Віталії Гудименко довелося терміново шукати нове приміщення, бо в її спортзалі облаштували укриття, Світлана Ганночка релокувала свій лавандовий бізнес з Угроїдів, бо ризикувала втратити все під обстрілами, а інженерка-проєктувальниця Альона Москальчук звільнилася із заводу і відкрила студію лазерної епіляції й депіляції. За останні роки кількість жінок-підприємиць в Україні зросла, на кінець 2024 року на Сумщині працює 48,7% таких бізнесменок. Хоч українські жінки часто зіштовхуюся із несприйняттям в суспільстві, поєднують роботу з вихованням дітей, їм вдається ризикувати й розвивати власну справу.
Щоб показати, як це вдається сум’янкам, Цукр поспілкувався із власницями бренду Lavandochka, студії «Сарафан» і спортклубу Sport Family. Їхній власний бізнес досяг успіху не з першої спроби: довелося брати кредити й позичати кошти у знайомих, залишатися в Сумах, але ризикувати втратити все через російський обстріл. Розповідаємо, як попри це цим жінкам вдається сплачувати податки, створювати робочі місця й отримувати прибуток.
Партнерський матеріал
У декреті захопилася спортом і відкрила власний клуб
До 36 років сум’янка Віталія Гудименко встигла спробувати різні професії: була репетиторкою зі ЗНО з хімії, головною аналітикинею відділу звернень в Сумській ОВА, тренеркою у спортивному клубі, бодибілдеркою, і врешті стала підприємицею. Перший університетський диплом отримала за спеціальністю педагога з хімії, другий — з економіки.
У 24 роки Віталія народила першого сина і пішла в декрет. Водночас жінка хотіла займатися ще чимось, окрім догляду за дитиною. Коли хлопчику виповнилося шість місяців, Віталія почала тренуватися у спортклубі «Берсерк». Спершу просто планувала займатися фізичною активністю, але захоплення переросло в дещо більше.
— Якщо я починаю щось робити, то хочу отримати результат. Невдовзі після занять із тренером у «Берсерку», вирішила брати участь у змаганнях з бодибілдингу. Спершу я не вигравала. Та вже за кілька місяців спробувала свої сили у Чемпіонаті України й потрапила у шістку найкращих.
Шість років Віталія брала участь у змаганнях, водночас вона почала тренувати відвідувачів у «Берсерку», готувати клієнтів до фітнес-конкурсів. Згодом кілька місяців працювала в іншому клубі — «Адреналіні». Також жінка зацікавилася паверліфтингом — силовим видом спорту, в якому підіймають штангу різної ваги. Так у 2014-2015 роках вона займала призові місця у змаганнях обласного рівня.
— Після трьох з половиною років тренувань я захотіла більшого: не працювати на когось, а розвивати власний бізнес. У цьому мене підтримали навіть клієнти, адже хотіли займатися у моєму власному спортклубі. Так у 2017 році я знайшла приміщення на проспекті Свободи, у підвалі легкоатлетичного манежу, і почала його орендувати. Територія там була занедбаною, тож ремонт довелося робити з нуля. Проте в цьому мені допоміг чоловік і навіть клієнти. Кошти на всі витрати я брала із власних заощаджень. Вже за місяць мені вдалося відкрити першу локацію Sport Family, — розповідає Віталія.
На початку жінка майже щодня працювала з восьмої ранку до дев’ятої вечора. Вона поєднувала в собі ролі прибиральниці, будівниці, тренерки, директорки, бухгалтерки й адміністраторки одночасно. Набравши кількох людей в команду, підприємиця поступово віддавала їм певні обов’язки й нарешті почала почуватися директоркою. Та вже за кілька років розпочалася пандемія коронавірусу. Віталії довелося зачинити спортзал на певний час.
— Нам вдалося після цього поступово відновлюватися, проте далі чекав наступний виклик — повномасштабна війна. Підвальне приміщення, яке ми орендували, перетворилося на бомбосховище. Тож під час повітряних тривог люди спускалися в укриття просто в наш спортзал. Іноді вони сиділи на певних тренажерах чи використовували їх для розваг. Через це частина обладнання трохи попсувалася. Вже восени 2024 року орендар попросив нас звільнити приміщення до кінця року, адже воно мало офіційно стати укриттям, — пригадує Віталія.
Знайти нове приміщення було важко. Тоді підприємиця задумалася: можливо це поштовх зачинити власний бізнес? Коли у Віталії залишалося всього два тижні до виїзду, вона все ж знайшла локацію — у будівлі на другому поверсі на вулиці Української Народної Республіки. Переїзд обійшовся майже в понад півмільйона гривень, найбільше вартувало перемістити обладнання вагою до п’яти тонн. Для цього підприємиці довелося взяти кредит, а також позичити кошти в знайомих. Проте у новому приміщенні був хороший ремонт, який варто було лише дещо «підправити». З цим підприємиці допомагав її чоловік. Вже за місяць, у лютому 2025 року, спортклуб відкрився знову.
