Цього року 24 серпня Україні виповнюється 28 років. З чим ЦУКР і вас, і себе вітає! 😉
Тримайте трохи історичної довідки, провсяк випадок.
Як нам каже Вікіпедія:
День Незалежності України – це державне свято України, яке відзначається щороку 24 серпня на честь ухвалення Верховною Радою УРСР Акта проголошення незалежності України, що прийнято вважати датою створення держави Україна в її сучасному вигляді.
До речі, з 16 липня 1990 року до 20 лютого 1992 року, Днем проголошення незалежності України вважалось 16 липня. Оскільки в цей день у 1990 році Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України – документ про проголошення державного суверенітету України.
24 серпня 1991 року, коли Верховна Рада Української РСР ухвалила Акт проголошення незалежності України, який пізніше цього року, 1 грудня, підтвердив народ на Всеукраїнському референдумі, дату святкування Дня незалежності України замінили.
І вже 20 лютого 1992 року Верховна Рада України ухвалила постанову «Про День незалежності України» із таким текстом:
Зважаючи на волю українського народу та його одвічне прагнення до незалежності, підтверджуючи історичну вагомість прийняття Акта проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року, Верховна Рада України постановляє:
1. Вважати день 24 серпня Днем незалежності України і щорічно відзначати його як державне загальнонародне свято України.
2. Постанову Верховної Ради Української РСР «Про День проголошення незалежності України» від 16 липня 1990 року вважати такою, що втратила чинність.
А ось вам ще кілька уривків відео про те, як це було 28 років тому, на першому Дні народження України.
Відео запозичене з youtube-каналу «Цей день в історії».
ЦУКР попитав трохи у сумчан різних поколінь, що для них незалежність, і ось, що вони нам відповіли 😉
Олена Штокало, 15 років
Цьогоріч я вже втретє відзначатиму День Незалежності в столиці України – епіцентрі святкувань. Для мене День Незалежності – це співати гімн своєї Батьківщини на головній площі країни, по-особливому відчуваючи соборність душ і гордість за свою Україну.
Однак, саме поняття «незалежність» – це не про 24-те серпня чи урочистий парад на Хрещатику. Натомість, для мене незалежність – це щоденне відчуття подяки, гордості та відповідальності.
Я невимовно вдячна всім тим, хто протягом віків приніс своє життя на вівтар незалежності моєї країни. Всім тим, хто сьогодні дозволяє не відчувати, що війна дихає нам у спини. Хочу вірити в те, що територіальна і духовна єдність України, скріплена кров'ю мільйонів незламний борців, назавжди залишатиметься непорушною.
Я безмежно горда жити в демократичній країні, де кожен може говорити і бути почутим. Ми маємо можливість будувати, творити державу з чіткими правами та законами, правилами, системами, які діють і яких дотримуються.
Я відчуваю на своїх плечах відповідальність за сьогодення і майбутнє країни, щире бажання творити власну державу. Наразі ми просто не маємо права втратити надбання вікової боротьби, сховатись, лишитись байдужими до процесів державотворення. Бо країна починається з кожного.
Анна Славко, 31 рік
Незалежність для мене – це, передусім, свобода. Свобода бути тим, ким я є, говорити те, що думаю, захищати ідеали, в які вірю. А ще незалежність – це відповідальність. Відповідальність перед тими, кого люблю за те, де я є сьогодні, і за те, де ми всі будемо завтра.
І, нарешті, незалежність – це боротьба. Це зусилля, яке ми робимо кожного дня, зберігаючи те, що для нас цінне. Дуже хочеться, щоб наші щоденні зусилля увінчались успіхом. З Днем незалежності!
Олег Ольшанський, 51 рік
Для мене незалежність – це боротьба сотень поколінь українців за власну землю і за власну долю, а також за можливість вирішувати свою долю. Ну а особиста незалежність, відповідно, базується на якостях кожної людини та середовища, яке її оточує.
Світлана Ревякіна, 61 рік
Для мене це така тема, від якої я просто плачу, коли починаю говорити. Можу навести такий приклад, на День Прапора ми йшли в колоні, відповідно, з українським стягом, а на зустріч ідуть дівчата з адміністрації і кажуть: "Ой, як ці свята набридли, оця вся показуха...". Я їм відповіла так: "Дівчата, а знаєте, у мене були в житті такі моменти, коли я неймовірно мріяла про це".
Я працювала вчителем у Казахстані. Там я дуже скучила за Україною і українським, я була так далеко, я не чула української мови. Хоча я виписувала українські газети... І коли проголосили незалежність, я бігала шукала прапор, шукала, як намалювати тризуб, бо ми там цього не знали.
І ще один момент, у 2014 році, в диму, у вогні, у мене у вухах звучав козацький марш, а перед очима наш прапор. І у багатьох так було – не полум'я і чорний дим – а Україна.
Я ніколи не вихожу на акції за тарифи, газ, за не знати за що, я борюся за мову, за державність нашу, щоб наші люди по-справжньому стали громадянами – оце для мене незалежність. Ні їжа, ні тарифи мене «не колихають», я пройшла набагато страшніші часи на початку 90-х років.
ЦУКР вітає всіх зі святом! 😉
