Настає вечір неділі — і в один із сумських пабів сходяться сум’яни. Тут вони гратимуть у квіз: шукатимуть відповіді на тематичні запитання. Дехто змагатиметься гучною компанією, де більше десяти учасників, хтось прийшов парою. За одним столиком одразу замовляють щось поїсти чи випити, за іншим — роздивляються розкладені аркуші для чернеток і бланк відповідей. Одразу помітно, хто досвідчений квізер, а хто, ймовірно, лише знайомиться з цією розвагою. Формат сучасних паб-квізів відносно молодий — системно їх почали проводити в Англії в 1970-х. Однак ми зараз у Сумах, де попри лічені кілометри до фронту, квізи в афіші сумських подій можна побачити ледь не щотижня.
Сумські школярі, що обігрували Харків і Одесу
Знайомимо вас із засновниками трьох основних квізових спільнот у місті. Це Андрій Гахун з «Арт 42», яка зародилася ще 2018 року, Олександр Іванов, який співзаснував проєкт «ГРАЙ!» у січні 2023-го й Сергій Гузенний, який розвиває свій Guzya Quiz останні роки два. Спільнота кожного з них проводить квізи по-своєму, але, як виявилося, походить фактично з одного кабінету на третьому поверсі сумського Палацу дітей та юнацтва.
У цьому кабінеті ще 1999-го року почав діяти «Інтелект-клуб» — гурток, де для школярів проводили інтелектуальні ігри. Його вели Галина Боровик і Олег Негреба, які викладали в Сумському педагогічному університеті. Поза основною роботою вони щосуботи й щонеділі збирали школярів пограти в брейн-ринг, «Що? Де? Коли?», «Свою гру», «Ерудит-квартет». Усі сумські квізери, з якими нам випала нагода поговорити, пригадують цих людей на початку розмови про свій шлях до власних спільнот.
Андрій, Олександр і Сергій різного віку, але до «Інтелект-клубу» свого часу починали ходити, коли вчилися в п’ятому-шостому класах. Для них цей гурток став простором, де формувалися зв’язки з однодумцями, що тримаються досі. Сашко розвиває «ГРАЙ!» з Іваном Іщенком, із яким грав за одну команду ще в ті роки. А Сергій каже, що на своїх квізах зараз нерідко зустрічає знайомих по «Інтелект-клубу».
В інтерв’ю до десятиріччя гуртка Галина Боровик казала, що для них важливо, аби діти в першу чергу отримували задоволення від гри, а не фокусувалися лише на результаті. За її словами, дружба між учасниками часто й давала сильні команди. У 2009-му гурток працював чотири вечори на тиждень, у ньому тренувалися й грали приблизно 200 сумських дітей від 10 до 17 років.
Олег Негреба в тому ж інтерв’ю називав цю справу сімейною. Спершу він сам прийшов на турнір із брейн-рингу ще аспірантом, потім залишився в клубі, бо одружився з Галиною. Казав, поступово сам став готувати заняття, придумувати нові конкурси й завдання. Школярі жартували, що він був для команд не лише тренером, а й своєрідним талісманом у поїздках.
А їздили вони на чемпіонати й кубки України з інтелектуальних змагань, які зазвичай проводили в Одесі та Ялті. Сум’яни постійно привозили медалі, іноді — й по п’ять–шість перемог за турнір.
У відповідях сумські квізери часто пригадують цікаві факти чи наводять незвичні порівняння.
Пішки, на автівці й у пабі — еволюція квізів
Приблизно у 2014 році в Палаці дітей та юнацтва змінилося керівництво, і новий директор заборонив проводити ігри в актовій залі, щоб «стільчиками не дряпати підлогу», переказує свої спогади Сашко Іванов. За кілька років «Інтелект-клуб» припинив свої зустрічі.
Утім активні гравці нікуди не поділися — вони почали шукати інші формати. Сашко вже вступив до СумДУ й почав організовувати інтелектуальні розваги у студентській спільноті. У колишньому барі, який дозволив використовувати університет, щовихідних почали зустрічатися ерудити. Там, каже, «все було прокурено, але після прибирання стало дуже затишно».
Тим часом у місті ставали популярними футквести — розвага, де ходиш від локації до локації й виконуєш завдання. Згодом у Сумах проводили й автоквести, де між точками пересувалися автівкою. Співзасновник «ГРАЙ!» пригадує, що 2019-го на одну з таких подій зібрали шістдесят команд на стоянці «Мануфактури».
