Останні кілька років — спершу через пандемію, а потім і повномасштабну війну — багато сумських підліток стали замкнутішими, частіше «ховаються» в телефонах і поступово віддаляються від живого спілкування з однолітками. Щоб допомогти їм подолати ці труднощі, на Сумщині запрацювали клуби для дівчат. Це безпечні простори, де юні підлітки спілкуються, отримують підтримку і знаходять подруг. Також обговорюють гормональні зміни, долають стереотипи про жінок і чоловіків і вчаться казати «ні». У клубах немає вчительок, натомість є фасилітаторки, які підставлять плече, вислухають і не засудять. Лише за чотири місяці 2025 року дівчата із Сумщини відвідали такі заняття понад сім тисяч разів. Цей проєкт створили за підтримки фонду ЮНІСЕФ.
Цукр відвідав зустріч підліток у селі Сад, що неподалік Сум. Розповідаємо, які вправи вони виконують, що думають про стереотипи і як змінюються після занять клубу.
Партнерський матеріал
Як підлітка відчула себе в ролі лідерки
Приїжджаю у Сад грудневого дощового дня. Навколо місцевого ліцею ні душі, мряка спонукає всіх залишатися вдома. Та ліцеїсти й ліцеїстки вчаться незалежно від погоди. Поки повітряної тривоги немає, займаються у своїх класах, коли ж почнеться — продовжують з облаштованих укриттів. У затишному ліцеї пахне гарячим обідом. Цей запах миттєво переносить мене в шкільні роки.
З одного класу лунає гомін. Тут сьогодні зібралися юні ліцеїстки. На стінах висить фіолетовий прапор з підписом «Клуб для дівчат», та домовленості, які тут діють: тиша, взаємоповага, чесність, конфіденційність й активність.
Сьогодні Ірина Федірко, незвично для себе, не фасилітаторка клубу, а спостерігачка. Бо вперше заняття проводять три підлітки, учениці восьмого класу. Серед них — 13-річна Єлизавета Саранча. У руках вона тримає роздруківки з програмою заходу і намагається контролювати, як проходить уся подія.
У селі Сад клуб для дівчат працює вже два роки. Ліза вперше прийшла на захід торік. Про таку можливість їй сказала вчителька молодших класів ліцею. Лізу привабило те, що всі учасниці — дівчата. А це означало, що їй буде комфортно.
— Раніше я не цікавилася темою рівності, не чула про насильство, пов’язане з гендером людини. Та тепер це моя найулюбленіша тема. Я краще розумію себе, свої права й можливості. Водночас тут ми не лише вчимося, а й виконуємо завдання, дивимося разом фільми, а потім обговорюємо, беремо участь у творчих майстерках — виготовляємо різні поробки власноруч, — говорить Ліза.
Нещодавно дівчина разом із двома однокласницями вирішила пройти курс лідерства, який проводили в межах проєкту. Учасниці були не лише із Сумщини, а й з Харківщини. Після завершення навчання тінейджерки мали проявити лідерські навички: розробити власну ініціативу і провести захід для однолітків у своєму селі. Програму власної події продумували близько двох тижнів. Так і народилося сьогоднішнє заняття, його присвятили щорічній акції «16 днів проти насильства».
У гамірному кабінеті Садівського ліцею враз стало тихо. Дівчата дослухаються до Лізи, яка розповідає про одну із вправ.
— Пропоную зійтися у коло. А тепер кожна має по-своєму продовжити фразу: «Я важлива, бо…», — пояснює дівчина. Інші швидко підхоплюють ідею: «Бо добра». «Можу допомогти». «Бо люблю своїх подруг». «Можу підтримати». «Бо я людина». «Тому, що це я».
Наступна вправа має назву «Норм чи стрьом». Поки дві юні фасилітаторки роздають кожній учасниці засмученого й веселого смайлика, Єлизавета пояснює правила: вона зачитуватиме ситуацію, а потім треба відреагувати на неї одним з емодзі й пояснити свій вибір.
— Гліб опублікував у онлайн-групі класу мем із фотографією однокласника без його згоди й сміявся з нього, — зачитує дівчина. Одна з учасниць відповідає: «Стрьом, бо це кібербулінг, а точніше приниження в онлайн-просторі».
