Випити кави в улюбленій кав’ярні, сходити на концерт у філармонію чи купити продуктів у супермаркеті. Можливо, для вас ці речі доступні щодня, але не для людей з інвалідністю. Щоб вибратися зі свого будинку, людині треба рухатися розбитими тротуарами, долати високі бордюри й пандуси з крутим нахилом, штовхати важкі двері. Цукр поговорив з мамами дітей з інвалідністю, а також архітектором та експерткою з доступності. У партнерському матеріалі з «Центром громадських ініціатив “Інтелект Сумщини”» розповідаємо, чому інклюзивність — це не просто встановити пандуси.
Партнерський матеріал
Хлопчик у жовтій футболці
Соборною йде усміхнений хлопчик у яскраво-жовтій футболці та шортах. На голові — камуфляжна кепка. Позаду йде мама і просить 11-річного Богдана не поспішати.
Це сім’я Коритник. Мама Інна увесь свій час присвячує догляду й вихованню 11-річного Богдана. Хлопчик народився зі зростом 35 сантиметрів та вагою 750 грамів. Лікарі встановили йому діагноз ДЦП — дитячий церебральний параліч. Це група захворювань нервової системи, проявом яких є порушення рухів, рівноваги та положення тіла. У віці двох років Богдан вчився ходити з допомогою ортезів — це спеціальне підтримуюче взуття на застібках, яке дозволяє тримати рівновагу. Пізніше йому зробили операцію. Відтоді він може ходити — але на невеликі відстані та тримаючись за маму. Хлопчик ніколи не пересувався на колісному кріслі, але йому також необхідні поручні й пандуси, щоб кудись піднятися чи спуститися.
— Можемо присісти поруч із «Карітасом». Це благодійна організація, де Богданчик реабілітується, — пропонує Інна й додає: — Тут працюють реабілітологи, психологи та дефектологи, тому ходимо сюди два рази на тиждень. Заняття проходять із дев’ятої ранку: спочатку займаємося фізкультурою, потім з лікарями, а ще відвідуємо майстеркласи, — Інна показує на вікно будівлі, де розташований Карітас. На підвіконні — малюнки, вироби дітей із тканини та пластиліну.
— Бачите, хоч і «Карітас» допомагає, зокрема, дітям з інвалідністю, але тут теж немає пандуса, — кажу я.
Повз нас на самокаті проїжджають дівчата дошкільного віку. Богдан в цей час тулиться до мами, ховається за її плече, тримає за руку. Так він показує, що соромиться, пояснює Інна.
Мріють про танці для людей з інвалідністю
Ранок Богдана починається зі зборів до школи. З допомогою мами він чистить зуби, вмивається, а потім обирає собі одяг.
— Якщо в нього хороший настрій, то одягає щось яскраве. Ось і сьогодні він сам обрав жовту футболку й камуфляжну кепку. Богдану її подарував брат, який зараз воює на фронті, — ділиться Інна.
Майже щодня Богдан ходить до школи — багатопрофільного навчально-реабілітаційного центру №1. Заняття закінчуються о 12 годині, тож після них хлопчик відвідує «Карітас» чи «Логопед+», або займається паракарате у студії «Wado-Kai». А ще ходить на репетиції аматорського театру для людей з інвалідністю «Ми є».
Фото: Богдан із мамою сидять разом. Цукр
— Я постійно поруч із сином. Намагаюся водити його всюди, але розумію, що інші діти чи дорослі з інвалідністю, зазвичай, не мають можливості відвідувати гуртки, заходи чи навіть центри реабілітації. Після школи Богдан просто біжить на карате, бо там друзі, командні вправи. У театрі «Ми є» він бере участь у виставах разом з іншими учасниками.
Майже всю розмову Богдан сидить спокійно, розглядаючи людей, які проходять повз нас. Щойно приходить фотограф, хлопчик стає веселішим — посміхається, дивиться прямо в камеру, поки ми з Інною розмовляємо.
