Складно знайти людину, яка б не знала створеного Аланом Мілном Вінні Пуха чи магічного світу Джоан Роулінг. А як щодо творчості молодої письменниці родом із Сум, перша робота якої побачила світ у грудні 2020 року? Зоі Лінська – творчий псевдонім Юлії Ісай – мами, волонтерки та авторки дитячої книги «Чарівні історії. Зима». Цукр поцікавився, звідки прийшло бажання писати, чому створення книги тривало чотири роки та як це – поєднувати благодійність, материнство й літературну творчість.
Допоміг досвід у поліграфії
Довгий час я працювала у рекламному бізнесі – мала власну агенцію у Сумах. Досвід у поліграфії чималий, тож технічна частина була зрозумілою – знала, як виглядає процес створення книги, що за чим треба робити, як структурувати й таке інше.
Тож, я не просто історію писала, а одразу малювала у голові мультик
У написанні текстів також була загартованою, бо хоч займалася рекламним, але копірайтом. До того ж у мене є донька, з якою завжди багато читали і я розуміла, якою має бути книга, щоб вона приємно сприймалася. Рішення про те, щоб написати щось своє, було цілком логічним продовженням роботи в PR та певним символом особистого росту.
Волонтерство – справжня робота
Я завжди хотіла відчувати, що потрібна людям. Мріяла стати лікарем, навчалася на вчителя біології та навіть писати почала, бо відчувала себе у цьому більш важливою суспільству, ніж у рекламі. Почала займатися благодійністю задовго до всіх інших проєктів. Спочатку допомагала збирати кошти для дітей, які потребували терапії чи дорогих ліків. Згодом це переросло у благодійний фонд та вийшло на загал.
Я досить неоднозначно ставлюся до висвітлення теми волонтерства у соціальних мережах, бо дехто сприймає це так, ніби мені просто нічим зайнятися
Насправді ж, це потребує великої частини життєвих ресурсів. Справжня благодійність йде від душі та не передбачає жодних винагород. Я сприймаю її як роботу, адже продовжую працювати незалежно від того, є у мене настрій та сили, чи немає. Не заради зарплатні чи певної вигоди, а просто, щоб відчути себе важливою.
На благодійний фонд знаходила час завжди, навіть коли була вагітною, переїздила до іншої країни чи створювала інші великі проєкти
Фонд існує вже близько чотирьох років, за які нам вдалося зібрати більше мільйона гривень та спрямувати їх як на лікування окремих дітей, так і на допомогу цілому відділенню лікарні.
Довго шукала свій стиль
Робота над книгою починається з написання тексту, продумування сюжетних ліній та створення персонажів. Мені було складно, бо не мала у цьому досвіду. Найбільше труднощів – у моменті структурування, коли треба було відсікти зайве й зрозуміти, як зробити історію більш лаконічною. Круто, коли ти захоплюєшся, вільно фантазуєш та не стримуєш себе у кількості яскравих фраз і сюжетних поворотів.
Але коли повертаєшся редагувати написане, стає очевидною необхідність щось прибрати, вирізати й змінити
Досить довго я шукала власну умовну формулу, за якої б написаного було «ні багато ні мало». Головний принцип, якому слідувала завжди – я створюю не просто розважальну історію. Основа книги в її ідеї, яка має містити глибоку думку та виховувати у дітях щось світле, пояснюючи складні закони світу простими словами. Вже навколо ідеї будується сюжет, подібно м’язам, що міцно тримаються на скелеті.
Довелося змінити дизайнера
Найбільша складність була у роботі з візуальною частиною книги. Перший ілюстратор – мій друг. Я захоплююсь його творчістю, та спільна робота давалася непросто. Ми працювали близько трьох років, але у певний момент я зрозуміла, що бажаного результату не побачимо.
Було складно це визнати й відмовитися від усього, над чим працювали кілька років
Але я наважилася й почала шукати нового ілюстратора. Мені написали 17 охочих з різних країн світу, 12 з них зробили тестову роботу. І тільки з Лєною – ілюстраторкою із Сум – ми зійшлися у смаках. Той момент став початком нового життя для книги. Ми одразу визначили зони відповідальності, встановили дедлайни та почали працювати. Постійно пробували щось нове, експериментували й змінювали.
Бувало, у неї щось не виходило, інколи я не могла чогось пояснити. Але це нормально, коли ви занурені у роботу
Після того, як створили ілюстрації та відредагували текст, почали верстати. За основу взяли макет, який я створила самостійно, розділивши текст та промалювавши на звичайному аркуші приблизну структуру книги.
Створили перший варіант у PDF-форматі та почали шукати видавництво. Але нам всюди відмовляли, бо кількість примірників обіцяла бути невеликою. До того ж через маленький тираж книга виходила дорогою у виготовленні. Тож, я вирішила самостійно друкувати у типографії. Тоді виявилося, що створений нами макет не відповідає типографічним нормам і нам з Лєною довелося призупинитися, витративши близько місяця на те, щоб переробити, змінити та підготувати книгу до друку.
Книга – це ще одна дитина
Письменництво – це не історія про те, що ти прокидаєшся зранку, відчуваєш прилив сил та натхненно сідаєш за роботу. Для мене це колосальна праця. Крім очевидних труднощів, я зіткнулася з тотальною невірою у свої сили. Вже зараз, написавши книгу, усвідомлюю, що вмію і можу це робити. А коли стояла на початку невідомого й складного шляху, було важко повірити, що здатна на створення книги, яка зацікавила б читача.
І поки справа була незакінчена, я постійно сумнівалася
Багато моєї енергії та уваги потребували діти. Інколи було важко змусити себе присвятити написанню книги кілька годин удень, якщо всю ніч провела біля сина. А коли діти, скажімо, хворіли, то я могла забути не лише про письменництво, а й про банальні життєві речі. Такі моменти дуже засмучують, бо книга – це ще одна дитина, величезна частина моєї душі. І якщо робота над нею надовго призупиняється – вигорання неминуче.
Навіщо читати, якщо є мультики?
Неодноразово ставила собі це запитання. Але я сама мати двох дітей і точно знаю, навіщо потрібні дитячі книги. Річ у тому, що період найактивнішого розвитку мозку відбувається у віці до десяти років. І найголовніше завдання батьків – дати малюкові якомога більше можливостей розвиватися.
Коли дитина дивиться мультик, вона не мислить, коли ж чує або читає історію – розвиває фантазію, уяву та образне мислення
Людство поки не вигадало нічого кращого за книгу, аби отримувати інформацію у довільній кількості й гармонійно розвиватися, не перевантажуючи мозок.
У планах – закордонне видавництво
Я впевнена, що для продукту сьогодні не існує кордонів. Тим паче – для книги, у якій ідеться про загальнолюдські цінності. Тож, вирішила перекладати «Чарівні історії. Зима» кількома мовами. Російською та українською – мої варіанти, а от над англійським та німецьким перекладами працювала команда перекладачів та редакторів.
Сьогодні я вже зареєстрована на «Амазон», маю амбіції виходу на закордонний ринок та планую знайти англомовне видавництво
Розумію, що можна продовжити самостійно друкувати та продавати книжки, але щоб рости – маю рухатися далі. Спочатку намагалися зайти у сумські книжкові магазини. Та з’ясувалося, що одні з них співпрацюють лише з видавництвами, а інші ставлять умови, які ми не можемо виконати.
Тож, «Чарівні історії. Зима» можна купити у ресторані «Крокодил», де розповсюджувати її допомагають друзі, або ж замовити на моїй Фейсбук-сторінці
«Для чого ставати зіркою?»
Планую закінчити серію книг про пригоди маленької дівчинки та її казкових друзів, яку розпочали «Чарівні історії. Зима». Якщо ідея повністю реалізується, то ще з’являться історії, присвячені весні, літу та осені. Паралельно працюю над іншим проєктом – книгою «Місія Сонця». Вона кардинально відрізняється від інших тематикою, стилем та дизайном. Текст вже готовий, а от робота з ілюстратором виконана на третину.
«Місія Сонця» – дитяча історія з дорослою філософією
Часто діти мріють про славу, популярність та всесвітню любов. У цій книзі – відповідь на запитання: «А для чого ставати зіркою?». Головне її завдання у тому, щоб донести дітям: бути популярним – круто, але треба вміти цією славою розпоряджатися. І коли ти маєш силу та можливості, варто хоча б їх частину направляти на щось хороше й важливе людству.
Успіх для мене – це не факт письменництва, а можливість творити. Коли можу фантазувати, вигадувати й створювати нову історію – я щаслива. Моя перша книга вийшла нещодавно і я не відчуваю якоїсь шаленої гордості чи слави. Символом успіху може стати лише отримана можливість продовжувати писати. А це вже залежить від того, чи полюбляться читачам «Чарівні історії».
