Глобальний розвиток міста складається з дрібніших пазлів. Це невеликі спільноти, об’єднані спільними інтересами чи ідеями. У цьому тексті розповідаємо про три таких у Сумах: організаторів забігів Race Project, спільноту «Суми майбутнього – архітектори» й клуб настільних ігор «Ігробум».
Що найголовніше для учасників забігів, хто заважав сумським архітекторам облаштувати КРЯ й чому клубу настілок краще не дарувати «Монополію» — читайте далі.
Просто бігати біля Чешки — нецікаво
Віталій Івах раніше професійно займався бігом. Брав участь, зокрема, й у любительських змаганнях по Україні. А з 2017 року сам почав організовувати масові забіги в Сумах і заснував Race Project.
— Я тоді ще навчався, жив у гуртожитку, тому попросив друзів допомогти. Так ми організували перший забіг навколо озера Чеха. Одразу брали внески за участь і це людям було дещо незвично. Здається, по 50 гривень на той час.
На перший забіг зібралося приблизно півсотні людей. Віталій із командою обрали формат, який в Україні до цього майже не проводили. Це всесвітній забіг, де немає звичного фінішу. За правилами після певного часу виїжджала машина й кого наздоганяла — той завершував забіг. На Чешці замість автівки був велосипед.
— Із часом середня кількість учасників із 50 збільшилася до 100. Ми намагалися зробити серію щорічних забігів. Проводили зимовий забіг, зазвичай на Басах, навесні — десь на природі, влітку — забіг у Могриці, куди приїжджали й учасники з-за кордону, а також нічний забіг у місті, який стартував о 21:00 і фінішував затемна. Восени — забіг в аеропорті й завершували рік забігом Святого Миколая в грудні.
У забігах у Могриці, біля аеропорту та нічному брали участь і 200 людей, каже Віталій Івах. Але найпопулярніші події Race Project не проводить під час великої війни через близькість до кордону чи недопуск до об'єкта. Нічний забіг проводили у 2024-му, але не в пізню годину, щоб встигнути до комендантської.
— Зараз ніхто не ведеться на просто побігати навколо озера Чеха. Треба зацікавлювати, тому підготовка до заходу триває мінімум місяць. Учасники найбільше щасливі, коли мають якісні фото з події, а також круту медаль фінішера.
Івах пояснює, що для проведення забігу також готують стартові номери учасників, подарунки для призерів, отримують спеціальні дозволи влади. Для кожної події роблять індивідуальний дизайн медалі. Виготовляють їх самостійно й дотримуються власних правил. Діаметр медалі — вісім сантиметрів, товщина металу — три міліметри, якісне гравіювання, брендована стрічка.
— Ще в нас є сертифікована траса й електронна система фіксації результатів. Кожен учасник на старті отримує чіп і щойно досягає фінішу — отримує сповіщення про результат через SMS. Також ці дані з’являються на сайті.
Віталій розповідає, що таких технологій вимірювання не так багато в Україні. Тому команда Race Project обслуговує забіги в інших містах, де хочуть підвищити рівень заходу й не фіксувати час вручну. За гроші, які отримує компанія, вони дофінансовують свої події в Сумах. Іноді з фінансування допомагають відділи молодіжної політики та сумські бізнеси.
Кросівки за 300 доларів за вас не побіжать
За вісім місяців 2024 року Race Project провів у Сумах 13 забігів: новорічний, нічний, до Дня закоханих. Також змагання присвячували загиблим воїнам, роковинам повномасштабної війни. Участь у середньому коштує 300 гривень. Віталій Івах вважає, що дехто боїться приходити на забіг, бо думає, що там лише профі.
— Але ми — любительський спорт, тому тут про результати не йдеться. Якщо прийшов на змагання, ти вже великий молодець. У середньому любителі бігають 3-10 кілометрів.
Починати Віталій радить із усвідомлення, що біг — це про задоволення. Якщо важко, треба зупинятися.
— Не зациклюйтеся на темпі, не треба витискати максимум із себе. Це може погано вплинути на здоров’я. Кросівки за 300 доларів за вас не побіжать. Вони можуть допомогти професіоналам, яким не вистачає кількох секунд до рекорду. Якщо ж темп 6,30 хвилин/кілометр, то звичайні спортивні кросівки підійдуть.
Архітектура — це про комфорт і естетику
Спільнота сумських архітекторів — це частина більшого об’єднання творчих людей міста «Суми майбутнього». Вони розпочали роботу якраз із архітектурної виставки на Ніч музеїв 2023. Тоді за допомогою штучного інтелекту зобразили, як сумські будівлі можуть виглядати в майбутньому, розповідає співзасновник «Сум майбутнього» й лідер спільноти архітекторів Ігор Титаренко. Він вже має відповідну освіту й продовжує навчатися на аспірантурі в Харківському університеті міського господарства імені Бекетова. Титаренко розповідає, як сформувався кістяк їхньої команди.
— Восени 2023 року проводили архітектурний конкурс із пропозиціями реконструкції Площі Незалежності в Сумах. Мені з групою запропонували взяти участь від університету й ми зайняли третє місце. А друге — команда, де був Юрій Леонець і Олександр Бікетов, які також із Сум, навчаються в Харкові на архітектурі, але ми не були знайомі раніше. Зараз вони — активні учасники нашої спільноти.
Пізніше учасників запросили в Київ на нагородження. Колишній очільник управління містобудування й архітектури Сумської ОДА Володимир Биков запропонував студентам показати свої проєкти на пресконференції в Сумах.
— Там на нас звернув увагу голова ОВА Володимир Артюх. Після цього він запропонував створити проєкт модульного автентичного житла для переселенців. На це згодилася наша трійка призерів із Сум, а також кілька студентів Сумського будівельного коледжу. Ці люди й стали кістяком спільноти архітекторів.
За рік існування спільнота досліджувала велодоріжки Сум, концептуальний розвиток міста, проводила толоку біля «Реального училища» . Також Цукр розповідав про проєкти архітекторів: котеджні містечка для переселенців, відновлення набережної Псла, метро, простір біля «Погреба», який пізніше назвали «Літничкою».
Кожен у спільноті архітекторів мріє, щоб Суми розвивалися, каже Ігор Титаренко. Зараз вони переважно створюють концепт-проєкти, показують ідеї. Вірять, що пізніше з цього можна буде зробити документацію й будувати. Ідея, яку закладаєш, точно колись проросте — це питання ефективності просування, каже Титаренко.
— Ми показуємо людям, які Суми можуть бути й що для цього треба. Хочемо доносити, що не обов'язково жити в розбитих панельках чи дворах, де хаотично запарковані автівки. Це мало померти в «совку», а нам час рухатися далі. Від архітектури залежить, наскільки комфортно жити в місті, у себе вдома. Це й про пересування, й естетику, яка впливає на моральний стан.
Про взаємодію з владою Титаренко говорить, що спільнота має можливості допомагати департаментам, але це не може бути однобоко.
— Ми спілкуємося з усіма, хто хоче змінювати наше місто. Створення Літнички — простору біля Погреба, Креативно-реактивної ями — це так само не без комунікації з владою. Там достатньо людей, зацікавлених у розвитку. Ми приходили консультуватися, розповідали про ініціативу, показували концепт. Нам відповідали, що для цього потрібно. Важливо поставити правильні запитання.
Поки більше проблем спільноті створювали жителі Нижньовоскресенської. Коли активісти прибирали сміття й хащі для простору КРЯ, місцеві говорили: «Ми жили спокійно, для чого ви тут щось робите». Титаренка це дратує, бо ті люди на проїжджій частині історичної вулиці Сум поставили гаражі на фундамент і зробили городи. Та Ігор переконаний, що зламати стереотипи й змусити вірити в розвиток — можливо.
3D-реконструкція центру Сум і «Острів» на Баранівці
Зараз спільнота архітекторів працює над двома проєктами. Один із них — це концепт лісопарку «Острів» біля Баранівки.
— Унікальна ділянка в місті, яка майже повністю оточена водою. Пропонуємо створити там простір для реабілітації людей, які постраждали від війни. Для цього майже не чіпати автентичну природу, а створити маршрути для хайкінгу, велодоріжки й офіційні кемпінги. Ми маємо прийти туди й гармонійно вписатися.
Другий проєкт попередньо називається «1915». Архітектори хочуть створити 3D-реконструкцію історичної частини Сум: від Покровської площі до вулиць Воскресенської, Нижньовоскресенської, Соборної, Нижньособорної та зруйнованої Миколаївської, яка була на Площі Незалежності.
— Це не весь історичний ареал, але обрали саме такі межі. За старими фотографіями, планами, архівними дописами спробуємо реконструювати фасади. У нас є будинки, яким понад 100 років, хочемо їх відмоделювати. У перспективі це можна буде перенести в AR-VR і використовувати в екскурсіях, музеях тощо. Історична частина Сум — це перлина, яку треба берегти.
У спільноті наразі 19 людей, активних — половина. Вони щотижня збираються офлайн, обговорюють ідеї й напрацювання. Серед учасників — більшість студентів-архітекторів із Сум, деякі з них навчаються в Харкові, Львові, Києві, Полтаві. Але в спільноті є студенти інших спеціальностей і школярі, які мають бажання вчитися.
