fbpx

💫 «Всі мацають фігурки, бо не вірять, що це пластилін». 14-річний скульптор Олексій Марьєта

Свого Домовичка побачив уві сні

2d

Йому лише 14 років, але вже вся вулиця ходить дивитися на його пластилінові скульптури, як у музей. Україна ж дізналася про нього минулого року, коли хлопця з Сум та його твори показали на одному з головних каналів. Одні ідеї приходять до нього уві сні, інші — з підручників історії. Як його дитяче захоплення потроху переходить у те, на що із захопленням дивляться інші, — Олексій Марьєта розказав Цукру.

Всі килими були в пластиліні

Нас ще на вулиці зустрічають усміхнені мама і бабуся Олексія, проводять до будинку. На запитання, куди проходити, кажуть, щоб самі обирали кімнату, бо скульптури та картини з пластиліну є в кожній. У цей момент вони ще більше усміхаються, відчувається, що говорять про щось «наболіле».

Жанна, мама Олексія Марьєти: У нашій родині настільки творчих людей не було. Льоша у нас перший такий. Я можу щось вишити, наприклад. Але от такого і близько не було. Комусь же треба починати.

Валентина, бабуся Олексія Марьєти: Льошин прадід сам будинок міг побудувати, в його роду всі були хлопці «з руками». Але це трохи інше. Тут натхнення. Нам сусіди дзвонять: «Чому у вас вночі світло горіло о 3-й годині?». А це Льоша у нас працював. До нас уся вулиця ходить, як на екскурсію. Особливо після того, як про нас почали у ЗМІ розповідати.

5d

Мама: Роки чотири Льоші було, коли ми помітили особливий зв'язок у нього із пластиліном. Це був жах. Всі килими, всі столи були в пластиліні. Довго вчилися боротися з наслідками його захоплення, з часом помітили, що пластилін засобами для посуду відмивається, стало легше. Він ліпив мініатюрних динозаврів, зовсім дрібних. Далі ми йому книжки купували, за якими він вчився ліпити. І тоді у нас цілі відра того пластиліну вже в домі стояли.

Бабуся: А до дитсадка він із повною сумкою з пластиліном ходив. Там всі діти навколо нього сідали, а він щось ліпив увесь день. Вихователі не заважали цьому, бачили, певно, що буде тому продовження.

Мама: Льоша не відчував у дитсадку, що чимось виділяється. Він не випендрювався. А зараз у класі у них всі діти особливі: хто спортом займається, хто ще чимось. Дівчата дизайном одягу вже захоплюються. Мені здається, зараз навчилися помічати таланти кожної дитини й те, що всі діти особливі, але кожен по-своєму.

4d

Для школи мусив підрости

Олексій: Більш-менш серйозно ставитися до того, що роблю з пластиліну, я почав три роки тому. Але зрозумів, що пластилін — це моє, я вже в четвертому класі. Два роки мене намагалися влаштувати у художню школу в Сумах, але я не проходив по віку, тому мусив підрости. Не можу сказати, що більше люблю — скульптуру чи картини з пластиліну. Можу використати пензлі та фарби, але не сказав би, що з великою охотою. У нашій художній школі ми вивчаємо скульптуру, як один із предметів. Інша справа, що не всім він подобається, адже більшість приходять заради того, щоб навчитися малювати.

Мама: Він дуже добре малює олівцем. Як це називається правильно?

Олексій: Графіка.

Мама: Але коли постане вибір — малювати чи ліпити, він сяде ліпити. Хоча технікою акварелі чи гуаші Льоша володіє.

Олексій: Знаю, що для сучасного скульптора дуже важливо освоїти 3D-моделювання, але поки мені не вдається сильно потоваришувати з комп’ютером. Можливо, згодом вийде.

13d

Ніколи не знаєш, коли прийде натхнення

Олексій: Скульптури з пластиліну такого розміру повинні мати каркас. Доводиться знаходити для нього металевий дріт де тільки можна.

