У підвалі Конгрес-центру п’ять років працював родинний театр «Нянькіни» та театральна студія «Реп’ях». 13 квітня росіяни зруйнували це місце та частину ще одного корпусу СумДУ в центрі Сум. Приїхавши на місце, співзасновниця й режисерка театрів Тетяна Нянькіна побачила, що дах Конгрес-центру провалився саме на їхню сцену, привалив костюми, декорації й техніку. Цього дня репетицію проводити не мали, та 13-річний учень Тетяни під час удару проходив повз Конгрес-центру із другом. Зараз два хлопчики перебувають у тяжкому стані в лікарні. Попри усе, що сталося, Нянькіни вже знайшли підвал, у якому цього тижня відновлять репетиції. Як театр пережив атаку — розповідаємо в інтерв’ю з Тетяною Нянькою.
Почувши вибух, побігла забирати сина
Зранку 13 квітня Тетяна Нянькіна відвела семирічного сина Жору на заняття з вокалу. Воно проходило в одному з корпусів СумДУ на вулиці Петропавлівській. Після цього пішла у власних справах, та ще на початку вулиці Соборної почула гучний вибух.
— Я одразу побігла на Театральну площу, дістатися до Жори. Бачила дим, тож було зрозуміло, що приліт стався поруч із ним. Викладач вокалу написав усім батькам, що діти цілі й спускаються в укриття, — пригадує Тетяна.
Коли вона була на Театральній площі, пролунав другий вибух. Жінка забігла до «банківського» провулку, побачила дим і людей, які лежали на землі. Спершу кинулася до укриття, щоб перевірити чи в безпеці син. Після другого вибуху двері сховища випали й вдарили семирічного Жору.
— Щойно забігла в укриття, побачила дітей, які кричали. Там були не тільки учасники вокальної студії сина, а й інших гуртків, наприклад із робототехніки. З дорослими я почала їх заспокоювати, аж тут до підвалу медики стали заносити поранених. А ми в цей час просили дітей відвернутися, розмовляли із ними, — розповідає жінка.
Пізніше Тетяна із чоловіком відвезли сина у лікарню. Медики виявили в нього кілька гематом, надали допомогу і відпустили. Відвізши сина додому, Тетяна приїхала до Конгрес-центру СумДУ, у місце, де вже п’ять років поспіль працювали театр «Нянькіни», аматорський театр для людей з інвалідністю «Ми є» та театральна студія «Реп’ях» — проєкти родини Нянькіних.
13-річний учасник театру «Реп’ях» був поранений
Поруч із Конгрес-центром, на перехресті Маґістратської й Петропавлівської завжди бувало багато дітей, особливо у вихідний, каже Тетяна. Вони їздили на самокатах, сиділи на лавках, чи спілкувалися у приміщенні, поки чекали на репетицію в театрі чи на іншу подію. Один з учасників театру «Реп’ях», 13-річний Михайло, у день атаки прогулювався поруч із Конгрес-центром зі своїм другом, адже жив недалеко і любив це місце. Два хлопчики були тяжко поранені, говорить Тетяна. Сьогодні мама Михайла повідомила, що його стан важкий, проте він поступово притомніє, починає розмовляти.
«Нянькіни», «Ми є» і «Реп’ях» займалися і виступали у малій актовій залі, у підвальному приміщенні. Крім того, там проводили заходи й інші організації. 13 квітня об 11:00, менш ніж за годину до вибуху, учні Сумського театру для дітей та юнацтва мали б зіграти у цьому місці виставу «Примхлива принцеса». Та близько 10:17 російська ракета поцілила в Конгрес-центр. У приміщенні перебували кілька працівників цього театру, які за словами Тетяни вціліли.
Частина даху, скло, пил та будівельні матеріали під час обстрілу обвалилася саме на малу актову залу, найбільше — на сцену театру «Нянькіни». Відвізши сина додому, Тетяна із чоловіком одразу туди поїхали.
