🙅🏻‍♂️ Чому люди люблять фейки і як з цим боротися?

Думками діляться експерти та медіаменеджери

fake_board

В Сумах відбулася зустріч в рамках дискусійного ПЕН-клубу, де представники медіа обговорювали проблему існування фейків і маніпуляцій у медіа, можливості боротьби з ними.

Участь у дискусії взяли: Зураб Аласанія, голова правління UA: Суспільне мовлення, Зоя Казанжи, медіаекспертка та письменниця, Дмитро Тіщенко, співзасновник журналу «ЦУКР» та Олексій Захарченко, медіаексперт «Детектор Медіа». Із двох годин спілкування ми обрали найбільш цікаві тези, варті вашої уваги.

pen

Треба розрізняти поняття фейк і маніпуляція

Казанжи: Фейк – це те, чого не існує, навмисне спотворення факту. А є ще таке поняття як «постправда», визнане оксфордським словником у 2016-му словом року. Якщо дуже просто – це коли обговорення факту стає більш важливим, аніж сам факт. Таким чином виникають фейки, дуже схожі на факти, хоча вони такими не є. 

Ми зараз не маємо бути в ілюзії, що світом рулить інтернет. Світом рулить картинка, телебачення. Серіальність має вплив.

Захарченко: Інколи фейки не створюються, а розповсюджуються через те, що людині було ліньки перевірити факт, не було часу або вона просто не вміє цього робити. Таких самих помилок припускаються журналісти, приклад тому нещодавня новина про те, що президент Чехії підтримав анексію Криму. На мій погляд – це не важко було перевірити, це була помилка журналіста, що він не відсіяв цей фейк, вони мають це фільтрувати.

Аласанія: Згадайте швидкість життя 20 років тому і об’єми інформації, доступні нам на той час. Єдине, що не змінилося за ці роки – це час у добі. Інформації стало надто багато, вона стала дуже швидко поступати всім і всюди. Журналіст має вчитися встигати обробляти ці потоки інформації, бо ти «торгуєш» цією інформацією. Тож я би не виправдовував журналістів, які допускають такі помилки. Клікбейт – це найгірше, що в нас є, тому що ми хочемо монетизувати все це, заробляти на цьому, це робиться навмисне.

Сайт можна притягнути до відповідальності, навіть якщо він не зареєстрований як ЗМІ

Аласанія: Зареєстровані ЗМІ продукують фейки анітрохи не менше, ніж будь-які інтернет-сайти. Водночас маємо дуже мало фактів притягнення до відповідальності офіційно зареєстрованих ЗМІ. 112-й канал як був закритий? Приблизно, як Аль Капоне за несплату податків. За те, що він порушив ліцензійні умови, об’єднавши 5 каналів у один. Ніхто не сказав ні слова про те, що канал є пропагандистським. Знайшли формальний привід притягнути до відповідальності. В Німеччині, у США, наприклад, інтернет-ЗМІ є зареєстрованими, але особливо це не допомагає.

Казанжи: Сайт завжди на когось зареєстрований. Я вперше про це зараз говоритиму, я нещодавно виграла суд. Під час передвиборчих перегонів хтось запустив чутки, що я очолювала комунікаційний штаб Анатолія Гриценка, а я в жодних виборах не беру участі вже років 10. У статті розповідалося зокрема те, що я організувала напад на Гриценка в Одесі. Там було стільки всього написано, що це легко було спростувати. Я звернулась до суду, попередньо зробивши витяг з реєстру, на кого був зареєстрований сайт. Це виявився «технарь», який на себе реєстрував сайт, він і отримав позов на серйозну суму із серйозною доказовою базою. 

Адвокат цього видання спочатку не сприймав серйозно цей позов, мовляв «це все фігня», «честь і достоїнство» і таке інше. А в мене були досить серйозні втрати по контрактам через це. Все це було представлено в цьому суді і людині заарештували майно. Через два місяці представники цього медіа почали пропонувати мені фінансову компенсацію, заявили про готовність вибачитися за поширення інформації. 

Більше того – суд заборонив авторам знімати цю статтю з сайту, і тепер вона містить текст вибачення, спростування цієї інформації. Зрештою вони компенсували суму всіх витрат, вибачилися, а в мене не було мети «закрити» їх, тому ми пішли на мирову. 

Виходить, що не треба мати статусу медіа, аби знайти відповідальних за поширення неправдивої інформації. 

Тіщенко: Для нас немає зараз жодної проблеми зареєструватися і стати офіційним медіа, якби це було можливо. Тим більше я саме той «технарь», на якого зареєстрований сайт. Ми, будучи сервісним медіа, яке не має на меті обслуговувати чиїсь персональні інтереси, абсолютно не бачимо проблем зараз офіційно стати «офіційним» ЗМІ. Водночас ми розуміємо різницю стосунків держави із зареєстрованим медіа і фактично «неофіційним», ми не можемо знати, коли станемо говорити щось «зайве», що не влаштує якихось представників влади. Тим більше, маючи приклади притягнення до відповідальності просто за реєстраційними даними сайту не бачу в цьому якоїсь нагальності. 

Чому людям подобаються фейки?

