👻 Привид сестри Герасима Кондратьєва, іржаві сльози пам’ятника та прикраса рівня Лувру. Чим киян здивували Суми

«Тримайте — цьому шматочку 6 тисяч років»

IMG_7658

Як часто ви помічаєте дрібниці, що ховають вулиці міста? Нерідко нас дратує несмак у вивісках, хаотична забудова, стан доріг і тротуарів. А якщо одного разу почуєте таке: «Тільки у Сумах собори все ще високі, статні красені-гіганти! У Києві їх давно "нагнули" бетонні хмарочоси».

Уже вчетверте до Сум приїздить екскурсійна група з Києва. Дводенний тур «Chekhov weekend» користується популярністю, — каже гід Олександр Хоменко, — попри холодну пору року вільних місць в автобусі не залишається. Цукр провів один екскурсійний день разом із київськими туристами, аби дізнатися, чим їх вабить місто над Пслом.

Суми вечірні

У Сумах вечоріє. Біля входу до готелю на Воскресенській, де поселилася туристична група з Києва, малолюдно. Гості ще не спустилися, мабуть, тривають останні приготування перед прогулянкою. Біля сходів вже чекає екскурсоводка Наталія Петренко. Жінка працює гідом в Агенції промоції «Суми». Вже упродовж трьох років вона розповідає цікавинки про наше місто.

— За освітою я історик і завжди любила бувати на екскурсіях, але мені часто траплялися нудні гіди. Ті, яких слухаєш і клюєш носом. А хотілося чогось живого, захопливого, такого як Ервін Міден у Чернігові, — каже Наталія. Жінка має і свої улюблені локації — це контактні скульптури.

— Сумчани часто не помічають дрібниць, — говорить Наталія. — Взяти хоча б пам’ятник Цукру. Більшості містян він не подобається! Здається, що дітвора лишень радіє, адже є де полазити. Вже тоді, коли починаєш переказувати концепцію проєкту, всі кажуть: «Вау, яка ідея»! Редакції «Цукру» ця історія також знайома, колись навіть матеріал з цієї теми написали.

Нарешті, з будівлі виходять туристи. Сьогодні у них за планом — екскурсія центром міста та відвідини музею «Причал Одіссея». Прогулянка починається романтично — біля ліхтаря кохання.

— Це одна з найперших контактних скульптур, що з’явились у нашому місті, — мовить екскурсоводка. — Найчастіше гості запитують, чому в написі «Я чекаю бо кохаю» відсутня кома.

Фото: з фейсбук сторінки Khomenko Alex
Фото: з фейсбук сторінки Khomenko Alex

Пояснення незручної ситуації вигадала місцева дитяча письменниця Анна Коршунова. Виявляється, у вітражного ліхтарика на Воскресенській є ім’я. Це Любася Сердешна й одного разу вона закохалась у проблисковий маячок поліцейського автомобіля.

А далі — все як у романі: один місцевий хуліган кидав у ліхтарик каміння й відбив з напису кому. Однак вчасно нагодився проблисковий маячок. Він врятував Любасю, а на знак подяки вона подарувала йому свій розділовий знак.

Туристи з Києва рушають далі. Під супровід церковних дзвонів Спасо-Преображенського собору екскурсоводка показує їм мурал «Поцілунок», контактну скульптуру «Малята-ласуни» та стінопис «Стара фотографія».

Поки гості слухають про особливості створення муралу, спілкуюся з істориком та блогером Олександром Хоменком. Хома Брут, як його часто називають, працює гідом в одній з київських туристичних компаній. Каже, привозить екскурсійну групу до нас вчетверте, і вчетверте вільних місць в мікроавтобусі немає.

— Це тур «Chekhov weekend» і його назва дуже чіпляє. Ялта зараз закрита, а люди хочуть цього письменника і читати, і дивитися, і ставити, а у вас є суперфішка — музей Чехова, який ми завтра обов'язково відвідаємо.

Фото: з фейбук-сторінки Khomenko Alex

— До того ж центральна частина Сум — одноповерхова, а таке зараз мало де побачиш. Щастя, що всі історичні війни пройшли повз місто косим дощем, а ще одне щастя — центр відносно не забудований лайном оцим сучасним. Тільки у Сумах собори все ще високі, статні красені-гіганти! У Києві їх давно «нагнули» бетонні хмарочоси.