Завершивши вправу, дівчата повертаються на свої місця. Тепер робитимуть плакат, присвячений протидії насильству. Вирізають картинки з написами й клеять їх на ватман: «Я проти насильства, ти?», «Яким буває економічне насильство», «Зупинимо насилля разом». Далі дівчата обговорюють плакати, а опісля розпочинають найтеплішу частину події — щирі розмови за чаєм і цукерками.
Безпечне середовище, де можна запитувати про будь-що
Клуб для дівчат у Саду — одна із 22 локацій, які працюють на Сумщині. Ще 25 просторів відкриті на Харківщині. Ці клуби для підліток слугують безпечним місцем, де можна почуватися комфортно, ділитися власними проблемами й розраховувати на підтримку й розуміння.
— Передусім робота таких клубів має запобігати гендерно-зумовленому насильству і поширювати розуміння гендерної рівності. Ми посилюємо обізнаність у цьому, говоримо про їхню безпеку, а ще спростовуємо шкідливі стереотипи, про жінок і чоловіків. Крім цього, створили для дівчат середовище, яке підтримує. У ньому вони можуть ставити «незручні» запитання, говорити про свої переживання, консультуватися із фахівчинями. Також одна із наших цілей в умовах війни — знизити рівень стресу, тривоги серед підліток і загрозу можливого насилля, — розповідає координаторка клубів для дівчат у Харківській і Сумській областях Лариса Кондратенко.
На зустрічах клубу дівчата обговорюють найрізноманітніші теми, їх щонайменше 40: про стать і гендер, особливості тіла, як захищати особисті кордони, як комунікувати з однолітками тощо. Лариса додає, що дівчата із Сумщини й Харківщини на заняттях клубу також часто запитують про кар’єру. Тому в межах проєкту виник ще один напрям роботи — індивідуальні й групові кар’єрні консультування. Тут тінейджерки навчаються професійних навичок, зустрічаються із лідерками організацій і підприємицями.
Заняття у клубах не схожі на формальні уроки в школі. Підлітки не лише навчаються, а підтримують, обговорюють і дискутують. Щотижневі зустрічі побудовані так: одна частина теоретична, інша — ігрова чи творча. На останній дівчата малюють, створюють прикраси, неформально спілкуються за чаєм тощо.
У кожному клубі є своя фасилітаторка. Це не вчителька, не молодіжна працівниця, а старша менторка, яка підтримає, вислухає і допоможе. Разом із фасилітаторками працюють помічниці-волонтерки.
— У містах і селищах Сумщини й Харківщини фасилітаторками часто стають вчительки чи молодіжні працівниці. Вони пройшли спеціальне навчання, а також періодично збираються, щоб обговорити виклики й досягнення у своїй роботі. У нас діє правило: передусім фасилітаторки не мають нашкодити дівчатам. Тому, коли бачать проблему й мають компетентність — обов’язково нададуть підтримку. Якщо ж питання виходить за межі їхніх професійних можливостей, фасилітаторки знають, куди саме звернутися та до якої фахівчині або служби можна безпечно перенаправити підлітку, — пояснює Лариса Кондратенко.
Відверті розмови про тіло й підліткове дорослішання
Ірина Федірко працює вчителькою початкових класів у Садівському ліцеї, а останні два роки — вона ще й фасилітаторка місцевого клубу для дівчат. На початку нова роль видавалася їй важкою, та зараз вона отримує задоволення, а ще розуміє підліткові тренди, сленг і меми.
В ліцеї двічі на тиждень збираються дівчата, яким від 12 до 17 років. Кожна має свій темперамент і по-різному комунікує, тож в клубі Ірина допомагає усім знайти спільну мову.
— Заняття стабільно відвідують 15 учасниць, але щоразу це не одні й ті ж люди. Хоч ми й зустрічаємося всього двічі на тиждень, я бачу, як дівчатам важливі ці зустрічі. Пандемія, а згодом і війна, забрали в них можливість спілкуватися між собою й зі світом. Тому часто дівчата замкнуті, бояться чи не вміють висловлювати власну думку, «ховаються» в телефонах, замість того, щоб говорити між собою. Але зустрічі у клубі допомагають їм подолати це, — розповідає Ірина.
Фасилітаторка перш за все розповідає дівчатам про те, як можна запобігати насильству: як діяти, захистити себе, куди звертатися за допомогою. Підлітки дізнаються, що таке дружба та як розв’язувати конфлікти. Оскільки дівчата часто стресують, найбільше саме через війну, Ірина вчить їх заспокійливих практик: дихальних і фізичних вправ на спеціальних килимках.
— Іноді на заняттях ми говоримо про речі, які іншим дорослим, на перший погляд, видаються очевидними, але підліткам варто про них детально розповідати: якою має бути особиста гігієна, як проходять менструації або чим особливе жіноче тіло. Якщо дівчата соромляться про щось запитати на занятті, то можуть спробувати прочитати про це на сайті Laaha. Це онлайн-платформа для юнок і жінок. Іноді ми переглядаємо відео цього проєкту, — розповідає Ірина.
«Раніше засиджувалися в кутку кімнати в капюшоні»
Кілька місяців тому 13-річна Ліза, яка вчиться в садівському ліцеї, навіть і не думала, що самостійно проводитиме заняття. Раніше вона б злякалася такої пропозиції, але завдяки проєкту для дівчат розвинула лідерські якості й стала більш відкритою, ділиться підлітка.
У своєму житті Ліза часто використовує знання з клубу: відрізняє стереотипи про жінок і чоловіків, краще комунікує з однолітками й вміє говорити «ні».
— Раніше я і не задумувалася, що існують стереотипи, хоча не раз чула їх у свій бік. Наприклад, що ніби існують чоловічі чи жіночі професії. Ще один із поширених — мовляв, українські дівчата найгарніші. Це твердження ніби й позитивне, та водночас і хлопці, і дівчата інших країн виглядають привабливо, — пояснює Ліза.
Натомість я запитую: «Часто чула фразу, що нібито чоловіки краще проявляють лідерські якості, ніж жінки. Що думаєш про цей стереотип?»
— Навіть своїм прикладом я розвінчую цей мій, бо вмію і люблю проявляти лідерство. Так само часто бачу менш активних хлопців, чи дівчат. Лідерські якості залежать від особистих якостей, а не статі й гендеру. До того ж не обов’язково народжуватися лідером, можна цьому навчитися, — дотепно відповідає Ліза.
Фасилітаторка Ірина говорить: хоч і не всі дівчата охоче спілкуються, вони все одно стали значно розкутішими. Раніше засиджувалися в кутку кімнати в капюшонах, соромилися, не дивилися в очі. А зараз почуваються безпечніше, приводять на заняття своїх сестер чи подруг.
— Найцінніше — між нами з’явилася довіра. Дівчата знають, що все, чим діляться, залишиться між нами, і можуть відкрито проговорити особисті, іноді болючі ситуації. Ми пропрацьовуємо ці переживання разом — і саме це допомагає їм змінюватися.
Лише за чотири місяці 2025 року в Сумській області дівчата відвідали клуб для дівчат 7 111 разів, говорить координаторка Лариса. Організатори відстежують, як проєкт змінює кожну з них. Часто для цього використовують анонімні опитування. У таких анкетах дівчата часто пишуть, що завдяки клубу вони стали впевненішими й менше бояться помилок.
— Історії кожної дівчини про те, як вона змінилася, — завжди надихаючі. Ті учасниці, які вже завершили участь у клубах, мають сьогодні 18 чи 19 років. Але навіть у такому юному віці вони знають про особисті кордони, будують здорові стосунки із навколишнім світом, влаштовуються на роботу, яка їм подобається, чи розпочинають власну справу. Водночас клуби, які працюють на Сумщині й Харківщині, зіштовхуються із низкою викликів: вибухи, відключення світла, складний психологічний стан підліток. Але дівчата діляться, що навіть у таких обставинах, вони почуваються у просторах клубу безпечно, — говорить Лариса.
Якщо тобі від 12 до 17 років, живеш у Сумах або іншому місті чи селі на Сумщині — то можеш стати учасницею клубу для дівчат. Тут знайдеш нових подруг, відповіді на будь-які запитання і почуватимешся в безпеці. Щоб приєднатися, напиши про своє бажання у Facebook чи Instagram проєкту.
Клуби для дівчат — це проєкт ЮНІСЕФ, який має загальну назву «Надання послуг з мінімізації ризиків гендерно зумовленого насильства, запобігання та реагування на нього в Харківській та Сумській областях». Проєкт спрямований на створення можливостей для розвитку та інтеграції вразливих груп у суспільства. Ініціативу реалізує БО «Світло надії» в партнерстві з ГО «Центр євроініціатив»
