Якщо глюкофілія асоціюється у вас із “глюками”, то це ви дарма. Насправді так називають колекціонування цукру у стіках. Відповідно, люди, які його колекціонують, називаються глюкофілами.
Звичайно, ЦУКР не міг залишитися осторонь. Тож знайшов і розпитав сумських глюкофілів, як воно такими бути і як з цим жити.
А хто дочитає до кінця, ще й дізнається, що могло статися між двома колекціонерами після розмови з ЦУКРом.
Микола Гуменний
Колекція: 409 унікальних цукрових стіки
Географія: більше 30 країн світу
Період: близько 7 років
Говорить, що займається цим досить пасивно і непрофесійно
Якщо вдалося десь взяти цікавий цукор у стіку, добре, а ні, то й ні. Я не заморочуюсь з цього приводу і не шукаю способи знайти цукор з якоїсь іншої країни, щоб позначити її на карті.
Зі скількох точно країн є цукор, я не знаю, бо не почав записувати вчасно, а зараз вже не можу згадати, більше тридцяти. Звісно, у моїй колекції переважає український цукор. Його тут напевно до 50%. Є екземпляри і з Європи, і з Африки, і з Азії, і з Південної та Північної Америки.
Записувати, з яких країн привезений цукор, почав близько двох років тому, коли зрозумів, що вже не зможу пригадати, звідки його привезли. Я довго відкладав цей момент, але вже так довідкладав, що тепер не зможу відновити у пам’яті, який цукор звідки. Цукрові стіки переважно не підписуються, ким виготовлено, у якій країні… На деяких вказано країну чи місто, з якого він був привезений. Але переважна більшість містить лише напис “Цукор”, “Сахар”, “Sugar”, “Zucker” і т.д.
У мене є кілька друзів, які часто подорожують, колеги, студенти... Ті, хто знає, що я збираю цукор, з кожної поїздки привозять мені його замість сувенірів. Це доволі зручно, оскільки не потрібно шукати, де купити магнітики, витрачати гроші. Ти просто зайшов у кафе чи у готель, де зупинявся, взяв кілька стіків і все. Це легко!
А почалося усе з прохання знайомої привезти їй цукру. Я тоді збирався їхати зі студентами на програму обміну Youth in Action у Молдову і вона попросила привезти для її колекції цукор із Молдови. Я тоді привіз близько двадцяти унікальних стіків. А, оскільки брав по два-три екземпляри, то однакові залишилися у мене. Потім привозив ще цукор з Македонії, Грузії, Польщі... А коли побачив, що у мене вже є цукор з 5-6 країн і кількість унікальних стіків більше півсотні, сам почав просити знайомих, коли знав, що хтось кудись їде, привозити мені цукор. Отак, колишня студентка підбила мене на це діло, і все “закрутилося”.
Улюбленець колекції – цукор виготовлений ще при СРСР. Його мені приніс студент. Коли він дізнався, що я колекціоную цукрові стіки, пообіцяв принести раритет. Ніс, правда, місяці зо два, але таки доніс.
Є також у колекції і цукрозамінники, і фруктоза, і кокосовий цукор і цукор рафінад. У тому числі, виготовлений сумським рафінадним заводом.
Купити мою колекцію не намагався ніхто. Не думаю, що вона настільки цінна. Якщо хтось займається цим професійно, і теоретично міг би купити мою колекцію, як мінімум, він не знає про моє існування, бо я ніде цього не афішую, на жодному ресурсі не зареєстрований, не маю свого сайту і т.д.
Бували думки про те, що колекцією потрібно або самому краще займатися або врешті передати її комусь, хто займеться нею професійніше. Випити з чаєм чи кавою, точно не було бажання (сміється, — ред.). Просто, якщо ті мої один чи два екземпляри цукру з умовної Антігуа випити з чаєм чи кавою, то якось шкода, якщо чесно. Думаю, що колись настане момент, коли я свою колекцію або продам, якщо вона матиме якусь вартість, або віддам тому, хто буде у ній більш зацікавленим. Я не заморочуюся тим, що у мене має бути якась колекція.
Цукор зі своєї колекції взагалі не пробував. Не думаю, що цукор з Шрі-Лінки чимось принципово відрізнятиметься від цукру з Андорри. Але у мене є екземпляри, які повторюються і якими можна обмінюватися, тому теоретично можна і дегустацію влаштувати.
Марина Козлова
Колекція: 603 унікальних цукрових стіки
Період: близько 9 років
Саме та знайома Миколи, яка “підбила” його на створення власної колекції.
Почала збирати цукор напевно в універі, бо саме тоді посилено стала пити каву. Спершу просто лежало кілька стіків у сумці, а потім мені здалося, що це прикольна ідея почати їх колекціонувати. Так я почала збирати свою колекцію і агітувати усіх друзів та знайомих на цю справу.
Зараз збирати колекцію допомагає вже дуже багато людей. І це вже не лише дідусі-бабусі, а навіть колеги мами та чоловіка, яких я особисто не знаю. Я їм за це, звісно, дуже вдячна. Загалом, зараз десь людей двадцять мені допомагають.
Дуже багато цукрових стіків мені привезла подружка, яка займається хокеєм на траві, тому у моїй колекції є цукор, напевно, з усіх країн Європи. Директор привіз мені цукор з Канади.
Чай, каву п’ю зазвичай без цукру, але вже якщо десь замовляю, то гребу штук п’ять стіків, щоб вже зі 100-відсотковою вірогідністю. У мене це вже як хвороба. Тільки десь побачила цукор у стіках — у мене починається “А можна я цукор візьму? І такий теж, можна?” Єдине — люди іноді дивно на тебе дивляться, коли ти починаєш гребти цукор. Але мені все одно (сміється, — ред.).
Зберігається цукор у чемоданчику. Просто не змогла нічого іншого придумати, бо він же увесь різної форми. Стоїть чемоданчик на видному місці і, коли хтось до мене приходить в гості, має обов’язкову екскурсію до чемоданчика. Хотіла купити якийсь альбом, але через різну форму не придумала як їх у ньому можна зберігати.
Інших колекціонерів цукру не знаю. Навіть не уявляю, скільки їх. Але хтось мені казав, що зараз це прямо якась хвороба...
Що робити зі своєю колекцією навіть не знаю. Продавати я її однозначно не планую. Принаймні поки. Нехай буде. Може колись вона комусь стане у нагоді. Купувати чиїсь колекції теж не намагалася. Були лише випадки, коли у закладі доводилося купувати цукор, бо його просто так не давали. В Білорусі у мене була така ситуація у кафе “Дворец республики”. Але зазвичай у кафе його дають просто так. У Львові всюди давали безкоштовно, навіть якщо я не пила у них ні чай, ні каву.
Позбутися колекції, продати чи подарувати бажання ніколи не було. Я би може щось інше віддала, але не колекцію.
Я іноді жартую, що у старості продам колекцію і куплю собі яхту і сигару.
Під час інтерв'ю з Мариною Микола таки наважився і урочисто подарував подрузі усю свою колекцію, зібрану за 7 років. На фото — момент прийому-передачі та радість від поповнення колекції 🙂
Фото: Ольга Коренєва