Мама: У брата мого на роботі цілий мішок набрав якось.

Олексій: То просто воно погано лежало… Але без дроту ніяк це не триматиметься, бо велика вага. Бісмарк важить 10 кілограмів, Терещенко — близько семи. Церкви менше: у них каркас я робив з картону та обліплював шаром пластиліну. Не можна сказати, скільки точно часу піде на виготовлення скульптури — все залежить від натхнення. Якщо воно є, то можу і за один вечір завершити.

Мама: Учора для хрещеної він за дві години написав картину пластиліном. Рамочки в домі мають бути постійно — ніколи не знаєш, коли натхнення прийде. Але тоді як ідеш у гості — завжди є, що подарувати.

Олексій: Мені важко ліпити на конкретно задану тему, коли є встановлені рамки, бо тоді я не можу робити те, що підказує серце. Дуже рідко, але трапляється, що свою скульптуру я бачу уві сні. І тоді мені легко дається її втілення. Не забуваю зранку, що саме снилося — пам’ятаю кожну деталь. Далі малюнок швиденько накидав на папері, зробив каркас із дроту, і до роботи.

Олексій: Скульптурний пластилін я беру одного кольору. Але також роблю складні фігури з кольорового, хоча тоді, для економії, в основі все одно буде скульптурний. Інакше пластиліну не напасешся. Кілограм пластиліну коштує близько 100 гривень. На мої скульптури витрачаю в середньому близько десяти кілограмів на кожну. Інколи я розбираю стару свою скульптуру, аби звільнився матеріал для створення нової. Це не пов’язано з фінансовою скрутою. Просто буває, що мені стара фігура вже не потрібна.

Мама: Я буваю вражена, наскільки йому в таких випадках не шкода своє праці. Не можу зрозуміти, як таку красу і пам’ять можна зламати?

Олексій: Та легко (усміхається).

Мама: Одну скульптуру він віддав у школу — попросив учитель мистецтва, бо хотів у кабінеті щось гарне розмістити. Нема такого, що Льоша прив’язується до своїх фігур.

3d

Іллінську церкву вивчав із сусідніх балконів

Олексій: Дуже люблю вивчати історію. Завдяки любові до цього предмету виникли скульптури, які подавав на конкурси в різних країнах: Отто фон Бісмарка — до Німеччини, генерала де Голля — до Франції. А ще нашого земляка-мецената Івана Терещенка — до нас у художню школу.

Мама: Пам’ятник Терещенку — це не копія вже наявного, син сам його придумав. Постамент доповнив елементами, що розкривають історію цього роду: тут ось збоку цукровий завод, оскільки вони були цукровими магнатами. З іншого боку — собор, тому що Терещенко виділяв багато коштів на будівництво церков та на благодійність. А тут — дорога, оскільки будівництвом шляхів він теж активно займався.

Олексій: Плану церков у мене, як такого, не було. Доводилося ходити навколо них із фотоапаратом, шукати в інтернеті чиїсь відео з квадрокоптера, і тоді вже можна на основі всього цього знати пропорції та креслити план. З Іллінською церквою допомогли друзі, які живуть поряд на верхніх поверхах. З їхніх вікон я міг побачити, як виглядає дах цього храму. У Сумах мені найбільше подобається, як зроблені пам’ятники Харитоненка, Кожедуба і Тараса Шевченка. Я згоден, що пам’ятник Ярославу Мудрому не має пропорцій. Хоча я бачив ескізну фігурку до цього пам’ятника — і там пропорції були, можливо проблема виникла вже на стадії втілення.

10d

«Хто вам допомагав?»

Олексій: Увага з боку ЗМІ почалася 24 серпня минулого року, після перемоги на конкурсі в Болгарії, де я отримав друге гран-прі. А ще раніше була перемога моїх скульптур у Німеччині. Конкурси зараз проходять в онлайн-форматі. Але це не означає, що потрібно в прямому ефірі кілька днів транслювати процес створення фігур. Зазвичай вимагається відправляти лише фотографії.

