Микола Лукаш народився в Кролевці на Сумщині. Він не говорив до чотирьох років, а потім вивчив близько 20 мов і став одним з найкращих українських перекладачів, зокрема написав українською «Фауста» Гете. Під час окупації Кролевця рятував людей від вивезення на примусові роботи до Німеччини, а згодом просив ув’язнити його замість дисидента Івана Дзюби. Факти про перекладача Цукр узяв з нарису «Корифей українського художнього перекладу Микола Лукаш» журналіста Бориса Чернякова.
«Що вони творили» — рубрика Цукру про письменників із Сумщини. Це не шкільна програма, а історії про живих людей зі звичками, захопленнями й особистими драмами. У коротких матеріалах збираємо незвичайні факти з життя митців: таланти, хобі, історії кохання й родин.
Вивчив ромську в таборі й писав вірші для однокласниці
Микола Лукаш народився в 1919 році в Кролевці на Сумщині. Його батько працював вантажником, чорноробом і сторожем, а мати — ткачихою. Микола заговорив на п’ятому році від народження: його дядько щодня розмовляв з ним, грався, читав уголос. А коли дитина почала вимовляти слова, то швидко наздогнала ровесників. Читати Микола навчився до школи. Там він найбільше цікавився літературою, історією, українською та іноземними мовами. Під час навчання в молодших класах хлопчик впав з балкона другого поверху й зламав ногу. Лікування було не зовсім вдалим, тож вимушена малорухомість сприяла посиленій увазі дитини до читання, розповів Борис Черняков.
На той час п’ята чи четверта частина Кролевця була єврейською, тож мати Лукаша розмовляла їдишем, брат вивчав німецьку, а сам Микола — французьку. Хлопець вивчив і мову ромів, коли на околиці міста люди розбили табір. Микола переклав і проспівав для них українську пісню, а вдома українською — ромську. Уже в школі Лукаш опанував десяток мов. Зокрема, вільно читав німецьку, французьку, англійську, польську, болгарську, єврейську художню літературу, знав есперанто, розказав Борис Черняков. У шостому–сьомому класах Микола переклав кілька віршів Гейне, а в дев’ятому — пісеньку Гретхен, що ввійшла до перекладу «Фауста». А ще в шкільних зошитах Микола писав сюїти поезій для однокласниці, у яку був закоханий.
Спав на дверях, а книги були всюди
Микола Лукаш вступив на історичний факультет університету в Києві. У перші дні війни споруджував укріплення навколо Києва. Коли Микола був на канікулах у Кролевці, отримав осколкове поранення в ногу й плече. Через те, що шпиталі були переповнені, Лукашеві довелося залишитися на окупованій німцями території. Він почав працювати рахівником і перекладачем у райземвідділі, розповів Борис Черняков.
— Кролевець був окупований 728 днів. Яких тільки мов та діалектів не наслухався перекладач. Контакти з окупаційною владою мали італійці, мадяри, румуни, австрійці, угорські євреї. Як міг, Лукаш допомагав біженцям та оточенцям видачею довідок на справжніх бланках німецької адміністрації. Існують свідчення, що він «підказав» сільгоспкомендантові ідею перетворити господарства району на базові з вирощування коксагизу — каучуконосної рослини, що вимагало праці багатьох додаткових робочих рук, і тим порятував сотні молодих селян від відправки в рабство до Німеччини, — написав Борис Черняков.
Після звільнення Кролевця Лукаша мобілізували, він прослужив до листопада 1945 року. Далі вступив на французький факультет Харківського педагогічного університету, працював викладачем і перекладачем. Він не мав постійної роботи, а його заробіток був невеликим. Тоді Лукаш оселився в кімнатці, де зліва стояло ліжко — на ньому спала мати, коли жила в Харкові. А сам Лукаш відпочивав на дверях, прикритих матрацом. Книги були всюди: на підлозі, підвіконні — поруч з геранню, розповідав друг Лукаша Микола Омельченко. На спинці стільця, який також був завалений книгами, висів єдиний костюм.
Знав близько 20 мов і хотів відбути покарання за Дзюбу
Переклад книги Андре Стіля «Перший удар» був дебютом Миколи Лукаша. Далі — добірка віршів Гюго й оповідання Єлина Пелина «Вітряк». Тоді Лукаш зміг полишити педагогічну роботу й продовжити літературну. У «Держлітвидаві» з’явився «Фауст» Гете — найбільш повний і художньо найдосконаліший з україномовних перекладів, розказав Борис Черняков. Також видали книги «Мадам Боварі» Гюстава Флобера, «Дон Кіхот Ламанчський» Мігеля де Сервантеса Сааведри, де всі віршовані тексти переклав саме Лукаш. Крім цього, він був завідувачем відділу поезії журналу «Всесвіт», критикував праці інших. Лукаш ділився з письменником Валерієм Шевчуком, що пробував свої сили й у прозі:
— Хочу тобі признатися в одній речі. Колись після війни я написав повість, але спалив. Дурний був! Тепер уже бачу: був дурний, — сказав перекладач.
Пізніше Лукаш став на захист дисидента Івана Дзюби, якому суд призначив ув’язнення. Тоді перекладач надіслав звернення, щоб замість засудженого відбути покарання. Друзі назвали вчинок Лукаша донкіхотством. Згодом його виключили зі Спілки письменників України (СПУ) й вивели з редколегії журналу «Всесвіт». Як розказав Борис Черняков, для перекладача настали часи щоденного безхліб’я, водночас незабаром його обрали членом ПЕН-центру в Німеччині. Івана Дзюбу згодом звільнили, тож Микола Лукаш відкликав свого листа. Творчість перекладача замовчували, його відлучали від офіційної літератури, позбавляли можливості заробляти інтелектуальною працею. Тогочасний одяг Лукаша друг дитинства Михайло Сереженко описував так:
— У гардеробі пусто. Нема ні шапки, ні капелюха, картуза в нього взагалі не було. Є стара напівшерстяна трикотажна шапочка з помпончиком, поношене осіннє пальто, благенький костюм, — згадував він.
Коли в Спілці письменників України відбулися кадрові зміни, негласну заборону Лукаша скасували. Перекладач перестав бути «недрукованим». Його переклади знову почали публікувати, а десь за рік до смерті Лукаша поновили в СПУ.