Після дерусифікації сумських вулиць у місті залишаються топоніми, названі на честь радянських діячів. Серед них Михайло Лушпа, Сидір Ковпак та Іван Кожедуб. Цукр поговорив з істориками Григорієм Стариковим та Геннадієм Іванущенком про життя цих людей. Далі розповідаємо про «темні» сторінки біографій цих людей та навіщо їхніми іменами називали вулиці. Наприкінці дізнаєтеся, що думає про майбутнє сумської дерусифікації активіст Максим Корнієнко.
Лушпа знищив частину міста, але...
Михайло Лушпа, почесний громадянин Сум, почав активну містобудівну діяльність у 1972 році. Саме тоді він став першим секретарем міського комітету КПУ. На сайті міської ради вказано, що за наказом Лушпи «зведено театр, дитячий парк «Казка», обласну наукову бібліотеку, залізничний та автобусний вокзали, МЦ «Романтика».
— Михайла Лушпу пам’ятають як людину, яка розбудувала Суми й перетворила центр області на «місто троянд» або «місто фонтанів», — починає розповідь Григорій Стариков, кандидат історичних наук, учасник робочої групи з дерусифікації.
Ця розбудова відбувалась у 80-ті роки минулого століття. Простір для неї надали радянські війська, які під час Другої світової війни частково зруйнували історичний центр міста. Нагальної потреби в цьому не було, але військові все одно вдарили по ньому артилерією під час звільнення Сум від нацистів. Втім, остаточно історичний центр міста знищили за наказом Михайла Лушпи.
— Ця ідея була характерна не лише для Сум і Лушпи, а й для всього Радянського Союзу. Держава руйнувала старе і створювала «майбутнє», не враховуючи попереднього досвіду. Михайло Лушпа міг відмовитися від цієї лінії партії, але лише один раз. Опісля його чекало б звільнення, блокування кар’єри чи навіть заслання в котресь із поселень. Але партійний функціонер такого високого рівня не пішов би на це свідомо, — додає історик.
За наказами Лушпи нищили історичні будівлі сумського дворянства. Вони не мали жодної користі для радянської влади, адже будівники майбутнього не озиралися на минуле. Тодішнім завданням було створення радянського громадянина — людини без історії, національності та релігії.
Але навіть попри чітку лінію партії, Михайло Лушпа дозволяв собі нестандартні рішення, як-от вигляд будівлі обласної універсальної наукової бібліотеки. П’ятиповерхові «хрущовки» в той час теж вважали прогресивними й сучасними побудовами. Григорій Стариков додає, що хоча Лушпа наказами знищив частину міста, але деякі об’єкти збереглися саме завдяки йому. Мова, зокрема, йде про культові споруди, що підлягали знищенню: Свято-Воскресенський і Свято-Троїцький собори.
Він не відмовлявся руйнувати церкви, але знаходив «потаємні ходи»
— У Свято-Воскресенському соборі вже просвердлили місця для динаміту, коли Лушпа дізнався від колеги в Грузії можливу лазівку. Мовляв, якщо змінити призначення культової споруди, її можна зберегти. Він миттєво залишив зустріч у Грузії, дав відбій команді підривників і зміг залишити собор у Сумах, — говорить Григорій Стариков.
Так Свято-Троїцький собор став складом паливно-мастильних матеріалів, а потім — органною залою. У Свято-Воскресенському тим часом відкрили музей народного декоративно-прикладного мистецтва Сумщини. Разом із цим, Михайло Лушпа не дозволив влаштувати алею героїв російських казок у Сумах. Хоча й наказав встановити статую Садко на фонтані в центрі міста, бо той виглядав незавершеним без неї.
Менеджер зі школи КДБ
— Лушпа не лише віддавав накази, а й особисто контролював будівництво. Починав день ледь не о 4-5 ранку та відвідував роботи. Таким чином демонстрував тип управлінця, який «занурюється» в проблеми, розуміється на архітектурі, цікавиться життям міста, — продовжує Григорій Стариков.
Хоча Лушпа і справляв враження відповідального менеджера, на початку кар’єри за ним, можливо, помічали доноси. Ходили чутки, розповідає історик, що вперше Михайло Лушпа «здав» одногрупників. Це вважалося нормою, тим більше держава й сама заохочувала таку поведінку. Згадаймо образ Павла Морозова, який у радянському суді свідчив проти власного батька.
— До того ж пересічна людина не могла навчатися в школі КДБ, яку пройшов Лушпа. У Москві він брав участь у репресіях, але яку функцію виконував — невідомо.
Як говорить Григорій Стариков, «темні» сторінки біографії Лушпи погано досліджені. Хоча документи та архіви відкриті, але пошукова робота не проводиться активно.
— Проспект Лушпи можна залишити в Сумах, але наша мета — розпрощатися з радянським періодом у міському просторі. Ми не прагнемо викреслити їх з історії, але таким постатям не потрібні вулиці та пам’ятники. Вони залишаться на сторінках книг і в музеях. Цього буде достатньо, — пояснює Григорій Стариков, який був учасником робочої групи з дерусифікації.
Ковпак та Українська повстанська армія
Хоча Сидір Ковпак і народився в Полтавській області, відомим він став через партизанську діяльність на Сумщині. Проте його військова кар’єра почалася раніше — чоловік брав участь у Першій світовій війні, а в часи Української народної республіки очолював загін тогочасних сепаратистів. У ньому Ковпак воював, зокрема, проти гетьмана Павла Скоропадського.
Під час Другої світової війни Сидір Артемович став керівником партизанського з’єднання, яке діяло в Сумській області.
— Ковпак досі лишається героєм для півночі нашої області, — говорить Григорій Стариков. — Адже діяв у Спадщанському лісі, поблизу Путивля. До того ж партизан, на відміну від Михайла Лушпи й Івана Кожедуба, був яскравим харизматиком. Виконував накази, але міг заперечити деяким. Наприклад, повернув до Москви нагороду зі словами: «Мій комісар не доярка, щоб його нагороджувати такими орденами».
Історик Геннадій Іванущенко наголошує, що Сидір Ковпак не воював за незалежність України. За його словами, партизан мав іншу мету — збереження радянської влади. Цим він, зокрема, займався у Карпатах, під час походу від Путивля. Там Ковпак об’єднував місцевий спротив і вчиняв антинацистські акції. Але у його фокусі перебували не лише німці.
— Ковпаку дали чітке настанову — боротися проти Української повстанської армії. Тому загони радянського партизана влаштовували з нею бойові зіткнення. Відтак оцінюємо — УПА воювала за незалежність України. Якщо Ковпак боровся проти неї, отже боровся й проти вільної держави, — пояснює Геннадій Іванущенко.
Втім, Семен Руднєв, комісар ковпаківського загону, навпаки підтримував співпрацю з УПА. Адже вона контролювала Карпати, допомагала радянським партизанам інформацією та пропускала їх через свої території. Тому, коли Ковпак отримав наказ вдарити в тил повстанців, Семен Руднєв запротестував і врешті загинув за невідомих обставин. Історик розповідає, що один із членів загону пізніше доводив — Ковпака завчасно проінформували про вбивство Руднєва.
Боротьба з цивільними
— Відомі випадки, коли партизани лише шкодили місцевому населенню. Згадайте лише Корюківську трагедію, коли після рейду партизанів нацисти знищили мешканців однойменного села. Радянські підпільники аніяк не захистили селян від розстрілу. Схожа ситуація сталась у селі Нова Слобода Путивльського району. Загін Ковпака окопався в монастирі поблизу, через що селян почали карати за співпрацю з партизанами, — говорить Іванущенко.
Таким чином підпільники лише прагнули розбурхати ненависть до німців і залучити більше людей у свої загони. За словами Старикова, інколи ковпаківці навмисно перевдягались у форму УПА і знищували цивільних чи військових. Також влаштовували каральні акції щодо місцевих жителів, які «видихнули» при німцях і зненавиділи Радянський союз. Таким чином пригноблювали їх, щоб радянській владі було легше повернути свій вплив.
Сам Сидір Ковпак підпорядковувався радянському керівництву, отримував від нього спорядження, зброю та кадрових військових. Стариков каже, що оточенням командира були фахові військові. Тому всі рішення загону ухвалювали фахово.
