Вишиванка — одна з перших асоціацій про Україну. Ми звикли бачити цей елемент гардеробу, як щось «на особливий випадок» або на урочисті свята. Проте сумчанка Світлана Волик, засновниця бренду вишиванок «Своє», ламає цей стереотип. Цукр поцікавився історією сумського бренду та дізнався про покинутий 13-річний бізнес, врятовану фабрику та нове осмислення національного костюма.
Заради вишиванок закрила меблевий бізнес
Я не корінна сумчанка, переїхала сюди з Кіровоградської області, коли була студенткою. Батьки бачили мене майбутньою юристкою або медсестрою, але я все життя мріяла стати дизайнером — ще з дитинства любила шити.
Коли була маленькою, то різала абсолютно все: мамину шубу, сховану у шафі, тканину, яку щойно купила бабуся. Вдома через це сварилися, але мої ляльки завжди були одягнені у найкрасивіше вбрання
Коли я оселилася в Сумах, щоб стати служителем Феміди, то навчання так і не закінчила, бо не хотіла бути юристкою. Згодом відкрила невеликий бізнес — меблевий салон. Я працювала над ним 13 років, але розуміла, що чогось не вистачає.
З початком війни на Сході мене запрошували на фотосесії та покази у старовинному українському одязі. Знаходили переважно через соціальні мережі, пропонували взяти участь у різних проєктах, а я з радістю погоджувалася. Тоді зрозуміла, що мені це дуже подобається, бо велику частину грошей від підприємництва витрачала саме на фотосесії. Мабуть, у той момент і зародилася любов до вишиванок. Але я не могла й подумати, що моє майбутнє буде так тісно пов’язане з цим елементом одягу.
Переломний момент у житті стався, коли мені було 41. Тоді я вже як два роки малювала ескізи вишиванок. У мене не було дизайнерської освіти, тому я просто брала фарби в руки й робила прототипи майбутніх колекцій. Саме у той період з’явилися думки, що заради «Своє» я відмовлюся від меблевого бізнесу. Згодом, коли закривала свій магазин, розуміла: якщо ця ідея не піде в Сумах, я шитиму вишиванки просто для себе.
«Своє для своїх»
Вірю, що нічого не трапляється випадково. Одного разу ми поїхали на Західну Україну і це була доля. Там якраз закривалася швейна фабрика, тому я вирішила ризикнути й втілити мрію, яка сиділа в голові понад два роки — створити свій бренд сучасного українського одягу.
Раніше думала, що магазин вишиванок — це занадто дорого для мене: треба купити обладнання, найняти персонал, орендувати приміщення. А тут знайшла готове виробництво та готових людей
Виробництво було налагоджено, залишилося знайти приміщення у Сумах. Людині творчій потрібне особливе місце: музика, інтер’єр, освітлення. Хотіла, щоб сумчани приходили до магазину та повністю занурювалася в автентичну атмосферу та були зі мною на одній хвилі. Усе збирала по шматочках: там побачила ідею з килимом-травою, там знайома художниця допомогла розмалювати стіни.
Саме так я створила місце, у якому ми з гостями магазину почуваємо себе на одній хвилі. У вересні 2019 року народився сумський бренд вишиванок «Своє». Я наважилася почати новий бізнес, бо дуже цього хотіла. «Своє для своїх» — ці слова стали для мене гаслом, яке я втілюю у виробництві вишиванок.
Вишиванка «у кредит»
Вперше я показала себе на «Тайни Й ринок». Свої вишиванки принесла у пакеті, бо на той момент не було навіть вішаків. Домовилася з фотографом, щоб познімати всіх охочих в українському одязі за 30 гривень. Заробили небагато, але це і не було головною метою. Я хотіла, щоб у кожної сумчанки було хоча б фото у вишиванці, і весь час розвиваю саме цю ідею.
Насправді, національні атрибути — дороге задоволення
Коли подорожувала Німеччиною, захотіла дізнатися ціну на їх національний костюм, і вона була дуже високою. Тоді я усвідомила, чому так дорого коштують такі костюми, бо «своє» має бути у всіх, і я досі так вважаю. Таким чином я придумала видавати вишиванки на прокат. Для інших виробників, особливо з Києва — це справжнє відкриття, адже подібні ідеї мало хто реалізовував. Можна сказати, що я внесла щось нове в індустрію вишиванок.
Розумію, що якісні брендові речі може дозволити далеко не кожен, але вишиванка — це символ для українців
Раніше, до створення «Своє», я заглядала у магазини з вишиванками, і вони здавалися мені дуже дорогими. Були випадки, коли просила розбити ціну на кілька платежів, але мені відмовляли. Тож вирішила зробити таку систему у «Своє»: у мене можна придбати будь-що на виплату. Ти оплачуєш суму частинами, а потім забираєш вишиванку — все дуже просто.
