Якось нам написав читач Дмитро: «У мене є друг, йому 74, він із Вайомінгу». Так ми дізналися про Джона Кребтрі, який приїхав до Сум допомагати дітям у притулках, а потім очищував Тростянець від слідів росіян і передавав речі нашим військовим. Як американець потрапив до Сум, де будує дім і чому його діти не їдуть сюди — читайте в тексті.
Ми знаємо, що і у вас є знайомі, про яких має знати місто — розкажіть нам про них.
Спочатку привело кохання, потім — віра
Джон виріс в американському селі на кордоні штатів Південна Дакота та Вайомінг. Вони з сусідами жили на ранчо та були ковбоями. Коли Джон став старшим, почав реставрувати раритетні авто. Близько 50 років поспіль він купував машини минулого століття, відновлював і продавав, деякі лишав собі — зокрема кілька «Фордів» 56-го року. Темно-червоний дуже рідкісний, тому що їх зробили лише 600 зі скляним дахом:
До України Джона привело кохання. У 2013 році він приїхав до Сум, щоб зустріти жінку, з якою вони познайомилися онлайн. Але із цих стосунків мало що вийшло.
— Незадовго до мого приїзду її листи стали дивними. Коли вона зрозуміла, що я справді приїжджаю, то почала вигадувати виправдання. Казала, що дуже зайнята. Але я вже купив квитки та вніс завдаток за квартиру, тому вигадав план Б, якщо з жінкою нічого не вийде.
Джон почав шукати туристичні місця в Сумах, але його нічого не привабило. Натомість знайшов статтю про дитячі притулки в області. Зв’язатися з ними допомогла Аліна, перекладачка, через яку Джон спілкувався зі своєю подругою. Через три тижні вона подзвонила в сім притулків у Сумській області, і понад 700 дітей чекали на зустріч зі справжнім ковбоєм.
Стосунки врешті не вдалися — Джон три дні прочекав свою подругу у квартирі та врешті поїхав додому. Натомість після цього щороку почав відвідувати дитячі будинки. Так він допомагав українським дітям, в чию країну прийшла війна. Привозив їм одяг, іграшки та солодощі. Джон — вірянин, тому слідує вказівкам релігії.
Згодом Джон познайомився ще з чотирма перекладачами, серед яких була Тетяна. Вона виявилася єдиною, хто міг ходити з ним в дитяче онкологічне відділення у Сумах. Інші «ламалися» і плакали, що робило важке завдання ще важчим. Але попри обставини Джон усе одно насолоджувався спілкуванням із дітьми.
— Знаєте, дорослі — це скалки в дупі. А з дітьми легко спілкуватися, навіть говорити не потрібно — достатньо посмішки. Тим паче вони люблять ковбоїв.
Джон також був не проти погратися з дітьми, але одразу ж додавав, що знімати з нього капелюх — that’s against the law.
Дивляться «як на двоголового»
З часом Джону стало важко постійно їздити між двома країнами, тому три роки тому він почав будувати дім в Україні. Розумів, що має залишитися тут, адже «Бог послав його допомагати українцям». Знайомий перекладачки саме продавав ділянку. Так Джон купив землю в Новоселиці під Сумами. Його шестеро дітей від двох попередніх шлюбів були не в захваті від ідеї жити в країні, що воює.
— Вони не приїжджають сюди, бо трохи розумніші за мене. Але ми говоримо телефоном кілька разів на тиждень.
Попри їхню реакцію Джон все-таки продовжив будівництво, а сам жив у квартирі Тетяни в Сумах. Але повністю переїхати до Сум поки не наважується через можливий наступ росіян. Поступово частина села звикла до нового потенційного сусіда, але частина досі дивиться «як на двоголового».
— В Америці мені порадили змішатися з натовпом. Але виявилося, що небагато українців носять ковбойські капелюхи та черевики.
Джон принципово не знімає капелюха на людях, бо «не може ходити голим на вулиці».
Тростянець, Лебедин, Білопілля
Коли росіяни повномасштабно вдерлися в Україну, Джон був у Сумах. Допомагав гуманітаркою, їздив до дитячих лікарень, купував дрова, їжу та ліки для кількох родин із Новоселиці.
Одного разу він прийшов до сільради, щоб оформити документи, і йому розповіли про місцеву жінку. Її чоловік помер від раку, сама вона теж хворіє і має трьох дітей. Тому Джон почав допомагати їй із продуктами та ліками.
— Вона оформила інвалідність, але ще не отримала цього статусу. І перш ніж держава почне платити, вона має або покластися на когось, або залишатися без лікування.
На жаль, після кількох останніх спроб зв’язатися з нею, Джон дізнався від одного з її сусідів, що вона померла.
Окрім Сум, Джон їздив і до інших міст. Через три дні після звільнення Тростянця від росіян, він допомагав очищувати місто від уламків та сміття, роздав гуманітарну допомогу близько 700 сім’ям. Після цього розбирав завали в Лебедині, де росіяни скинули бомби на відділ поліції. У Білопіллі Джон, його перекладачка Тетяна та її чоловік замовляли будівельні матеріали для інтернату. По ньому росіяни вдарили двома снарядами у червні 2023 року.
— Пізніше я кілька разів був у Тростянці, зараз він виглядає зовсім іншим містом. Там був безлад, покручене залізо та сміття, але люди його прибрали та стало набагато краще.
Українські військові — pretty tough kids
На другий рік повномасштабки Джон поїхав додому на весілля двох онуків. Але через вісім місяців знову повернувся до Сум, щоб допомагати. Цього разу не лише цивільним, а й військовим. Нещодавно вони з перекладачкою були на півночі Сумської області.
— Ми привезли військовим генератор і ліки для ніг, бо багнюка та вода в окопах шкодить їм. Після цього провели чотири години в іншому місці на передовій. Було хмарно, тому росіяни не могли керувати своїми безпілотниками. Це єдиний із п’яти разів, коли нам не довелося ховатися від артилерії.
— Українські військові досить міцні. Я поважаю їх, бо навіть ті, хто боїться, все одно б’ються далі.
Навіть американці вірять у Суми. Приєднуйтеся до спільноти тих, хто хоче кращого нашому місту
Зараз Джон продовжує допомагати українцям, за 10 років звик до нашої країни і почувається тут комфортно. Місцеві зазвичай ставляться приязно — лише деякі чоловіки дивляться косо. Джон думає, що вони бояться ніби він вкраде їхніх жінок.
Єдина причина, з якої чоловік погодився на це інтерв’ю — надихнути інших. Деякі військові були здивовані, побачивши американця на своїх позиціях. Кажуть, що така підтримка вартує не менше, ніж новий генератор.
— Я тут, щоб зробити якомога більше добра для людей і допомогти їм, доки можу. Так має бути на землі, бо чим більше ми підтримуємо одне одного, тим більше любові поширюємо. На цьому все. Більше мені не треба говорити.
P.S. А ще Джон читав вірші! Він мав церковну групу в інтернеті та вирішив, що поет-ковбой приверне до неї увагу. Тому, якщо в YouTube ввести «real cowboy poet», ви побачите Джона. Це правда, ми перевірили:
