Сумчани пишуть: вірші читачів ЦУКР

Поезія — ліки для душі. Та й, крім того, поети реагують на гострі проблеми людей свого часу. Не дивно, що у 1999 році ЮНЕСКО запровадила Всесвітній день поезії.

У Сумах теж не без поетів, тому передаємо слово читачам ЦУКРу, що відгукнулися на прохання редакції та надіслали нам свої вірші.

Олександра Екгардт 

Клуб ЦУКРУ: підтримуй незалежну журналістику
та підсилюй Суми щомісяця

Долучися до Клубу

***

Корабль не тонет, когда он в воде, Он тонет, когда вода в нем; Не так уж важно когда, с кем и где, Важно стоять на своем.

Каждый по-своему прав и неправ,
А отличать правду от лжи
Наверное сможешь только продав
Душу, себя одолжив.

Ты есть начало и ты есть конец,
Про остальное забудь.
Ты, и лишь ты, своей жизни творец,
И не иначе, отнюдь.

Корабль не тонет, когда он в воде,
Он тонет, когда вода в нем.
Твари вокруг превратятся в людей,
А ты
сгорай
их обжигая огнем.

Антон Дубодєлов

***

Ты одна
А мне много не надо
Лишь один только взгляд,
и улыбка и голос твой нежный
в миг меня вдохновят.
Мои мысли взлетят.
Высоко в ноосферу
и напишут пред Господом
В вечности имя твое.
Одно мгновение
мне глядя
на тебя тебя
Ты в вечность превращаешь
Моментально!

Дмитро Дубовик 

***

Я вольный зритель театра своей жизни И в тоже время я актер его ролей. Порой, с меня смеются люди, Порой, и я смеюсь с людей.

Вся жизнь – большая сцена
Именно она для нас бесценна.
Боимся занавес и тухнущего света,
Ведь если есть лучи, то есть и темнота ведь где-то.

Мы надеваем маски, когда удобно нам,
Мы содержимое внутри витрин заклеенных реклам.
Мы выступим «на бис», если попросят нас.
Играй спектакль, пока прожектор не погас!
А после что?
Сцена, занавес, портрет анфас… 

Тетяна Ліра (Осіпенко)

***

У вирії поезії далекім Дерева можуть мріяти і йти, А думи, мов схвильовані лелеки, В’ють гнізда в верховітті самоти. Птахи там не летять-цілують небо! І тиша може мовити й кричать, Горять зірки, з вітрами грають в регбі І ставить ніч на вікна сну печать… У вирії поезії крилатім Тоненьку мають талію стежки, Багряні осінь приміряє шати, Зима зі снігу ліпить пиріжки, Стрибає літо в річку із трампліна, Гасають в травах сонячні зайці, Химери-хмари схожі на дельфінів І весни з ластовинням на лиці. Там дощ не йде – то проступають сльози У неба з глибини сумних очей, З гармат без куль стріляють сиві грози, Торкає спогад мрію за плече. У вирії поезії казковім Безкрилий відчай вірить у дива, Веде тривога з пам’яттю розмови Й надія-пташка в серці ожива! У вирії поезії далекім…

Альона Смірнова

***

Ты за собой захлопни дверь, Чтоб не сквозило одиночеством. Ты без опаски мне поверь – Без веры в счастье жить не хочется

Захлопни дверь, уже зима, Пришла с плаксивыми дождями. И знаешь, я теперь сама Решу, что дальше будет с нами.

***

У філіжанці – відчаю по вінця, Твоє ім’я ще й досі стука пульсом. Раніше говорив мені «не бійся, Я поруч», а тепер, - «я просто мусив».

Мовчання замість вранішньої кави, Аби лишень сльозам не дати волю. Ти все такий же ніжний і ласкавий… Та боляче, бо це вже не зі мною.

Володимир Павленко

Наше майбутнє

Крихітна дитинка, ніжні рученята
Так і кличуть маму, так і кличуть тата.
Наче сонце личко, щірі оченята,
А душа велика, на любов багата.

Як це все забути,
Так, щоб не згадати?
Взяти в руки зброю
І ввесь час вбивати!

Діти – це майбутне
Нашої країни.
Важко уявити
Щастя без дитини.

Ганна Верховцева

***

Что со мною? Я пьяна от воздушного вина. Пить его, да пить до дна, даже если не одна Капля яда в нем видна - капля крови светлых чувств. Стану птицей полечу. Знак прозрачному плечу: Плачу, плачу, не плачу, Все могу, что захочу. Соки пламенных ночей, как извилистый ручей Убегают в облака. Песни вещая река Дарит ноты лунных слез, А небесный тепловоз Перевозит тонны рос, Что бы кто то там дорос До небесной высоты. Может это я и ты? В ареоле красоты Сводим радуги-мосты: Друг ко другу чистый путь? Нет. Прости меня, забудь. Пусть не давит белу грудь Камень боли, словно ртуть… Что со мною? Я пьяна от свободы, от вина. Пить любовь, да, пить до дна, Что же так луна бледна? Ты один и я одна...

Юлія Еней

Дідусеві бджоли

Бджіл тримає мій дідусь.
Цих комашок не боюсь!
Їх не треба дратувати -
Мед робити заважати!
Полюбляю я медок,
І засвоїв той урок,
Що кожнісінька бджола
Працьовита хоч мала!
Буду з неї приклад брати,
Щоб людиною зростати!

Українка

Я - маленька українка
І люблю свій рідний край!
В небі голубім хмаринка
Підморгнула: "Доганяй!"

Жовте золоте колосся
Виростає на полях.
Щоб задумане збулося
Не впускайте в душі страх!