— На місці нашого театру утворилася велика діра, адже від вибуху приміщення привалило. Мені вдалося швидко вихопити дві цінні для нас іграшки: ляльку і дракончика «Вєню», якому вже сім років, як і театру. Зараз я радію найменшому, що ми й вони цілі.
Побачивши у якому стані приміщення, Тетяна одразу ж зателефонувала працівникам Конгрес-центру. Адже за ці п’ять років охоронці, адміністратори й прибиральники стали для театрів рідними людьми.
— Охоронець дивом врятувався, бо якраз за його спиною утворилася вирва від ракети. Після лікарні він одразу приїхав до Конгрес-центру, ми довго стояли й обіймалися. Зараз в реанімації лежить адміністратор Констянтин, сподіваємося, що з ним буде все в порядку, — ділиться жінка.
Підлітки приходили туди за півтори години до репетиції
У малій актовій залі театри Нянькіни займалися майже щодня. Вони сміялися під час зустрічей, створювали декорації й костюми, репетирували вистави й показували їх сум’янам.
— Будь-якій людині хочеться почуватися вдома комфортно, і мала актова зала була саме таким місцем. Нам було так добре там, що підлітки приходили на заняття за півтори години, щоб просто поспілкуватися разом, трохи побути не в «онлайні». У цих стінах виростали діти акторів і мої. Звідти ми проводжали наших хлопців у військо, а вже другий рік поспіль збираємося на річницю загибелі нашого актора Євгенія Маркарова, — ділиться Тетяна.
Коли «Нянькіни» попросили в СумДУ дозволу зробити ремонт, ті погодилися на всі їхні ідеї, навіть пофарбувати стіни у чорний. Адже це потрібно для правильного театрального освітлення. Тетяна говорить, що їхній колектив вкладався у кожен костюм, стілець і деталь малої актової зали.
— У нашому колективі часто заведено говорити: «Театр — це не приміщення, а люди». Але коли ми втратили нашу малу актову залу, то зрозуміли наскільки для нас важливі були ці фізичні стіни, предмети, які нас оточували. У них ми почувалися собою. Днями ми плануємо піти туди ще раз, дістати костюми, апаратуру, якщо хоч щось вціліло.
Коли учасники театру «Нянькіни» й «Реп’ях» дізналися, що місця, де вони проводили так багато часу, вже немає, почали ділитися в соцмережах фотографіями. На них видно, як діти й дорослі бешкетували в коридорах, раділи після виступів чи допомагали робити костюми й декорації. Та найближчим часом малу актову залу не можливо буде відновити, говорить Тетяна.
Знайшли підвал для репетицій
Вже цього чи наступного тижня театр «Нянькіни» планував показати виставу їхнього актора і драматурга Віталія Родіонова «Кошенята Шредінгера». Під завалами лишилася частина костюмів, та Тетяна сподівається, що вони вціліли, і вже на початку травня виставу покажуть.
— Ще з неділі, коли все це сталося, мені пишуть наші учні: «Вибачте, що турбую, але чи довго буде павза, коли почнуться репетиції?». Хоч я і навпаки закликаю дітей їхати у більш безпечні місця, поки є можливість, вони всі хочуть жити в Сумах, — говорить Тетяна.
У студії «Реп’ях» є молодша і підлітково-молодіжна групи, разом там займається 80 людей. У дорослому театрі «Нянькіни» — близько 25 акторів, більшість із яких мають відповідну освіту і водночас працюють у державних театрах.
Ще вчора родина Нянькіних знайшла підвальне приміщення, в якому вони можуть почати репетирувати. Цей простір менший, та незабаром театрали перевезуть сюди частину костюмів і вже цього тижня почнуть заняття. Тетяна вже написала про це і дорослим акторам, і «реп’яшкам».
Тетяна Нянькіна разом із чоловіком відкрили допоміжну банку для підтримки родинного театру «Нянькіни» та театральної студії «Реп’ях». Люди вже зібрали 277 тисяч гривень із запланованого мільйона.
Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та Amediastiftelsen в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів
