🗿 Історії сумських скульптур та пам’ятників

У 2010 році на розі вулиць Шевченка та Іллінської встановили скульптуру ротвейлера. «Пам’ятник вірності» – так його назвали сумські підприємці Надія та Геннадій Погорєлові. У 90-х роках подружжя виховувало кількох собак, зокрема ротвейлера на ім’я Цезар.

— Цезарик з’явився в нас, коли дружина втратила роботу. Тоді я й подарував їй собаку. Дружина його годувала, вигулювала, а пізніше почала водити в кінологічний клуб. Наді, на жаль, вже немає серед нас, — каже власник Цезаря Геннадій Погорєлов.

Пізніше ротвейлер брав участь у виставках і здобув чимало перемог. Господар розповідає, що Цезар любив дітей. Оскільки пес важив 70 кілограм, Геннадій інколи дозволяв сусідській малечі покататись на його спині.

— Цезар був слухняним і вірним. Здавалось, розуміє нас без слів. Одного разу врятував дружину від хуліганів. Надя його вигулювала, коли хлопці почали кричати їй щось непристойне. Вночі вони не помітили, що поруч гуляє ротвейлер, але заспокоїлися, коли Цезар до них підійшов. Тож Надя спокійно повернулась додому.

Пес прожив 12 років і вісім місяців. В останні роки він хворів на артрит.

— Після смерті Цезаря ми придбали на Іллінській приміщення під магазин. Почали облаштовувати територію поблизу нього. Сусіди, щоправда, спочатку влаштовували скандал, але потім заспокоїлися. Вони побачили, що територія стала більш доглянутою. Згодом я отримав дозвіл встановити скульптуру, — говорить Геннадій.

Фігуру Цезаря встановив скульптор Микола Крамарєв. Статуя є точною копією пса на момент, коли йому виповнилося 11 років.

Аби фігура була реалістичною, за процесом створення спостерігав ветеринар Дмитро Бережний. Він добре знав Цезаря, тож звернув увагу на поставу та структуру м’язів.

Нині поруч зі скульптурою собаки працює зоомагазин. Колись він належав Геннадію. Але чоловік продав його іншим власникам, поставивши умову — зберегти назву крамниці. Отож, вона й досі називається «Цезар».

У сквері імені Тараса Шевченка у 2005 році відкрили Пам’ятник студентам. Він символізує опір молоді проти об’єднання трьох університетів. Навколо пам’ятника розташовані камені — саме на тому місці у 2004 році студенти, їхні батьки та викладачі поставили 24 намети під час Революції на траві. Автор скульптори — Олексій Шевченко.

Влітку 2004 року Леонід Кучма підписав Указ про об’єднання трьох сумських вишів в один. Студенти та викладачі вимагали скасувати це рішення та розпочали протести 28 червня.

— Ми зайняли периметр, взялися за руки. Це було «живе коло». Всередині почали ставити намети, — згадувала учасниця акції протесту Ірина Меркун.

Влада та силовики перешкоджали протестувальникам: невідомі влаштовували бійки, наметове містечко закидували отруйними речовинами, погрожували мітингувальникам та їхнім батькам.
У ніч з 31 липня на 1 серпня міліціонери влаштували погром у наметовому містечку та заарештували частину мітингувальників. Наступного дня частина студентів рушила пішки до Києва, до них збиралися долучитися жителі інших міст. Між Сумською та Полтавською областями частину учасників затримали. Як привід використали рішення Роменського райсуду про заборону пересування обабіч дороги.

— Ми тут же на коліні написали нову заяву: раз нам забороняють йти рідною землею з акцією спротиву, то ми будемо стрибати, — згадує учасник мітингу Віктор Бобиренко.

10 серпня студенти на півдорозі до Києва дізналися, що указ президента про об’єднання вишів скасували. Революція на траві завершилася успіхом, а наступного року опір студентів вшанували пам’ятником у центрі Сум.