Бабуся: Із цим виникали проблеми, адже не вірили, що Льоша сам робив ці скульптури. Запитували: «Хто вам допомагав?».

Мама: Для деяких журі ми й відео невеличкі відправляли. Але якщо створення скульптури часом займає і до двох тижнів, то хто ж зможе стільки передивитися? У Грузії організатори попросили від нас оглядове відео та кілька фото і самі змонтували кліп на основі цього.

Олексій: Раніше доводилося відправляти скульптури поштою — але якість доставки дуже погана. Приміром, у Київ мама відвезла сама одну мою фігуру. А назад робота повернулася у вигляді шматка пластиліну.

Олексій: Перемоги в конкурсах не приносять якихось матеріальних вигод. Поки що це диплом чи кубок. Вони можуть знадобитися, коли я точно визначуся з тим, де буду продовжувати навчання і захочу розвиватися професійно. Де буду вчитися далі, я ще не знаю. Навіть не можу сказати, що вибір професії буде пов’язаний саме з мистецтвом. І чи готова мама відпустити мене в інше місто чи країну.

Мама: Готова. Я розумію, що в Сумах цей талант розвивати, на жаль, не вийде належним чином. У Будівельному коледжі є архітектурне відділення, але це більше стосується будівництва, а не мистецтва. Я знаю, що наша Художня школа співпрацює з двома університетами в Польщі. І керівник школи нам про ці зв’язки говорив. І зараз у нас є час польську мову підучити, якщо ми будемо таку мету перед собою ставити. Тим більше дипломів міжнародного зразка у нас певна кількість вже є. Для нас зараз не важлива матеріальна складова премій на конкурсах, ми більше працюємо на ім’я, так би мовити. А добрі люди виручають. Ось мій брат, як Дід Мороз, під ялинку приніс десять пачок пластиліну.

21d

Не всі вірять, що це пластилін

Мама: Інколи просимо: «Льоша, не міг би ти трішки меншими робити скульптури, бо вже нікуди зараз їх в домі ставити?». Бабуся ходила навіть дізнаватися про місце до Муніципальної галереї. Нас туди вже запрошують, до речі.

Бабуся: Але вони кажуть, що потрібно десь шукати столи, у них же зазвичай картини вішають. Я відповідаю їм, що це не проблема. Після локдауну, сподіваємося, все вийде.

А ще Льоша реставрує старих Дідів Морозів радянських, яких під ялинку ставлять. З магазинів до нас приходили власники й просили їм продати

Він у нас дуже гарна дитина. І сніг розчистить, і сміття винесе. Не потрібно зайвий раз нагадувати чи просити. Чоловік у домі росте. Для мене зробив скульптуру «Книгу життя». Домовичок йому приснився. Приходить і каже мені зранку: «Бабуля, мені такий сон приснився… Сидить домовичок і дітям читає книгу. Добрий, хороший». Отут всі мацають його, не вірять, що це пластилін. Тут, де ковдра, схоже на матерію, правда?

Олексій: Бабушка, не треба більше тут братися, воно вже відшаровується…

Бабуся: Ага, бачите, все-таки трохи шкода своєї праці.

Через кілька хвилин після того, як ми вже розпрощалися, мама Олексія прислала нам фотографію нового кубку і підпис: «От щойно ви пішли, нам повідомили про перемогу на конкурсі в Бердянську».

Подобається читати Цукр? Ми збираємо кошти, щоб робити місто Суми кращим, створюючи тексти про події, що змінюють, та людей, які живуть поруч. Твій фінансовий внесок від 50 гривень допоможе розвитку локального видання та рідного міста.

Подобається читати Цукр? Ми збираємо кошти, щоб робити місто Суми кращим, створюючи тексти про події, що змінюють, та людей, які живуть поруч. Твій фінансовий внесок від 50 гривень допоможе розвитку локального видання та рідного міста.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

X

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: