Чимало закладів харчування пускають до вбиральні будь-кого. Проте в деяких просторах, щоб скористатися санвузлом, потрібно зробити замовлення чи попросити дозвіл. Наприклад, у сумському кафе Foodie на Театральній площі зайти до вбиральні можна лише за спеціальним кодом. Чи порушує заклад закон, кого вважають людиною «підозрілого вигляду» та хто регулює доступ до вбиралень у місті — читайте далі.
«Пускаємо будь-кого, але не людей, що мають підозрілий вигляд»
Щодня Театральною площею гуляють чимало людей. Проте мобільного громадського туалету поруч немає. Скористатися санвузлом за потреби можна в закладах поблизу. Наприклад, у кафе BeHappy на Герасима Кондратьєва, 6 та Verde, що на Покровській площі, 5. Сюди відвідувачів впускають на прохання. Замовлення робити не обов'язково. Натомість у міському кафе Foodie на вулиці Герасима Кондратьєва, 4 вбиральня доступна не для всіх, адже її зачинили на код.
Чому так? Вирушаю туди, щоб дізнатися. На дверях у санвузол висить папірець із написом «Туалет тільки для гостей закладу». На стіні зліва — клавіатура. Щоб потрапити туди, треба ввести спеціальний код. Отримати його можна на барі за проханням.
Запитую в офіціанта, чи маю щось замовити, щоб скористатися вбиральнею. Каже, що це не обов'язково й простягає папірець із кодом. Таких на стільниці лежить стос. Видати їх може будь-який працівник — кухар, офіціант чи менеджер.
Поряд з офіціантом за барною стійкою стоїть кухар Ілля. Він розповідає, що часто люди заходять саме у вбиральню й нічого не замовляють. За його словами, персонал пускає переважно всіх. Не дозволяють зайти лише тим, хто «має підозрілий вигляд».
— У нас часто траплялися ситуації, коли навідувалися безпритульні чи «сумнівні» люди, що погано поводилися. Вони залишали у вбиральні заборонені речовини, які саме — не знаю, — ділиться працівник. Я ставлюся нейтрально до того, що туалет зачинили, хоч це, звісно, викликає суперечки.
Водночас, додає Ілля, до людей, що мають термінові потреби, як-от матерів, що годують, жінок під час місячних чи військових, ставляться з розумінням. За його словами, їх впускають.
«Закодували вбиральні, бо в них залишали підозрілі пакунки»
Адміністраторка кафе Foodie Світлана Нестеренко працює в закладі чотири роки. Вона каже, що вбиральню в закладі дійсно зачиняють, але не завжди. Вбиральні, пояснює, кодують переважно на свята й під час масових заходів на Театральній площі. У цей час, говорить, до них люди йдуть натовпами, водночас гостям доводиться чекати в черзі.
— Уперше вбиральню закодували в грудні 2022-го року, коли на Театральній встановили святкову ялинку. Біля неї збиралося чимало людей. Санвузлів поблизу не було ніде, окрім кафе Foodie, тому люди масово йшли до нас. Щоб забезпечити комфорт гостей, зачинили туалет. Відтоді робимо це періодично на свята. А цього року — ще раніше, восени, — розповідає адміністраторка кафе Foodie.
Приводом для такого обмеження стали ситуації, коли в туалеті зачинялися й засинали люди, схожі на безпритульних. За словами Світлани Нестеренко, їх знаходили там уранці. Адміністрорка додає, що хтось навіть залишав пакунки зі вмістом, що нагадував наркотики. Поліцію не викликали, пакування викидали в смітник. Адміністраторка також пригадує, що були й випадки, коли у вбиральні чоловіки, які не були гостями закладу, чіплялися до дівчат підліткового віку.
Утім, запевняє Світлана Нестеренко, у разі потреби в закладі «йдуть назустріч», особливо — матерям з дітьми. У таких випадках, додає, не обов'язково щось замовляти, щоб скористатися вбиральнею.
Хто контролює доступ до вбиралень
Чи вважаються вбиральні в закладах громадськими? У постанові «Про затвердження Порядку формування тарифів на послуги з користування громадськими вбиральнями в населених пунктах» йдеться:
Громадська вбиральня — приміщення або окремі будівлі громадського призначення, обладнані санітарно-технічними приладами для задоволення природних потреб людини. До таких належать стаціонарні громадські вбиральні та мобільні туалетні кабіни для тимчасового користування.
Олексій Рибалка, адвокат, старший партнер адвокатського об'єднання Правова група "Процес" каже, що туалети у закладах, приватних будинках чи просторах — не загального користування, тобто не публічні. Такі локації належать до приватної чи орендованої власності. Водночас, згідно з державними будівельними нормами , саме громадські вбиральні треба влаштовувати в місцях масового скупчення людей. Серед них — зони розміщення й території ярмарків, об'єктів громадського харчування, крупних об'єктів торгівлі й послуг, культурно-розважального та спортивного призначення.
Доступ до вбиралень у таких локаціях, каже адвокат Олексій Рибалка, «не врегульований законом узагалі». За його словами, на законодавчому рівні за закладами не закріплений обов'язок надавати можливість скористатися туалетом будь-кому. Проте, за словами Олексія, Законом України «Про захист прав споживачів», забезпечити доступом до вбиральні повинні клієнтів.