У 2005 році міська рада провела відкритий конкурс, на якому комісія, до якої входили і протестувальники, обрали ескіз пам’ятника Революції на траві майстра Олексія Шевченка. Так, наприклад, за першочерговим задумом автора, руки фігур мали бути об’єднані, а не зв’язані мотузкою.

Це символізувало об’єднання заради перемоги, — розповідає скульптор Олексій Шевченко.
Проте, за словами тодішнього головного архітектора міста Володимира Бикова, замовник, тобто Управління капітального будівництва, без дозволу на використання ескізів переможця конкурсу уклали договір на виготовлення скульптури з полтавським підприємством. Вони обрали інший матеріал та внесли зміни до ескізу. Це рішення ухвалили, коли Олексій був за кордоном і нічого не зміг вдіяти.

— У проєкті Шевченка дівчата піднімалися з колін і трималися за руки. У іншого автора вони сидять на колінах і зв’язані, — згадує представник студентів в комісії конкурсу Володимир Чепік.

— Особисто мені цей варіант подобається менше. Немає в ньому відображення ідеї, динамічності. Але є як є, що вже тепер зробиш. Тепер це частина історії та архітектури міста, — сказав учасник революції Олексій Захарченко.

Також на межі Сумської та Полтавської областей встановили пам’ятний камінь з написом: «На цьому місці ми встали з колін і побачили волю», — сумські студенти, літо 2004 року.

На Воскресенській у 2010 році встановили контактну скульптуру «Малюки-ласуни», присвячену родині цукрозаводчиків Харитоненко. Її відкрили до 355 річниці Сум за кошти невідомих меценатів. Скульптор Олег Прокопчук та архітектор Володимир Биков поділилися спогадами про створення пам’ятника цукровій історії міста.

Скульптура виконана з бронзи та зображує дітей, які смакують цукор з мішка. З боків на ньому є напис «Харитоненко і Ко» та «Павлівський цукровий завод». Останній збудував Іван Хритоненко в 1869 році. Він назвав його на честь сина Павла. Це був один із найбільших цукрових заводів Європи.

Фігури вилили на заводі «Центроліт», а потім у майстерні вирівняли деталі вручну. На спині хлопчика скульптор Олег Прокопчук залишив свій підпис. Також згадує, що відливати скульптури допомагав сум’янин Андрій Литвинов.

Декілька разів пам’ятник пошкоджували. Невдовзі після встановлення фігуру дівчинки розхитали, а ніжку одного зі стільців відламали. А у 2016 році бронзовий мішок з цукром збила автівка. Володимир Биков згадує, що крадіжки скульптури вдалося уникнути завдяки працівникам кафе, що знаходиться поруч.

Проблемою є те, що багато міських скульптур та пам’ятників не є комунальною власністю, тож захистити їх нікому. Так, наприклад, під час реставрації та ремонту, Володимир зберігав бронзову фігуру вдома.

Сум’яни вірять, що для солодкого життя треба потерти пальчик хлопчика, а для достатку — кухоль з цукром.

Пам’ятник жертвам нацистських концтаборів встановили у Меморіальному парку на вулиці Герасима Кондратьєва в 1991 році. Авторами стали скульптор Богдан Люклян та архітектор Олександр Дяченко. Його історію нам розповіли співробітники Сумського обласного краєзнавчого музею.

На бетонну основу пам’ятника встановили чотири стовпи, які символізують огорожу концтабору. Всередині конструкції металева скульптура чоловіка, який підіймається з колін і з зусиллям розриває колючий дріт огорожі. Його залишки він тримає в піднятих догори руках. Біля ніг чоловіка лежить плита з лабрадориту з меморіальним написом «Жертвам фашизму — нашим землякам 1941–1945».

Прототипом цього чоловіка став польський католицький священик Максиміліан Марія Кольбе. Він був в’язнем концтабору Освенцим та добровільно пішов на смерть, віддавши життя за іншого полоненого у 1941 році. 10 жовтня 1982 року Папа Іоан Павел ІІ приєднав Максиміліана Кольбе до лику святих мучеників.

