На Donbas Media Forum (DMF) 2025 виступили СЕО Цукру Дмитро Тіщенко й менеджерка Клубу Юлія Козлова. Вони говорили про те, як локальні медіа заробляють гроші й персоналізують контент для своєї аудиторії. Юлія розказала про досвід монетизації через спільноту, а Дмитро — про те, чому персоналізація для невеликих медіа — це про людяність, а не складні алгоритми.
Де заробляють локальні редакції
У другий день форуму, 10 жовтня, Юлія Козлова виступила на панелі «Гроші для медіа 2.0: де заробляють локальні редакції». Спікерами також були бренд-менеджерка магазину «Східного Варіанта» Тетяна Жук, шеф-редакторка мережі медіа Rayon.in.ua Наталія Пахайчук, продакшн-директорка «Накипіло» Юлія Напольська, головний редактор харківського медіа «Ґвара» Сергій Прокопенко й директорка онлайн-медіа «Точка Сходу» Анна Овчаренко.
Вони говорили про те, як незалежні медіа шукають способи не лише виживати, а й розвиватися. Серед джерел доходів називали продакшн, стокові фото, мерч, рекламу та спільноту. Найбільше, за словами спікерів, грошей приносять два останні, зокрема й для Цукру. «Точка Сходу» теж має свою спільноту. Але вони працюють трохи інакше — мають тематичну підтримку матеріалів, тобто людина може обирати, що їй подобається більше. Це відгукнулося Юлії як менеджерці спільноти.
Вона розказала, що їй також сподобався продукт «Ґвари» — NAIM (Newsroom AI Multitool). Це інструмент для відстежування судів і тендерів. Ще він автоматично створює короткі описи судових рішень завдяки інтеграції ШІ. Таким чином харківське медіа монетизує свою роботу.
— Наприклад, дуже показовий момент був, коли дівчина із залу запитала: «Яке у вас джерело доходу найприбутковіший і яке найлегше в роботі?» Хтось сказав, що продакшн, а хтось — реклама. Коли до мене дійшла черга відповідати, я сказала, що найприбутковіший Клуб, а найлегшого немає. Можна, звісно, сказати, що рекламний матеріал — це найлегше. Але це звучить як знецінення роботи команди. Тому я сказала: «Немає легких грошей». Поряд зі мною сиділа Аня з «Точки Сходу». Вона теж сказала, що в них немає легких грошей — усе важко заробляється. Я повністю з цим згодна, — розказує Юлія Козлова.
Майбутнє персоналізації контенту
На третій день форуму, 11 жовтня, відбулася панельна дискусія, присвячена тому, як українські медіа можуть поєднувати традиційні формати взаємодії з аудиторією — івенти, чати, розсилки, активність у соцмережах — і майбутні можливості AI та алгоритмічної персоналізації. На ній виступив СЕО Цукру Дмитро Тіщенко. Також спікерами були головна редакторка LIGA.net Юлія Банкова, виконавчий директор «Української правди» Андрій Боборикін, керівниця Havas Media Ukraine Оксана Якимець і директор із розробки та впровадження AI-продуктів і сервісів у The Associated Press Трой Тібодо.
— Як локальне медіа, яке можна за певними критеріями вважати успішними, ми лише на шостий рік змогли дозволити собі на аутсорс найняти IT-компанію, щоб те, що я зробив на колінці шість років тому, не впало. Бо це була основна платформа. Якісь інновації приходять і вони, скоріше, драйвлять нас, але у нас немає таких можливостей, як у великих західних ЗМІ, — розказав Дмитро на панельній дискусії.
Він говорить, що персоналізація для Цукру — це не складні алгоритми. На його думку, що менше ресурсів, то ближче ти до своєї аудиторії.
— У нас немає відділу аналітики на 20 людей, але ми знаємо, що Олена з Берліна підтримує нас, бо скучила за Сумами, а Сергій із Петропавлівської читає нас щоранку за кавою. Це теж персоналізація — просто людська. Ми не можемо дозволити собі рекомендаційні системи за мільйони, але можемо вранці сісти й подумати: а що сьогодні потрібно кожному з них, — каже СЕО Цукру.
Ба більше — коли третина бюджету медіа — це гроші читачів, не можна дозволити собі не розуміти, хто вони та що їм потрібно. На його думку, це питання виживання, а не маркетингу. Говорить, що часом тривалі розмови й зустрічі з читачами дають більше інсайтів, ніж будь-який дорогий софт (програми).
— Ми використовуємо AI та автоматизацію там, де це вивільняє час для людського. Боти можуть зібрати аналітику, але вони не можуть зрозуміти, чому переселенець у Києві плаче, читаючи про вулицю, де він виріс. Технології — це інструмент, але персоналізація — це емпатія, — говорить Дмитро.
