Мікрорайони, де ми зростаємо й живемо протягом життя, впливають на нас. Вулиці, будинки, магазини, знайомі місця й люди складаються в одну картинку. Десятка, Дев’ятка, Хімік, Добровільна, Привокзальний (перелік можна продовжувати) — викликають у нас чи знайомий образ, якщо там живемо, чи цікавість, якщо ніколи там не бували. Та звідки взялися ці назви, хто та коли збудував ці будинки? Ми вирішили розкопати історію районів Сум та дізнатися, як козацька слобода 1650-х років перетворилася на місто, де кожен мікрорайон має власний характер.
Гóрод, Нове місто, Перекоп — перші райони Сум
У 1650-х роках Суми стають слободою, тобто заснованим козацьким поселенням. Місто розвивається, а за його мурами — нові райони, розповідає історик Дмитро Кудінов. Територію вулиці Соборної стали тоді називати «гóрод». Звідти й поширилася фраза «піти в гóрод».
У 18 столітті, а точніше у 1768 році, у Сум з’явився перший план міста. За тих часів вони складалися зі щільної забудови в межах залишків колишньої фортеці та вулиць, які розходилися від центру до торгових шляхів на Суджу, Білопілля, Ромни, Охтирку й Лебедин. Так вважають автори історико-архітектурного альбому «Суми. Вулицями старого міста».
На плані 1768 року видніються три укріплених частини. Перша і найстаріша була між Соборною і Нижньособорною, Покровською площею і Соборним провулком. Друга проклалася на північ від Покровської площі, у межиріччі Псла, Суми й Сумки. Третя укріплена частина Сум виникла як продовження території міста у південному напрямку на пагорбі між річками Псел і Сумка. Пізніше до цього району увійшла Кустовська, Реальна (зараз — Олександра Аніщенка), Кузнечна вулиці та Покровська площа.
Вже за 18 років архітектори зробили генеральний план забудови та розвитку Сум, за яким мало з’явитися три райони: Центральний з фортецею на південний захід; Західний або за іншою назвою Засумський; Північно-східний, — вважають автори історичного альбому. Ці райони мали бути на берегах Псла, Суми й Сумки. Проте щоб реалізувати цей план повністю, потрібно було будувати багато мостів через Сумку, та це виявилося не вигідно місту, пояснюють історики.
Проте Дмитро Кудінов пояснює що на плані 1786 року насправді не видно таких назв, як Центральний чи Північно-східний, їх просто запропонували автори альбому. В народі ж місцевість називали по-іншому. Крім того, у ті часи фортецю вже частково зруйнували, лишилися тільки кілька мурів.
У 1839-1840 роках руйнівні пожежі знищили більшу частину Сум. Щоб їх відбудувати, у 1845-му створили новий генплан, за основу взяли стару версію. Так Суми поділили на п’ять частин: Городську, Перекопську, Засумську, Холодногорську та Новомістенську.
Наступний генплан спроєктували у 1900-х. Тепер до Центральної частини входили Кустовська, Лебединська, Петропавлівська й Покровська вулиці. Їх перетинали Думська (зараз Маґістратська), Перекопська, Реальна і Казарменний провулок (зараз Олексія Береста). У Засумському районі збереглися Іллінська і Засумська вулиці. Район мав велику площу, тому на його місті хотіли будувати житло, припускають історики в альбомі.
— Залізниця, прокладена на північ міста, вплинула на новий план. Поруч із нею вирішили розбудовувати промислову зону, зокрема Павлівський рафінадний та машинобудівний заводи. Поруч розміщували житлові будинки, — йдеться в історичному альбомі.
У 19 столітті сум’яни освоїли також землі за Пслом, які спершу називали Харківськими греблями, а пізніше — Замостям, розповідає Дмитро Кудінов. Зараз в районі лишилися тільки два будинки тих часів: один з корпусів «Сумсільмашу» та будинок міських скотобоєнь на території сумського м’ясокомбінату.
Як розбудували місто в радянські часи
У радянську добу в Сумах архітектори розробили новий план (1922 рік), визначили межі міста та місця для майбутніх підприємств. У 1924 році будували робітничі поселення і зводили одноповерхові садибні будинки вздовж вулиць Лебединської й Шишкарівської, дороги села Тополі й поруч із залізничним вокзалом. Про це розповідає український архітектор Віктор Вечерський у монографії «Спадщина містобудування України».
У 1939 році утворили Сумську область, а Суми стали її центром, з’явився новий генплан. Тоді ж почали розбудовувати промислові підприємства, зазвичай на північних околицях міста, за залізницею, пояснює архітектор у монографії.