— Врешті Ковпака зробили героєм і депутатом, видали нагороди, — продовжує Григорій Стариков. — Після війни він нічим не відзначився та переїхав до Росії. Проте до Сумщини ставився з шаною й допоміг кільком землякам просунутися в кар’єрі.
Кожедубу допомогли стати героєм
Іван Кожедуб народився в Ображіївці — селі, що нині розташоване в Сумській області. Закінчивши Чугуївську військову авіаційну школу, пілот у 1943 році відправився на фронт. До кінця Другої світової війни Кожедуб збив 64 ворожі літаки й став найбільш результативним асом-винищувачем.
— Він дійсно герой, проте Кожедубу, як і Покришкіну, допомогли стати ним, — наголошує Григорій Стариков. — Хоча вони обидва були вправними пілотами, але на них працював весь загін. Герої необхідні, щоб цивільному населенню війна здавалася романтичною, хоч і не є такою.
Після Другої світової Кожедуб продовжив кар’єру військового пілота. У 1950–1953 роках він командував авіадивізією під час Корейської війни. Як інші радянські військові, брав участь у конфлікті під гаслом «Их там нет». Адже представники СРСР не визнавали своєї присутності в Кореї до 1970-х років. Авіадивізія, якою командував Кожедуб, збила 216 літаків миротворчих сил ООН.
— Але Кожедуб не міг там не воювати. Як і Михайло Лушпа, він мав виконувати накази керівництва. До того ж пілот був радянським громадянином і вважав це своїм обов’язком. Адже саме в Кореї комунізм боровся з капіталізмом, — пояснює Стариков.
Переїзд до Москви
Григорій Стариков називає пілота «продуктом своєї країни». Каже, що Іван Кожедуб не мав особливих сентиментів до України та Сумщини. Любив її, але як частину СРСР. Кожедуб воював за нього та підтримував, цей лад давав пільги та нагороди, тому влаштовував пілота.
Після кількох війн Іван Кожедуб переїхав до Москви й став депутатом Верховної Ради СРСР. Поміж тим продовжував працювати у військовій сфері. Був заступником командира авіації Московського Військового округу, виконував обов’язки у центральному апараті ВПС і перебував у групі генеральних інспекторів Міністерства оборони СРСР.
— Аж до 90 років 20 століття Кожедуб робив заяви, спрямовані проти свободи нашої держави. Його підштовхували до цього через етнічне коріння, адже саме українець мав виступати проти незалежної України.
Сергій П’ятаченко, також сумський історик, ділився уривком із виступу Івана Кожедуба на з’їзді народних депутатів СРСР 1990 року. У ньому колишній пілот наголошував, що «необходимы решительные действия по наведению порядка в стране, укреплению безопасности, утверждению государственной, трудовой и общественной дисциплины».
— З одного боку бачимо суттєвий внесок у перемогу в Другій світовій війні, з іншого — фаната Радянського Союзу. Тому Кожедуб має право залишатися в музеях, фаховій літературі, історії авіації, але не в назві вулиць і парку, — підсумовує Григорій Стариков.
Майбутнє сумської дерусифікації
Депутати Сумської міської ради не підтримали петицію про остаточну дерусифікацію сумських вулиць. У ній активісти закликали перейменувати, зокрема, вулиці Айвазовського, Мендєлєєва, Ковпака, Кожедуба, проспект Михайла Лушпи тощо. Проте з 30 присутніх депутатів за підтримку петиції проголосували 16, решта — утрималися. Оскільки необхідний мінімум складає 22 голоси, рішення не підтримали.
Член робочої групи з дерусифікації Максим Корнієнко каже, що ситуацію може вирішити закон про деколонізацію. Якщо президент підпише його, міській раді доведеться перейменувати вулиці, що підпадають під його дію. Пришвидшити цей процес на місцевому рівні зможуть звернення активістів до міської ради щодо дерусифікації вулиць, що залишились. Максим Корнієнко каже, що ймовірно надсилатиме такі до влади Сум.
Ми хочемо далі тримати вас у курсі дерусифікації та інших міських процесів. Допомогти нам із цим можна, приєднавшись до Клубу Цукру. Наші доброчинці отримують приємні бонуси, а редакція — змогу працювати далі