Казанжи: Тому що на Верку Сердючку завжди ходить більше людей, ніж на класичний концерт. Ми дуже прогнозовані, є давнє правило читацьких інтересів, правило 7 «С»: все що стосується суму, сліз, сміху, скандалу, смерті, сенсації, сексу – все дуже цікаве і викликає 100% інтерес. Навкруги цього і створюються фейки, оскільки у фейках є дуже значною ось ця емоційна складова. Фейки, як правило, це дуже сильна емоція. 

Мій рецепт – якщо ви щось чуєте, читаєте, бачите, що вам хочеться взяти всіх перестріляти, вам хочеться радити, кричати «До каких пор?!» – зупиніться, порахуйте до 10 і подумайте. Якщо відбувається щось таке, подумайте – кому це може бути вигідно, чому з вами так вчиняють?

У нас в країні є великі проблеми з психічним здоров’ям, ніхто цим не займається, немає державних програм. Тому така інформація досить сильно розходиться, ніхто не береться її перевіряти. Соціум, де дуже вражена безпека, де є високий рівень агресії та певної нетерпимості – це дуже підходящий грунт для продукування та поширення фейкових новин. Нам дуже просто «втюхати» що завгодно. 

Чи є майбутнє у журналістики?

Аласанія: Перша модель роботи ньюзруму з’явилася майже 200 років тому. Вона не дуже чесна була з самого початку, фактично журналісти двічі продавали одне й те саме. Вони продавали аудиторію, яку вони мали, рекламодавцям і водночас вони продавали свої наклади тій самій аудиторії. Тобто двічі брали за одне і теж, всі 180 років така модель існувала і працювала. У нас, у журналістів, було право і володіння цими засобами виробництва. Воно було в одних руках – типографії були доволі дорогі, щоб її послугами могла скористатися звичайна людина. Те саме з телебаченням – ще дорожче. Тепер все це виробництво перейшло у ваші руки і ми втратили цю платформу, яка умовно належала нам, журналістам. Ця модель, як економічна модель, просто розсипалася в прах. Сьогодні люди самі формують повістку, за якою ми житимемо – кожен з нас є автором, кожен з вас є фактично журналістом і володарем інформації.

Журналістика втратила і вплив, і модель економічно. Відповідей на питання щодо формату існування медіа поки немає ні в кого в світі. Думаю, що водночас і журналісти знайдуть сенс свого існування і світ почне потребувати нової моделі журналістики. 

Це не журналістам потрібна правда. Це всім потрібна правда, навіть якщо вони зараз цього не розуміють. Це приблизно як ЗОЖ – дуже корисно, броколі це – офігенно корисно, але як же це скучно і несмачно… Так само із правдою і фактами. Вони потрібні, але мало хто їх любить.

Казанжи: У мене песимізму значно більше з інших приводів, а щодо журналістики я готова посперечатися. Театр теж 200 років хоронять, але він почав змінюватися, формати почали змінюватися… Світ справді у стані пошуків відповідей на ці питання. Ми маємо прийти до розуміння, що не буває нічого безкоштовного. Я особисто регулярно підтримую фінансово 4 медійні проекти, це невеликі кошти, але сподіваюся, це допомагає їм існувати. Ви хочете якісну їжу – ви за неї платите або вирощуєте її. Ви хочете якісне щось – ви за це платите. Ми не готові платити, тому моделі і надалі будуть змінюватися. 

Тіщенко: Навряд ми могли 20 років тому уявити, що фінансуватимемо роботу журналіста через систему Patreon, який всього лиш веде свій Telegram-канал. Це реальні історії вже навіть українських журналістів. Поки що це невеликі кошти, але все ж початок покладено. Ми не могли уявити, що це буде називатися журналістикою. Все буде змінюватися, ми будемо вирішувати нові проблеми, прикладом тому є популярний зараз формат експлейнерів – пояснювальних матеріалів, який не просто дає фактаж, а збирає різні точки зору, аналізує і запаковує все у зрозумілу форму. Багато лайфстайлів зараз вже пишуть не просто тему в заголовку, а дію: «Ми пояснюємо, чому так відбулося...» або «Розповідаємо, що буде, якщо...». Коли я працював на Суспільному, ми не могли собі дозволити так «прикрашати» заголовки, а зараз бачимо, що людям подобається, коли вони вже із першого речення розуміють, що хтось зробив за нього якусь роботу і він може ознайомитися з її результатами. 

Захарченко: Щоразу коли я чую, що соцмережі уб’ють журналістику, згадую фразу з фільму: «Не будет ни кино, ни театра, одно сплошное телевидение». Соцмережі дають тільки голі факти, завжди буде попит на те, аби отримати пояснення, що ці факти означають. 

Інформаційна безпека: Як не потонути під лавиною фейків?

7 листопада у Конгрес-центр СумДУ відбулась дискусія Інформаційна безпека: Як не потонути під лавиною фейків?, яку Український ПЕН організував за підтримки за підтримки Фонду сприяння демократії U.S. Embassy Kyiv Ukraine.Про захист від фейків та маніпулцяцій дискутували Зураб Аласанія (Zurab Alasania),Zoya Kazanzhy, Олексій Захарченко (Olexij Zakharchenko) i Дмитро Тіщенко (Dmytro Tishchenko). Модерував розмову Євген Положій.

Опубліковано PEN Ukraine Пʼятниця, 8 листопада 2019 р.