— Клієнт закладу — це споживач. Тобто особа, що скористалася послугою чи має намір це зробити. Це може бути людина, яка вже щось замовила, наприклад, чашку кави, й потім скористалася вбиральнею. Або ж та, що лише подивилася меню й пішла до туалету. Але чи придбає цей відвідувач щось згодом, чи ні, — це вже інше питання, — пояснює Олексій.
У комунальних закладах, вважає адвокат, не дати доступ до туалету не можуть. За його словами, у цих місцях санвузли вважаються публічними. Натомість у приватних закладах громадського харчування власники мають право самостійно розпоряджатися простором і вирішувати, на яких умовах впускати людей у вбиральню.
Замки чи інші системи захисту, за словами Олексія, встановлювати можна. Це також вирішує власник закладу. Утім, у такому разі його обов'язок — дати споживачу код чи ключ. Чи надавати доступ стороннім — вирішують у закладі.
— Коли клієнт підходить до барної стійки, купує щось, просить код до туалету і його надають — фактично доступ до вбиральні забезпечено. У такому випадку заклад нічого не порушує, — пояснює адвокат.
Що з інклюзивністю
Не пускаючи людей до вбиралень, заклади не переступають закон, проте порушують норми інклюзивності. Так вважає докторка політичних наук та членкиня правління ГО «Інтелект Сумщини» Андріана Костенко. Вона додає, що основна проблема в тому, що громадські туалети в місті — у поганому стані, тож людям доводиться шукати їх у закладах харчування. У такому випадку, за її словами, бізнес має транслювати інклюзивність, відкритість і гендерну рівність.
— Доступність громадських вбиралень — це передусім питання, тісно пов'язане з правами людини. Але їх дотримання можуть забезпечувати приватні простори, якщо публічних недостатньо. Бізнес, що позиціює себе соціально орієнтованим, має розуміти цю проблему й забезпечувати доступність. Особливо під час війни. У цей час соціальна місія підприємств — враховувати потреби різних груп жінок і чоловіків, осіб з інвалідністію та тих, що мають сімейні обов'язки, — пояснює Андріана.
Членкиня ГО «Інтелект Сумщини» додає, що варто орієнтуватися на європейський підхід до облаштування вбиралень. У Європі вони часто відчинені. Або ж у них встановлюють автоматизовані системи доступу. Вхід безкоштовний чи за символічну ціну. Особливу ж увагу, каже Андріана, приділяють «людям із сімейними обов'язками», зокрема жінкам з дітьми. Натомість у Сумах такої практики не застосовують.
— Коли в європейських кав'ярнях планують вбиральні, враховують особливості жінок, і тому жіночих кабінок облаштовують більше, порівняно з чоловічими. Натомість у нас це ігнорують. А дарма. Інколи санвузли потрібні не стільки, щоб ними скористатися, скільки саме для того, щоб, наприклад, спеленати дитину чи змінити підгузок, — вважає Андріана Костенко.
Як вплинути на доступ до вбиралень
Чи надавати доступ людям, що потребують інклюзивності або ж мають нагальну потребу, — вирішують у закладі, каже адвокат Олексій Рибалка. Однак, якщо не пускають, законних підстав притягнути власника до відповідальності, за його словами, немає. Їх має запровадити орган місцевого самоврядування. Натомість людина може викликати поліцію, але на практиці це стається рідко.
Докторка політичних наук Андріана Костенко також додає, що «не клієнти» не можуть юридично повпливати на відмову впускати до санвузла у закладі. Натомість можна звернутися до персоналу. У більшості випадків, каже Андріана, не відмовляють. Але якщо таке стається, швидше за все, доведеться шукати інший заклад.
Утім передусім слід зайнятися облаштуванням громадських вбиралень. Раніше, у вересні 2024 року, ми писали про те, якими вони можуть бути. За словами Андріани Костенко, повпливати на стан туалетів можна кількома способами. Перший — створити позитивний імідж і висвітлювати заклади, що вже мають інклюзивні та доступні санвузли. Громадський сектор має помічати як позитивні й соціально орієнтовані зміни, так і вказувати на ті, які порушують права людей. Другий спосіб — суспільний тиск.
Адвокат Олексій Рибалка також додає, що міська влада може врегулювати загальний доступ до санвузлів у будь-яких локаціях. Для цього орган місцевого самоврядування, тобто Сумська міська рада, має ухвалити рішення про те, що «всі заклади обов'язково мають впускати до вбиральні». Утім, за словами адвоката, чи готові в СМР прийняти таке рішення — залежить від ставлення підприємців.
У деяких містах України вже регулюють доступ до вбиралень. Наприклад, 2008-го року у Києві ухвалили розпорядження «Про вільний доступ громадян до туалетів закладів громадського харчування». Воно передбачає безоплатне користування туалетами в таких локаціях для жителів і гостей міста. Якщо ж розпорядження порушують, Київська міська адміністрація, міська Санітарно-епідемологічна станція та районні державні адміністрації мають відкликати дозвіл на функціонування закладу.
Пізніше, у 2021 році, подібне розпорядження «Про вільний доступ громадян до туалетів в закладах торгівлі та ресторанного господарства міста» ухвалили й у Жовтоводській громаді Дніпропетровської області. За нею також передбачено безкоштовне відвідування санітарної кімнати у «торговельних закладах та закладах ресторанного господарства» для жителів міста.
