fbpx

Виставу «Галю, ци-нація» сімейного театру «Нянькіни» глядачі Сум та області побачили вже більше десяти разів, і кожного разу вона збирали повні зали. Сарафанне радіо донесло чутки про неї аж до міста Дубно у Рівненській області! У свою чергу, автор п’єси Володимир Нянькін та режисерка Тетяна Нянькіна радіють, що змогли довести сумському глядачеві, що місцеве може бути якісним!

ЦУКР попросив розповісти, як створювалася вистава і з якими перешкодами довелося зіштовхнутися театру у цей період.

Optimized-DSC_0597

Володимир: «Галю, ци-нація» — приклад вистави, яка була створена з нуля: і драматургія, і режисура, і музичний та мультимедійний супроводи… Починалося усе, звісно, з ідеї. Ми хотіли створити щось гостросоціальне і зав’язати туди і війну, і проблеми суспільства, і якесь наше бачення України, її сучасного і майбутнього.

П’єсу я почав писати у грудні 2018 року. Потім паралельно почав писати до неї музику: пісню «Галю, ци-нація» та основну музичну тему, яка грає протягом усією вистави. Сценографічним рішенням займалася уже Тетяна.

Тетяна: Кожна вистава народжується особливим шляхом. Наприклад, «Галю, ци-нація» виникала якимись видіннями, картинками в уяві. Ми багато сперечалися на рахунок деяких моментів, зокрема, про фінал. Було важко сприймати те, що написано у п’єсі не просто як слова, адже наш головний герой — ветеран АТО, а з нас ніхто не був на війні і уявити, що там відбувається дуже важко. Ми хотіли зустрітися з людиною, яка пройшла війну. І так збіглося, що до Сум зі Сполучених Штатів Америки приїхав мій випускник, який там працює найманцем у приватних арміях, і був майже у всіх гарячих точках світу, які існували і існують останні п’ять років: Сирія, Лівія, Бангладеш… Дуже молодий, а для мене — так взагалі дитина, він надзвичайно спокійно розповідав про операції, у яких брав участь. А наші актори, особливо ті, кому до 20 років, і яким дуже важко розповісти щось серйозне, коли слухали майже свого однолітка, просто ридали. Хоча він розповідав усе сухо, спокійно, стримано, — не через емоції. Мені здається, що ця зустріч дуже вплинула на ту енергію, яку ми намагаємося через нашу виставу передати. Бо особисто я вважаю, що можливо ми десь чогось і не вміємо, у чомусь ми аматори, дуже недосконалі у акторській майстерності, але енергія, яку ми намагаємося передати нашими виставами, досконала кожного разу по-своєму.

Optimized-DSC_0610

Взагалі створення вистави я сприймаю як стихійну силу, коли ти бачиш ціль і не бачиш перешкод. І я переконуюся вже не вперше: коли ти налаштований на результат і у тебе немає жодного сумніву, що ти його досягнеш як би там не було, то усе рухається як сніжний ком, і у потрібний час приходять потрібні люди. Хоча, звичайно, бувають і такі моменти, коли здається, що нічого не вийде. Головне не звертати на них увагу, йти далі і тоді етап за етапом щось раніше, щось пізніше, але вирішиться.

Декорації

Володимир: До речі, я не пам’ятаю, як у виставі з’явилися куби. Це напевно була ідея Тані.

Тетяна: Та ні, ти ж сам про них говорив...

Володимир: Точно. Я хотів зробити з різних елементів якийсь помост до сцени, який би міг трансформуватися. Як це реалізувати і як це має виглядати я не дуже розумів, але мені цього дуже хотілося. Я собі уявляв: от іде шоу, люди в нього потрапляють, і потім з залу актори по цьому помосту піднімаються на сцену і займають свої місця.

Була ще ідея, щоб на сцені були двері, у які б заходили актори…

Матеріал для виготовлення кубів лежав на нашій репетиційні базі з часів фестивалю «Ніч міста». Ми тоді робили проект, на який потрібно було для декорацій багато дощок. І вони в нас лежали, чогось чекали. А коли ми нарешті зрозуміли, як реалізувати ідею з декораціями, нам якраз їх вистачило на 12 кубів.

Спершу вони були ненадійними, на них хоч і можна було ставати, але довго вони б не витримали. Буквально за одну репетицію ми зрозуміли, що вони дуже хиткі, і доробили їх, зробили більш стабільними.

Optimized-DSC_0627

Ще одна річ, над якою працювати було дуже нелегко — мультимедійність вистави: відео та графічні ролики. Їх ми допрацьовували вже після кількох прем’єр. Хотілося, щоб ці ролики були якісними і зроблені були на високому рівні, щоб люди сприймали їх як справжню рекламу, на яку можна натрапити по телевізору чи в інтернеті.

Відео знімати нам допомагали друзі. Творчі люди завжди готові один одному допомагати. Одну з великих ролей, до речі, погодився зіграти Артемій Аніщенко, головний режисер Сумського академічного театру ім. М. Щепкіна. Знімав це все мій товариш Дмитро Буркотенко.