Вдома Богдан любить співати, танцювати, а ще дивитися фільми. У 2022 році у Сумах відкрилася танцювальна студія для дітей з інвалідністю, говорить Інна. Перше заняття Богдан відвідав 23 лютого, а наступного дня через повномасштабне вторгнення студію зачинили. Відтоді мама хлопчика мріє, аби в Сумах знову відкрили такий заклад, бо всі діти люблять і хочуть танцювати.
«Приберіть свого хлопчика, дивіться за ним краще»
Мама Богдана говорить, що незручними для сина є всі місця в Сумах, де відсутні пандуси й поручні. Підійматися східцями він може, але це травмуватиме його і завдаватиме болю. Також Богдан не може ходити на дитячі майданчики. Це тому, що інші діти, які там граються, можуть говорити неприємні речі та ображати дітей з інвалідністю. Інна вважає, що треба створити окремі майданчики для дітей з інвалідністю, де були б зручні гойдалки й безпечне середовище.
— До нас ставляться з неповагою не лише діти, а й батьки. Вони можуть сказати: «Приберіть свого хлопчика, дивіться за ним краще», — або щось подібне. У цей час інші діти можуть кидатися піском, матюкатися, але дорослі на це уваги не звертають. Здається, батьки думають, що Богдан небезпечний, але насправді він більш люблячий, спокійний, світлий та відкритий, на відміну від більшості «нормотипових» дітей.
Щоб возити Богдана на заняття, Інна навчилася кермувати автівкою. Громадським транспортом вони не користуються, оскільки той незручний. Тролейбуси мають відкидні пандуси, але не всюди їздять, а маршрутки взагалі неінклюзивні — Богдана треба піднімати, бо він не переступить самостійно дві високі сходинки.
Фото: Богдан сидить поруч із Інною. Цукр
— Раніше, коли ми користувалися громадським транспортом, не могли проїхатися за пільговий квиток. Водії маршруток говорили, що місце вже зайняте. Коли я перепитувала в пасажирів, з’ясовувалося, що людини з інвалідністю насправді немає в салоні. А ще водії могли часто спілкуватися неввічливо, а я б не хотіла, щоб до Богдана так ставилися, — говорить Інна.
«Домашнє навчання — це закрити дитину від світу»
У вересні Богдан перейде до п’ятого класу в інший навчальний заклад. Інна довго шукала школу, яка хоч трохи буде інклюзивною, але досі переймається, як син вчитиметься. Говорить, вчителі кажуть, що інклюзія в них лише на папері.
— У попередній школі нам пропонували перевести сина на домашнє навчання, мовляв так воно стане «інклюзивним». Викладач мав приходити до нас додому. Але ж це те саме, що закрити дитину від світу. Інклюзія — це можливість будь-якої людини брати участь у всіх процесах, зокрема, навчанні
Зараз у спеціалізованих школах Сум немає правильного інклюзивного навчання, говорить Інна. Наприклад, асистента для учнів, який допомагатиме Богдану сідати за парту, діставати речі з портфеля, сходити в туалет чи переодягнутися на фізкультуру. Зараз це робить Інна, тому вона завжди поруч із сином.
Коли наша розмова закінчилася, Богдан широко усміхався. Увесь цей час він із нетерпінням чекав на заняття з паракарате. На прощання хлопчик махає мені рукою і йде до автівки, спираючись на мамину руку.
Об’єднати два світи
Неподалік «Карітасу», за адресою провулок Монастирський, 1 у травні відкрилася соціальна кав’ярня «Спеціально для тебе». Кав’ярня — приклад соціально відповідального бізнесу. Її створили Анастасія Макаренко та Оксана Бойко, діти яких мають порушення слуху. Відкрити власну справу підприємиці змогли за грантові кошти від держави.
У кав’ярні допомагають людям із порушенням слуху, проводять майстеркласи, а всіх охочих пригощають кавою та десертами власного виробництва. За барною стійкою стоять фігурки із пластиліну — дракончик та свиня. Їх виготовили діти, які відвідують кав’ярню. На одній зі стін висять фото дітей і дорослих, які відпочивають на природі чи ідуть в гори.
