fbpx

🧠 «Ну, розговори мене!». Про роботу психотерапевта та коли до нього варто звернутися

«Людям важливо чути, що я не просто психотерапевт, а ще й лікар-психіатр»

IMG_4519

Люди все частіше обирають книжки, відео й подкасти на психологічну тематику, намагаючись дізнатися, як працює мозок, від чого залежать емоції і як побороти комплекси. Та, не зважаючи на величезну кількість інформації, не завжди знаходять відповіді на свої питання. Психотерапевтка Єлизавета Чайка розповіла Цукру про те, що відбувається на сеансах психотерапії, які проблеми можна вирішити з їх допомогою, кому вони потрібні й чи треба психотерапевти в епоху популярності психологічної літератури.

photo_2020-10-24_13-52-48

Єлизавета Чайка

Психотерапевтка, практикує протягом 14 років

Стереотипи зникають

Кожного дня я проводжу близько чотирьох консультацій з людьми, які знають, чому звертаються до мене за допомогою. Спілкуюсь з тими, хто розуміє, що таке психотерапія чи принаймні усвідомлює її роль у сучасному світі.

Абсолютно не відчуваю, що переконання типу: «Я не псих, щоб йти до психотерапевта» й досі актуальні

Навпаки, професія набирає шаленої популярності. Все частіше до мене приїжджають люди із сіл та маленьких містечок. Часто чую від них: «Страшно трохи, але розумію, що зі мною щось не так». Проте «мода» на психотерапію трохи непокоїть. Сьогодні ті, хто має хоч найменші знання у цій сфері, створює сайти, веде блоги, пише книжки й багато говорить про психологію, не жалкуючи порад та настанов.

Мабуть, популяризація психотерапії – це круто. Але я не радуюсь

Чому? Бо для мене професія — це покликання, а не тренд чи вклад у перспективне майбутнє. Психотерапія у класичному розумінні, в якому вона зароджувалась, це не про вміння знайти причину поганого настрою чи аргументувати проблеми дорослого життя дитячими комплексами. Це про близький контакт клієнта та спеціаліста, який перш за все має знання з медицини й розуміє, як працює мозок, неврологічна, гормональна, ендокринологічна й інші людські системи.

Не просто психотерапевт, а ще й лікар-психіатр

Як правило, люди звертаються до психотерапевта з двох причин. Перша — вони самі відчувають у цьому потребу, помічаючи, що живуть у тривожному й пригніченому стані, який призводить до проблем з апетитом, сном і самоконтролем. Друга — отримують направлення від лікаря, який після скарг на нестачу повітря, мігрені або біль у шлунку провів обстеження і не виявив жодних фізіологічних порушень.

60% моїх клієнтів приходить саме після медичних обстежень

Більшість з них вже знайома з терміном «психосоматика» й звертається до психотерапевта з розумінням, що «далі йти просто нікуди», бо фізично організм здоровий, а проблем стає все більше. Людям важливо чути, що я не просто психотерапевт, а ще й лікар-психіатр. Про що це говорить? Я можу розпізнати: клієнт має невротичне захворювання чи проблема у більш серйозному психологічному стані. Якщо бачу, що людина страждає через підвищену чутливість, реакції на тяжкі обставини, переживає тривогу або стрес, то ми починаємо терапію. Якщо ж ситуація більш серйозна — галюцинації, маячний стан, або інші тяжкі психічні розлади, то направляю її до психіатра.

IMG_4589

З великої психотерапії я пішла, тому на біполярних розладах, маніакально-депресивних психозах й подібних проблемах більше не спеціалізуюся. Проте, винятки з правил все ж існують. Деякі психіатри використовують тільки препаратне лікування, забуваючи про те, що людям з біполярними розладами, як і людям з шизофренією чи будь-яким іншим захворюванням, необхідні розмови, пояснення та відповіді. Тож інколи цю функцію «співрозмовника» виконую я. Але наголошую на тому, що важливо співпрацювати з психіатром, який не тільки назначатиме пігулки, а й говоритиме з людиною.

Люди приходять, коли вже «припекло»

На жаль, великий відсоток людей, які звертаються до мене, просять «виписати пігулки, бо на розмови у них немає грошей». Приходять, як правило, коли вже «припекло»: місяць не можуть заснути, а неконтрольовані спалахи агресії чи проблеми з апетитом не дозволяють нормально жити.

Багатьом важко знайти гроші на повноцінну терапію, тож медикаментозне лікування – єдиний вихід

Не буду заперечувати – це має швидкий ефект. Але триває він недовго. Проходить час і людина повертається за новою «порцією» ліків. Навіть розуміючи, що вона не позбудеться причини своїх проблем, якщо не попрацює зі свідомістю та саморегуляцією, не вдається до сеансів психотерапії. Часто красномовно пояснює свій вибір: «Заснув – і слава богу. Дякую за рецепт, я пішов гроші для сім’ї заробляти».

Завжди наголошую на тому, що позитивний довгостроковий ефект можна отримати лише від комплексу процедур: фармакотерапія разом із певним видом психотерапії – когнітивно-поведінковою, психодинамічною, гештальт-терапією або іншою. Використання тільки фармакотерапії – це про усунення поверхневих симптомів, а не про вирішення проблем.

У період пандемії однією з ключових проблем стало саме питання грошей. Кількість зацікавлених у психотерапії різко зменшилася, бо людям не хочеться витрачатися на те, що вони не сприймають як нагальну проблему. Але серед тих, хто продовжив сеанси, дуже мало людей, проблеми яких виникли через пандемію. У більшості випадків самоізоляція та новини про COVID є лише супутніми факторами вже наявних проблем.

Мій метод базується на поясненнях

Не існує чарівної формули з трьох технік та двох пігулок, яка гарантує повне зцілення й дозволяє на все життя забути про проблеми. Але якщо працювати з базовими людськими стимулами, то можна отримати довгостроковий позитивний ефект. Базою я називаю екзистенціальний підхід, який фокусується на головних людських страхах та потребах: смерть, ізоляція, свобода й відчуття сенсу. У ході терапії людина шукає відповіді на питання: чи боюся я смерті та чому, наскільки хочу бути вільним та що таке свобода, у чому сенс існування й за що я відчуваю відповідальність.

Коли бачу, як людина вчиться прийняттю, смиренності й вмінню жити у півтонах, розумію: зміни відбуваються глибинно й надовго

Мій метод ведення терапії базується на поясненнях. Буквально, використовуючи картинки, схеми й підручні матеріали, я розказую про принципи роботи мозку. Це мій інструмент, що в науці має конкретну назву — раціональна психотерапія. Впевнена, що рівень ефективності роботи напряму від цього залежить. Важливо, щоб людина розуміла, що працюємо ми не з абстракцією, а з психікою, яка має чіткі механізми роботи, структури та причинно-наслідкові зв’язки. Саме тому вже на перших зустрічах починаю розмову, пропонуючи познайомитись з мозком людини, визначивши його вік та дізнавшись про емоції, що він переживає. «Магія» психотерапії у вербалізації думок.

Можна прочитати сотню книжок, пройти безліч тестів і бути, в принципі, обізнаним у сфері психології. Але знання технік не гарантує розуміння власної проблеми

Проговорити те, що «болить» — означає почути й усвідомити це. Інколи тільки вимовивши вже давно існуючі у голові думки, можна побачити щиру реакцію психіки на них. Наприклад, одна справа — втомитися від надокучливих радників, соціального тиску та нескінченних запитань і вирішити: «Я не хочу дітей». Інша справа — сказати про це психотерапевту, вимовляючи слово за словом, усвідомлюючи реальність і серйозність сказаного. Таке озвучення думок може викликати раптові несподівані сльози, а може — полегшення.

IMG_4453

Саме реакція стає єдиним правильним рішенням проблеми та чесною відповіддю на хвилююче питання

Завжди важко сказати, як довго триватиме терапія. У кожного структури мозку працюють по-різному. Це зумовлено генетикою, середовищем, у якому зростала особистість та багатьма іншими факторами. Інколи прогрес помітно після двох чи трьох сеансів. Коли людина приходить й розповідає, що в її житті щось кардинально змінилося й певна техніка спрацювала, я розумію, що психіка у неї гнучка, готова вчитися й вдосконалюватися. Хтось потребує довшої терапії й більшої кількості сеансів. І це також нормально, бо стандартів тут не існує.

Не всі готові говорити

Помітила, що до мене стало приходити все більше людей 15 – 19 років. Припускаю, що частково це результат тієї самої «моди» на психотерапію. І якщо я маю рацію, то з цієї точки зору популяризація професії – крута тенденція, адже все більше молодих людей піклуються про своє ментальне здоров’я.

Мені подобається працювати з новим поколінням, хоч це й вимагає абсолютно іншого підходу

Якщо зі старшими людьми я майже завжди знаю, як працювати, що у них спитати й на які точки «надавити», щоб вирішити проблему, то з молоддю не так. Їм доводиться ставити багато питань, при цьому самій відповідаючи на запити. Це нове покоління. Воно не мовчить, хоче багато знати й розбиратися у тому, як працює їх внутрішній світ. Я за натурою консерватор і часто хвилююсь, що молодь сприйматиме мене неправильно, що не зможу достукатись до них й виявити справжню емпатію. Проте хвилювання, як правило, марні.

Я подобаюсь не всім. Але це нормальна ситуація, коли я не створюю враження того, кому можна довіритися. Психотерапевт – звичайна людина, з якою може бути некомфортно

Я зазвичай прошу людей одразу говорити, коли вони відчувають щось подібне й рекомендую інших спеціалістів. Адже сеанси психотерапії – тонка справа, в якій важливо знайти «свого» терапевта.

Є люди, які ніби й хочуть вирішити якусь проблему, але не прагнуть щось для цього зробити. Часто вони переконані: поява у кабінеті – єдине, що від них залежить, а далі нехай психотерапевт творить магію. На жаль, так не буває. Людина має говорити, відповідати на питання й інколи сама собі їх ставити. Якщо після декількох сеансів я розумію, що процес терапії викликає у людини лише повне неприйняття, то підводжу до того, що не зможу бути їй корисною.

Є й такі, хто приходить з посилом «Ну, розговори мене!», починаючи грати у психотерапію

У таких випадках одразу даю зрозуміти, що підігравати, продовжуючи вести ігри, що відбуваються між людьми за стінами кабінету, не буду. У ході терапії я використовую елементи гри. Але вони є формою моделювання життєвих ситуацій або ж способом пояснення складних біологічних процесів простими речами. Перед грою я завжди попереджаю про те, що зараз відбуватиметься, даю їй назву та обмежую правилами.

«Я для вас поганий друг»

Були випадки, коли вже цілком здорова людина, яку нічого більше не турбувало, продовжувала ходити на сеанси. Ми починали говорити про нову композицію, яку вона вивчила на гітарі чи місця, які мені обов’язково треба відвідати в Іспанії. Про переживання, тривогу чи життєві складнощі навіть не згадували. Звісно, я швидко помітила це й поставила відверте запитання: «Як ви гадаєте, що зараз між нами відбувається?».

Коли людина, посміхаючись, зізналась, що їй просто комфортно зі мною спілкуватись, я підвела її до того, що у наших наступних зустрічах сенсу небагато. Дала зрозуміти, що треба шукати людей у своєму оточенні, з якими спілкування буде не менш легким та приємним. Людей, з якими захочеться ділитися враженнями від подорожі та обговорювати нові композиції. Людей, які нічого від тебе не очікують і яким ти нічого не повинен. А наше спілкування врегульоване грошима й статусами «клієнт – психотерапевт».

Дехто говорив: «Мабуть, психотерапія — це для мене непоганий варіант дружби, за який я готовий платити»

Але так не працює. Бо дружба — це про інше: спільні інтереси, захоплення, мрії, плани й абсолютна безкорисливість. Я завжди готова допомогти. Як психотерапевт. А на готовність оплачувати «дружбу» відповідаю: «Я для вас поганий друг».

IMG_4487

До чого тут релігія?

Психіка віруючої людини здатна швидко змінюватись, тож з нею легко працювати. Атеїсти й агностики сприймають світ, як правило, трохи по-іншому. Їх образ мислення важко змінити, бо вони самі не одразу усвідомлюють можливість цього процесу. Як не дивно, але таких людей більше саме серед дорослого покоління.

Більшість молоді живе за принципом: «Я віруючий, але не релігійний»

Тобто вони не дотримуються чітких канонів певної релігії, не виконують ритуали й не ідеалізують якийсь образ. Вони вірять у силу. А назвати її можна по-різному: комусь з дитинства звично Богом, комусь приємніше Всесвітом. Але різниці немає. Головне, що існує віра у певні причинно-наслідкові зв’язки світу. Коли людина розуміє, що дія веде за собою наслідок, а думка призводить до дії й все у світі взаємопов’язано, з нею легко працювати.

Мозок сам обрав професію

Багато разів я запитувала себе: «Чому саме психотерапія?». Розуміючи, що відповіді про тяжке дитинство чи психологічну травму юності — не моя історія, знайшла логічне пояснення. Причина у роботі мозку. Він завжди любив спостерігати за людьми, їх поведінкою, словами й емоціями. Йому подобалося аналізувати й робити висновки. Все почалося з банальних дитячих історій, коли я безпомилково визначала, хто кому подобається. Мені було легко зрозуміти це, помітивши дивну поведінку хлопця у компанії симпатичної дівчини чи раптову зміну настрою у подруги, коли ми проводили час з однокласниками. Згодом з’явилося щире бажання дізнатися, як працює людська психіка, що змушує її реагувати так, а не інакше у певних обставинах та чи можливо це якось проконтролювати.

На жаль, жоден шкільний предмет мою цікавість не задовольняв і я довго не знала, ким же насправді хочу бути. А потім побачила фільм про мафію та психотерапевта, який наблизив мене до розуміння професії. У ньому йшлося про емоції, почуття й проблеми з самоконтролем, які вирішилися шляхом довгих та відвертих розмов у просторому кабінету.

Пізніше я потрапила у психологічний клуб, де дізналася, що таке тренінги, які існують прийоми й вправи, пов’язані з психологією. Там остаточно переконалася: хочу стати психотерапевтом

Але одразу зрозуміла, що самих лише знань з психології мені буде замало. Хотілося більшого – розуміти, як працює людський мозок. Тож, вступила на медичний факультет й здобула освіту лікаря-психіатра. Інтернатуру проходила в гострому психіатричному відділенні психдиспансеру, де за два роки роботи пізнала справжню суть професії.

Що таке психотерапія? Це кинджал. Така собі японська зброя, наслідки маневрів якої залежать від рівня майстерності психотерапевта, який нею володіє. Тільки знаючи, як правильно тримати кинджал у руках, до чого і як їм доторкатися та коли застосовувати певні прийоми, можна виграти битву.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

X

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: