Напередодні чергового Всеукраїнського театрального фестивалю «Чеховфест» ми поговорили із його засновниками про історію створення фестивалю: з чого усе починалося і як мало не закінчилося, коли організатори «попали на гроші», як це запрошувати виступати міністра культури та везти до Сум театральні колектив з шести десятків людей.
Дійові особи:
Олексій Жолудь — директор фестивалю «Чеховфест».
Володимир Нянькін — арт-директор фестивалю «Чеховфест». Займається співпрацею з театрами, створює line-up фестивалю.
Тетяна Нянькіна — режисер фестивалю «Чеховфест». Відповідає за усі творчі моменти, сценарій відкриття та концепцією.
Олександр Донцов — співзасновник фестивалю, адміністративна ланка оргкомітету: логістика, квитки, оренда театрів і т. д.
З чого усе починалося?
Отож, 2012 рік. Тетяна Нянькіна запрошує (на той момент ще не свого чоловіка) Володимира Нянькіна зіграти роль у спектаклі «Олівер Твіст», який вона створювала з дітьми з дитячого будинку імені С. Супруна. Володимир отримує роль злодія Біла Сайкса і починає проникатися театром не лише як пересічний глядач, але й актор. Майже півроку репетицій і нарешті у квітні 2013 року — прем’єра.
«І от виходить, що у мене є друзі, які мали на той момент ще невеличке івент-агенство «2 ½» і займалися організацією подій, а я зацікавився театром. І це складається у такий собі пазл, з якого можна скласти оргкомітет фестивалю», — пригадує Володимир Нянькін.
Володимир Нянькін у виставі «Олівер Твіст», 2013 рік. Фото: gorod.sumy.ua
Перший фестиваль вдалося створити дуже швидко — буквально за один місяць. І у травні 2013 року відбувся перший «Чеховфест», який вирішили відкривати саме виставою «Олівер Твіст».
Оскільки це був травень, не усі вистави пройшли успішно з точки зору кількості глядачів.
«У травні наші люди їдуть на природу відпочивати або навпаки — садити картоплю. Але вже тоді потенціал був помітним і стало зрозуміло, що сумчани цікавляться театром», — говорить Володимир.
Вистава «Олівер Твіст», 2013 рік. Фото: kostyanikas.livejournal.com
Того ж року у листопаді вирішили провести одразу й другий фестиваль. Після цього інвестор, який допомагав фестивалю, зник, а Євген Положій, головний редактор газети «Панорама», який тоді з ним комунікував, також перестав займатися фестивалем.
Але решта співзасновників лишилася і вчотирьох вони вирішили продовжувати робити фестиваль на власний страх і ризик.
Третій фестиваль у 2014 році відбувся без усілякої допомоги зі сторони інвесторів. Виключення склали лише гастрономічні партнери, якими на той момент були ресторани Simbiosi та Chekhoff`s.
Переломний момент
Четвертий «Чеховфест» став переломним для команди співзасновників. На той момент Володимир Нянькін знаходився у Канаді, тому у 2015 році фестиваль не проводили. У 2016 році засновники зрозуміли: якщо не провести фестиваль ще раз, то про нього забудуть, або вважатимуть провальним.
«Ми вирішуємо робити фестиваль і страшенно попадаємо на гроші. Тоді утрьох ми скинулися по кілька тисяч доларів, щоб закрити фінансові питання, які виникли після фестивалю. І ми б після цього могли усе закрити, забути, зневіритися, але ні. Коли я восени повернувся, ми взялися за організацію п’ятого фестивалю, який став величезним кроком у нашому розвитку. Саме після цього фестиваль уже міцно тримається на ногах і наразі лише розвивається далі. До речі, саме на той фестиваль до нас вперше приїхав нинішній міністр культури Євген Нищук», — говорить Володимир Нянькін.
Володимир Нянькін, арт-директор фестивалю «Чеховфест»
Це якраз той випадок, коли я кажу: не треба боятися помилок, а треба боятися бездіяльності, бо нічого не робити страшніше, ніж діяти.
Про Нищука
Євген Нищук, міністр культури України, у Сумському театрі драми та музичної комедії, 2017 рік
Міністра потрібно «бронювати» дуже завчасно. І цього року саме його графік був відправною точкою. Фестиваль починається 14 березня, бо з другої половини місяця Євген Нищук буде задіяний у іншому процесі, який пов’язаний не з театром, а з політикою.
Працювати з міністром, за словами організаторів фестивалю, доволі легко.
«Коли приїздять такі люди, то фестиваль стає менш значимим за чиновників, які контролюють приїзд міністра. Це виходить на інший рівень і тоді приїздом міністра займаються губернатор чи його заступник, а ми лише забезпечуємо сцену, творчу зустріч, гримерку. Ми не купуємо йому квитки, не бронюємо готель… Виходить, що на ті години, коли він не в театрі, він — міністр, коли в театрі — актор».
Майже ніхто з чиновників не вірив, що Нищук приїде на фестиваль. Але він приїхав, виступив і йому навіть сподобалося, як його приймала наша публіка.
Пізніше засновники «Чеховфесту» їздили до нього на зустріч у міністерство культури, проте ні до чого так і не домовилися, оскільки отримати міністерську підтримку на проведення фестивалю не так просто — треба мати зовсім інший рівень лобіювання.
За якими критеріями відбираються спектаклі
«Цього року я всім кажу, що ми не фестиваль-hitmaker, ми — фестиваль-hitbringer. Ми привозимо хіти. Ми не привозимо виставу, яку ще ніхто не знає і невідомо чи вона буде якісна. Ми привозимо те, у чому будемо впевнені на 100%», — Володимир Нянькін.
Для відбору вистав-учасниць фестивалю організатори застосовують три критерії: по-перше, це якість вистави. Далі, вона має бути помножена на медійність облич, які у ній грають. І третій пункт, який особливо стосувався минулих фестивалів, але зараз відіграє меншу роль, — кількість групи, яка приїде на фестиваль. Раніше організатори намагалися обрати групу, у якій буде не дуже багато учасників, оскільки це ускладнює логістику, організацію проїзду, поселення, перевезення декорацій…
Проте минулого та цього року було вирішено, що не треба боятися великих проектів, треба боятися неякісних.
Тому з виставою «Незрівнянна» минулого року до Сум приїхала група з близько 60 людей. Вистава пройшла з великим успіхом і стало зрозуміло, що запрошувати велику кількість людей організаторам під силу.
Цього року буде ще більше людей. Наприклад, для колективу учасників, що їдуть разом з виставою «Три товариші» довелося орендувати автобус на 75 місць.
А от найменша кількість людей-учасників фестивалю «Чеховфест», приїхала з моновиставою «Тлумач Апокаліпсису» — всього дві людини.
Що по відгуках?
Олександр Донцов, співзасновник фестивалю «Чеховфест»
Від театрів, що приїздять брати участь у фестивалі, за словами Олександра Донцова, організатори ніколи не отримували поганих відгуків. І не дивно, адже, завжди намагаються зробити так, щоб людям сподобалося і вони повернулися як до Сум, так і на фестиваль. Щодо глядачів, то буває по-різному: є вистави контроверсійні, дискусійні, які у кожного глядача можуть викликати свої емоції та думки.
Бувають у цьому плані і непередбачувані цікаві моменти. Наприклад, Львівський театр ім. Леся Курбаса на першому фестивалі ставили авангардну виставу «Чекаючи на Годо». У ній по суті не відбувається жодних активних дій: дві людини чекають на Годо, а прийде він чи ні, хто це такий взагалі, нікому не відомо. Уся вистава тримається на імпровізації, спілкуванні з залом, жартах…
«Десь після першої дії з залу пішло до 70% людей. Але ті 30%, що залишилися, такого нарозповідали сумчанам після вистави, що на усіх наступних фестивалях на театр Леся Курбаса завжди був аншлаг і квитки закінчувалися за пару тижнів до вистави. Тому для нас головне — рівень фестивалю і кожної з вистав, а вже сподобається чи ні, то це питання виключно смакове», — говорить Володимир Нянькін.
Оскільки фестиваль не має свого мецената, то він існує якраз завдяки своїй власній популярності та популярності вистав, які на нього привозять. Тому організатори намагаються балансувати між тим, що сподобається публіці, на що вона піде і певною фестивальною складовою: щоб глядачам було цікаво, неочікувано, авангардно. Саме через це на кожному фестивалі є вистава, яку глядачеві може бути складно сприймати.
