Волонтерка Анастасія Непокритова любить дарувати тепло. Вона загортає його в яскраво-червоні сердечка з тканини, які вкладає всередину оберегів-янголів. Казкові істоти з крилами крихкі й вразливі. Їх може пошкодити найменший поштовх, падіння чи подряпина. Та коли Анастасія вдягає їх у «піксель» чи «мультикам», усе змінюється. Вони перетворюються на обереги, які дівчина надсилає військовим. На зустрічі з Цукром волонтерка показала, як виготовляє їх. А також поділилася, чому бійці зберігають янголів на одязі й у бліндажах та яких ще ляльок виготовляє, щоб допомогти армії.

Як з’явилися перші ляльки

Сумська міська галерея. Тут, у світлій кімнаті з дерев’яними вікнами, нас зустрічає рудоволоса дівчина в окулярах. Це Анастасія. Їй 27 років. У Суми вона переїхала з села Кияниця Юнаківської громади ще 13 років тому. Минулоріч уся родина дівчини покинула дім через обстріли.

Анастасія дістає контейнери з тканинами, швейним приладдям, крихітними намистинками, шеврончиками й металевими прикрасами. З них вона й виготовляє своїх «піксельних» янголят. Поряд туляться й ляльки в народних костюмах, різдвяні персонажі й іграшкові тварини.

Коли Анастасії було 14, саме такі іграшки створювала для неї бабуся Світлана. Для неї це було хобі, й глибокого сенсу в це вона не вкладала. Вона добре шила загалом: робила новорічні костюми в школу й садочок й українське вбрання, ремонтувала одяг усім, хто просив. Але ляльок до того не виготовляла — довелося вчитися одразу на практиці.

— Створити перші ляльки мене надихнула викладачка з гімназії Анна Коршунова. Вона шила Тільди — текстильних ляльок із натуральних тканин. Пам’ятаю, як одного разу принесла їх у редакцію гімназійної газети, куди я інколи писала статті. Потім скинула викрійки на флешку. Я роздрукувала їх, привезла додому, віддала бабусі й попросила зробити мені таку ляльку. Подібного досвіду вона раніше не мала, але взялася до роботи. Скоро з’явилася перша «україночка» у вишиванці з віночком. Потім я подарувала її викладачці української мови й літератури, щоб виріб прикрашав кабінет, — пригадує волонтерка.

Невдовзі Анастасія й сама наважилася взяти до рук голку й кілька клаптиків тканини — хотіла одразу зробити півметрову ляльку. Але з першого разу нічого не вийшло, тож вирішила почати з простішого — рибок і котиків. Великих ляльок на подарунок друзям та близьким просила робити бабусю. Пригадує, «мучила совість», що не шиє іграшки разом з нею, тож невдовзі таки приєдналася до роботи.

— Є дрібні деталі, які на машинці прошити складно, тому все виготовляла власноруч. Спершу сиділа поруч і вивертала тулубочки, у них вкладала наповнювач, щоб вони були тугенькі. Потім бабуся показала, як зшиває частинки тіла з кількох клаптиків тканин і збирає докупи, і я навчилася робити це сама. Вона малювала, а я — викроювала, — пригадує волонтерка.

«Вкладаю серденька в янголят, щоб оберігали військових»

Одного разу дівчина знайшла світлину ангелика в інтернеті й показала бабусі. Майстрині вирішили пошити щось схоже — так і з’явилися перші янголята. Фасон і спосіб, яким їх виготовляють, відтоді майже не змінилися. Але вигляд вони мали геть інакший — тендітний, світлий і трошки святковий.

— Це були дівчатка в білих сукенках із блискучими спідничками й мереживом, що нагадували різдвяні іграшки. Шили розміром десь із долоню чи трошки більше за неї. Волосся робили з ниток, а обличчя малювали гелевими ручками, — згадує дівчина.

Викрійку для ляльок Анастасія з бабусею знайшли в інтернеті, але дизайн дещо змінили.

— Інтернет-версія лекала мала велике тіло й маленьку голову. Мені ж хотілося, щоб майбутні ляльки були схожими на людей, тому фасон переробили «під себе» й зробили його пропорційним, — пригадує Анастасія, показуючи світлини своїх виробів на екрані смартфону.

Своїх янголят у спідничках Анастасія з бабусею почали виготовляти в 2013 році. А вже за рік почалася війна на сході України. Чимало знайомих і близьких Анастасії вступили до війська, тож майстрині дарували їм ангеликів, щоб підтримати. Шили швидко, щоб захисники могли одразу взяти їх з собою, коли приїздили у відпустку. Комусь передавали іграшки поштою, іншим — через родичів чи побратимів.

