи і власне проводити. На рік таких проєктів було близько п'яти. В принципі, у моїй організації був доволі гнучкий графік. До прикладу, я могла взяти вихідні або відпустку, коли того хотіла.

Адаптуватися до двох країн

Спочатку було дуже важко звикнути до нової країни, бо моє волонтерство проходило у місті на кордоні з Польщею. Тому потрібно було адаптуватися не до однієї країни, а двох одночасно. Близько кількох місяців я почувала себе дискомфортно та ніяково, адже там у мене було мало знайомих та друзів. Тож ці перші два місяці найважливіші, бо потрібно не здатися і не скасувати проєкт. Просто знаю, що бувають випадки коли стаються непорозуміння з приймаючою організацією та іншими волонтерами. Все одно треба бути адаптивним до змін і легким на підйом. У кожного можуть бути падіння і дуже-дуже складні ситуації. Важливо просто не закриватися у собі та виходити зі своєї зони комфорту. 

Тож наступні 10 місяців були кращими. Перед поїздкою я склала собі список справ та бажань, які за час волонтерства навіть перевиконала. У результаті дуже задоволена, що так сталося. Наприклад, кожного місяця є два вихідні дні, які потім можна акумулювати і брати відпустку на тиждень або більше, щоб подорожувати чи навіть поїхати додому. Бувало, я їздила у інші міста навіть двічі на місяць. 

Після волонтерства повернулася додому на два місяці. І у мене був трошки такий шок: трапилося те саме, що відбувалося зі мною на початку життя у Німеччині. Треба було знову звикати до України, бо після року за кордоном все здавалося дивним.

Пам'ятаю, як пішла до супермаркету і була шокована тим, що касирка ані привіталася, ані побажала вдалого дня. Єдине, спитала чи потрібен мені пакет

Волонтерство змінило моє життя, як мінімум тому, що я вступила до Європейського університету Відріана у цьому ж самому місті. Це англомовна магістратура за напрямом «Управління міжнародним бізнесом». Насправді у мене були думки з приводу навчання за кордоном ще до волонтерства. Та на той час це виглядало дуже дорого і нереально. Але поживши у Німеччині рік, я зрозуміла як все працює і вирішила спробувати. До речі, завдяки волонтерству та активній соціальній залученості, я отримала стипендію від Фонду Фрідріха Наумана.

Фото: Наталія Ярошенко

Наталія Ярошенко

24 роки, волонтерила у Баку, Азербайджан

Моя діяльність почалася з того, що ще в Україні я волонтерила близько на сорока заходах по всій країні. Це були різноманітні форуми, концерти, зустрічі, благодійні акції та фестивалі. Лише після цього я поступово почала розуміти, що можу бути репрезентом України в іншій державі.

Я вміла поєднувати навчання та волонтерську діяльність, але перше завжди було у пріоритеті, тому все відкладалося до певного моменту. Просто спочатку їздила за кордон на короткотермінові обміни молодіжної програми Erasmus+. Тоді на одному з обмінів у Північній Македонії я познайомилася з азербайджанцями, які належать до міжнародної організації побудови миру AIESEC. Вони і запросили мене до участі у своїй програмі в Республіку Азербайджан.

AIESEC за документацією досить простий: ти заповнюєш контракт, оплачуєш стажування і відправляєшся за кордон. Чи буде участь платною або безкоштовною, залежить від самого стажування

Моє коштувало грошей, сума була прописана у контракті, як власне і обов'язки обох сторін. Тоді я саме збиралася звільнятися з попереднього місця роботи і вирішила, що ця поїздка дозволить перезавантажитися та дасть відпочити від самої себе і попередньої роботи. Я мала кошти на участь і вирішила зробити такий вагомий крок у моє тодішнє життя. Перед поїздкою потрібно розуміти, які цілі ти сам собі ставиш: допомогти собі чи допомогти іншим. Допомога собі також дуже важлива, тож у цьому немає нічого страшного та ганебного. Просто треба бути відвертим, перш за все, з самим собою.

На меті цього стажування був розвиток туризму в Азербайджані. Ми разом з іншими волонтерами через власний досвід мали досліджувати різноманітні аспекти туризму. Тобто, повинні були зрозуміти, що відбувається з туризмом у наших країнах і які шляхи покращення цієї сфери ми бачимо. 