«Плюшки» для професіоналів і не тільки
Останні два роки Володимир Нянькин вирішив, що фестивалю потрібно більше спілкуватися з Національною спілкою театральних діячів України, затоваришував з ними і запропонував, щоб вони одну зі своїх шкіл провели у нашому місті. Минулого року це була школа з театрального менеджменту, на яку приїхали люди зі всієї України, які хотіли б навчитися організовувати роботу театру. А цього року організаторам вдалося об’єднати як приїзд спілки, так і інший проект від обласного управління молоді та спорту. Останній — мистецько-освітній проект «Створи свій театр», — присвячений недержавним театральним установам, колективам як, наприклад, театр «Нянькіни».
Під час навчання учасники дізнаються як створити театр, яким чином йому заробляти гроші, як просувати себе та як працювати з авторським правом.
Крім того, у рамках цього освітнього проекту під час «Чеховфесту 2019» запросили три вистави так званої сцени недержавних театрів: 15 березня — вистава «Галюцинація» від театру «Нянькіни», 17 березня — «Пожалел дурак дурочку» від «Театру 19» та 22 березня Харківський театр для дорослих з виставою «Коханці» за твором Антона Чехова «Дама с собачкой». На ці вистави глядачі потраплять безкоштовно.
Про допомогу від влади
І міська влада, і обласна третій рік поспіль надають фестивалю фінансову допомогу. Цього року місто виділило 50 тис. грн, а область — 40. З моменту, коли місцева влада вперше виділила кошти для фестивалю, це вже, звісно, зовсім не ті гроші.
На запитання, чи можна було б провести фестиваль без них, Олександр Донцов відповів ствердно, адже такі випадки в історії фестивалю уже були. Проте команда організаторів все одно вдячна за допомогу, адже навіть мінімальна підтримка фестивалю означає, що у влади є розуміння того, що подібного роду заходи потрібно підтримувати.
«Це єдиний фестиваль у місті. Більше фестивалів такого масштабу і такого рівня у нас немає. Але з нього можна було б зробити щось ще масштабніше, ще цікавіше! Наші думки йдуть у напрямку мультидисциплінарного фестивалю: ми хочемо додати музичну, образотворчу, освітню сцени, якісь речі робити на вулиці», — говорить Володимир Нянькін.
Наостанок. Дві історії з життя фестивалю від Володимира Нянькіна
***
Минулого року, коли до нас вперше приїхав Івано-Франківський театр з постановкою «Солодкої Дарусі» (це дуже складна, сумна та атмосферна історія, в яку потрібно зануритися на дві години і повністю її прожити), я знімав документальний фільм про фестиваль. Він називався «Театр у кінці тунелю». Під час зйомок я брав інтерв’ю у акторів, режисерів і, у тому числі у Ростислава Держипільського, художнього керівника цього театру, за 5 хвилин до вистави. Воно, до речі, так і не увійшло до фільму, бо оператор забув увімкнути диктофон.
І от я виходжу до зали, щоб також насолодитися виставою, і думаю «Де моя сумка? Десь вже її завтикав…» і бачу її на сцені!
Усю першу дію я сидів і дивився на неї, бо боявся, що актори до неї йтимуть і вона погіршить людям сприйняття такої серйозної вистави. Але на щастя у них була дуже чітко окреслена геометрія і вони до тієї куліси, де стояла сумка, не ходили. У антракті непомітно підійшов до куліси і скинув сумку на підлогу 🙂
***
Ще одна історія сталася на першому фестивалі «Чеховфест». Тоді ми привозили виставу театру «Золоті ворота», яка відбувалася у повній темряві. Головного режисера, дядічку у поважному віці, якому вже тоді напевно було під 75, запросили на радіо і запитали, чи зможуть люди адекватно сприйняти виставу, коли вони нічого не бачать. І він говорить: «Ну, а ви, коли з жінкою лягаєте спати, вам же вночі не потрібне світло?».
Перед виставою він знову повторює цю сентенцію, а поруч зі мною сидять молоді хлопець з дівчиною, і щойно вимикається світло, дівчина пошепки говорить: «Це шо нас зараз тр*хать будуть?»