Настільні ігри — не забава під пивко
У Сумах щоп’ятниці — з 18:00 до 21:00, і щонеділі — з 15:00 до 21:00 грають у настільні ігри. Це клуб «Ігробум», який знаходиться в підвальному приміщенні Конгрес-центру СумДУ. Його створила молодіжна організація «Ліцей», яку очолює Владислав Діброва. Він каже, що перше, з чим знайомляться гравці, — це внутрішня конституція простору.
— Для когось це звична річ, для когось — ні, але ми не п’ємо алкоголь, не приходимо сп’янілими, не матюкаємося, не говоримо російською. Мені це важливо. Настільні ігри — це інтелектуальне дозвілля, а не забава під пивко. Ми не беремо гроші за вхід, тому просимо дотримуватися правил.
У просторі зібрана колекція зі 180 настілок. Більшість закупили за гроші донорів, а приблизно 50 — подарували самі гравці. Але зародився клуб у 2015 році, коли закупили перший десяток ігор.
— Це була ідея Єгора Ганжі, тоді учня 8-го класу, а зараз члена правління нашої організації. Він захистив проєкт і Сумська ОДА надала фінансування на десять настілок. Я тоді в цьому не розумівся й, на щастя, Єгор обрав чудові ігри. Деякі популярні досі: Catan, Jungle Speed, Carcassonne, Dobble, «Швидерця», «Манчкін», який тоді був не таким популярним, як зараз, і гра всіх поколінь, яка найбільше зашарпана, — Dixit.
Діброва говорить, що не любив настілки, бо асоціював їх із «бродилками». Іграми, де гравці просто кидають кубики й ходять ту кількість позначок, яка випала. Він вважає, що для цього майже не потрібно думати, саме тому в їхньому клубі немає популярної «Монополії». «Бродилки» навіть у подарунок не дуже хочуть приймати.
— Тепер я знаю купу настілок-стратегії, де треба ухвалювати багато рішень, як накопичувати чи витрачати ресурси, взаємодіяти з гравцями абощо. У нас є гра за серіалом «Гра престолів», де королівства воюють між собою. За сюжетом там можна «кидати» одне одного. Є гравці, які це роблять, а інші — чесні, справедливі. Настілки допомагають побачити людину: чи порушує вона правила, як поводиться. Можна зрозуміти їхні цінності поза грою — це моделювання життя.
Владислав Діброва виділяє кілька переваг настільних ігор: навчальну, комунікативну й фінансову. Завдяки деяким іграм можна просто комфортно поспілкуватися на цікаві теми, розвивати кмітливість, інші — допоможуть зрозуміти, як працюють громади, податки, що таке бюджет. Наприклад, найдорожча гра в колекції — «Світ громад», яка коштує 27 тисяч гривень.
— Дехто навіть не грає, а знаходиться в середовищі — безпечному, комфортному. Людина, яка прийде посидіти, видихне, заземлиться й вийде — це великий успіх для нашого простору. Учасники бачать наш альтруїзм і переймають його. Ми знайомимо їх між собою, вони розкриваються й потім реалізовують свої ідеї. Дехто долучається разом зі мною до інших волонтерських ініціатив — випадкових людей на вулиці так не знайдеш.
Замало просто відчинити двері
Для «Ігробум» найцінніша річ — атмосфера. Владислав, каже, що люди мають іти з простору з відчуттям задоволеності, а не тиску через те, що, наприклад, не знають правил.
— Постійні учасники кличуть мене грати, але я відмовляю. Бо чекаю, коли прийде хтось новенький, який вперше наважився, і я допоможу. Просто відчинити двері — це так не працює. Треба вкладатися, дивитися якою ногою людина ступила й чому саме нею.
«Для чого мені це?», — Владислав ставить запитання сам собі. Пояснює, що це — скромна місія й продовжує відповідь спогадом.
— Якось приїжджаю додому пів на десяту вечора восени. Паркую автівку, а мені у вікно стукає хлопчик. Каже: «Здрастє, я ключі забув і телефон сів. Можна від вас подзвонити мамі?». Звичайно, погодився, мама вийшла, покричала трохи на нього й повела додому. А я відчув таке щастя, задоволення — я допоміг!
Учасники клубу настільних ігор спілкуються в Telegram-чаті на понад 600 людей. Але щоп'ятниці грають десь 15-20 людей, щонеділі — приблизно 40, каже Діброва. У просторі є чай і кава, а печиво гравці приносять самі. Основна кімната вміщає чотири-п’ять столів, а їх десять, тому за потреби грають у коридорі. Клуб має зарядні станції, які допоможуть працювати автономно щонайменше чотири години.
Ми створили цей матеріал як учасник Мережі “Вікно Відновлення”. Все про відновлення постраждалих регіонів України дізнавайтеся на єдиній платформі recovery.win