Приблизно у 2017–2018 роках у Сумах з’явилися й перші квізи пабного формату. За білоруською франшизою, назву якої квізери зараз не бажають згадувати, гравці збиралися в невеликому кафе на Курському мікрорайоні, а потім — у закладі на Шишкарівській, який сьогодні має назву «Альо Паб». Саме тут у прохолодний осінньо-зимовий період проводять більшість сумських квізів і зараз.
«І цей момент вартує всього вечора»
Андрій Гахун початком своєї спільноти «Арт 42» вважає саме квітень 2018-го — тоді, говорить, створив сторінку у Facebook. На відміну від готових франшизних квізів він самостійно шукав найкращий шлях. Пригадує, що на перших подіях фокусувався лише на роздаткових матеріалах — жодних екранів, відео чи музики.
— Одним із перших був футбольний квіз. Деякі питання й формати раундів для нього народжувалися просто під час розмов з друзями на лавках у дворі. Ми любили футбол і заради розваги перевіряли знання одне одного. Наприклад, розставляли прапори країн замість прізвищ гравців на полі й треба було так вгадати команду. Чи змагалися, хто згадає більше гравців із якогось конкретного матчу.
«Як зараз пам’ятаю, що вгадували воротаря київського “Динамо” в 92-му, який грав до ери легендарного Шовковського. Був Кутепов, а потім якийсь литовець, прізвище якого я знову не можу пригадати…». Роздуми Андрія дуже нагадують намагання квізерів відшукати в пам’яті потрібні знання під час ігор. Гугл допоміг знайти «того литовця» — це Вальдемарас Мартінкенас, однак у цьому й виклик інтелектуальних ігор — пошук в інтернеті заборонений.
З часом Андрій зрозумів, що сім «паперових» раундів для квізу в барі — дещо заскладно й не зовсім зручно. Усі члени команди з десятка людей за столом не можуть нормально роздивитися один аркуш — потрібен екран. До нібито базових речей для теперішніх сумських квізів Андрій приходив поступово.
Те, що стрибнув на новий рівень, Андрій зрозумів у 2021-му, коли вперше провів «Вгадай мелодію». Це була вже справжня інтерактивна подія: з відеовідповідями, чіткою розбивкою на теми й бланками з дизайном.
— Саме тоді на мою гру вперше прийшло 10 команд — десь 50–60 людей. У той момент така авдиторія здавалося величезною. Нині ж рекорд — 150 людей на квізі в Tribuna park біля стадіону «Ювілений». На цьому відкритому майданчику ми зазвичай проводимо свої події в теплу пору.
Кожен переможець квізів Андрія отримує книжку. Говорить, дев’яносто відсотків подарованих книжок — ті, які сам читав або хотів прочитати. Назва спільноти «Арт 42» теж походить із книжки під назвою «Автостопом по Галактиці» Дугласа Адамса. За її сюжетом, комп’ютер шість мільйонів років думав над питанням про сенс усього і відповів «42». «Арт» довелося додати, коли люди вирішили, що напис «квіз від 42» — це подія з віковим обмеженням, пояснює з посмішкою Андрій.
Аби пояснити людям, які ще не знайомі з форматом квізів, чим гра захоплює учасників, він переповідає історію з однієї «Вгадай мелодію». Каже, під час чергового запитання в залі заграла пісня й ніхто не мав жодних здогадок. Аж тут людина, яка увесь вечір сиділа тихо — підвелася й сказала: «Це Борис Апрель!».
Прийняти, що в першу чергу приходять поїсти
До першої гри Сашко Іванов з іншим засновникм «ГРАЙ!» — Іваном Іщенком — готувався два місяці. Вирішили розробити якісний брендинг: шрифти, мерч, презентації, візуальну логіку.
— Ми розуміли, що робити те саме, що й інші, — не прикольно. Має бути щось своє, — розповідає Сашко.
У січні 2023-го «ГРАЙ!» провів перший квіз, на якому одразу зібрав повну залу гравців. Сашко вважає, що коли Андрій з «Арт 42» побачив їхній підхід, то теж почав більше працювати над оформленням подій, соцмережами проєкту. Здорова конкуренція допомагала прогресувати обом спільнотам.
— Від початку ми також поставили собі ціль: не переманювати чужу авдиторію, а виховувати свою. Два роки підряд на кожній грі у нас з’являлась абсолютно нова команда — люди, які ніколи раніше не грали у квізи. Це і є те, що ми називаємо популяризацією.
Щоб зрозуміти потреби гостей, у «ГРАЙ!» вивели «золотий рецепт»: люди приходять на подію поїсти, потім — випити й поспілкуватися, і тільки потім — пограти. Це треба прийняти й навчитися з цим жити, каже Сашко.
Тому третина успіху гри, на думку співзасновника «ГРАЙ!», — це місце для івенту. Три години на незручних стільцях — і люди не прийдуть наступного разу. Потрібні ще якісний екран та нормальний звук. Також на подіях працює фотограф, щоб учасники після гри отримали якісні світлини, що збережуть спогади.
— Мені видається, що Tribuna Park, де ми проводимо квізи в літній сезон, неначе створили для подібних форматів. Це особлива атмосфера гри на свіжому повітрі з величезним екраном і просторою сценою. Саме тут ми зібрали найбільше гравців на квіз — приблизно 160 людей. Суми мають кльовий стадіон, проте з різних причин він стабільно так і не бачив великого футболу. Натомість радію, що «Ювілений» став місцем для культурного життя міста.
Однією з головних «фішок» квізів свого проєкту Сашко називає раунд із наліпками. Команди отримують набір картинок із тваринами, рослинами тощо — і мають правильно їх скомбінувати. Сашко вважає, що ця ідея добре спрацювала й пояснює чому.
— У раунді з наліпками вмикається вся команда, бо є щось, що можна потримати руками, переклеїти, поморочити голову над картинками, а не над словами. Той, хто був неактивним цілий вечір, може стати зіркою.
Чи можна підготуватися до квізів задалегідь? На думку Сашка, це практично неможливо. Інша ж річ — тематичні ігри. На квізі про «Шрека» команда переможців набрала 60 балів з 60. Співзасновник «ГРАЙ!» припускає, що перед грою вони передивилися всі мультфільми й спецвипуски, бо їх не так багато, як-от про Гаррі Поттера.
Порівнюючи квізи в Сумах та Києві, Сашко помітив різницю в тому, що в нашому місті гостей ніхто не підганяє. Для них роблять тривалі перерви між раундами, проводять нагородження переможців. Натомість у столиці, говорить, в закладі в суботу один квіз може закінчуватися о 15:20, а наступний починатися вже за 20 хвилин.
Зараз хлопцям важче знаходити час на підготовку квізів через роботу Сашка за межами Сум і службу Івана у війську. Однак їм вдається продовжувати. Адже про це просять самі сум’яни, а це для них найліпший показник потрібності.
Сумські квізери — це артгаусні режисери
Guzya Quiz — наймолодша з трьох сумських спільнот. Сергій Гузенний організував свої перші івенти ще 2023-го, але регулярними його ігри стали тільки з 2024-го. Та все ж, Сергію вдається знаходити свою авдиторію. Говорить, іноді в супермаркеті можуть підійти люди й сказати, що ходили на його квіз.
Квізи він організовує повністю сам. Пояснюючи це, цитує Людовика XIV: «Держава — це я». Власноруч пише й десь 85% запитань. Каже, що надихнути може будь-що: книги, новини, меми.
— Пригадую, як після останнього диктанту національної єдності понеслися меми про швидкість читання тексту Наталею Сумською. Я цей тренд заховав в одне із запитань. Накрутив там про реперів і начитування тексту, а правильною відповіддю було саме ім’я Наталі Сумської.
Решту завдань готує у співпраці з авторами інших міст. А тестує їх перед кожною грою зі знайомими квізерами на Discord-дзвінках. Коли довго пишеш сам, пояснює він, відчуття гравця притупляється. Чужий погляд допомагає побачити те, чого можеш не помітити.
На думку Сергія, на квізи в Сумах нині ходить творча інтелігенція міста: волонтери, лікарі, викладачі, військові. Каже, гравці іноді так глибоко знаються на певних темах на кшталт вінілових платівок, що просто щелепа відпадає. Цікавішими й різноманітнішими сумські квізи робить й інтелектуальний бекґраунд засновників спільнот, впевнений Сергій.
— Суто франшизні проєкти, які просто купили пакет і проводять захід за чужим матеріалом, — це як попмузика. А ми — скоріше артгаузні режисери.