Фото: Асортимент та інтер’єр соціальної кав’ярні. Цукр
— Це учасники нашої громадської організації «Спеціально для тебе», яка допомагає дітям з порушенням слуху, а також внутрішньо переміщеним особам. У 2014 році я дізналася, що моя донька має порушення слуху. Водночас тоді почалася війна, тому ми були вимушені їхати з рідної Луганської області. Переїхавши у Суми, я створила власну громадську організацію, — розповідає Анастасія Макаренко.
У новому місті 5-річна Софія та її мама почали шукати школу, куди дитина піде до першого класу. Тоді Анастасія дізналася, що існує «світ тих, хто чує» і людей із порушенням слуху. Вона була вимушена віддати доньку на навчання в спеціальний інтернат, наче закрити й сховати від світу, говорить жінка.
— Саме тому я вирішила створити громадську організацію, де діти, як моя донька, зможуть проводити активно час, їздити на море чи ходити в походи. До них приєдналися дітки ВПО, і вони разом знаходили спільну мову: чи жестами, чи писали, чи зчитували за рухами губ. Бо не можна розділяти людей на тих, хто чує, і тих, хто має порушення слуху. Навпаки, їх варто об’єднувати, але чомусь у дорослих це не виходить на відміну від дітей.
Сьогодні 16-річна Софія вчиться грати на гітарі, яку їй на певний час позичили знайомі. Поки навчається по відеоуроках, а якщо захоче займатися і далі, мама купить їй інструмент.
— Донька часто пробує щось нове, але найбільше захоплюється велосипедами й мотобайками. З друзями вона катається на велосипедах містом. А ще Софія часто сама ремонтує, наприклад, самокати. Для цього дивиться відеоінструкції в YouTube. Зараз вона хоче, аби ми купили їй мопед чи мотоцикл, але спочатку отримає водійське посвідчення, — говорить Анастасія Макаренко.
Софія хоче стати графічною дизайнеркою, вона пробувала малювати у спеціальних застосунках, а в дитинстві ходила на гурток з малювання. Анастасія каже, що турбується лише за те, аби у майбутньому роботодавці розуміли жестову мову й не боялися брати на роботу людину із порушенням слуху. Бо часто люди залишаються без роботи саме через це, а не тому, що не виконують обов’язки, пояснює власниця соціальної кав’ярні
Продають тістечка від дівчини з порушенням слуху
Зараз для людей із порушенням слуху недоступні майже всі місця в Сумах, говорить Анастасія. У кав’ярнях, лікарнях, магазинах немає перекладачів жестової мови, тому люди не можуть висловитися. Крім того, роботодавці бояться брати людей із порушенням слуху на роботу. Але є професії, де таким людям буде комфортно працювати, наприклад, кондитерська справа, шиття, чи виготовлення чогось руками, перелічує співвласниця кав’ярні.
— Ми продаємо тістечка, які виготовила дівчинка із порушенням слуху, а частину прибутку спрямовуємо на розвиток нашої громадської організації. Також у кав’ярні можна поспілкуватися. Це важливо, бо таким людям складно знайти друзів, знайомитися. На другому поверсі у нас є PlayStation і проєктор. Плануємо там влаштувати спільний перегляд фільмів, — розповідає Анастасія Макаренко.
«Спеціально для тебе» у майбутньому хочуть працевлаштувати двох людей із порушенням слуху. Тут вони зможуть виготовляти смаколики, робити каву, чи вести облік витрат і прибутків.
Фото: Інтер’єр та десерти соціальної кав’ярні. Цукр
Встановити пандуси недостатньо
Юлія Савельєва, експертка громадської організації «Центр громадських ініціатив “Інтелект Сумщини”» пояснює, що просто наявності послуг недостатньо для того, аби суспільство було рівним. Якщо ми дбаємо про життя усіх людей, то маємо зробити послугу ще й доступною, як-от в соціальній кав’ярні.
Пандусами та з’їздами, які ми з вами бачимо на вулиці та в приміщенні, не завжди можуть скористатися люди з інвалідністю. Річ у тому, що пандуси можуть мати неправильний кут нахилу чи покриття, яке не дозволить людині на колісному кріслі пересуватися ним, вважає архітектор та учасник спільноти «Суми Майбутнього» Владислав Дубина.
— Пандуси повинні мати 8% куту нахилу. Тобто, якщо підйом має 0,8 метра, наш пандус має бути довжиною не менше 9,6 метра, а ширина, за однобічного руху, має становити 1,2 метра. Крім того, на будь-якому пандусі мають поставити поручні, висотою 90, 70 і 50 сантиметрів. До цього ж поверхня пандуса повинна бути шорсткою і контрастною, аби її було видно, — пояснює архітектор.
Фото: Перешкоди для людей з інвалідністю на тротуарах міста. Цукр
Інклюзивний простір має бути комплексним, це не лише пандуси й автоматичні двері в магазинах. Зокрема, це і тактильна плитка для людей із порушенням зору, й інклюзивні паркувальні місця, які мають розташовуватися близько від громадської будівлі, і входи й ґанки, й інклюзивні вбиральні, ліфти й підіймачі, говорить Владислав Дубина.
Архітектор додає: щоб знати про доступність більше, і забудовникам, і сум’янам варто прочитати «Альбом безбар’єрних рішень», державну норму «Інклюзивність будівель та споруд» та посібник зі встановлення тактильних плиток і смуг для людей із порушенням слуху
Чи можна багатоповерхівки зробити інклюзивними
Встановлювати елементи доступності у житлових багатоповерхівках, окрім міської влади, можуть громадські об’єднання та юридичні особи як-от ОСББ. За словами віцепрезидента громадської організації «Всеукраїнська рада голів ОСББ» Романа Гученка, це зробити складно, але можливо. Проте в Сумах таких випадків він не пам’ятає. У законі «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» йдеться, що підприємства, установи та організації зобов’язані створювати умови для безперешкодного доступу людей з інвалідністю до житлових будинків.
— ОСББ не є категорією із цього визначення, а має статус юридичної особи, що не є суб’єктом господарювання. ОСББ — це неприбуткова організація Але це не заважає співвласникам багатоквартирних будинків зібрати кошти чи встановити пандус, — пояснює Роман Гученко.
Якщо співмешканці вирішать встановити пандус, то мають дотримуватися будівельних норм. У більшості панельних будинків це зробити неможливо, говорить Роман Гученко.
— Сходи в таких будинках часто завузькі, тому пандус встановити неможливо. Якщо ж його встановлять, то крутий кут нахилу не дозволить людині заїхати. Відкидні ж пандуси небезпечні тим, що коли їх не закривати за собою, то на них можуть травмуватися, наприклад, діти.
Вирішити це варто завдяки встановленню автоматичних підіймачів, але їх також можна поставити не в усіх будинках. Тому в старих житлових забудовах людині з інвалідністю треба виділити житло на першому поверсі й добудувати пандус до нього.
Якщо ним користуватиметься лише одна квартира, то ОСББ не має право його фінансувати. Адже гроші виділяють на будування тих об’єктів, якими користуватимуться кілька квартир, пояснює Роман Гученко.
Інший варіант — квартири в новобудовах, де забудовники зобов’язані створити інклюзивні умови для всіх, а лише потім вводити їх в експлуатацію. По-іншому встановлювати пандуси у старих будинках може бути небезпечно: вони будуть незручні для людей з інвалідністю, чи порушуватимуть правила пожежної безпеки.
Не можна випити кави й купити продуктів, бо пандуси відсутні
Аби показати, як люди з інвалідністю можуть пересуватися містом, що їм заважатиме та які перешкоди на шляху траплятимуться, Цукр створив інтерактивну мапу. На ній ми позначили місця у центрі міста, де зазвичай ходимо. Шлях починаємо із благодійного фонду «Карітас», де 11-річний Богдан реабілітується.
Ця публікація стала можливою завдяки підтримці Європейського Союзу, наданій в рамках проєкту «Мережа гендерних аналітичних центрів: посилення спроможності задля розробки передових політик, оцінки впливу, стратегічної адвокації та сфокусованих комунікацій щодо політик», що реалізовує Український Жіночий Фонд. Відповідальність за зміст інформації несе ГО «Інтелект Сумщини». Інформація, що представлена, не завжди відображає погляди ЄС і УЖФ