Взагалі, Суми — це місто перспектив, як в Парижі: ідеш, а навколо повітря. У вас є затишні пішохідні вулиці, класні мурали, поєднання старовини із сучасністю, а ще є Гуцан і Костур — завершує свою думку гід. Щиро кажучи, його слова пестять слух, утім з вуст співрозмовника все-таки злітає оте тривожне:

Але бачу, що тенденція до забудови є

Тим часом підходимо до найстарішої будівлі обласного центру — Свято-Воскресенського собору. На вулиці майже темно, коли туристи дізнаються, що тут бачили привид сестри половника Герасима Кондратьєва, яку він начебто живцем замурував у стінах храму.

Екскурсоводка Наталія одразу зауважує, що найімовірніше вся ця історія — лише моторошна легенда, але містична атмосфера від того не зникає. Кияни відзначають, що як для суботнього вечора, у цій частині міста дуже мало людей і автівок.

— Найбільший ворог туризму, знаєш що? — запитує мене гід Олександр, поки йдемо до наступного об'єкта, — поспіх. Я завжди кажу: найкраща у світі екскурсія — це келих вина у хорошому місці, тому сядь — і заспокойся.

Через це у логістиці туру дуже багато вільного часу. Якщо раніше в автобусі треба було давати більше інформації, фільмів, розповідей, — ділиться, — то нині усього так багато, що я оголошую режим тиші.

Не вмикаю в транспорті ні музики, ні фільмів. Просто: ти-ша. Через те «Chekhov weekend» дуже люблять допитливі жіночки. Вони в основному і рухають мою індустрію

Далі кияни оглядають пам’ятний знак «Сумка», мурал із зображенням Сальвадора Далі та контактну скульптуру «Гусар». Пізніше — вгадують розмір годинника на Спасо-Преображенькому соборі. Хто не знав — його зріст 1 метр 80 сантиметрів.

Вже за кілька миттєвостей туристи стоять навколо пам’ятника Студентській революції. Екскурсоводка розповідає про рух опору проти об’єднання трьох вишів в один, і про те, як перемога сумських студентів стала прикладом для активістів Помаранчевої революції.

У момент, коли жінка промовляє фразу: «Перші намети на майдані у 2004-му поставили саме сумські студенти», — поблизу лунає національне гасло: «Слава Україні! Героям слава!». Дивний збіг привертає увагу гостей зі столиці. Вони шукають звідкіля чулося вітання й виявляють, що поруч зібралися містяни, аби відзначити річницю Соборності України.

Екскурсія містом потроху добігає кінця. Позаду залишається скульптура «Партизанський рейд», постамент Івану Харитоненку і «Дама з парасолькою». Фінальна точка — пам’ятник Цукру. Кияни дізнаються, що об’єкт виготовили з особливого матеріалу, який з часом змінює колір, а також про те, що темний куб створили з решток цукрового заводу.

На завершення екскурсоводка повідомляє, що металічний шматочок під час дощу плаче іржавими сльозами за втраченою промисловістю. Тепер група має вільний час на відвідини місцевих ресторанчиків та самостійний огляд пам’яток, а вже за кілька годин кияни проведуть «Ніч в музеї».

«Причал Одіссея»

Курський проспект. Це місце навіть у сумчан не асоціюється з чимось цікавим, проте, тут є на що подивитися. На Курській розташований приватний музей, у якому можна торкатися експонатів.

Заклад називається «Причал Одіссея», його у 2014 році відкрив краєзнавець та меценат Сергій Гуцан. У просторому приміщенні він зібрав давні фотознімки та предмети старовини. Частину з них, до слова, знайшов сам. Поки чекаємо на турстів з Києва, Сергій знайомить мене з локацією.

— Це місце я називаю по-різному: приватний музей, мультимузей, а інколи — антимузей. Тут можна все, чого не можна в інших схожих закладах: доторкнутися, приміряти, порвати, загубити, отримати в подарунок.

— Це дивно, — відзначаю я і жартома додаю, — так можна весь музей роздарувати!

— Я не вважаю вандалізмом, якщо у сім’ї десь лежатиме фібула, тобто застібка Черняхівської культури, й про неї часом говоритимуть. Любов до історії як мінімум двояка: одна сторона — це знайти й зберегти, а інша — пустити в маси. Звичайно, речі, які мають наукове значення, повинні бути в музеї, а щось більш побутове може зберігатись і в когось на руках.

Я намагаюся робити так, щоб історія та археологія не були предметами обраних

Хочу, щоб одного разу якась школярка залізла рукою в кишеню, а там лежала фібула. І тоді вона скаже однокласницям: «Слухайте, дівчата, я ж була в музеї, давайте розкажу що це таке». Так історія оживає.

Якщо спитати у Сергія Гуцана про найдорожче, що зберігає «Причал Одіссея», то він покаже дитячі малюнки. До того ж краєзнавець не витягне їх з шухляди, а зніме з експозиції! Так-так, вони висять поміж стародавніх грошових одиниць, прикрас та предметів побуту.

