Кожен з нас дбає про своє житло, його чистоту та охайність, щоб не соромно було запросити друзів. Масштабуючи це питання до розмірів вашого під'їзду, подвір'я та всього міста, можна уявити обсяги такої роботи. У такому випадку турбота про чистоту перетворюється на цілковиту професію, яку виконують здебільшого комунальні служби, часто за невелику зарплатню. Що приховується за цією працею та як сумчани ставляться до неї? Цукр поспілкувався про це з Тетяною Шпеттер, працівницею, яка прибирає двори біля багатоквартирних будинків, простіше кажучи – працює двірничкою.
Не брали на роботу, бо дитина заважатиме працювати
Мій робочий день починається о сьомій ранку та триває до першої дня, у нас лише одна зміна. Інколи йду у відпустку, оскільки потрібно посадити город. Беру зараз два тижні, а решту з 24 днів відпустки – пізніше. Город – це мій відпочинок.
Сама народилася у Шостці, там працювала продавчинею продовольчих товарів, після школи закінчувала курси громадського харчування, на продавця. Ще працювала в технікумі касиром, згодом вийшла заміж, переїхала до Сум та влаштувалася на роботу двірничкою. Мені порадив цю роботу дідусь куми: розповів, що керівництво нормальне, зарплата теж. Тоді були часи, коли син був зовсім маленький і мене не хотіли брати на роботу через дитину. Мовляв, він часто хворітиме і заважатиме працювати. Але зрештою влаштувалася сюди і працюю тут вже близько 17-ти років.
Не жалкую про своє життя та шлях — чоловік у мене хороший, син теж, головне, щоб здоров'я було. А буде здоров'я – гроші можна заробити. І звісно ж потрібне взаєморозуміння.
Коли тільки влаштувалася, то навіть плакала
Кількість обов'язкової території, яку треба прибирати, залежить від площі. У кожного має бути до 10 000 квадратних метрів. Тобто в одного двірника може бути три будинки, а в іншого десять, тому в таких питаннях враховують площу. У роботі мені справді можуть допомагати чоловік та дитина. Син змалечку допомагає, оскільки він знає, що таке праця та привчений до цього.
Керівництво нам все видає: куртки, чобітки, захисні маски тощо. Така куртка, що взимку надягнув під низ саму футболку і не холодно. Мені подобається ця робота. Правда, коли тільки влаштувалася, то навіть плакала… Було тяжко звикнути до нових обов'язків, довго шукала свою територію, де мала прибирати. А згодом втягнулася і знаєте… роботу потрібно любити!
Я всім з упевненістю кажу, що обожнюю свою роботу. Якби не любила, то стільки б років не працювала тут.
Розумієте, коли щодня прибирати, то бачиш, що чисто. Наприклад, ось були хащі, мій чоловік допоміг їх вирубати, а я і прибрала. Потім дивишся на результат і радієш. Таке задоволення спостерігати за цією красою, та і взагалі мені подобається наводити лад.
Зараз мене все влаштовує: налагодили вивіз сміття, і тепер нам не потрібно вилами загрібати все в фургон. Досі пам'ятаю, як одну машину дві години заповнювали сміттям самі жінки. Хто молодша, так залазила всередину і втоптувала. Так було до «Коменерго», а зараз навантажувач приїздить стабільно, вилами вже не користуємося. Ми підмітаємо, все завантажується без нас, тому зараз набагато краще працювати, аніж раніше.
У мене мінімальна заробітна плата. Якщо враховувати ситуацію в країні під час карантину, то все нормально. Видають гроші без затримок, аванс стабільний — жити можна. Не скажу, що прям в шоколаді, але це ж не 1 670 гривень, як отримують пенсіонери. Відпустка та лікарняний оплачуються. Близько шести років тому палець на нозі зламала, тому була на лікарняному. Все оплачували стабільно та без жодних проблем.
З початком карантину наш робочий графік не змінився. Єдине, що стало чистіше: люди сидять по домівках, рідко виходять і не смітять. Студенти також поїхали додому, тож нема кому викидати пусті стаканчики з-під кави.
Стараюся не доводити конфлікт до лайки
Не стану заперечувати, що бували неприємні випадки з людьми, та я стараюся не доводити конфлікт до лайки. Наприклад, інколи бачу, що якась бабуся за клумбою доглядає, а сміття відкладає вбік і не прибирає за собою. Я до неї підходжу і кажу, щоби вона мене просила прибрати. До кожного потрібен підхід: на початках бувало, що люди не розуміли таких простих речей, але я скільки тут працюю, зі всіма познайомилася, тож ми в хороших стосунках.
Коли тільки влаштувалася на роботу, стався один з найнеприємніших випадків. Я прийшла працювати двірничкою ще молодою, мені було 33 роки.
Тоді думали, що коли така професія, то або п'яниця, або хвора людина. Пам'ятаю, повернулася додому і почала плакати через почуті слова, дуже сумно стало.
А згодом бабуся, яка мене ненароком образила, підійшла та вибачилась. Вона просто дізналася про мою родину, що я така ж звичайна, як і вона. Сказала, що на такій роботі дуже важко і зовсім не кожен піде працювати двірником.
Замолоду думала про зміну роботи, але встигла її полюбити. Навіть зараз, коли йду у відпустку, то ходжу по своїй території й все одно стараюся перевірити на чистоту. У нас дівчата прибирають свої ділянки, але де фантик побачу, то обов'язково приберу, бо аж душа болить. Йдеш і думаєш: «Ага, непорядок. Треба виправити».
Найважчі періоди восени та взимку, адже повно зів'ялого та опалого листя, а згодом снігу. Але я обожнюю зиму: сніг падає, такий пухнастий і гарний. Вважаю, що роботу треба любити, ким би ти не працював, а коли не будеш любити, то і настрою на роботу йти також не буде, працюватимеш наполовину.
Коли надали все необхідне, тоді можна і за роботу питати
Майстер (менеджер) — налагоджує роботу усіх двірників у цьому підприємстві.
У нас в колективі всі дівчата доглянуті, всі з манікюром та охайні, ніхто не п'є — колектив ідеальний. Хочу додати, що у нас і керівництво дуже хороше, менеджерка взагалі людина від Бога. Скільки пропрацювала, то таких майстрів у нас не було. Вона і допомогти може, взагалі без проблем: до прикладу, зламалися у мене інструменти, телефоную, прошу замінити, а вона ніколи не відмовить — все може і сама привезти. Рукавицями та мийними засобами завжди забезпечують. Раніше також давали, але тільки інструменти, умундирування як такого не було. Як на мене, ці чинники залежать від керівника. Коли людина хоче, аби було чисто та інші працювали, то й надає всі інструменти, а коли працівнику нічим працювати, то як бути? Вважаю так, коли надали все необхідне, тоді можна і за роботу питати. Важливо, щоб скарг від підлеглих не було – це взагалі в першу чергу.
Молоді соромляться приходити до нас на роботу
Колись працював з нами чоловік, видно було, що робота йому не подобається. Його цікавили гроші та один рік до пенсії. Мешканці на нього жалілися, що не надто добре працював. Після нього влаштувалася нова працівниця, також Танею звуть, так вона моторна, енергійна. Прийде, прибере та зробить як треба, а загалом у нас всі дівчата молодці.
Зазвичай як приходять до нас, то до пенсії й залишаються. Молоді соромляться приходити, все одно залишились радянські стереотипи, хоча в Німеччині працюють наші українці тими ж двірниками й нічого, все нормально. Щоб перестали соромитись, потрібно, мабуть, змінити зарплату. Я розумію, що молодому одруженому хлопцю з дружиною та дитиною «соромно» принести в родину 3 500 гривень, тим паче, багато молоді орендує житло, і що тих грошей? Сподіваємося, що прийде час і у нас заробітна плата буде кращою. Хоча сама не знаю для себе ідеальної суми на місяць – скільки людині не дай, все одно буде мало.
Цих коштів мені поки вистачає, адже я вмію ними користуватися. Молода дівчина на юнака хіба погляне, якщо він двірник? Знову дівчина подумає стереотипно, а хлопець вкотре засоромиться. Ось люди віком 40+ прийдуть, вони й працюватимуть.
Про захоплення та подорожі
Я обожнюю в'язати! В’яжу хустки, шалі (великі в'язані хустки), шкарпетки. Шалі дарую подругам, а шкарпетки своїм хлопцям. Мені це приносить задоволення, навіть не продаю нічого. Ще дуже люблю землю: у мене є свій город, де я доглядаю за квітами, саджаю помідори тощо. Подобається мені, це моє.
Ніде не подорожувала, кажу як є. Я не люблю курорти та і боязно подорожувати літаком. Більше їздила до батьків у Шостку. Там є садиба, яку треба було доглядати.
Все закладається в дитинстві
Щоб змінити ставлення людей до прибирання, треба виховувати змалечку. Якщо пояснюєш дитині, що чистота — це запорука здоров'я, то вона не лише вдома вестиме порядок, а й на дворі. Це все закладається ще в дитинстві. Коли мені дитина допомагала, то вона розуміє такі речі. Деякі дітки після школи купували сухарики та чіпси, а потім викидали сміття на дорогу. Мій син завжди збирав свої упаковки та викидав удома в смітник.
Було й таке, що жінка вела онука з садочка, а він запитує: «Бабусю, куди викинути упаковку з під морозива?» А вона відповідає, щоб кидав на вулиці. Це так дивно, адже через два метри я спеціально прив'язала відерце для сміття.
Підходжу, роблю зауваження, на що вона відповідає: «Якщо я не буду смітити, то вам немає за що зарплату отримувати». А онук, до речі, все ж викинув до смітника. Чисто не там, де прибирають, а там, де не смітять.
Читайте також: Продав Hummer, щоб побудувати дах для мікрозелені: Михайло Мельник про власний вегетарій