У 1950-х генплан допрацювали, а найкоротший шлях до центру вирішили об’єднати із залізничним вокзалом та промисловим вузлом. Тому поблизу старих вулиць Кладовищенської та Дорошенківської проклали проспект Шевченка. Також 1950-1960-х роках до Сум приєднали населені пункти, які раніше були на околицях: Луку й Баранівку, Пришиб, Баси й Тополю, пізніше — Ганнівку, Веретенівку, Василівку й Гусинці, пояснює Дмитро Кудінов
У 1970-90-х роках одноповерхові садиби в Засумському районі перетворили на мікрорайони з багатоповерхівками, також забудували вулицю Харківську, ігноруючи архітектурний спадок і традиції попереднього містобудування, пояснює фахівець в монографії.
— Щоб розв’язати проблему, для Сум розробили проєкт центрального району міста, який об’єднував історичне ядро міста з районами: Засумським, Холодногірським, Привокзальним та Лівобережним. Та усі радянські генплани ігнорували архітектурну спадщину, — пояснює Віктор Вечерський.
У результаті такої забудови райони приватних будинків і мікрорайони багатоповерхівок почали контрастувати. Дев’яти й навіть шістнадцятиповерхівки були значно вищими за історичні будівлі. Крім того, поєднання сучасних будівель з пам’ятками, як-от поблизу Іллінської та Троїцької церков, виглядає непривабливо, вважає архітектор.
Хіммістечно, Баси, Роменська чи Кондратьєва — звідки вони
Спершу варто розібратися в термінології. Офіційно райони — це адміністративні одиниці, як-от Зарічний чи Ковпаківський. Мікрорайони ж не мають юридичного статусу, але їх створюють планово за нормами містобудування, як-от Хіммістечко чи Прокоф’єва, або вони виникають стихійно. Та за нашими спостереженнями часто слова мікрорайон чи район вживають в одному і тому ж значенні.
1970-1980-ті роки — пік містобудування в Сумах, розповідають автори збірника «Суми. Нове життя старих вулиць». Так у місті стихійно розвивалося кілька районів, пояснюють історики й архітектори в роботі:
Центральний район. Не мав містобудівної концепції, там вибірково будували житло, до нього входила Театральна площа і вулиці, де раніше розташовувалася сумська фортеця.
Проспект Шевченка й Привокзальний район. Проспект об’єднував залізничний вокзал та історичний центр Сум. У 1960-х роках у районі поставили будівлі серії 438, це такі цегляні чи блокові будинки, чи гуртожитки на три, чотири й п’ять поверхів, які стали одними з перших «хрущовок» в Україні. Та автори проєкту проспекту Шевченка не врахували історичний ландшафт старих вулиць Сум.
Колишній Петропавлівський вигін (раніше так називали південне продовження сучасної Петропавлівської, поблизу центрального кладовища). У 1950-ті тут збудували одно чи двоквартирні котеджі із земельними ділянками. Їх поставили для робітників заводу Фрунзе. Так утворилися вулиці Героїв Небесної сотні та Івана Брюховецького за сучасними назвами.
Засумський район. Коли в місті у 1959 році з’явився Сумський завод електронних мікроскопів, у цьому районі активно будували п’ятиповерхівки. Також забудовували вулицю Іллінську.
Північний район. Він об’єднував вулицю Ковпака та проспект Перемоги. У 1955 році там на вулицях Вільного Козацтва, Новорічній та Романа Атаманюка збудували квартал із двоповерхових будинків. Масове будівництво в житловому районі на Ковпака було наприкінці 1970-1980-х років, одночасно забудовували й проспект Перемоги.
Хіммістечко. У 1947 році радянська влада почала будувати суперфосфатний завод, тобто майбутній «Хімпром». Коли він запрацював поруч із підприємством виникло селище хіміків, для яких і збудували житловий район — Хіммістечко. Там збудували два прямокутні квартали з 37 цегляними двоповерхівками. Та спершу район називався «робітничим селищем Сумського суперфосфатного заводу», пояснює Дмитро Кудінов, а в 60-х стало Хіммістечком.
Холодногірський район. На цій території утворився промисловий вузол, тож потрібно було десь селити робітників. Район поступово розвивався й умовно обмежувався вулицями Металургів, Ремісничою, Холодногірською та Британською.
Центром цього району стала площа Миру з палацом культури й пам’ятником Леніну, пояснює Віктор Вечерський. З 1964 року тут зводили стандартні п’ятиповерхові крупнопанельні житлові будинки. Коли містечко забудовували, воно довгий час стояло відокремленим від центральної частини Сум, лише у 1970-х роках її забудовують, розповідає історик Дмитро Кудінов.
Вулиця Харківська. У заплаві річки Псел намивали землю, щоб використовувати цю територію для будівництва. Так з’явилися 9, 10 та 12 мікрорайони та будинки на Харківській. Перший великопанельний п’ятиповерховий будинок звели у 1971 році поблизу суконної фабрики. зведений на намиві в 1971 році в районі суконної фабрики. Пізніше замість прямолінійних будинків почали використовувати секції з блоків, так вони мали різну довжину й форми.