— До мене часто діти на екскурсії приходять. Оце вони наслухаються, а тоді малюють. Дивіться, що написано: «Сергію від Аліни. Пітіпалая фібула, — і далі — Рімскія пряшка». — А ось: «Кіраміка. Сергію», — або: «Некогда не забывай об этом дне». — Бачте, історія спрацьовує!

Екскурсії у своєму музеї Сергій проводить не сам. Часом разом із ним відвідувачів зустрічає і його дружина Наталія. Ось і сьогодні вона тут — у костюмі сіверянки, який шила власноруч.

— Створювала вбрання два роки, — розповідає жінка, — образ спочатку тримала в голові. Потім купувала домотканий льон, домотканий шовк, а ось такі паски — це дівчатка в Харкові плетуть за допомогою пристосування, схожого на вилку.

У коридорі чується гомін — вже прибула туристична група з Києва.

— Добрий вечір, заходьте, — промовляє сіверянка Наталія, коли у приміщенні з’являються перші відвідувачі.

— Боже, яка красуня нас зустрічає, — говорить жіночка зі смартфотом. Здається, вона веде пряму трансляцію в одній із соціальних мереж.

— Це моя дружина і вона у вбранні сіверянки, — включається в розмову Сергій. — Ці племена жили тут у 9 сторіччі. Такий костюм, до речі, поки в Україні лише один. Я вмовляв Наталочку пошити ще й одяг скіф’янки, але ми, слухаючи Геродота, дізналися, що вони робили собі плащі зі шкіри ворогів, то дружина одразу махнула на цю затію рукою.

Поки краєзнавець розповідає, чому це місце називається «Причал Одіссея», київський гід Олександр тихо нагадує присутнім, що в музеї можна торкатися всіх експонатів. Туристи одразу ж пожвавлюються: хтось починає роздивлятися старі фотознімки, хтось зазирає у різьблені скриньки, а хтось бере до рук лицарські обладунки.

Тим часом Сергій показує присутнім різні предмети: скіфське дзеркало, прототип сковорідки та грошові одиниці різних часів. А тоді переходить до власних знахідок.

— У 2019 році, саме на католицьке Різдво, йдемо ми з товаришем Тростянеччиною і знаходимо — о! Сергій дістає світлину, на якій зображено 5 срібних злитків. — Колись такими були грошові одиниці, від них відрубували шматочки, коли хотіли щось купити — розповідає краєзнавець.

Востаннє такі предмети світилися в 1906 році в Путивлі на подвір’ї якогось нотаріуса. Зараз злитки, які важать по 200 грамів кожен, зберігаються в Сумському обласному краєзнавчому музеї.

— Друзі мої, завтра у вас буде мінімум три години вільного часу, — звертається до групи гід з Києва. — Я раджу сходити в художню галерею і в краєзнавчий музей. Там одразу попросіть показати речі, які передав Сергій Гуцан. У вас буде культурний шок, повірте. А тепер, — говорить він до екскурсовода, — розкажи про Верижицю.

— Віднайдені гривні — це добре, але вони мене не так зачепили, як ось ця знахідка, —  Сергій показує киянам фото, — нагрудна прикраса 2-3 сторіччя. — Це так звана Київська археологічна культура. Вона поки що назву носить вашу, бо перші знахідки відбулися поблизу столиці.

Першу Верижицю я купив. Потім мені показали місце, де її знайшли, й там я виявив ще одну. Нині таких речей багато знаходять у нашій області, і я все частіше чую, що археологи називають їх «Сумські емалі». Ця річ по суті є рівнем Лувра!

— Неймовірно, — каже гід з Києва й одразу ж запитує — до чого ще тут можна торкнутися з найдавнішого?

— Трипілля, — відповідає Сергій Гуцан, кладучи на стіл перед киянами чималий фрагмент керамічного горщика. — Потримайте — цьому шматочку 6 тисяч років.

Звичайно, на цьому цікавинки «Причалу Одіссея» не закінчилися. Пізніше тут линутимуть звуки тисячоліть, потім сіверянка Наталія детально розповість про те, як створювала костюм і що означають його елементи. А затим Сергій показуватиме топ своїх улюблених фотокарток та предмети, пов’язані з ним особисто.

Навмисно не буду розповідати про все це детально, аби вам закортіло тут побувати. Лише додам, що головна мета цього музею — щоб люди познайомилися з історією Сумщини й закохалися в неї. Здається, кияни це зробили. А як щодо сумчан?