На екрані його ноутбука — візуалізації хмарочосів для закордонних клієнтів, а за вікном — завод «Електрон», про який робив студентський проєкт. Сьогодні 28-річний Антон Железнов є співвласником міжнародної студії Render Solutions і працює з сумської квартири, дизайн якої спроєктував теж.
Цікавитися архітектурою він розпочав ще з дитячих років у селі Угроїди, де свободу вимірювали пригоди й кілометри на велосипеді. Його перші кроки самостійного життя в Сумах — навчання, де треба було викладатися вдвічі більше за всіх, і водночас ховати своє сільське походження. Цукр поговорив з Антоном Железновим про шлях до власної бюро, прийняття себе й і в чому сумський стиль життя може конкурувати з мегаполісами.
Слово, яке пояснює всі інтереси в дитинстві
Шлях Антона до архітектури та власного бізнесу почався з відчуття абсолютної свободи, яке дало йому село Угроїди на Краснопільщині. Для дитини, яка зростає в селі, простір не має штучних обмежень і кордонів безпеки, які зазвичай диктує місто: «Ти ніби в грі з відкритим світом: прокинувся, щось поїв і пішов на озеро з друзями».
Ця відсутність внутрішніх кордонів, вважає, пізніше перетворилася на підприємницьку жилку. Для архітектора бізнес став природним продовженням дитячої свободи, де ти самостійно керуєш своїм ресурсом, часом та ідеями. Ще одним ключем до «великого світу» для Антона ставали поїздки велосипедом, а околиці — нескінченною картою для досліджень.
— Я спокійно їздив у сусідні села — Наумівку чи Петрушівку або навіть у саме Краснопілля. Зараз навіть не уявляю, як дитина в Сумах може просто так сісти й поїхати на «велику» в Нижню чи Верхню Сироватку. А от у селі ми могли так робити постійно. Ти маєш транспорт, керуєш своїм рухом і обмежений лише власними ресурсами та спроможністю організувати собі умови.
Антон каже, що у професії архітектора наче був завжди. Поки однолітки гралися машинками чи солдатиками, йому ж було цікаво ліпити з піску будівлі та втілювати складні стратегії за комп’ютером.
— Вигляд зверху на будівлі, де ти керуєш не одним персонажем, будуєш міста, розвиваєш економіку — це і є архітектура. Я по суті зараз роблю те саме, що й у дитинстві, граючи в комп’ютерні ігри.
У шостому класі друг показав Антону намальовану від руки карту села — таку собі «топозйомку» зверху. Без телефона, він почав малювати власні карти по пам’яті. Старша сестра, помітивши це, порадила Антону спробувати щось повʼязане з кресленням. Ця думка сподобалася юнаку — і у восьмому класі пішов до бібліотеки за підручником. Попри те, що в школі навіть не було такого предмета.
— Звичайно, мене вистачило на три дні цієї книжки. Але потім, у дев’ятому класі, підходжу до стенду профорієнтації й бачу оголошення: Сумський будівельний коледж, професія — архітектор. Все, я зрозумів — з’явилося слово, яке пояснює всі мої інтереси в дитинстві.
Перша зустріч із містом
Вступивши в коледж, Антон почав самостійно жити в Сумах у 15 років. Він довго соромився свого походження — від дорожніх сумок з їжею до того, як говорив. Сільське минуле здавалося підлітку чимось, що треба приховати, аби стати «своїм» у міському середовищі.
Далі відчуття прірви для Антона поглибила різниця у знаннях та можливостях. Щоб перекрити різницю в навичках з одногрупниками, студентські роки він побудував довкола навчання і готувався удвічі більше. Саме там, думає, сформувалася його ідентичність як сум’янина — людини діла. У Сумах просто не було вибору не подорослішати й не взяти на себе відповідальність.
— Перший урок академічного малюнка — це малювання гіпсової голови. І всі вже знають, що робити й круто малюють, бо, як виявилося, ходили п’ять років на курси. А я в школі пензликами щось «накалякав» і все. Тоді й відчув розрив в освіті, яку можуть отримувати міські діти і яку не можуть отримувати сільські.
Паралельно з коледжем Антон знайшов першу роботу. Розклеював листівки з рекламою кредитів. Саме так він вивчив місто: перед зміною вмикав у гуртожитку ноутбук і зазубрював маршрути на Google Maps, бо телефон не підтримував карт.