У 2015 році до лав ЗСУ приєднався й рідний дядько Анастасії. Йому також передали ангелика в спідничці. Він подивився на подарунок і попросив створити таку саму іграшку, тільки у формі. Так і з’явилося перше «військове янголя». Виготовили його за тією самою викрійкою, що й «дівчаток». Одяг пошили зі шматочків бандани з камуфляжним принтом.

— Бабуся взяла бандану, приклала до ляльки, щоб підходило за формою, намалювала на ній викрійки одягу від руки. Потім пошила військовий костюм — штани й кітель. У них вдягла ляльку. Дядько забрав її, коли їхав на позиції на схід, — пригадує Анастасія.

Поступово кількість ляльок, яких виготовляли Анастасія з бабусею, зростала. Янголят у військовій формі хотіли мати все більше українських захисників. У 2018 році до лав ЗСУ приєднався й рідний брат Анастасії. Для нього й побратимів із підрозділу майстрині пошили чимало іграшок. Ангеликів, пригадує дівчина, дбайливо зберігали й ставилися до них трепетно.

— Пам’ятаю, переживала, щоб янголятка не пошкодилися. Перепитувала час від часу, чи не треба щось змінити, десь підшити, попрати. А вони мені: «Ні-ні, я з ним обережний, ношу в пакетику, щоб він ніде не змок». Чіпляють їх там, де проводять найбільше часу — у бліндажах і салонах машин. Іноді носять їх на рюкзаках чи на броніках, але зазвичай так роблять ті, хто працюють на блокпостах. Там ангелику нічого не завдасть шкоди й він залишиться цілим і чистим, — ділиться Анастасія.

Технологія, за якою дівчина шиє «військових» янголят відтоді не змінилася. Ось тільки тепер вона вдягає їх у форму, пошиту зі справжнього «пікселя» чи «мультикаму». Вперше вона придбала їх в інтернеті ще десять років тому. Замовила трошки, щоб зрозуміти, як з ними працювати. Тканина підійшла, й Анастасія забрала всі залишки з онлайн-магазину, деякі й досі лежать у шухляді. Потім знайшла в Сумах крамниці тактичного спорядження, де продають грубу камуфляжну тканину, з якої шиють форму й амуніцію. Каже, такий одяг витримує все.

На іграшки чіпляє мініатюрні шеврончики з назвами міст чи підрозділів, у яких служать їхні майбутні власники. Ці деталі замовляє переважно в друкарні. Усередину кожної ляльки майстриня вкладає маленьке червоне серденько з фетру. Так вона ніби оживляє ляльку, щоб та «гріла» захисників, коли близькі далеко.

— Коли ховаю в ангеликів серденька, у них немов з’являється дещиця чогось людського. Здається, що кладу в кожного шматочок власного серця і душі. Думаю, бійці це відчувають, хоч і не завжди знають, що всередині ляльки є серце, — ділиться дівчина.

Як масштабувала виробництво

З початку повномасштабного вторгнення до війська приєднався й чимало знайомих Анастасії. Тоді вона зрозуміла: важливо допомагати не лише тим, кого знаєш особисто. Тому дівчина збільшила виробництво янголят у «пікселі». А ще почала власноруч виготовляти «цивільних» ляльок.

— Я почала шити іграшки сама з 2022 року, бо через обстріли не могла поїхати додому, щоб робити їх з бабусею. У Кияниці вже тоді було небезпечно, тому батьки мене не пускали. А після Курської операції вони переїхали сюди, бабуся також. Зараз вона теж час від часу шиє ляльки на подарунки, — ділиться дівчина.

Того ж року ляльки Анастасії з’явилися на поличках місцевої кав’ярні, галереї й на ярмарках просто неба.

— У 2022 році я пошила ангела другу. Принесла його йому й ми розговорилися. Сказала: «Не знаю, якось треба закривати збори, допомагати». Відповів: «Продавай ляльки і якусь частину грошей віддавай на ЗСУ». А я йому: «Ну, в мене є робота. Я можу й усі кошти з ляльок донатити». Невдовзі виставила перші ляльки в кав’ярню в центрі з етикеткою «100% на ЗСУ», — пригадує дівчина.

Відтоді, каже Анастасія, ляльками зацікавилися чимало сум’ян, тому шиє їх на замовлення або ж тоді, коли є термінові збори. Щоб віддати замовникам ангеликів учасно, шити доводиться вночі.

— З вихідними тяжко, вони в мене останнім часом з’являються рідко. Тому шию після роботи, і дуже часто це триває до ранку, особливо коли це термінове замовлення і є дедлайн. Просто для наявності, щоб вже потім десь продавати, шию у вільні дні й у відпустці, — ділиться Анастасія.

Готові вироби дівчина віддає за донат переважно на ярмарках. Говорить, скільки беруть залежить від того, яку кількість ангеликів виставляє. Якщо багато — купують усе. Також ляльок купують на онлайн-сторінці, яку Анастасія створила, щоб показувати роботи й прайсліст. А також збори, на які донатить прибуток із продажів, і звіти за них.

Загалом з продажу ляльок зібрали близько 150-200 тисяч гривень, хоча порахувати точну суму важко, говорить Анастасія.

— Я швидко збилася рахувати. Були ярмарки, на яких виходило збирати по 10 тисяч гривень, а інколи ставалося й таке, що за два дні тільки по 300-400 гривень отримувала. Ще довгий час продавала ляльок в галереї, а кошти з продажу кидала в скриньку для збору. Часто шила їх як маленький подаруночок за внесок у 200 грн. Певний період це працювало, а потім людям стало нецікаво. Коли я почала збирати кошти не тільки продажем іграшок, а й різними заходами, то вести облік стало важче, — ділиться дівчина.

Анастасія розповідає, що її іграшки є не лише в Україні, а й за кордоном, зокрема в Латвії, Австрії, Німеччині, Іспанії та Японії. Ангеликів купують тут, а туди надсилають поштою. У кожного з них майстриня вкладає свою історію, спогади й надії. Деякі з них нагадують їй про бабусю та дім у Кияниці, куди мріє повернутися.

Зараз дівчина розробляє колекцію ляльок в українському вбранні. Планує оздобити його орнаментами з різних куточків України, зокрема зі Слобожанщини. Так, каже, поширюватиме етнічну культуру й плекатиме любов до українського, яку передасть майбутнім поколінням. А ще — збереже родинну історію.

— Моя найбільша цінність — сім’я. Тому на ляльках буде вбрання з вишивкою зі Слобожанщини, зокрема з Сумщини, та Донеччини, адже звідти походить моя родина. Я хотіла б розказати цю історію у своїх ляльках, — ділиться дівчина й вкладає ляльок у шопер. Хтозна, що на них чекає за дверима галереї й де вони опиняться далі: на поличках затишної оселі десь у Відні чи в долонях бійця на сході України. Але Анастасія щаслива, коли янголята знаходять дім.

nastia z lialkamy
Анастасія з ляльками в українському вбранні. Фото: Цукр / Анна Борисенко
Суми звучать історіями активних містян, що люблять свій дім. Вони розповідають про те, як важливо плекати й розвивати своє місто. Приєднуйся до Клубу Цукру, щоб таких матеріалів ставало більше.
на цитати з дворика
Вікторія Майсун
Авторка текстів Цукру

Вас може зацiкавити

врятована вухата сова поблизу Сум
«Спершу не довіряла, а потім сіла лісничому на руку». Як поблизу Сум врятували вухату сову
Птаха вивихнула крило. Її передали лісівникам на лікування й відновлення
Олена Мельник доцентка СНАУ
«Ґрунт біля згорілої техніки забрудненіший, ніж у вирвах». СНАУ і британський університет дослідили вплив війни на українські землі
Науковці із Сум разом з британцями дослідили понад 8 000 проб української землі
fortetsia sumy
Фортеця в «Казці» досі напівзруйнована. Чому та що робити зі спорудою?
«Основна загроза полягає в тому, що конструкція може посипатися й когось придавити»
Водійка сумського тролейбуса Людмила Стоцька
«Відразу після вибуху випустила пасажирів через єдині вцілілі двері». Сумська водійка тролейбуса отримала орден «За мужність»
Людмила Стоцька працює водійкою тролейбуса вже 18 років
перезимувала гурт краш тест
«Повертайся вже назад». Сумський гурт «краш тест» випустив нову пісню «пере//зимувала»
У «пере//зимувала» «краш тест» співає про прихід весни після тривалих морозів
Бренд Краснопольська на Українському тижні моди
В’яже прикраси з металу. Дизайнерка із Сумщини презентувала бренд KRASNOPOLSKA на Ukrainian Fashion Week
Єлизавета Краснопольська отримала грант на 500 тисяч гривень — за них закупила обладнання й матеріали