Дитячі роки в Сумах — це кататися на американських гірках у парку «Казка», їздити на Псел з батьками, їсти Happy Meal та гуляти біля Чешки. У кожного ці спогади свої, але всіх нас об’єднують куточки міста, де особливо хочеться ностальгувати. Цукр зібрав історії сумʼян про їхнє дитинство й ті місця, які досі зберігають тепло й безтурботність.
Парк на Хіміку: Вероніка Кульгова, студентка-журналістка
Вероніка вивчає журналістику в СумДУ. Ще допомагає організовувати свята у дитячому просторі Konfetti. Раніше працювала менеджеркою з продажів, але, каже, вирішила зосередитись на іншому напрямі. У неробочий час читає книги й ходить у спортзал. Її дитинство минуло на Хіммістечку, з яким у Вероніки пов’язано більшість спогадів того часу.

— Мої батьки завжди мене водили в парк — той, що біля ринку на вулиці Миру. Пам’ятаю, там завжди гуляли батьки з дітьми. Коли я трохи підросла — років у шість чи сім — уже ходила до парку сама або з друзями. Там були батути, лабіринти, дитячі машинки. Ми брали в батьків по 5–10 гривень, іноді «скидалися» й проводили час стрибаючи й граючись у «доганялки» та хованки. Тепер, ідучи повз парк на Хіміку, інколи зупиняюся, щоб просто постояти й згадати пов’язані з ним моменти. Це для мене наче маленька медитація.
Ялинка на Майдані Незалежності: Вікторія Майсун, авторка текстів у Цукрі
Віка почала працювати в Цукрі у липні, коли повернулася зі Львова у Суми. Паралельно з журналістикою займається музикою. До цього вивчала теорію музики у коледжі імені Бортнянського й зараз навчається композиції у Львівській академії імені Миколи Лисенка. Зимою вона найбільше згадує дитинство в Сумах, адже ця пора завжди була сповнена святкової атмосфери.
— Ми прикрашали штучну різдвяну ялинку ще совєцькими кульками й іграшками з нотами. Обʼїдалася мандаринів, передивлялася різдвяні книги й фільми, порпалася в цукерках нібито від Миколайчика, а насправді — з маминої роботи. Серед них намагалася знайти «вкусні». А ще засніжені сумські пейзажі розбурхують почуття дитячої радості без причини й очікування дива, яке виникало, коли бабуся водила мене «на йолку» на майдані Незалежності. Памʼятаю, шо мені дуже хотілося поцупити іграшку з найнижчих гілочок, але я цього так і не зробила. Відтоді всі сумські ялинки асоціюються з тією, що стояла навпроти адміністрації.
Пустир 12-го мікрорайону: Захар Ювко, новинар Цукру
Захар пише новини в Цукрі з березня цього року та навчається в СумДУ на магістратурі. Колись хотів стати істориком-археологом, як розповідає, через свою любов до фільмів про Індіану Джонса. Але доля склалася інакше — пройшов на бюджет журналістики, що визначило подальшу роботу в медіа.
У вільний час любить грати на бас-гітарі, слухати й колекціонувати музику на фізичних носіях, зокрема на касетах, збирати конструктори LEGO й фотографувати на плівку та цифрові камери. Коли подумки повертається у свої дитячі роки, Захар згадує друзів дитинства, місця Сум і смаколики, що асоціюються з тим часом.

— Спогади про Суми асоціюються з солодким квасом «Горобина» в яскраво-жовтих бочках, який я пив у спекотні травневі дні після школи. А ще з пустирями на 12-му мікрорайоні, де зараз забудова. Там будували халабуди, влаштовували дуелі на палицях і намагалися вирішити, хто в кого перший поцілив під час уявних «войнушек». Суми мого дитинства мені смакують тістечками «Картопля» по три гривні з «Кулінарії» біля ринку на «дев’ятці» і газованою водою з лимоном від «Іволжанської», а також першим сирним попкорном з кінотеатру «Дружба» під час прем'єри третьої «Історії іграшок».
Ялинка на «Сотні»: Дар’я Мікліна, волонтерка й студентка медичного
Дарʼя навчається в медичному інституті СумДУ. До цього був медичний коледж. Втім, вона цікавиться не лише лікарською справою. З дитинства малювала в художній школі, а вже у четвертому класі перемогла в конкурсі малюнків. Робота Дар’ї тоді стала обкладинкою книги «Олександр Заступник Сумський», яку написали учні початкової школи №30. Це історія про сум’янина-військового, який загинув під Слов’янськом у 2014 році.
Навчання в медичному дівчина поєднує з волонтерством: допомагає людям похилого віку у Червоному Хресті й тваринам у DimPets і Сумському товаристві захисту тварин. На фото — один із зимових днів у її дитинстві.

— Це часи, коли морозна зима відчувалася тепліше за літо. Коли ялинка стояла на «Сотні», а поруч були різні атракціони, і площа сяяла тисячами вогників. Це був казковий і незабутній період для всіх нас, для нашого міста. Іноді у важкі дні я заплющую очі й на мить повертаюсь туди. На жаль, деяких людей з минулого вже ніколи не повернемо, але ми вистоїмо і зможемо знову відчути ту морозно-теплу зиму.
Майданчик біля McDonalds: Поліна Луговик, менеджерка
Поліна з дитинства живе в Сумах. Зараз працює менеджеркою в Лебединському деревообробному комбінаті. Найбільше вона любить сумську спільноту, бігові та книжкові клуби. А дитинство асоціює з McDonald’s і дитячим майданчиком біля нього.

— У моїх спогадах все таке наївне, дитяче, кольорове. Ми з родиною відзначали в McDonald’s майже всі свята: від дня народження до 1-го вересня. Найулюбленішим місцем був їхній дитячий майданчик. Дуже шкода, що його прибрали. Хоча на той момент я вже була доросла, але саме це місце дарує приємні спогади й завжди пригадується запах картопельки фрі. Взагалі шкода, що заклад не працює зараз. Адже коли поверталася туди ще до початку повномасштабної війни, життя відчувалося яскравим і безтурботним.
Озеро Чеха: Владислав Губаньов, вивчає математику
Влад повернувся з Європи до Сум два місяці тому. Там він закінчив два курси українського коледжу. Зараз вивчає математику, щоб створювати моделі штучного інтелекту. Далі планує працювати барменом і поєднувати це з фрилансом у сфері інженерії машинного навчання. У дитинстві жив неподалік озера Чеха — місця, яке стало його улюбленим у Сумах.


— Моє дитинство було дещо самотнім. Я часто любив гуляти сам і просто думати про щось, обожнював плавати й пірнати, тому озеро було прекрасним місцем для цього. На першому фото — ми з молодшим братом на улюбленій Чешці. На другому — філософствували з татом, але не дійшли спільної думки. Тому обоє були розчаровані. У нас таке траплялося з ним: одного разу, коли мені було шість, ми сильно посварилися. Я сказав, що піду додому на Героїв Крут з Харківської сам, і так і зробив. Він ішов за мною й спостерігав, як я вперто крокую уздовж Чешки. Через сімейні обставини в певний момент тато почав жити окремо, але ми підтримуємо зв’язок. Зараз він зв'язківець, і я дуже хочу дочекатися кінця війни, щоб запросити його на прогулянку озером або разом сходити там скупатися.
Замок у «Казці»: Ксенія Носуленко, працівниця IT-сфери
Ксенія працює бізнес-аналітикенею в IT-сфері. Поза роботою читає, веде свій книжковий блог, де ділиться прочитаним, і відвідує книжкові й кіноклуби. Суми вона любить за архітектуру, природу і своє дитинство, пов’язане із прогулянками й іграми у парку «Казка».

— Найбільшим щастям у дитинстві було підніматися гвинтовими сходами замку, а потім стрімко зʼїжджати з гірки. Лазити деревʼяною фортецею, кораблем на озері й намагатися погладити лебедя, на що у відповідь отримати «щип». Ще один спогад про парк — це зима й санчата. Там такі круті каскади — як же захопливо ними їхати було.