«Щомісяця треба заробляти 100 тисячь гривень, аби на все вистачило»
Сьогодні у Sport Family вже облаштували тренажерну залу, яка розділена на кардіо і важкоатлетичну зону, ще одне приміщення — для групових напрямів: стретчингу, пілатесу, фітнесу і йоги. Неподалік обладнання Віталія створила дитячий куточок з м’яким килимом й іграшками.
У команді зараз працюють 13 тренерів, двоє адміністраторів і прибиральниця. Щомісяця спортклуб відвідує 150 клієнтів, які приносять компанії прибуток. Підприємиця, говорить, що розділяє його за такою релевантністю: спершу зарплати працівникам, згодом оплата оренди, податків, а вже після — її власний заробіток.
— Щоб не працювати в мінус, щомісяця мій бізнес має заробляти 100 тисяч гривень. На оренду йде 40 тисяч, комунальні платежі — 20 тисяч, якщо без опалення. Поки податки я сплачую за себе, а також за двох інших працівників, щомісяця виходить 12 тисяч гривень. Решта коштів — мій прибуток, який вдається отримувати стабільно. З цієї суми я поступово віддаю борги, які брала на початку справи. Мабуть, не багато підприємців готові ділитися такими детальними цифрами про їхній бізнес. Проте я хочу це робити, адже так інші люди розумітимуть, що починати й розвивати власну справу нелегко, але можливо, — ділиться Віталія.
Назву Sport Family підприємиця обрала цілеспрямовано, адже всі її відвідувачі й працівники — це одна велика спортивна родина. Інколи сум’яни приходять сюди тренуватися сім’ями, адже на деяких напрямках тренують дітей навіть від п’яти років. Віталія говорить, що знає майже кожного відвідувача особисто, завжди цікавиться, як у нього справи. Вона хоче, щоб у Sport Family йшли не просто тренуватися, а знаходили тут власну спільноту.
Молодшому сину Віталії виповнився один рік та шість місяців, старшому — 12. Проте зараз вона вже має більше ресурсів, тому на кілька годин на день наймає няню. У цей час підприємиця може виконувати менеджерську роботу в Sport Family.
— Мене часто запитують, чому я досі не закинула все, пройшовши стільки труднощів, і залишаюся з дітьми жити в Сумах, часто під обстрілами. Відповідь у тому, що хочу аби місто процвітало. Якщо виїду я й інші підприємці, то економіка Сум почне поступово руйнуватися. Як мінімум мої підлеглі залишаться без роботи, зарплати, можливості щось купувати в інших бізнесів. Крім того, я вірю що колись ми переможемо. Тому хочу, щоб Sport Family був одним із перших, хто спонукатиме людей повертатися додому, жити й тренуватися тут, — розповідає Віталія.
Перше лавандове поле стало локацією для фотосесій
Світлану Ганночку називають «лавандовою королевою». Жінка родом з Угроїдів Краснопільського району, останні 20 років живе в Сумах. Хоч за освітою вона економістка, а значну частину життя працювала фотографкою, та сьогодні розвиває власний бренд Lavandochka. Восени 2018 року Світлана висадила 400 кущів лаванди в Угроїдах, на ділянці неподалік будинку батьків. Вона хотіла, аби суцвіття виросли й перетворилися на гарну локацію для фотосесій. Врешті ця ідея переросла у виробництво мила, ефірної олії та навіть лавандової кави й зефіру.
— На Сумщині я одна з перших почала вирощувати лаванду. Висадивши перші кущі, одразу розуміла, що використати їх лише для фотосесії — шкода. Тому вирішила: якщо все вийде, спробую ще й виготовити продукцію, — розповідає жінка.
У ті часи Світлана знаходила мало інформації, як вирощувати лаванду, доглядати за нею, збирати й виготовляти з рослини продукцію. Тож вона самотужки шукала наукові роботи про те, як це роблять в Одеській і Миколаївській областях. Бо тоді на Сумщині вирощування лаванди не було таким популярним.
Концепцію майбутнього бізнесу жінка теж розробляла на власному досвіді. Спершу вона не знала, як залучати клієнтів і просувати свій товар, а з усіма труднощами намагалася впоратися самостійно. Саме тому важливо, щоб громадські ініціативи й держава створювали спеціальні програми для підтримки жінок-підприємиць. Так початківиці могли б звернутися за консультацією, запитати думки фахівців про їхні ідеї і разом із ними знаходити рішення для критичних ситуацій.
