Культуру побутування бувальщин про конотопську відьму внесли до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини України. Такі легенди побутують у Сумській області й зосереджені в Конотопі й сусідньому селі Підлипне. Про це повідомляє Міністерство культури.
Легенди про відьом на Сумщині
Нові елементи Міністерство культури додало 12 листопада. Також до переліку внесли «Традицію і практику просторового та ужиткового оздоблення на Миколаївщині: таврійський розпис».
Культура побутування бувальщин про конотопську відьму — це усні традиції та форми вираження, зокрема в мові. Традиція розповідати такі легенди має зміцнювати культурну ідентичність Конотопської громади, пишуть у Мінкульті.
Відтепер місцева влада має враховувати рекомендації та пропозиції Експертної ради з питань нематеріальної культурної спадщини. Міністерство рекомендує проводити дослідження елементу в його динаміці, зокрема звернути увагу на документування такого фольклору. Також уникати «консервування» традицій та активно залучати носіїв-практиків до процесів вивчення й популяризації.
Найвідомішим твором, що базується на українських віруваннях про відьом, є повість «Конотопська відьма» Григорія Квітки-Основ’яненка. У ній він доволі чітко описував обряди, зокрема ворожіння та замовляння. Твір став джерелом натхнення для вистави «Конотопська відьма» Івана Уривського у Національному театрі Франка та фільму про помсту росіянам від Андрія Колесника. Також за повістю виставу поставив Сумський театр імені Щепкіна.
У Конотопі досі зберігають пам’ять про героїв твору, пише «Суспільне Культура». У міському музеї навіть можна знайти велику експозицію, присвячену конотопським відьмам. Зокрема там є жорна, якими випробовували жінок на чистоту помислів, і «літальний механізм», на якому буцімто вони могли літати.
Чому Цукр про це пише
Конотопська відьма — це не лише літературний персонаж із повісті Григорія Квітки-Основ’яненка, а й жива усна традиція, яка досі побутує на Сумщині. Внесення цих бувальщин до переліку нематеріальної культурної спадщини допомагає зберегти й популяризувати місцевий фольклор. Це також приклад того, як регіональні легенди можуть стати частиною національної культури.
