Кинути престижну роботу і наплювати на суспільну думку. Розповідь про те, як корпоративний юрист заснував кав'ярню на колесах, проміняв офіс на свіже повітря та валянки, і кайфує від того, що робить.
Юрій Пащенко,
власник мобільних кав'ярень Toffee Coffee
Раніше я працював корпоративним юристом і займався паперовою роботою. В один момент мені здалося, що це зовсім не те, чим би я хотів займатися і оптимальним рішенням для мене стала кав'ярня на колесах. Уже майже два роки я займаюся цим бізнесом і мене все влаштовує.
І, хоча мобільні кав’ярні називають напівлегальним бізнесом, у мене всі працівники оформлені офіційно, і я працюю в рамках закону.
Обрав цей бізнес, бо тут оптимальне співвідношення інвестицій для старту і, умовно, не статична робота, яка дає тобі можливість не стояти на місці, їздити по області, відвідувати різні цікаві заходи, фестивалі. Ще й плюси для здоров’я. На колишній роботі у мене дуже погіршився зір. Тут же — він покращився через постійний рух, свіже повітря, гарний настрій.
Мінуси і плюси мобільної кав’ярні
- у зимовий період зменшується попит
+ несидяча робота на свіжому повітрі
+ не нудно, постійне спілкування з людьми
+ достатньо вільного часу
Про фінансову задоволеність
У фінансовому плані, хоча я і не отримав стільки грошей, скільки уявляв ще під час планування бізнесу, мої результати цілком мене задовольняють. Я зараз дуже близький до планки максимального фінансового задоволення і не розумію, навіщо мені їхати у велике місто або закордон.
Для мене думка про те, що в Сумах робити нічого, а займатися бізнесом взагалі провальна ідея, — абсолютно міф. Насправді тут величезна кількість роботи і, зокрема, можливостей почати власну справу. До того ж, з нульовими інвестиціями. І все, на мою думку, досить непогано. Навіть банки дають кредити з мінімальними відсотками. Я вважаю, що в Сумах бізнесу бути!
Я на 100% впевнений, що у майбутньому займатимуся чимось ще. І хоч я поки не знаю чим саме, я абсолютно у цьому впевнений. Цей бізнес для мене зараз — відправна точка. І у мене точно буде щось ще!
У мене є бажання розвиватися, рости... Головне — не стояти на місці. І, я певен, що географія буде та сама, бо я бачу перспективи у нашому місті.
Плюси і мінуси Сум:
+ зелене місто
+ багато простору
+ компактність
+ сумчани
- невиховані сумчани
- неактивні сумчани
- нераціональний розподіл бюджету міста
Майбутнє міста залежить від його мешканців
Стандартний сумчанин для мене — це той, який шукає щастя деінде, але не в Сумах. Багато моїх клієнтів — заробітчани, оскільки я здебільшого стою біля паспортного столу. Вони жаліються, кажуть, що на людей тиснуть, їм не дають жити, усе погано і тому подібне. Але ж від їхньої поїздки кудись у Сумах краще не стане!
У сезон у мене працювало троє людей, зараз — двоє. Тобто вони отримують роботу, сплачуються у міський бюджет податки, пенсіонери отримують пенсію і всім добре, включно з моїми працівниками. Якщо було б погано, вони б у мене не працювали, а поїхали кудись. А це шлях в нікуди.
Повна міграція? Можливо. Але кататися туди-сюди — це відсутність життя і там, і тут. І це точно не мій шлях.
Майбутнє міста залежить від його мешканців. Люди все змінюють. Від людей залежить те, наскільки ефективне місцеве самоврядування, наскільки ефективна інфраструктура міста. А наші люди не достатньо готові брати участь у житті власного ж міста. Вони чекають дій від будь-кого, тільки не від себе самого.
Проте, я бачу розвиток Сум, я бачу позитивні зміни за останні кілька років. У місто входить багато інвестицій, після децентралізації місто отримало велику кількість коштів і це помітно. Стало краще. Це далеко не ідеальна ситуація. Само собою, гроші розподіляються не зовсім раціонально і, як на мене, не зовсім чесно. Але все одно, зараз ситуація набагато краща, ніж була раніше. Кожен із нас розуміє, як розподіляються бюджетні гроші (не кожен, — ред.), але ж ніхто з нас нічого не зробив для того, щоб контролювати цей процес. Поговорили між собою, але нічого не зробили. Тому все продовжує бути так, як воно є зараз. Все — у руках кожного з нас.
Уроки бізнесу від Toffee Coffee
Чим би ти не займався, роби свою справу добре
Ми працюємо на кращому італійському обладнанні, і якість наших напоїв абсолютно нічим не поступається класичним кав’ярням. Я гарантую: доволі часто якість нашої кави вища за якість кави у звичайних кав’ярнях. У наших кав’ярнях ми використовуємо тільки свіжообсмажену 100% арабіку. Зерна обсмажують спеціально за нашим замовленням. Беремо каву маленькими партіями, щоб вона завжди була свіжою. Ми заморочуємсь з цього приводу і ніколи не економимо. Жодної купажованої кави. Оскільки робити свою роботу добре — також дуже мотивує!
Завжди потрібно пробувати
Можна довго думати-гадати займатись чимось чи ні, але потрібно просто брати і робити. Максимально, наскільки ваш мозок дозволяє, усвідомлювати те, що робите. Оцінити, чи варто це робити з фінансової точки зору, подобається вам це чи ні і просто брати і робити. Це дуже важливо. Свою ідею започаткування власної справи я виношував з першого курсу університету. Я провчився 5 років в університеті, ще кілька років пропрацював юристом, потім ще півроку пройшло після звільнення. І лише після цього я почав чимось займатися. Тобто я втратив 7 років, хоча можливість і бажання були, ще коли я був першокурсником. І досить велика вірогідність, що тоді я б зайняв більшу долю ринку в Сумах, ніж зараз. Я би був тільки у виграші. Але я тягнув, думав, чи варто цим займатись…
Зараз у мене справи йдуть набагато простіше, ніж я собі уявляв і через що сумнівався тоді. Найважча стадія і 50% успіху — це оцей проміжок часу між думкою і дією. Головне — не стояти на місці.
Хочеш бути щасливим — будь
Мене мучить питання: чому в установах чи підприємствах, де зарплатня у людей недалеко “втекла” від мінімальної, майже відсутня “тєкучка” кадрів? Це парадокс, як на мене. Чомусь люди вважають, що я маю непрестижну роботу. Стою у валянках, я — обслуговуючий персонал, хлопчик, який варить каву. Але при цьому, мені немає чого жалітися на свій фінансовий стан, бо я добре заробляю. І мені не зрозуміло, чому ті люди, жаліючись на свої маленькі доходи, роками сидять у “комфортній обстановці”, чекають подачок від держави, а не беруть і займаються тим, чим їм хотілося б. Люди хапаються за цю стабільність, отримують свої умовні 5 тис. грн на місяць і бояться їх втратити. Ця стабільність їх прикормлює і вони сидять на ній десятиріччями і ниють, що мінімальну зарплатню підвищили лише на 200 грн. Це просто страх змін. Я ж — добре заробляю і мені все одно, хто і що думає. Я просто роблю те, що мені треба.