Начитку робота для вистави робила Марина Нікітіна, дуже відома дикторка не лише в Сумах, але й по всій Україні. Мені дуже подобалася ідея того, що люди, які звикли чути її в «Епіцентрі», де 70% оголошень записані її голосом, коли побудуть на виставі, а потім знову підуть в «Епіцентр», матимуть цікавий флешбек. Має складатися враження, що це голос, який постійно з тобою, бо вона дійсно звучить майже звідусіль в Сумах.

Музику, коли я вже награв собі на гітарі і головну тему, і пісню, ми робили з моїм колегою Ярославом Малевичем, з яким багато років займалися рок-музикою у гурті «Етсетера».

Optimized-DSC_0633

Тетяна: Я ще обов’язково хочу згадати про хлопця, який нам робив ці куби. Його звати Льоша, а от прізвище я навіть не знаю. Ми з ним співпрацювали ще коли робили благодійну виставу «Олівер Твіст», і от знову. Найцікавіше, що він же не займається театральними декораціями, а я йому по-дівчачому намагалася пояснити, що ми від нього хочемо, як мають виглядати ці куби, яка сторона має бути закритою, яка відкритою, і щоб вони витримували людей.

Підбір акторів, костюми та грим

Optimized-DSC_0680

Тетяна: У нас в театрі є своя трупа. І мені подобається така практика, коли театр має своїх акторів і у тебе, як у режисера, є відповідальність їх зайняти. Але ми знаємо, що інші театри влаштовують кастинги на ролі серед своїх же акторів. У нас, наприклад, не всі призначення на ролі відбулися. Тобто дехто пробував себе на роль, але в нього не вийшло. Але все одно все вдалося і ми маємо достатню кількість акторів, щоб навіть на таку масштабну виставу як «Галю, ци-нація» наших кадрів вистачило.

Характер актора не завжди має відповідати характеру персонажа. Іноді мені подобається, коли навпаки і потрібно ліпити цей образ з нуля.

Над деякими образами ми, до речі, працюємо й досі. Можна сказати, що процес створення образів триває завжди: ми дивимося виставу і самі помічаємо, що треба покращити. Перед останнім показом вистави ми збиралися з деякими акторами індивідуально і додатково працювали. Персонажі вистави — дуже яскраві особистості, і ми хочемо показати усі їх грані, але жоден з нас не чиновник, який бере хабарі, і не дівчина, яка займається проституцією. Ми хочемо показувати не стереотипні речі, а як це насправді відбувається у житті. Тому ми збираємо усі ці образи по якихось крупинках.

Optimized-DSC_0665

Володимир: Загалом, у спектаклю два акторських склади. Є лише один герой, який не має альтернативи: це наш депутат. У всіх інших героїв є два рівноцінних склади.

Тетяна: У нас в колективі є кілька дуже талановитих художників, справжніх майстрів своєї справи, і ми завжди з ними радимося на рахунок костюмів. У «Галю, ци-нації», наприклад, у акторів просто чорний одяг, але ми підбирали, який саме це чорний одяг. Ми хотіли, щоб у всіх було важке взуття, тому що це також певний образ. Макіяж, грим ми також узгоджуємо з нашими художниками. У останніх двох виставах ми навіть придумали як змінювати зачіски так, щоб підкреслити образ та його зміну від однієї сцени до іншої.

Тому, щоб вистава жила, потрібно постійно спостерігати, чи щось у ній оновлюється, чи вона так само цікава, чи так само викликає емоції у акторів, бо тоді вона викликатиме емоції і у глядача.

Репетиції

Optimized-DSC_0726

Тетяна: Репетиції відбуваються часто. Коли ми займалися постановкою «Галю, ци-нації», були такі періоди, що ми збиралися кожного дня. Зараз, якщо ми знаємо, що у нас вистава, ми обов’язково збираємося тричі, незважаючи на те, що все вже зроблено і готово. Тобто цей процес також триває завжди. «Галю, ци-нація» — складна вистава, а вистави такого роду не можна відкласти на поличку і сказати, що якось воно та й буде. Є деталі, які забуваються, і їх потрібно постійно згадувати, і тіло так само має все згадувати.

Володимир: Загалом, підготовка до прем’єри тривала десь два з половиною місяці. І, до речі, відбулася вона не в Сумах. Першими виставу побачили жителі Верхньої Сироватки, другими — Краснопілля. Це було для нас корисно, бо коли ми вирішили з прем’єрою виступити в Сумах, вистава вже доволі міцно «трималася на ногах».

Труднощі

Володимир: Звісно, написати виставу було нелегко, бо це моя перша п’єса. Ну, і особливо складно було створити антиутопію, яка розповідала би про щось неіснуюче. Для цього увесь цей всесвіт потрібно було мати в голові, і розуміти як у ньому все функціонує. Навіть актори часто запитували, чому щось відбувається так, а не інакше, і мені доводилося пояснювати. Тому, поки у моїй голові не сформувалося це бачення, я не міг написати виставу.

Взагалі у виставі багато відбувається подій, тому треба на неї йти “з гарним процесором” у голові, щоб швидко усе схоплювати і розуміти, що і куди рухається.

Optimized-DSC_0603
Optimized-DSC_0585

Тетяна: Нашим акторам довелося дуже швидко змусити себе стати пластичними. Оскільки вони всі з дуже різним досвідом, стати таким собі «балетом» (я їх так називаю, а вони дуже сміються) нам було важко. У ці два з половиною місці нам довелосяне просто стати пластичними, а й працювати як єдиний організм, зуміти свої емоції дуже виразно передавати через пластику. Це був для нас виклик, бо з нами не працювали ні професійні хореографи, ні професійні міми. Нам довелося це здобувати.

Друге, що мене дуже лякало, це момент спілкування з залом. Я сім років працювала у Театрі юного глядача, і у мене не було жодної вистави, де б ми як актори, виходили у глядацьку залу і влаштовували з глядачем якийсь інтерактив. Тому мені було дуже страшно.

Крім того, я знала, що актори поїдуть у свої перші поїздки без мене, без режисера, бо з малою дитиною я не могла вирватися. Але ж режисер зобов’язаний розповісти акторам, що коли ви підете у зал, почнете людей обнюхувати, вони відреагують ось так, а коли ви почнете їм пропонувати їжу, вони або будуть її брати або не будуть і т.д. Але я нашим акторам сказала: «Ну, я не знаю, як це буде. Потім розповісте». Я хвилювалася, бо не розуміла,яка буде реакція: а раптом їх там почнуть бити?

Був у нас такий випадок, коли ми показували виставу в Сумському вищому училищі мистецтв і культури ім. Д. Бортнянського. Там на вході сидить і слідкує за порядком дуже відповідальна жіночка, і коли актори за сценарієм почали ввалюватися до зали і галасувати, вона бігла перелякана за ними і кричала: «Що ви робите? Зупиніться негайно! Тут вистава йде!». Довелося її заспокоювати і запевняти, що так задумано і усе добре.

Я впевнена, що ще багато несподіваних речей може бути під час показів цієї вистави, бо кожен новий показ — сюрприз. Але за це я її і люблю.

Optimized-DSC_0693

Володимир: В районах, до речі, дуже неочікувано для нас реагували на депутата. Нам здавалося, що це зрозуміло, що депутат несправжній, але люди його так не сприйняли. По закінченню вистави до нас підходили і говорили, що депутат їм сподобався — такі розумні речі говорив.

На створення вистави пішло близько 15 тис. грн. Людський ресурс підрахунку не підлягає

Тетяна: З нашого досвіду, найпростішу виставу, якщо не враховувати ні оренди приміщення, ні оренди світла, ні звуку, менше ніж за 15 тис. грн зробити неможливо. Якщо ти хочеш зробити її більш-менш гарною та професійною! Звісно, говорять, що можна зробити хорошу виставу навіть з одним стільцем, але я поки не бачила жодної такої вистави, яка б мені сподобалася.

Що казали глядачі

Optimized-DSC_0795

Володимир: Найпоширеніша реакція на виставу: «Ой, ми думали, що це буде щось таке сумське: посидимо-поскучаємо, після вистави підемо й забудемо». І у цьому напевно є і плюси, і мінуси одночасно. З одного боку, люди йдуть без особливих сподівань на те, що це буде цікаво, а з іншого — хочеться, щоб оцінка була об’єктивною. Тому напевно до наших наступних дорослих постановок люди вже матимуть уявлення про рівень якості «Галю, ци-нації» і того, що ми показуємо, і нам вже не вдасться прикриватися тим, що ми місцеві, сумські, маленькі, родинні. Нам доведеться вже дійсно виборювати своє право вважатися популярними.

Нам приємно, що вистава зрезонувала у сумчан. Оцінити реакцію глядачів у районах було важко: вони були дуже мовчазними і напевно «переварювали» побачене. Зараз у Сумах це напевно наша найуспішніша вистава за кількістю глядачів, бо усі рази, що ми її показували, ми збирали аншлаги.

Ну, і про плани

Володимир: Ми думаємо над тим, щоб показати «Галю, ци-націю» сумчанам ще в квітні, але поки не маємо часу обдумати конкретну дату. До того ж, поки не розуміємо, чи ще є люди, які хотіли б на неї прийти, чи вже всі, хто хотів, подивилися її під час «ЧЕХОВ-ФЕСТу». Бо я вважаю, все-таки у Сумах вичерпна кількість театралів.

Крім того, у нас є запрошення від організаторів рок-фестивалю «Тарас Бульба», який відбувається у м. Дубно Рівненської області. Це один з найстаріших фестивалів в Україні.Вони зацікавлені у розвитку фестивалю і хочуть додати до нього театральний елемент. Зараз ми ведемо з ними перемовини про нашу участі у фестивалі. В принципі, для нас це не надто складно, адже вистава доволі мобільна: беремо куби, проектор та екран і ми готові!

Optimized-DSC_0838

Фото: Катерина Барило

Відео: Ольга Коренєва