У своєму магазині працюю одна
Як на початку, так і зараз, я роблю більшість роботи самостійно. Не розумію, коли підприємці ставляться до свого бізнесу, як «прийшов, одягнувся і пішов». Вони не відчувають свою справу, не живуть нею. Звісно, тоді й люди один до одного не тягнуться, немає стимулу повертатися до твого бренду. У своєму магазині обслуговую одна, немає інших продавців або консультантів, адже ніхто крім мене краще не покаже і не підбере потрібну вишиванку.
Навіть назва бренду «Своє» — це скорочення від мого імені, — Світлана Волик
Тож я постійно навчаюся чомусь новому, щоб розвивати бізнес самостійно. Сторінки у соціальних мережах — також на мені. Я пробувала працювати із СММницею, але контент був не той, який хотіла бачити. Мені в будь-якому випадку потрібно постійно знімати історії, щоб показувати, куди я їду та що роблю.
Перший показ «Своє»
Соціальні мережі мені допомогли у проведенні першого показу вишиванок у Сумах. Це було 6 березня 2020 року. Я зробила його виключно своїми силами. Сукні вже були відшиті, тому залишалося тільки все організувати. Мені вдалося залучити до показу понад 20 партнерів-спонсорів. Я писала навіть директору «Мануфактуру» о першій ночі, бо мені були потрібні 2 чорні манекени, щоб поставити на фотозоні.
Я настільки продумувала кожну деталь, так хотіла все втілити в життя, що планувала взяти кредит на встановлення великого екрана позаду сцени, але все обійшлося
У день показу виклалася на максимум і так перенервувала, що навіть защемило спину. Коли одягала останніх моделей, а їх у мене було 54, я просто лежала на дивані й не могла встати. Хоча насправді думала, що зовсім не хвилювалася. Врешті-решт на самому показі мені перекрили куліси й сказали, що повинна все це дивитися із залу, щоб отримати задоволення. Я навіть не діставала телефон, щоб сфотографувати.
На мій подив, на показ прийшло значно більше людей, ніж планувалося. Я вважаю, що це чудовий показник. Думаю, що сумчанам цікаві подібні заходи, бо у нашому місті бракує творчих проєктів.
Найкращий антидепресант — моя родина
Часом мені буває дуже важко тягнути все самостійно, відчуваю на собі велику відповідальність. Тому є емоційні вигорання, відчуття, що весь день розвантажую вагони. У таких випадках намагаюся не брати у руки телефон, хоча б у вихідні дні. Можу малювати або писати на самоті. А буває, що хочеться просто сісти в машину і поїхати в інше місто.
Мене дуже надихають подорожі, саме тоді в голові з’являється купа ідей. Я не просто люблю подорожувати, я вимагаю кудись постійно їхати. А в Сумах без поїздок я задихаюся. Але найкращий антидепресант — моя сім’я. Вони завжди розуміють і підтримують. Чоловік навіть збирав мені на полі колоски для оформлення замовлень. А коли діти кажуть: «Мам, ти все зможеш», — це для мене найцінніші слова підтримки.
Увійшла до списку «100 успішних українців»
Сумський бренд вишиванок «Своє» став відомим на всю Україну, і навіть за її межами. «Вільні люди роблять вільні речі», — це те, що я вкладаю в ідею своїх виробів. Зараз я розумію, що роблю це недарма. Мої вишиванки не раз ставали переможцями різних всеукраїнських конкурсів.
Але найбільше моє досягнення — це список «100 успішних українців»
Я дізналася, що потрапила в номінацію лише за місяць до нагородження. Перше моє запитання було: «А є ще хтось із Сум?». Мені відповіли, що сумчанка вперше потрапила до списку. Звісно, що у той момент відчувала гордість за себе і за бренд «Своє». Це неймовірне відчуття, молодий бізнес в умовах карантину і такий результат.
Бренд вишиванок «Своє» подарував мені тісний зв’язок із покупцями, а для мене це дуже важливо: розвивати не лише магазин, а й ком’юніті близьких людей. Я намагаюся створювати тісний зв’язок з моїми людьми. Усе на емоціях і на драйві — це дуже надихає.
Я бачу, що своїми вишиванками дарую людям радість. Був випадок, коли одягала клієнтку, а в неї від вишиванки пішли мурашки по всьому тілу
Це не можна передати словами. Вона зізналася, що шукала свою вишиванку дуже довго і тут відчула, що цей день настав. На всіх нагородженнях, на всіх номінаціях, я завжди кажу, що з Сум. Мені дуже хочеться, щоб про наше місто знали та пишалися ним.