З першого врожаю підприємиця спробувала варити свічки, а згодом і мило. Останньому її вчила Світлана Чванкіна — засновниці бренду Sweet Mylo. Разом вони розробили рецепти й покрокову інструкцію. Свічники Світлана Ганночка почала замовляти у сумського підприємства «Романоф ЛТД». Щоб отримати ефірну олію й гідролат, тобто лавандову воду, жінці потрібен був дистилятор. Цю установку самотужки зібрав тато Світлани. Та зараз підприємиця вже працює на новому дистиляторі.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, лавандові поля в Угроїдах почали страждати від обстрілів. Спершу це були незначні пошкодження, але в березні 2023 року росіяни влучили у плантацію поблизу будинку батьків Світлани. Вибух пошкодив систему поливу, порозкидав лавандові кущі, частину з них знищив. Після цього підприємиця вирішила релокувати власний бізнес.
— У вересня 2023 року я придбала ділянку в Бездрику. Пізніше в це село переїхали й батьки. Довелося починати все спочатку, бо територія нагадувала дике поле з бур’янами. Проте ця проблема здавалася незначною, порівняно з тим з ризиками знову потрапити під обстріли. Крім того, ми втратили 10 тисяч кущів, адже не могли їздити й доглядати за ними, коли ситуація в селищі була дуже складною, — ділиться Світлана.
Lavandochka: свічки, тоніки, зефір і кава з лаванди
Уже в жовтні 2023 року разом із рідними й друзями Світлана висадила першу лаванду на новому місці. Для ремонту майстерні й будівництва теплиці для розмноження саджанців вона отримала грантову підтримку. Сьогодні Світлана розвиває локацію в Бездрику.
Напочатку Lavandochka пропонувала п’ять товарів з лаванди, та зараз в асортименті їх близько сорока: лосьйони, креми, саше в мішечках і у формі іграшок, букетики із сухоцвітів, тоніки, ефірні олії, кава й не лише. Мило, свічки, скраби й баттери підприємиця досі виготовляє власноруч, також вона наповнює заготовки іграшок лавандою. Усю косметику бренду виготовляло київське підприємство, адже на таку продукцію потрібні спеціальні сертифікати.Тож Світлана відправляла їм свою лаванду. Та нещодавно росіяни обстріляли це виробництво, тож тепер жінка шукає інших партнерів для співпраці.
Світлана періодично співпрацює із п’ятьма іншими підприємицями. Ці дівчата шиють шопери з вишивкою хрестиком, деталі для ляльок, сов з лавандовим наповнювачем. Та незабаром Світлана планує влаштувати до себе в команду одну людину.
Також багато сил займає збір дозрілої лаванди. Для цього треба тиждень інтенсивно працювати в спеку, бо лише за такої погоди кущі добре висохнуть. Після збору врожаю починається догляд за саджанцями — їх треба стригти кожні два тижні, щоб до осені сформувався нормальний кущик, розповідає підприємиця.
Продажі залежать від сезону й настрою покупців. За тиждень Світлана може продати два кілограми мила, або ж таку ж кількість лише за місяць. Восени зазвичай купують свічки, влітку — свіжі квіти, а на свята будь-який товар підійде для подарунків рідним. Раніше за сезон розквіту лаванди жінка продавала до тисячі саджанців, зараз так виходить не завжди, бо цієї весни частина з них постраждала від заморозків.
Поки лаванда росте, Світла бере участь у проєктах для підприємців. Сьогодні вона працює координаторкою в «Бізнес Мережі Сільських Жінок»: організовує навчання й обмінюється власним досвідом на конференціях. Також жінка є учасницею сумської бізнес-асоціації «4Бізнес».
— Я продаю продукцію офіційно, через рахунки, також регулярно сплачую податки. Звісно, ці суми не назвеш великими, проте якщо кілька маленьких підприємств стабільно це робитимуть, то держава виходитиме в плюс. Крім того, сьогодні Lavandochka стала візитівкою Сумщини, адже коли я їжджу на навчання чи конференції, то завжди представляю свій регіон, та роблю його впізнаваним, — розповідає Світлана.
Як інженерка-конструкторка стала майстринею з депіляції
Альона Москальчук заснувала мережу двох студій лазерної епіляції та шугарингу в Сумах під назвою «Сарафан». Та перед тим, як потрапити в б’юті-сферу, жінка 12 років працювала інженеркою-конструкторкою на Сумському НВО. Створювала креслення й розрахунки для металоконструкцій.
— Насправді я любила свою роботу, розрахунки мені давалися нескладно. Та все ж у ті роки бути жінкою й працювати на заводі було важко, адже не завжди до мене ставилися, як до фахівчині. Навіть коли я доводила це своїми результатами. У 2013 році я народила другу дитину й пішла в декрет. Саме тоді я вирішила піти із Сумського НВО остаточно, — пригадує Альона.
У декреті жінка зацікавилася косметологією, а точніше — депіляцією. Спершу їй не вистачало коштів, щоб придбати навчальні матеріали. Тоді вона вирішила підробляти: вдень присвячувала час дитині, а ввечері на фрилансі малювала інженерні креслення й розрахунки.
— Тоді я думала, що почну працювати майстринею з депіляції, зароблю грошей і зможу вивчитися на косметологиню. У 2015 році орендувала крихітний кабінет на третьому поверсі будівлі на вулиці Британській. З мамою ми зробили невеликий ремонт: пофарбували стіни в блакитний колір, поклеїли фотошпалери. Кушетку позичила в подруги, а стіл взяла журнальний з дому. У соцмережах опублікувала оголошення, вони й привели мені перших відвідувачів, — розповідає підприємиця.
Три роки Альона працювала одна, встигала попрацювати щодня із 20 клієнтами. Через такі обсяги вона дуже втомлювалася, але покидати справу не хотіла. Нові відвідувачі дізнавалися про її невелику студію через «сарафанне радіо», саме так і виникла назва бренду.
У 2018 році підприємиця вирішила розширюватися — переїхала в інше приміщення на вулиці Воскресенській. Тут вона вже облаштувала два кабінети й ресепшн із зоною очікування. В команду до Альони приєдналася її сестра, яка вже мала схожий досвід роботи, і ще одна майстриня.
— Вже тоді я зрозуміла, що на шугарингу багато заробити не вийде. Адже всі кошти, які отримуєш, потім витрачаєш на матеріали, бо він вичерпний, зарплати, оренду й інше. Тому вирішила вивчати, як працює лазерна епіляція і невдовзі придбала перший лазер. Для нього мені довелося взяти кредит, — говорить жінка.
«Сарафан» — це як «дівочий рай»
Клієнти на лазерну епіляцію почали з’являтися, їхня кількість поступово збільшувалася, адже вони зацікавилися «новим трендом видаляти волосся». Альона набирала все більше людей в команду, а у вільний час вчилася менеджменту, управлінню.
У 2020 році вона відкрила ще більшу студію під назвою «Сарафан» на провулку Лікаря Зіновія Красовицького. Приміщення облаштували зі зручними зонами очікування та рожевими елементами інтер’єру, яку мали нагадувати «дівочий рай». За рік з’явилася друга філія студії на Харківській, працевлаштувати нових майстринь їй вдалося дуже швидко: четверо дівчат знайшлися майже за день.
— Зараз у команді «Сарафану» 15 людей: 10 майстрів, четверо адміністраторів і SMM-спеціаліст. Щомісяця ми обслуговуємо до 2000 клієнток. Проте коли на бізнес-конференціях в інших країнах я розповідаю про це, там часто мені не вірять. Адже як у прифронтовому регіоні нам вдається ще й так активно працювати?
У двох студіях шість апаратів лазерної епіляції, п’ять для електроепіляції, а також один масажний. Найдорожчий — канадський «Апілус», який коштував 11 тисяч євро. Лазерні апарати коштують близько 60-65 тисяч євро. Деякі з них підприємиця придбала за кошти державного гранту: вона мала працевлаштувати кількох людей, а згодом отримати за це певну суму коштів.
Власниця «Сарафану» зізнається: іноді в неї опускаються руки, особливо після обстрілів міста. Адже часто в Сумах росіяни цілять саме по підприємствах і бізнесах, знищуючи те, що люди створювали роками. Нещодавно у дах студії на вулиці Британській влучила куля, якою намагалися збити ворожі шахеди.
Підприємиці, які розвиваються бізнес у прифронтовому регіоні, щодня зіштовхуються із труднощами та попри це продовжують працювати. У цьому їм допомагають підтримуючі проєкти, як-от інформаційна компанія під назвою «Голос миру — жіночий». Її реалізує об'єднання Коаліція 1325 Сумщина, створене для локалізації у Сумській області резолюції Ради Безпеки ООН 1325 «Жінки, мир, безпека» та Національного плану дій з її виконання. Саме в межах цього проєкту ми поспілкувалися із власницями сумського бізнесу. Їхні історії стали частиною ширшої розмови про жіноче підприємництво та їхню роль у відбудові громади.
Матеріал створений у рамках комунікаційної кампанії «1325 зміцнює країну» за підтримки урядів Британії, Нідерландів та Канади і за сприяння Урядової уповноваженої з питань гендерної політики та Українського Жіночого Фонду.