Учасник Клубу Цукру Андрій Халєєв рік тому почав створювати деревʼяні шпильки для волосся. На цю справу його надихнула кохана дівчина, подарувавши набір для різьблення. Згодом вони відкрили інстраграм-крамницю «Вирій». Цукр побував у майстерні й побачив, як зі звичайного бруска дерева з’являється елегантна шпилька для волосся, а ще дізнався, яку роль у захопленні майстра відіграла пасіка дідуся.
«Дивився, як дідусь обережно веде рубанок уздовж дошки»
Гараж, де з’являються дерев’яні шпильки для волосся, знаходиться на околиці Сум. Попри шалений мороз, у приміщенні жарко. Пахне деревиною та тирсою. Зліва під входу пашіє груба, на якій стоїть оцинкований таз з піском, щоб тепло краще розходилося майстернею. Справа від дверей розвішані інструменти для роботи: свердла, фрези, молотки, і навіть навушники, бо тут зазвичай шумно. У приміщенні вже чекають двоє чоловіків — Андрій Халєєв та Сергій Велитченко. Вони працюють разом в інженерній компанії, а у вільний час приїжджають сюди майструвати з дерева.
Облаштовували приміщення чоловіки теж разом — робили ремонт та купляли інструменти. Проте справа у кожного своя: Сергій виготовляє декор для дому, Андрій — дерев’яні шпильки на замовлення. Ось вони — акуратно розкладені на столі. Одна — у вигляді крил. Друга — у формі оленя, інша — заокруглена. Поруч з ними стоїть чаша із заготовками майбутніх заколок.
Любов до різьблення по дереву в Андрія з’явилася ще в дитинстві. Його дідусь жив у селі Славгород Краснопільської громади, що знаходиться за два кілометри до кордону з Росією. Він займався пасікою і самостійно створював вулики та рамки для них. Андрій пригадує, що в майстерні завжди пахло деревом і стружкою. Маленьким він сидів на стільчику біля дверей і мовчки дивився, як дідусь обережно вів рубанок уздовж дошки, а потім цвяхами збивав готові деталі для вуликів.
— Тоді батьки не дозволяли мені допомагати робити вулики. Але я чітко пам’ятаю, як приходив у майстерню, а там — купа тирси на підлозі, деталей, заготовок. Ця атмосфера захоплювала мене. Хоча тоді не думав, що це переросте у хобі, — пригадує Андрій.
Робити речі з дерева він почав у 27 років, коли влаштувався техніком у Сумському центрі професійно-технічної освіти. Там Андрій ремонтував будівлі, які були на балансі закладу а у вільний час залишався в майстерні й щось майстрував.
Від подарунка до спільної справи
Перші дерев’яні шпильки Андрій зробив влітку 2025 року на подарунок своїй дівчині Христині. Ідея з’явилася, коли побачив прикраси в інтернеті. Своєю знахідкою і бажанням створити щось схоже Андрій поділився з коханою. Вона підтримала ідею й невдовзі пара обмінялася подарунками. Андрій отримав набір інструментів — ніж і два штихелі, а Христина, трохи згодом, — дві заколки — у вигляді крил і заокруглену.
— Отримавши подарунок, Христина одразу спробувала зробити зачіску, але вийшло невдало, адже не було відповідних навичок. Потім вона подивилась відеотуторіал — і з другої спроби зробила «гульку». Власне, тоді вона і надихнула мене створити крамницю. Взагалі ті шпильки не були досконалими. Вони вийшли трохи асиметричними, адже такий досвід у мене був вперше. Згодом я чіткіше став вирізати форми прикрас краще розраховувати, скільки треба їх спилювати та шліфувати, — розповідає про свої перші роботи Андрій.
Сьогодні, каже, одну шпильку він виготовляє від години до чотирьох, залежно від складності. Робить їх з дуба або клена, інколи — з ясена. Цей матеріал йому подобається через виразну текстуру дерева, яка залишає на прикрасах неповторний візерунок.
— Щоб створити шпильку, спершу треба стровити заготовку, — пояснює Андрій, дістаючи з ящика дерев’яну дощечку. На неї наклеює роздрукований макет майбутньої прикраси. Тепер, каже, необхідна стрічкова електропила.
Разом з Сергієм перетягують її ближче до зарядної станції. Сьогодні, кажуть, цілий день немає світла, тому без цього приладу ніяк не обійтися. Дощечку з макетом Андрій кладе на стіл, включає пилу і обережно, щоб не порізатися, вирізає шпильку. За кілька миттєвостей вже можна побачити форму та розмір майбутньої прикраси — цього разу шпилька має крильця.
— Готово. Далі потрібно зробити візерунки, — мовить він.
Майстер бере штихель і обережно проводить вздовж розміток на макеті. Інколи, пояснює, робить це або маленьким ножем, або фрезами. Коли на прикрасі з’явився візерунок, шліфує її наждачним папером, аби та не чіплялася за волосся. Щоб надати заколкам блиску Андрій покриває їх маслом для дерева.
— Взагалі, коли працюєш деревом, ніби відпочиваєш від рутини та усього навколишнього шуму. Це як медитація, коли обробляєш, шліфуєш матеріал, доводиш до ідеалу готову річ, то абстрагуєшся від щоденних турбот, — ділиться Андрій.
Відчути підтримку дідуся
Зараз Андрій з Христиною разом ведуть інстаграм-крамницю, яку назвали «Вирій». Він — виготовляє речі, фотографує їх, інколи пише тексти. Вона — веде сторінку. Прибутку з крамниці небагато, ділиться Андрій, адже прикраси зазвичай замовляють знайомі та друзі. Крім шпильок для волосся, майстер інколи робить інші речі з дерева: меблі або декор для дому. Референси для них зазвичай бере з соцмереж, а матеріалами інколи ділиться дідусь.
Фото з архіву Андрія Халєєва
— Одного разу він привіз два зрізи дуба, — Андрій виймає телефон з кишені й показує фото, — згодом я побачив в Instagram зображення столика з частини дерева, і зробив два таких — для себе та тітки.
Нині рідні Андрія зі Славгорода живуть в Сумах — через російські обстріли довелося виїхати з прикордоння. Час від часу дідусь майструє з дерева на подвір’ї у тітки Андрія, де він зараз мешкає. І хоч, як каже Андрій, здебільшого не хвалить вироби, але онук відчуває його підтримку. Як-не-як їх об’єднує спільна справа.