Загалом аспектів цього стажування було кілька: відеоблогінг, фотографія та легкий формат TED Talks, тобто розмови і презентації в усній формі. Я обрала останнє, адже з цим напрямком найбільше себе асоціюю

Нові заняття, якими не могли зайнятися вдома

Говорять, що на адаптацію потрібно близько двох тижнів, але загалом моє стажування мало тривати шість тижнів. Тому часу на звикання, як такого, не було. Навпаки, почувала себе досить комфортно, і цьому сприяв мій досвід у багатьох інших програмах. Взагалі інтровертам на подібних стажуваннях складно. Хіба якщо цей інтровертизм не занурювати у правильне соціально активне русло.

У мене було бажання познайомитися з азербайджанською культурою та презентувати Україну в цій країні. До слова, в Республіці Азербайджан налічується близько 260 000 українців. Це також цікаво, як українці адаптуються і живуть в іншій країні тривалий час. 

Багато людей пробували нові для себе заняття, якими не могли зайнятися вдома. Наприклад, Азербайджану характерне катання на конях у гірських місцевостях, також чула про майстер-класи з виготовлення килимів. Килими я страшенно люблю, але ніколи не вистачало часу, щоб відвідати такий захід

Подорож з глобальною метою

Волонтери подорожують і на це виділяється певний час. Навіть будь-яка організація буде намагатися влаштувати певні заходи, або ж надасть можливість запропонувати свої ідеї. У нашому випадку ми мали змогу відвідувати вечірки, зустрічі в кафе з живою музикою, вечірні прогулянки та ігри на свіжому повітрі. 

Хоча самоорганізація також має місце. Для мене поїхати в іншу країну без приблизних уявлень про неї, дещо нудно. Я помічала, що у країнах починаючи зі Сходу — варто звертати увагу на релігію. Бо важливо, щоб особливості інших культур не шокували і не були неприємними.

І загалом раджу читати художні книги країни, до якої збираєтесь їхати. По-перше, матимете нагоду обговорити твори з місцевими і це може стати початком вашої комунікації. Тим паче, буде нагода з'ясувати для себе певні історичні аспекти

Також зважаючи на політичну ситуацію у кількох десятків країн сучасного світу, я би радила дізнатися детальніше про збройні та військові конфлікти у тій чи іншій державі. Це для того, щоб не нашкодити ані собі, ані місцевим своєю точкою зору, яка потенційно зможе їх образити. Тому перед поїздкою я дізнавалася чим зможу зайнятися, що побачити та куди піти. Згодом через спілкування з місцевими ці мікроцілі були реалізовані.

У цілях безпеки завжди раджу мати на увазі адресу посольства України. Це завжди корисна інформація. Потрібно організувати собі приїзд, врахувати чи зустрічають вас, з ким ви їдете. Також необхідно мати елементарні знання про валюту та мати хоча б мінімальну кількість цих коштів

Азербайджан приніс мені, мабуть, найбільшу мандрівку мого наступного року життя. Оскільки перебуваючи на волонтерській програмі я зрозуміла, що дуже хочу до цієї країни ще раз. Таким чином, я опинилася викладачкою англійської мови, біології та хімії англійською в Баку. Ще будучи на волонтерському стажуванні, я пройшла співбесіду в одну із приватних мовних шкіл столиці і так змінилося моє життя. Зараз я шкодую, що закінчила цю роботу, бо дуже сумую за своїми учнями. Але залишатися назавжди там, однозначно не хотіла б. У світі багато країн, які хочеться відвідати, але найбільш реалізованою я почуваюся саме в Україні.

Будь-яке волонтерство насправді означає те, що ви рано чи пізно станете громадянином світу. Ви розвиваєте себе і розвиваєте інших

Особливо під час пандемії дуже відчувається потреба виїхати до іншої країни, бо втомлюєшся від одноманітності та рутини. А подорож, що несе у собі глобальну мету — стає рушійною силою для майбутніх волонтерських можливостей. Власне тому я дуже сприяю людям, які намагаються поїхати до інших країн, але ще більше заохочую їх повернутися додому. 

Фото на головній: Дар‎ія Захарченко