Кіровський мікрорайон. Мав таку назву від вулиці Кірова, яка зараз — Герасима Кондратьєва. Будівництво на цій вулиці зокрема поруч з артучилищем, почалося у 1970-х роках. Адже тоді аеропорт у Сумах перемістили дещо далі, а напрям злітних смуг змінили, тож на його місці дозволили зводити житло.
Район Роменської. У 1970-ті роки там поставили комплекс будівель Сумського педагогічного університету, а повз вулиці Гарбузівську та Котляревського побудували житловий масив, переважно з п’яти та дев’яти поверхів. Також там з’явилася інфраструктура, потрібна для життя сум’ян: школа, дитячі садочки, бібліотека, магазини.
Баси, Ганнівка, Косівщина. У 1950-х роках там існували райони індивідуальної забудови, а вже у 60-х Суми поглинуло ці колишні села. Найбільшими районами були Косівщина і територія Басівського санаторію.
9-12-й мікрорайони. Такі назви з’явилися відповідно до генплану 1961 року, пояснює Дмитро Кудінов. А цифри можуть означати послідовність будівництва. У 1970-х роках житло зводили на Харківській, у межах СКД та проспекту Свободи, а у 1980-х — 9, 10, 11 та 12-й мікрорайони.
Чому в союзі будували мікрорайони
Ідея створювати мікрорайони в містах радянської України виникла після Другої світової війни, пише авторка дослідження «Міста, яких не було: історія радянської урбаністичної утопії» Надія Парфан. Попри значні втрати людей на війні міське населення СРСР між 1939 та 1959 роками значно зросло, а житла для них не вистачало.
— Міста почали комплексно планувати, індустріалізувати будівництво, робити простір типовим і стандартним. Так будувалося нове радянське місто. З ідеєю масово дати всім житло, виникли мікрорайони, — пояснює Надія.
Вже в 1960-х роках їх стали будувати масово. Перші були не до кінця продумані, вважає дослідниця, та альтернатив було замало, вони стали основою нової радянської урбаністики.
Ідеєю радянського мікрорайону було створити умовно обмежену територію, де містянам пропонували усі потрібні для життя послуги, пояснює Дмитро Кудінов. Неподалік житла, приватного будинку чи багатоповерхівки, розміщували магазини, осередки культури, як-от кінотеатри чи клуби, місця для відпочинку, наприклад парки, сквери чи пляжі, а ще обов’язково школу й дитячий садок.
За словами Надії Парфан, мікрорайони стали цілісними житловими комплексами: типові будинки, розташовані за певною схемою, будівлі й приміщення для щоденних потреб, а рідкісні послуги — в центрі міста. Та житлові будинки в мікрорайонах радянських міст часто були незручними.
Від бійок за район до бажання дослідити кожен
Та попри це, люди, які жили в районах, так прикипали до свого місця, що готові були битися за нього. У 1990-х молодь із різних частин міста об’єднувалася у групки «своїх» і влаштовувала бійки з «чужинцями», тобто мешканцями іншого району. Це явище назвали «зборами», про які розповідає сумський письменник Владислав Івченко у книзі «Ліхіє дев’яності: Як не сумували Суми»:
— Колись своїми бійцями славилася Лука, потім Добровільна, з розбудовою Сум і виникненням великих спальних мікрорайонів настав їхній час. Так звана Девʼятка — «збори» девʼятого мікрорайону — деякий час була в лідерах… З відомих угруповань були також Дворець (на честь Палацу культури НВО ім.Фрунзе), Дзержинка (за вулицею Дзержинського, якій пізніше повернули історичну назву Троїцька), Постройка, Курський (один з найбільших спальних мікрорайонів), Бауманка (за вулицею Баумана), Хімік (за мікрорайоном «Хіммістечко»), Пришиб (спальний район на колишній околиці міста) та Роменка (за вулицею Роменською, великим районом приватного сектора), — пише Владислав Івченко в книзі.
Деякі назви мікрорайонів сум’яни вживають і дотепер. Інколи ці слова різняться, кожен може описувати ці місця по-різному. З часом вулиці, будинки там змінилися трохи, а люди й «вайб» — дещо більше. Зараз все більше хочеться не ділитися на райони й змагатися, хто краще, а досліджувати ті місця, де не бував.
Дмитро Кудінов вважає, що назви Дев’ятка, Десятка, Хімік, Добровільна, Аеропорт, Веретенівка (список довгий, не ображайтеся, якщо ваш район не назвали) зникнуть лише тоді, коли люди перестануть їх вживати. Але саме завдяки тому, що ми їх пам’ятаємо й використовуємо, вони допомагають нам краще орієнтуватися в місті та відкривати для себе його історію.
