Куди сходити в Сумах? Що цікавого подивитися? На такі дописи від гостей міста чи тих, хто сюди переїхав, натрапляли в соцмережі Threads. З декількома з авторів вдалося познайомитися. Серед них — Анна, асистентка проєкту в гуманітарній організації, що живе в Сумах із вересня 2024 року.
Чимало локальних цікавинок для дівчини ще не відомі. Ми запросили Анну на екскурсію й переказали історію міста над Пслом своїми очима. Розповіли, де в середмісті загадати бажання, щоб воно збулося, звідки в Сумах костел та як місцеві митці «носяться з Бурлюком, як у Відні з Клімтом».
Цей матеріал створено за підтримки Клубу Цукру. Приєднуйтеся до спільноти, щоб досліджувати історію міста разом!
Найстаріша кам’яна споруда Сум
На зустріч чекаємо в кав’ярні Espresso Room на Соборній, 32. Двері прочиняються — заходить дівчина в коричнево-фіолетовій куртці з довгим волоссям. Це Анна. Вона з Херсону й за її спиною — кілька переїздів. Спершу був Харків, де жила під час навчання в університеті. Коли на початку повномасштабного вторгнення Херсон окупували, евакуювалася в Одесу. Звідти переїхала в Суми до хлопця: невдовзі він поїхав із міста, Анна ж залишилася тут.
— Хоч нічого не знала про Суми до того, як переїхала, у місті мені сподобалося. Не було якихось стереотипів, які очікуєш побачити, як-от у Львові, Одесі чи Дніпрі. Хоча в Сумах сильний історичний бекґраунд: цікаві заводи, Харитоненко тощо. Але з рекламою міста, здається, не дуже. Розумієш, що тут добре й чому тут лишаються жити, лише коли вже сам приїхав, — ділиться дівчина.
Беремо каву. Анна розповідає, що в багатьох локаціях вже була, але їхньої історії ще не чула. Заряджаємо телефони — прямуємо до Свято-Воскресенського собору на майдані Незалежності, 19. На фоні сірого лютневого неба особливо вирізняються його бірюзові дашки й золотаві верхівки трьох куполів.
Це найстаріша кам’яна споруда Сум. Її будівництво біля спуску до річки Стрілки фінансував засновник міста Герасим Кондратьєв у 1690 році. Через дванадцять років завершив роботу вже його син Андрій.
Свято-Воскресенський собор — не лише святиня й молитовне місце в історії Сум, а ще й фортеця, яка захищала від татарських облог. Тепер про бурхливе минуле собору нагадують двері на фасаді — залишки бойових балконів, і кам’яниця. Її звели на початку 18 століття. Щоправда, потім неодноразово перебудовували, та окремі архітектурні деталі в підвалі й на горищі вціліли.
Зайти всередину собору нам дозволяють без хусток. З блакитної стелі на нас дивляться святі в хітонах із німбами, а ще хрестами, Писанням та іншим церковним начинням у руках. Зліва висить середньовічне зображення чоловіка на коні, схожого на полковника Герасима Кондратьєва. Видно, він прямує на поєдинок, адже тримає в руках спис.
По центру молитовної зали стоїть дерев’яна ширма з іконою по центру. Перед нею — аналої, це похилі столики для ікон, а довкола — свічники з дерева. На них майже немає позолоти, що особливо подобається Анні. Затримуємося зробити кілька світлин — і прямуємо далі.
Наймистецькіша вуличка в середмісті Сум
Праворуч від Свято-Воскресенського собору розкинулася Воскресенська вулиця, де сьогодні людно. Анна прогулювалася тут не один раз: любить мистецтво, а в цьому місці зібралося чи не найбільше артлокацій міста.
Увагу привертає мурал — «листівка» з Воскресенською початку 20 століття. У центрі височіє Свято-Воскресенський собор, обабіч нього — двоповерхові будинки з червоної цегли. Дорога між ними вимощена бруківкою. Листівку на двоповерховому будинку намалювали місцеві художники Єгор Авдєєнко й Роман Линник.