Під скульптурою помістили капсулу з землею — її взяли з братської могили загиблих у таборі Лангенштайн-Цвіберге у Німеччині. На основі скульптури поставили дошку з нержавіючої сталі з написом «Земля із братської могили фашистського концтабору Zwieberge».

Під час німецької окупації у 1941-1943 роках у Сумах було два концтабори: Дулаг та Шталаг. Один на території школи №8, інший у гуртожитку «Павлівського цукрово-рафінадного заводу». За цей час у таборах від хвороб та тортур загинули сотні військовополонених та мирних жителів міста.

Скульптуру «Кіт на даху» у 2017 році встановили на даху новобудови у провулку Інститутському, 34. Ініціаторами стали Володимир Биков, колишній головний архітектор міста, та Георгій Церетелі, представник забудовника. Її створив сумський скульптор Руслан Мовчан.

Бронзову скульптуру кота добре видно з дитячого парку «Казка», адже його висота півтора метра.
Георгій Церетелі розповідав у інтерв’ю, що за традицією, першим у дім має заходити кіт, тому забудовники вирішили поставити його як прикрасу будинку, яку буде видно у різних частинах району.

Під час зведення будинку у 2008 та у 2014 роках знайшли залишки поховань часів Другої світової війни. Це були люди, які померли у німецьких концтаборах у Сумах. Тоді вдалося знайти близько 325 тіл. Деякі сум’яни вимагали зупинити будівництво та створити на цьому місці меморіал загиблим. Проте після пошукових робіт та перепоховання, забудовник завершив будівництво та увів дім в експлуатацію.

У 2015 році на вулиці Троїцькій поблизу восьмої школи відкрили меморіал жертвам німецьких концтаборів. Саме там під час окупації утримували в’язнів. Його встановили за кошти забудовника Георгія Церетелі, а над проєктом також працював скульптор Руслан Мовчан.

У березні 2022 року митець Руслан Мовчан загинув під Низами, захищаючи Суми від росіян.

У 1970 роках у Сумах планували створити проєкт із кількох фонтанів зі скульптурами казкових героїв. Його не реалізували, проте встигли виготовити одну композицію з гуслярем Садком. Її створив київський скульптор Євген Куликов у 1975 році. Проте її так і не поставили у запланованому місці. У 1985 році секретар міського комітету Михайло Лушпа розпорядився спорудити фонтан-басейн з видом на Харківський міст.

Каскадний фонтан виглядав незавершеним, тому на його вершині помістили бронзову скульптуру гусляра Садка серед дочок Морського царя. Архітектор проєкту — сум’янин Юрій Кобиляков.
Краєзнавець Сергій П’ятаченко розповідає, що Садко є частиною російської культури. У новгородській билині гусляр Садко завдяки чарам Морського царя розбагатів та став купцем.
У сумській скульптурі Садко на дні моря розважає Морського царя та його дочок, через що здіймається буря і тонуть кораблі.

У 1952 році зняли фільм про Садка, який пропагував боротьбу з багатіями за щастя бідних та популяризував російську культуру. Сергій додає, що зовнішність скульптури також подібна до головного персонажа цього фільму.

Краєзнавець говорить, що ця скульптура втілює радянський підхід до пропаганди російської культури на території всього Радянського Союзу. Сюди можна віднести також скульптури героїв російської літератури й фольклору, встановлені раніше у міському парку: богатирська голова з поеми Пушкіна, троє богатирів, Іван-царевич з Жар-птицею, персонажі байки Крилова «Квартет»

У 2013 році на початку вулиці Воскресенської встановили «Ліхтар кохання». Автор проєкту Володимир Биков зазначав, що відкриття цього артоб’єкту до Дня міста — це ознака любові до Сум. Проєкт створили за підтримки готелю Reikartz.

— На відкритті були дві пари молодят, які першими проводили фотосесію біля ліхтаря. А зараз це одне з визначних місць для закоханих — місце зустрічі, — говорить Володимир.

Металева основа скульптури складається з 80 окремих деталей, які виконали власноруч сумські ковалі Роман Ярошенко та Денис Кулік. Скляне серце виготовили майстри студії «Стиль Тіффані», під ним додали напис «Я чекаю, бо кохаю». Висота скульптури понад три з половиною метри, а вага ― 150 кілограмів.

Раніше «Ліхтар кохання» мав декоративну підсвітку, проте у 2018 році вона зламалася, коли скульптура впала.

Ця пам’ятка не на балансі міста, як і багато інших міських скульптур, тому підсвітку не ремонтують.

Сумська художниця Світлана Качуровська у своїх листівках про кохання додає образ цього ліхтаря. А в книжці «Маленькі історії казкового міста» Анни Коршунової та Світлани Качуровської, головною персонажкою є мрійлива Любася Сердешна, відома як ліхтарик «Я чекаю, бо кохаю». Також зображення ліхтаря розмістили у серії марок «Я люблю Суми».

У деяких містах України є схожі скульптури для зустрічі закоханих, зокрема в Охтирці та на Волині у місті Горохів.

У 1967 році на Привокзальній площі встановили пам’ятник «Слава героям Сумщини», щоб вшанувати партизанський рух на Сумщині в часи Другої світової війни. Висота чавунної скульптури 6 метрів, довжина — 18 метрів. Автори — скульптор Борис Никончук, архітектори Анатолій Дейнека й Семен Тутученко.

Скульптурна композиція складається з чотирьох фігур: чоловіка похилого віку з ручним кулеметом, хлопчика з притиснутими до грудей руками, молодого чоловіка з протитанковою гвинтівкою на грудях та дівчини з автоматом в руках.

Фігури стоять на невисокому бетонному постаменті, покритому гранітними плитами. В ногах фігур розташовані пам’ятні дошки з чорного граніту. На одній з них записаний вірш поета з Сумщини Платона Воронько.

На території Сумщини за часів Другої світової війни сформували 41 партизанський загін. У цих формуваннях й у складі регулярної армії воювало понад 500 тисяч уродженців області.
Кожного року 22 вересня біля пам’ятника збиралися мешканці міста, щоб відзначити День партизанської слави.

Історик та краєзнавець Олег Корнієнко у 2021 році у коментарі для «Суспільне Суми» пояснював, що Україна в часи Другої світової війни була між двох вогнів: нацистською Німеччиною та сталінським режимом. Під керівництвом останнього створили партизанський рух.

— Дуже часто їхні дії завдавали шкоди мирному населенню. Є відомий наказ Сталіна, який закликав створювати неймовірно важкі умови для ворога. Тобто проводити політику випаленої землі, знищувати населені пункти. Також давалися вказівки провокувати окупантів на терор проти місцевого населення, — говорив Олег.

У 2010 році цю скульптуру внесли до Державного реєстру нерухомих пам’яток України як пам’ятку монументального мистецтва та історії місцевого значення.

14 жовтня 2020 року у сквері Героїв Небесної Сотні, на вулиці Петропавлівській, відкрили пам’ятник Героям Небесної Сотні. Скульптуру встановили в пам’ять про Революцію Гідності та протестувальників, які загинули під час неї. Автори: скульптор Катіб Мамедов, архітектор Юрій Харченко.

Серед Героїв Небесної Сотні був сум’янин Олексій Братушка. Він загинув 20 лютого на вулиці Інститутській у Києві від кулі снайпера. Йому та іншим Героям Небесної Сотні присвоїли звання Героя України.

У відділі культури СМР розповіли, що скульптурна група висотою вісім метрів вилита з бронзи. Вона складається з фігур із крилами за спиною, які піднімаються до неба. Фігури символізують загиблих українців у постаті янголів-охоронців.

В основі скульптури червоні гранітні трикутники, які символізують соціальний вибух. На одному викарбувано напис: «Ніхто більшої любові не має, крім тих, хто своє життя віддав за свободу свого народу».