У світі, сповненому небезпек, батьки часто створюють для дітей паралельну реальність. У ній вибухи перетворюються на грім, втрати близьких — на довгі «відрядження», а тривожні новини — на фразу: «Тобі ще не треба цього знати». Прагнення захистити дитину від надмірних переживань особливо гостро відчувається у містах, що живуть під щоденним обстрілами, як-от Суми. Утім, спеціалісти з психічного здоров’я застерігають — ілюзія безпеки шкодить ментальному стану молодшого покоління.
Цукр поговорив з лікарем-психіатром, професором Харківського національного медичного університету, Володимиром Коростієм. Розповідаємо, чому уявна «бульбашка безпеки» шкодить фізичному й психічному здоров’ю дітей, та які батьківські фрази, сказані для захисту, насправді приховують небезпеки.
Партнерський матеріал
Як дитяча психіка сприймає війну
Війна — сильне потрясіння для людської психіки, адже вона руйнує почуття безпеки й спричиняє стрес. Прояви його впливу на організм бувають різними: від відчуття постійної втоми й слабкості до панічних атак чи психосоматичних розладів. Ніхто не готовий до травматичних випробувань, які несе з собою війна, особливо діти. Утім, мінімізувати негативні наслідки цілком можливо. Для цього батьки мають розуміти, як працює дитяча психіка під час стресових подій.
Лікар-психіатр, тренер програми MhGAP Володимир Коростій пояснює, що свідомість дитини реагує на потрясіння так, як і доросла — страхом або переляком. Однак різниця полягає в тому, що діти через вікові особливості мають ейдетичне сприйняття світу. Тобто вони здатні яскраво й точно запам’ятовувати події.
— Це дозволяє згадувати запахи, звуки, о́брази й тактильні відчуття, так, живо наче це відбувається зараз. Наприклад, я добре пам’ятаю перший виїзд з батьками до моря. Ми десь зупинилися на перекус і зверху було видно хвилі з баранцями й кораблики. Цю картинку, як щось щемливо-приємне, я згадую практично все життя. Це і є ейдетичні спогади. На жаль, так само яскраво у пам’яті можуть закарбовуватися й негативні переживання,— каже Володимир.
Тому батькам варто бути особливо уважними до того, що переживає дитина. Навіть якщо вона зовні здається спокійною. Завдання дорослих — допомогти їй відчути безпеку й навчити говорити про свої переживання. Ще одна особливість дитячої психіки, зазначає Володимир, — висока емоційність. Тобто зазвичай реагувати на те, що відбувається, діти будуть бурхливіше, ніж дорослі. Водночас цей стан минатиме швидше.
— Якщо, дитина чимось засмучена й плаче, то її легко можна заспокоїти, перемкнувши увагу на щось інше — іграшку, гру, цікаву історію. Через хвилину вона вже буде сміятися. Ця особливість є адаптивною рисою, яка, до речі, допомогла пережити перші дні війни. У Харкові я бачив, що діти приносили в укриття своїх домашніх улюбленців — котиків, песиків, папужок. Малеча знайомилася між собою, гралася. Можливо, у дитячому сприйнятті це була цікава пригода, а не тривожна реальність, — припускає лікар.
Однак наголошує, що так буває не завжди. Якщо пережите випробування надто травматичне, гостра реакція на стрес, як і в дорослих, може проявлятися порушеннями сну, апетиту чи нічними жахами. Батькам важливо знати, що емоційний стрес у дітей часто має переважно фізичні прояви. У такому разі невроз може проявлятися блювотою, енурезом або заїкуванням.
Що таке ілюзія реальності
Вплив на дитину має не лише подія, а й реакція дорослих на неї. Тому важливо, щоб батьки дбали про власний емоційний стан і могли бути для дитини гарним зразком поведінки в складних ситуаціях. На думку Володимира Коростія, одна з найбільш поширених хибних стратегій, що обирають батьки, аби захистити дітей від переживань, — ілюзія реальності. Це означає, що дорослі намагаються створити інформаційну бульбашку, яка не дає можливості усвідомити, що відбувається насправді.
Лікар впевнений: слід пояснювати, що хвилина мовчання — це і демонстрація нашої вдячності загиблим воїнам, і вшанування пам’яті цивільних. Хоча усвідомлювати це складно, процес проходить менш травматично завдяки суспільним ритуалам. Вони дають почуття єдності й причетності до реальності.
Коли батьки пояснюють дитині складні чи жорстокі речі, які росіяни чинять стосовно нас, вони допомагають зменшити травматичний ефект від усвідомлення реальності. Якщо ж приховати правду, застерігає Володимир, може трапитися, що травматична інформація стане відома дитині у менш сприятливих обставинах. Наприклад, коли поруч не буде «безпечних людей». Важко передбачити, якими у такому разі можуть бути наслідки для ментального здоров‘я.
Якщо трапилася подія, що стривожила чи налякала дитину, то найкращою реакцією від батьків будуть обійми, погладжування чи інший тактильний контакт, каже лікар-психіатр.
— Одна з технік, якою також можна користуватися — взяти дитину за руку. Якщо частота пульсу дорослої людини нижча, ніж у дитини, це матиме заспокійливий ефект. Добре було б заохотити малечу до дії, якщо вона можлива й потрібна. Наприклад, взяти улюблену іграшку й перейти в укриття. Або детально обговорити план дій. Це працює навіть в ситуації повної невизначеності, навіть тоді, коли за хвилину він стане неактуальним. Заспокоїти може навіть сама наявність цього плану, — запевняє Володимир Коростій.
Фрази батьків, що можуть приховувати небезпеки
Словами можна звести міцну психологічну опору, й словами ж вона руйнується. Під час війни ця теза набуває подвійної сили. Тому батькам важливо знайти баланс між бажанням захистити малечу від тривог і виховати людину, здатну раціонально реагувати на будь-які виклики. Які ж батьківські фрази, сказані для захисту, насправді приховують небезпеки чи є ознакою недоліків у спілкуванні з дитиною?
«Не бійся, котику, то не вибух, а грім»
Батькам здається, що цією фразою, вони створюють уявний захист, каже Володимир Коростій. Проте в умовах війни — це неправильно, адже в дитини не формуються життєво важливі навички.
— Уявіть, що цей хлопчик чи дівчинка завтра піде в школу або вийде гуляти на вулицю. У небезпечний момент вони не шукатимуть, де сховатися, бо то ж грім, можна не поспішати. Отже, таким підходом ми наражаємо дитину на фізичну небезпеку, це по-перше.
По-друге, цією фразою ми створюємо для неї картину, що колись перестане існувати. Рано чи пізно дитина зрозуміє, що їй брехали. Тоді наш авторитет і контакт з нею буде підважений, а то й зруйнований. По-третє, заперечуючи реальність, ми втрачаємо можливість обговорювати ситуацію, формувати спільні цінності. Це те, що об'єднує сім'ю, те, що об'єднує нас як суспільство. Тому така фраза шкодить і стосовно свідомості людини, яка зростає, і стосовно суспільства, в якому вона живе, — каже лікар.
«Ти ще маленький або маленька, тобі не треба цього знати»
За цими словами ховається не тільки батьківське бажання захистити дитину від поганих новин. Серед причин, каже Володимир Коростій, може бути відсутність тісного щоденного контакту з сином чи донькою.
— Пояснень потребують діти будь-якого віку. Звісно, доносити інформацію необхідно відповідно до нього, застосовувати зрозумілу лексику. А хто це може зробити краще за всіх? Батьки, які знають рівень розвитку своєї дитини. Спілкуючись кожного дня, ви вже розмовляєте однією мовою й перебуваєте в одному контексті. Якщо це так, запитання «Якими словами все це пояснити?» не виникатиме.
З моїх спостережень, фраза «Ти ще маленький або маленька, тобі не треба цього знати» — ознака уникання відповідальності щось пояснювати. Так буває тоді, коли немає близькості, яка би дозволила природним чином усе обговорити, — зазначає він.
«Нічого не питай, я і так не витримую»
Це фраза про батьківську відповідальність дбати про себе, щоб подбати про дітей, каже Володимир Коростій. У цьому випадку йдеться про емоційний ресурс.
— Так, у певні моменти ми можемо бути виснажені й не мати сил на те, щоб щось пояснювати чи когось підтримувати. Втім, було б добре сказати про свій стан трошки інакше. Мовляв, вибач, я наразі хотів чи хотіла б відпочити. Пропоную зустрітися за 20 хвилин на кухні. Заваримо чай і поговоримо про все, що тебе цікавить.
«Ненавиджу росіян, хай вони всі помруть»
Ця фраза говорить про емоції — злість і ненависть, на які ми маємо повне право під час нападу ворогів. Проте вони не повинні перетворитися на життєве гасло, застерігає лікар-психотерапевт.
— Ці емоції не мають виснажувати, вони мають бути енергією, яка допомагає діяти. Спонукає йти у військо, будувати ракети, вчитися. Тому, промовивши таку фразу, треба пояснити, що злість і ненависть відчувати нормально, але це не є нашою метою. Наша мета в тому, щоб направити у правильне річище енергію, яку вони вивільняють. Якщо ненависть спонукатиме нас йти у військо, зводити будинки й будувати ракети, ми отримаємо користь.
Хто такі «безпечні люди» й чим вони можуть допомогти
Важливо, щоб комунікація з дітьми була чесною, проте існують запитання без відповідей. Зараз чи не найчастіше з вуст малечі звучить: «Коли закінчиться війна?» Володимир Коростій каже: якщо дати конкретну відповідь неможливо, можна спробувати наступний спосіб
— Він складається з трьох компонентів — що було, що є і що буде. Тобто, що було? У 14-му році почалася війна, вона тривала до 22-го в локальному масштабі. Багато людей думали, що війна скоро закінчиться. Проте цього не сталося. Але ми вистояли день, тиждень, місяць, рік і вже стоїмо четвертий, наближаючи мир. Ми й далі будемо боротися, знаходити в собі сили, щоб працювати на фронті й у тилу. Не втрачаймо жодної хвилини життя, тоді мир обов’язково настане.
Втім, жодні словесні формули не працюватимуть без емоційної опори. Тому любов, здатність проявляти емпатію та щира залученість до переживань найкраще мінімізують вплив стресу на дитячу психіку.
Навіть коли батьків немає поряд, ми знаємо, що все подолаємо. Лікар переконаний, що ця, сформована в дитинстві платформа безпеки, схожа на стіну, до якої можна притулитися спиною. Завдяки такому досвіду легше знайти або створити безпечне місце навіть у власній уяві, коли навколо все непередбачуване й загрозливе.
Найкраще, що можуть зробити батьки в часи постійних загроз і потрясінь, впевнений він, — це порадити, а краще — власним прикладом показати, як опанувати себе. Найпростіше — регулювати стан дихаючи по квадрату, чи виконувати інші техніки, про які ми вже розповідали раніше.
Щоб подолати стрес, лікар радить заохочувати дітей до фізичної активності, грати з ними в інтелектуальні, спортивні або командні ігри. Адже вони тренують мозок і нервову систему, стимулюють формування нових нейронних зв’язків.
За будь-яких сумнівів Володимир Коростій рекомендує батькам звертатися до фахівців з ментального здоров’я. Їхня консультація, порада чи додаткова підтримка допоможе дитині швидше відновити свій внутрішній спокій.
Проєкт «Поза межами травми: розширення громадської психіатричної допомоги дітям та молоді в групи ризику в громадах, що постраждали від конфлікту в Україні» реалізується War Child Netherlands and War Child, Doctors of the World Greece, Doctors of the World Netherlands, AFEW Ukraine та USSF Ukraine за фінансування Нідерландського агентства з питань підприємництва (RVO). «Лікарі світу — Греція» співпрацює з Агенцією регіонального розвитку Сумської області