fbpx

💫 «Всі мацають фігурки, бо не вірять, що це пластилін». 14-річний скульптор Олексій Марьєта

Свого Домовичка побачив уві сні

2d

Йому лише 14 років, але вже вся вулиця ходить дивитися на його пластилінові скульптури, як у музей. Україна ж дізналася про нього минулого року, коли хлопця з Сум та його твори показали на одному з головних каналів. Одні ідеї приходять до нього уві сні, інші — з підручників історії. Як його дитяче захоплення потроху переходить у те, на що із захопленням дивляться інші, — Олексій Марьєта розказав Цукру.

Всі килими були в пластиліні

Нас ще на вулиці зустрічають усміхнені мама і бабуся Олексія, проводять до будинку. На запитання, куди проходити, кажуть, щоб самі обирали кімнату, бо скульптури та картини з пластиліну є в кожній. У цей момент вони ще більше усміхаються, відчувається, що говорять про щось «наболіле».

Жанна, мама Олексія Марьєти: У нашій родині настільки творчих людей не було. Льоша у нас перший такий. Я можу щось вишити, наприклад. Але от такого і близько не було. Комусь же треба починати.

Валентина, бабуся Олексія Марьєти: Льошин прадід сам будинок міг побудувати, в його роду всі були хлопці «з руками». Але це трохи інше. Тут натхнення. Нам сусіди дзвонять: «Чому у вас вночі світло горіло о 3-й годині?». А це Льоша у нас працював. До нас уся вулиця ходить, як на екскурсію. Особливо після того, як про нас почали у ЗМІ розповідати.

5d

Мама: Роки чотири Льоші було, коли ми помітили особливий зв'язок у нього із пластиліном. Це був жах. Всі килими, всі столи були в пластиліні. Довго вчилися боротися з наслідками його захоплення, з часом помітили, що пластилін засобами для посуду відмивається, стало легше. Він ліпив мініатюрних динозаврів, зовсім дрібних. Далі ми йому книжки купували, за якими він вчився ліпити. І тоді у нас цілі відра того пластиліну вже в домі стояли.

Бабуся: А до дитсадка він із повною сумкою з пластиліном ходив. Там всі діти навколо нього сідали, а він щось ліпив увесь день. Вихователі не заважали цьому, бачили, певно, що буде тому продовження.

Мама: Льоша не відчував у дитсадку, що чимось виділяється. Він не випендрювався. А зараз у класі у них всі діти особливі: хто спортом займається, хто ще чимось. Дівчата дизайном одягу вже захоплюються. Мені здається, зараз навчилися помічати таланти кожної дитини й те, що всі діти особливі, але кожен по-своєму.

4d

Для школи мусив підрости

Олексій: Більш-менш серйозно ставитися до того, що роблю з пластиліну, я почав три роки тому. Але зрозумів, що пластилін — це моє, я вже в четвертому класі. Два роки мене намагалися влаштувати у художню школу в Сумах, але я не проходив по віку, тому мусив підрости. Не можу сказати, що більше люблю — скульптуру чи картини з пластиліну. Можу використати пензлі та фарби, але не сказав би, що з великою охотою. У нашій художній школі ми вивчаємо скульптуру, як один із предметів. Інша справа, що не всім він подобається, адже більшість приходять заради того, щоб навчитися малювати.

Мама: Він дуже добре малює олівцем. Як це називається правильно?

Олексій: Графіка.

Мама: Але коли постане вибір — малювати чи ліпити, він сяде ліпити. Хоча технікою акварелі чи гуаші Льоша володіє.

Олексій: Знаю, що для сучасного скульптора дуже важливо освоїти 3D-моделювання, але поки мені не вдається сильно потоваришувати з комп’ютером. Можливо, згодом вийде.

13d

Ніколи не знаєш, коли прийде натхнення

Олексій: Скульптури з пластиліну такого розміру повинні мати каркас. Доводиться знаходити для нього металевий дріт де тільки можна.

Мама: У брата мого на роботі цілий мішок набрав якось.

Олексій: То просто воно погано лежало… Але без дроту ніяк це не триматиметься, бо велика вага. Бісмарк важить 10 кілограмів, Терещенко — близько семи. Церкви менше: у них каркас я робив з картону та обліплював шаром пластиліну. Не можна сказати, скільки точно часу піде на виготовлення скульптури — все залежить від натхнення. Якщо воно є, то можу і за один вечір завершити.

Мама: Учора для хрещеної він за дві години написав картину пластиліном. Рамочки в домі мають бути постійно — ніколи не знаєш, коли натхнення прийде. Але тоді як ідеш у гості — завжди є, що подарувати.

Олексій: Мені важко ліпити на конкретно задану тему, коли є встановлені рамки, бо тоді я не можу робити те, що підказує серце. Дуже рідко, але трапляється, що свою скульптуру я бачу уві сні. І тоді мені легко дається її втілення. Не забуваю зранку, що саме снилося — пам’ятаю кожну деталь. Далі малюнок швиденько накидав на папері, зробив каркас із дроту, і до роботи.

Олексій: Скульптурний пластилін я беру одного кольору. Але також роблю складні фігури з кольорового, хоча тоді, для економії, в основі все одно буде скульптурний. Інакше пластиліну не напасешся. Кілограм пластиліну коштує близько 100 гривень. На мої скульптури витрачаю в середньому близько десяти кілограмів на кожну. Інколи я розбираю стару свою скульптуру, аби звільнився матеріал для створення нової. Це не пов’язано з фінансовою скрутою. Просто буває, що мені стара фігура вже не потрібна.

Мама: Я буваю вражена, наскільки йому в таких випадках не шкода своє праці. Не можу зрозуміти, як таку красу і пам’ять можна зламати?

Олексій: Та легко (усміхається).

Мама: Одну скульптуру він віддав у школу — попросив учитель мистецтва, бо хотів у кабінеті щось гарне розмістити. Нема такого, що Льоша прив’язується до своїх фігур.

3d

Іллінську церкву вивчав із сусідніх балконів

Олексій: Дуже люблю вивчати історію. Завдяки любові до цього предмету виникли скульптури, які подавав на конкурси в різних країнах: Отто фон Бісмарка — до Німеччини, генерала де Голля — до Франції. А ще нашого земляка-мецената Івана Терещенка — до нас у художню школу.

Мама: Пам’ятник Терещенку — це не копія вже наявного, син сам його придумав. Постамент доповнив елементами, що розкривають історію цього роду: тут ось збоку цукровий завод, оскільки вони були цукровими магнатами. З іншого боку — собор, тому що Терещенко виділяв багато коштів на будівництво церков та на благодійність. А тут — дорога, оскільки будівництвом шляхів він теж активно займався.

Олексій: Плану церков у мене, як такого, не було. Доводилося ходити навколо них із фотоапаратом, шукати в інтернеті чиїсь відео з квадрокоптера, і тоді вже можна на основі всього цього знати пропорції та креслити план. З Іллінською церквою допомогли друзі, які живуть поряд на верхніх поверхах. З їхніх вікон я міг побачити, як виглядає дах цього храму. У Сумах мені найбільше подобається, як зроблені пам’ятники Харитоненка, Кожедуба і Тараса Шевченка. Я згоден, що пам’ятник Ярославу Мудрому не має пропорцій. Хоча я бачив ескізну фігурку до цього пам’ятника — і там пропорції були, можливо проблема виникла вже на стадії втілення.

10d

«Хто вам допомагав?»

Олексій: Увага з боку ЗМІ почалася 24 серпня минулого року, після перемоги на конкурсі в Болгарії, де я отримав друге гран-прі. А ще раніше була перемога моїх скульптур у Німеччині. Конкурси зараз проходять в онлайн-форматі. Але це не означає, що потрібно в прямому ефірі кілька днів транслювати процес створення фігур. Зазвичай вимагається відправляти лише фотографії.

Бабуся: Із цим виникали проблеми, адже не вірили, що Льоша сам робив ці скульптури. Запитували: «Хто вам допомагав?».

Мама: Для деяких журі ми й відео невеличкі відправляли. Але якщо створення скульптури часом займає і до двох тижнів, то хто ж зможе стільки передивитися? У Грузії організатори попросили від нас оглядове відео та кілька фото і самі змонтували кліп на основі цього.

Олексій: Раніше доводилося відправляти скульптури поштою — але якість доставки дуже погана. Приміром, у Київ мама відвезла сама одну мою фігуру. А назад робота повернулася у вигляді шматка пластиліну.

Олексій: Перемоги в конкурсах не приносять якихось матеріальних вигод. Поки що це диплом чи кубок. Вони можуть знадобитися, коли я точно визначуся з тим, де буду продовжувати навчання і захочу розвиватися професійно. Де буду вчитися далі, я ще не знаю. Навіть не можу сказати, що вибір професії буде пов’язаний саме з мистецтвом. І чи готова мама відпустити мене в інше місто чи країну.

Мама: Готова. Я розумію, що в Сумах цей талант розвивати, на жаль, не вийде належним чином. У Будівельному коледжі є архітектурне відділення, але це більше стосується будівництва, а не мистецтва. Я знаю, що наша Художня школа співпрацює з двома університетами в Польщі. І керівник школи нам про ці зв’язки говорив. І зараз у нас є час польську мову підучити, якщо ми будемо таку мету перед собою ставити. Тим більше дипломів міжнародного зразка у нас певна кількість вже є. Для нас зараз не важлива матеріальна складова премій на конкурсах, ми більше працюємо на ім’я, так би мовити. А добрі люди виручають. Ось мій брат, як Дід Мороз, під ялинку приніс десять пачок пластиліну.

21d

Не всі вірять, що це пластилін

Мама: Інколи просимо: «Льоша, не міг би ти трішки меншими робити скульптури, бо вже нікуди зараз їх в домі ставити?». Бабуся ходила навіть дізнаватися про місце до Муніципальної галереї. Нас туди вже запрошують, до речі.

Бабуся: Але вони кажуть, що потрібно десь шукати столи, у них же зазвичай картини вішають. Я відповідаю їм, що це не проблема. Після локдауну, сподіваємося, все вийде.

А ще Льоша реставрує старих Дідів Морозів радянських, яких під ялинку ставлять. З магазинів до нас приходили власники й просили їм продати

Він у нас дуже гарна дитина. І сніг розчистить, і сміття винесе. Не потрібно зайвий раз нагадувати чи просити. Чоловік у домі росте. Для мене зробив скульптуру «Книгу життя». Домовичок йому приснився. Приходить і каже мені зранку: «Бабуля, мені такий сон приснився… Сидить домовичок і дітям читає книгу. Добрий, хороший». Отут всі мацають його, не вірять, що це пластилін. Тут, де ковдра, схоже на матерію, правда?

Олексій: Бабушка, не треба більше тут братися, воно вже відшаровується…

Бабуся: Ага, бачите, все-таки трохи шкода своєї праці.

Через кілька хвилин після того, як ми вже розпрощалися, мама Олексія прислала нам фотографію нового кубку і підпис: «От щойно ви пішли, нам повідомили про перемогу на конкурсі в Бердянську».

X

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: