Запашна піца на дерев’яному підносі, гарячий млинець у паперовій обгортці та чебуреки з сиром щопонеділка. Чимало сум’ян мають заклади, за якими трішки ностальгують. Цукр обрав такі кіоски, піцерії й ресторани в Сумах і пішов дивитися, що там зараз. Кому вдалося зберегти фірмові страви й атмосферу, де «вже не так, як раніше», а про які місця залишилися лише спогади?
Сирні чебуреки з Che Bureky
Новинар Цукру Захар Ювко згадує про улюблене місце своєї сім’ї — чебуречну Che Bureky біля ресторану «Strixa». Щойно навесні відкривався кіоск, вони з батьками та братом приїздили сюди після уроків і замовляли чебуреки на всіх.
Згодом це перетворилося у традицію — «чебуречний понеділок». Пригадує, там завжди була привітна жінка у синьому фартуху, яка діставала з холодильника заготовки для чебуреків, розкачувала їх на столі й обережно опускала шкварчати у фритюр.
— У сезон роботи чебуречної я замовляю щось кожного разу, коли немає черги: біля того кіоску люди часто збираються поїсти. Чебуреки такі ж хрумкі, сир все так само тягнеться. Влітку навіть вперше спробував чебурек з мʼясом, який у дитинстві не ризикував замовляти, — ділиться Захар.
Зараз замість білої будівлі з різнокольоровою вивіскою тепер стоїть бежевий будиночок із темно-коричневими балками під прилавком. Ворота до нього замкнуті на замок, а опущена захисна панель на вікні повністю перекриває меню та назву. Чебуреки тут знову готуватимуть як тільки потеплішає.
Шоколадний торт із New York Street Pizza
Наприкінці вулиці Козацький Вал сяє синьо-червона вивіска New York Street Pizza. У цьому ресторані відеоредакторка Цукру Євгенія Сухоставець любила святкувати дні народження. У дитинстві, каже, навіть доводилося інколи стояти в черзі за столик.
— Нині не відвідую «Нью-Йорк Піцу», бо персонал змінився. Та і страви вже не такі, як раніше. Свою улюблену «Гавайську» тепер замовляю в інших закладах, щоб на хвильку повернутися в дитинство. Але навіть якщо мені більше не подобається цей ресторан, саме він подарував більшість теплих спогадів — як ми з родиною замовляли велику піцу та мультифруктовий сік. Або наші посиденьки з друзями, коли ми сиділи компанією за столиками й смакували шоколадні тортики на вагу з вітрини.
Ідемо за дитячими спогадами у New York Street Pizza і ми. Прочиняємо двері з намальованими шматочками піци й зустрічаємося поглядом із Сальвадором Далі у дерев’яній рамці. Всередині все так, як пригадувала Женя. На стінах із червоної цегли висять чорно-білі портрети американських знаменитостей: Мерлін Монро, Чарлі Чаплін та Джон Кеннеді. Поруч — дощечки, на яких рожевою крейдою написано новинки та пропозиції в меню.
Тільки сьогодні в закладі без черг до столика. Двоє літніх жінок узяли піцу на двох і сіли за тими самими червоними диванчиками. За столиком, що позаду дерев’яної перегородки, чекають на своє замовлення мама з сином.
— Як там у школі?
— Та нічо, сьодні отримав десятку з математики.
Карамельний млинець із «Блінка»
Неподалік «Мануфактури» на Харківській стоїть кіоск із червоно-жовтою вивіскою «Блинок». Замість літери «О» намальоване усміхнене сонце, а з приміщення пахне тістом і смаженою ковбасою. У холодну пору відвідувачів небагато, бо посидіти можна лише на лавці біля кіоску.
Невелику кухню, де готуються млинці, видно з вікна. Позаду ще старий холодильник «Донбасс» із прозорими контейнерами для продуктів: копченою ковбасою, грибами, кукурудзою. Біля нього полиця з напоями про запас. А попереду стоять круглі плити; одразу під рукою кухарів — металева миска з олією та силіконовою щіткою, круглі деревʼяні лопатки, щоб загорнути начинку.
Понад двадцять років готує тут млинці моя мама Віталія Чорнойван. Сьогодні вона якраз на зміні: помітивши мене у черзі за млинцем, здивовано усміхається, адже не знала про нашу «прогулянку».
Щоразу, коли ми з татом забирали маму з роботи, приносила улюблений млинець із карамельною начинкою: «Це до мене приходив зайчик і просив тобі гостинець приготувати». Памʼятаю, розгортала гарячий смаколик у біло-жовтій упаковці, відкушувала шматочок тіста, а добре нагріта солодка начинка одразу обпікала язик. Саме цей млинець і замовляю.
Меню тут майже не змінилося: курка, шоколад і банан, шинка, копченості, вишні, та різні продукти на вибір. Усі трохи нереалістично яскраві млинці вишикувалися в ряд на вітрині зверху. Трохи нижче кислотно-зеленим кольором написані додаткові інгредієнти для начинок. З оновлень у «Блінок» хіба що сендвічі й шаурма.
Сметанник із «Крісталіка»
Тим часом ми прямуємо до кондитерського кіоску «Крісталік» поблизу кавʼярні «Не спи». Точніше, до того, що від нього залишилось. Вже досить давно замість привітних працівниць і смаколиків за вітриною — захисні ролети, на яких хтось лишив фіолетове графіті. В деяких місцях на будівлі відшарувалась фарба, а від вивіски лишився лише напис «кондитерська» й дві літери.
Однак це місце досі зберігає в собі спогади Софії Стасюк, контент-менеджерки Цукру. Коли вони з мамою йшли разом до парку «Казка» або скверу «Дружби» кататися на гойдалках, завжди купляли тут тістечка чи торт. Каже, пройти повз «Крісталік» було неможливо.
— Моїм улюбленим був, безсумнівно, сметанник. Це ванільно-коричневий бісквіт, просочений вершковим кремом. Мама завжди купувала мені його, а собі — слойку з фруктовим джемом. Один шматочок сметанника під час прогулянки до дитячого майданчика — все, що мені потрібно було для щастя в той час. Якби цей ларьочок працював зараз, я б сто відсотків пішла за сметанником, бо таких смачних тістечок я ще ніде не зустрічала, — ділиться спогадами Софія.
Кисло-солодка качка з «Сумки»
Наша наступна зупинка — ресторан «Сумка», неподалік однойменного фонтану-пам’ятника. Фасад будівлі прикрашає назва закладу та цитата Василя Симоненка: «Можна все на світі вибирати, сину, Вибрати не можна тільки Батьківщину». Дашок над дверима прикрашають ковані рослинні орнаменти й ліхтарі, а самі двері — різьблені квіти.
Саме сюди сум’янка Анастасія Балим із сім’єю та друзями приходила скуштувати улюблену качку. Окреме меню з цієї птиці, що є родзинкою закладу, пов’язане з міською легендою. Колись річка Сумка була повноводною і в ній водилося багато качок. Страви з них, кажуть, були улюбленими у засновників Сум.
Нині Анастасія навчається в іншому місті й приїжджає до Сум лише на вихідні, тож не встигає зайти сюди.
— Ми були постійними гостями в «Сумці». Відчуття, наче всі дні народження наших близьких відзначалися там і всі-всі свята у нас проходили за їхньою рум’яною качкою у кисло-солодкому соусі. Ще дуже яскраво мені запам’яталися картини з качками в ошатному вбранні. Завжди задивлялась на них, коли чекала замовлення, — ділиться своїми спогадами Анастасія.
Віднедавна у ресторані зробили ремонт. Тепер білу цеглу на стінах основної зали доповнюють помаранчеві шпалери з намальованими інжирами. Простір наповнюють теплим світлом лампи у металевих пташиних клітках. А столики прикрашають живі рослини: лілії, гіацинти, фіалки та фікуси.
Гавайська піца зі Skorini
Місце, де журналістка Цукру Вікторія Майсун з сім’єю відзначала свята, а з однокласниками — випускні, стоїть біля Машинобудівного коледжу. Раніше тут працював ресторан Skorini на два поверхи: на першому була суші-студія, а на другому піцерія, куди й любила ходити Вікторія.
— Одного разу ми з мамою добряче відсвяткували початок зимових канікул. Пам’ятаю, як їздили у «Сільпо» і вона подарувала мені альбомчик з картками принцес, а потім раптово вирішили поїхати в «Скоріні» на гавайську піцу, — згадує Вікторія.
Зараз на першому поверсі працює піцерія Parmezano. Колись бежево-коричневий інтер’єр суші-бару тепер прикрашають зелені диванчики, люстри та рослини на підвіконні. Замість стелажа з керамічним посудом та телевізором — вивіска з імітацією трави та неоновою назвою закладу. Лампи цього разу вимкнені. Освітлюють приміщення гірлянди, які висять на тюлі.
На другому поверсі закладу, де раніше була піцерія Skorini — банкетний зал із накритим білою скатертиною столом та свічками. Офіціанти готують його до святкування: викладають закуски, тарілки з чорними серветками, келихи та пляшки з ігристим вином.
І хоча це місце вже не таке, як з дитинства пам’ятає Вікторія, й досі з теплом згадує проведені тут миті.