Кілька кроків уперед — бачимо «Пори року» чеського майстра Альфонса Мухи. Це один із муралів за роботами відомих художників. Чотири картини на пудрово-рожевому фоні додають будівлі фарб. Їх відтворили сумські майстрині Тетяна Луцьковська, Олена Довгополова, Ольга Грабовська й Оксана Хоруженко у 2012 році.
За кілька метрів поміж будівлями — мурал, який полюбився Анні ще з першої прогулянки Воскресенською. Пара закоханих у золотих хітонах; чоловік підтримує долонями обличчя дівчини й цілує його. Це картина австрійського художника Ґустава Клімта «Поцілунок», яку на сумській стіні намалювали художниці Поліна Кубракова й Альона Кристева у тому ж році.
Бурлюк у Сумах, що Клімт у Відні
Прямуємо до АртДвору на Воскресенській, де чимало локацій присвячені одному із засновників українського футуризму — Давиду Бурлюку, що з Лебедина. Востаннє Анна була тут кілька місяців тому — фарбувала лавки на суботнику. Відвідувачів також заохочують малювати, для цього в коридорі облаштували куточок із блокнотами й приладдям для малювання.
У жовтні в АртДворі відкрили новий музей Burluk Room. Це невелика кімната-музей, де зібрали роботи, натхнені Бурлюком: його фотографії й предмети, пов’язані з його образом. Як-от портрет, капелюх і окуляри, схожі на ті, що носив митець, чи старі світлини сум’янок, на звороті яких є згадка про футуризм.
Навпроти музею стоїть яскраво-червона піраміда з купою стрічок на мотузках між ребер. Це «Бурлюміда». Кажуть, якщо почепити на неї одну, збудеться найпотаємніше бажання. Я свою пов’язала раніше — ось чекаю на результат.
Зустрічається нам Давид Бурлюк і над входом у галерею BureauArt — тут висить його металевий бюст. Схожий пізніше зустрінемо й на стінах Класичного ліцею, який художник закінчив. Усе це, говорить Анна, нагадує їй Відень, де «на кожному кутку можна зустріти меморіали й локації, присвячені Ґуставу Клімту. У Сумах з Бурлюком носяться так само».
Цукрова спадщина Харитоненка, ленінопад і капличка замість церкви
Один із найцікавіших епізодів історії нашого міста, на думку Анни, — «цукрова» доба кінця 19 століття. У 1869 році підприємець і меценат Іван Харитоненко заснував у Сумах Павлівський рафінадний завод, що увійшов до п’ятірки найбільших цукрових фабрик України. Також Харитоненко відкрив контору «Харитоненко та син», що працювала на Троїцькій вулиці. Згодом відкрили ще 279 таких за кордоном.
Переходимо дорогу до Покровської площі. Тут у 2010 році скульптори Олексій Шевченко та Віктор Довгалюк встановили пам’ятник рафінаду на згадку про цукрову імперію. Його виготовили з кримського вапняку, що з часом темнішає і нагадує автентичний колір цукру того часу. З металевого куба стікає іржа. Вона символізує сльози за сумською цукровою промисловістю.
Навпроти пам’ятки серед дерев причаїлася й капличка з колонами, зеленим дашком і золотою верхівкою. Як і багато містян, Анна часто проходить повз неї, але історія цього місця для неї невідома. Понад 100 років тому тут була Покровська церква. За виглядом вона дещо нагадувала Свято-Воскресенський собор і, як кажуть, визначала точку, де перетинаються умовні осі, на яких стояли інші церкви. 1920 року церкву зруйнували й натомість облаштували крематорій.
Переходимо дорогу, щоб розглянути ще одну скульптуру — пам’ятник Івану Харитоненку. Його оточують ланцюги-кулі з шипами, схожі на яблука гетьманських булав. У 1918-му скульптуру знесли, й на її місці встановили пам’ятник Леніну. Після відновлення незалежності Харитоненка повернули.
Радянський модернізм із гобеленами й будинки з аттиками
На деяких сумських вуличках зустрічаються споруди, що контрастують між собою. Одна з таких локацій — вулиця Героїв Сумщини. Тут ми й продовжимо нашу екскурсію. З одного боку, ближчого до Троїцької вулиці, стоять світлі двоповерхові будинки з аттиками. З іншого, ближче до центру, височіє Обласна наукова бібліотека в стилі радянського модернізму. Її бетонна будівля з чотирьох поверхів нагадує квітку.
Бібліотеку почали бувати ще в 1982 році. Ззовні виглядає, ніби відтоді споруда застигла в часі, каже Анна. Коли дівчина тільки приїхала в Суми — проходила повз. Невдовзі таки зазирнула: побачила, що бібліотека працює і навіть має чимало сучасної української літератури. На такі книжки завжди є попит, тож узяти щось так і не вдалося.
Усередині простір бібліотеки прикрашає гобелен «Дерево знань» з рожевими, синіми й жовтими квітами на гілках. Його спеціально для бібліотеки виготовили майстри з Решетилівської фабрики художніх виробів на Полтавщині. Вона відома тим, що тут килими з рослинними орнаментами виготовляють вручну. Освітлюють приміщення великі кришталеві люстри у формі квітів, що виготовили спеціально для бібліотеки.
Польський костел, будинок архітектора з Німеччини й неокласичний собор
За рогом, на вулиці Троїцькій, 4, стоїть комплекс садиби Харитоненків з круглими куполами. Серед його будівель є і приміщення контори «Харитоненко й син». Однак оцінити її красу зблизька не вдається: споруду перекриває зелений паркан. Її реконструюють ще з 2003 року.
Ліворуч від садиби стоїть будівля з червоної цегли з високим дахом, що стоїть ліворуч від садиби — Костел Благовіщення Пресвятої Діви Марії в неоготичному стилі звели на початку XX століття для католицької громади, більшість представників якої, ймовірно, були поляками. Навпроти височіє приміщення Класичного ліцею. Понад 100 років тому на його місці працювала лютеранська кірха для німецької спільноти. Згодом тут облаштували Євангелістське училище, потім — Другу жіночу гімназію. Її приміщення місто орендувало в німецької громади.
Серед будівель, розташованих на Троїцькій, чимало належали купцям, архітекторам та іншим жителям, що вкладалися в розвиток міста. Увагу приваблює блакитна з трикутним аттиком та білими колонами. Це особняк Шрейнера — керівника контори Івана Харитоненка «Харитоненко й син».
Останній у нашій екскурсії — Свято-Троїцький собор на Троїцькій, 34. Білі стіни, прикрашені барельєфами янголів та різьбленнями, підтримують неокласичні колони. Здіймаємося сходами до входу в храм, над ним — трикутний дашок. Анну каже, що «його архітектура вражає, але ніколи не бачила, щоб церкву впритул оточували будинки, ніби перекриваючи її».
Авторство проєкту Свято-Троїцького собору належить німецькому архітектору Карлу Шольцу, що працював на Івана Харитоненка, а будівництво спонсорував сам цукровий магнат. Собор зводили вже після смерті обох, тож за початковим планом його не завершили.
Під час Другої світової війни центральний купол собору пошкодив снаряд. Згодом, унаслідок випадкової пожежі велика частина перекриття згоріла. 1945 року верх відремонтували, а вже за чотири роки відновили купол. Повністю реставрували Свято-Троїцький собор у 1979–1989 роках.
Від собору додому йдемо разом: нам в один бік вздовж вулиці Бельгійської. Дорогою Анна розповідає: її вразило, що в Сумах є місця, які ще сто років тому виглядали геть по-іншому. Зараз, каже, їх не впізнати.
— Не подумала б, що на місці ТРЦ, кав’ярень та крамниць стояла Покровська церква. А ще мені сподобалися мурали. Вони ніби зроблені з душею, й видаються ще красивішими, коли дізнаєшся їхню історію, — відповідає. Обіймаємося на прощання біля сходів до парку «Казка». Домовляємося зустрітися на каву ще. Наступного разу роздивимося й інші місцеві цікавинки.