— Йду по Петропавлівській вулиці, розклеюю листівки — під’їжджає поліцейська машина: «А ви знаєте, що незаконно розклеювати?». Мені 15 років і я сиджу в поліцейській машині. «Ми все розуміємо: ти молодий хлопець, хочеш заробити на життя — молодець, але це не треба. Давай так: ти зараз знімеш все це, що розклеїв». На цьому закінчилася моя робота в цій сфері.
Вже значно пізніше, на старших курсах, Антон почав входити в архітектурну тусовку «справжніх» архітекторів. У 17 років він став працювати з головними архітекторами міста. Для хлопця з Угроїдів це стало моментом, коли він нарешті перестав бути «чужим». Співпраця часто була неформальною: викладачі рекомендували Антона досвідченим майстрам за запитом. Цей досвід допоміг йому пізніше почуватися на голову вище інших.
Архітекторський гарт і народження PSEL
Отримавши диплом молодшого спеціаліста, Антон вступив одразу на третій курс Харківського університету будівництва та архітектури із сильним портфоліо. Це був стратегічний розрахунок тодішнього студента, який хотів вийти на великий архітектурний ринок.
Уже на другому місяці навчання Антон пішов працювати в архітектурне бюро, поєднуючи пари з реальними проєктами. У «nikitenkoteam» займався Слобожанським центром нефрології у Харкові, а в межах «Найс-проєкт» реалізували реконструкцію бізнес-центру «Фагот».
Пізніше, працюючи з Олегом Дроздовим у бюро Drozdov & Partners, Антон створював концептуальні проєкти — готельний комплекс La Fabrica у Дніпрі та житловий будинок Maksana у Швейцарії. На початку повномасштабного вторгнення архітектор переїхав з Харкова до Львова через релокацію бюро.
Власна справа почалася з бюро PSEL, яке 24-річний Антон Железнов заснував разом із партнером у 2022 році. У назві спробували зафіксувати сумську школу архітектури. Партнери надихнулися норвежцями з Snøhetta: ті назвали себе на честь гори й щороку на неї підіймалися. Сум’яни планували власний ритуал — щорічне купання в Пслі. Попри назву, бюро ніколи не мало фізичного офісу й працювало онлайн.
Згодом виявилося, що іноземні замовники не можуть вимовити назву, а українці, коли бачать англійську, вперто читали її як «Псель». Щоб не витрачати час на пояснення та бути зрозумілими для ринку США чи Канади, бюро ребрендували в Render Solutions — назву, яка мовою глобального бізнесу чітко пояснює, чим вони займаються.
За словами Антона, ще однією причиною зміни став фокус на західний ринок, бо в Україні професія архітектора знецінена: гонорар за масштабний об’єкт може бути меншим за зарплату СММника. Крім того, архітектори часто залишаються «анонімами» для великих забудовників.
— Був випадок, коли нам запропонували розробляти концепцію великої будівлі, але з умовою, що в піарі буде використане інше відоме ім’я бюро, бо ми «ноунейми» і на нас не зможуть продати об’єкт дорого. Це стало однією з причин зміни фокуса.
Сьогодні статус співвласника Render Solutions для Антона важить набагато більше, ніж усі минулі архітектурні досягнення. Він свідомо відмовився від концептуальних пошуків на користь бізнесу, що працює на глобальному ринку.
Місце, де можна говорити, як «Курган і Агрегат»
Після десяти років Антон повернувся до родини в Суми: у Львові закінчилися всі проєкти та співпраця з Харківською школою архітектури. Нині він орендує квартиру в районі заводу «Електрон». Це викликає в нього посмішку, адже ще в коледжі він розробляв проєкт ревіталізації цього заводу, а тепер щодня бачить його зі своїх вікон.
Хоча архітектор працює дистанційно з клієнтами з Північної Америки, його життя в Сумах має свої якорі. Зокрема сімейні ритуали — четвергові вечері у сестри на 12-му мікрорайоні та спільний шопінг із батьком сумськими секонд-хендами. А ще Антона драйвить відчуття, що тут «всі свої» і він може спілкуватися вільно.
У рідному вже місті Антон може сидіти в улюбленому барі, зустріти однокласницю з села, пригостити компанію сидром або просто обговорювати справи з персоналом закладу. Це дає відчуття безпеки та спільноти, якого не вистачало в мегаполісах.
— Винний бар «Натюр» — це моє улюблене місце, яке з часом перетворилося на дуже безпечний простір. Коли я перезавантажений, втомлений або мені просто дуже набридло вдома і потрібно перезарядитися, я просто не глядя їду туди.
Крім «Натюру», який став «штаб-квартирою» Антона, для нього є важливим маршрут навколо «Чешки». Там живе сестра, і саме там він починав тренуватися та бігати після повернення. Влітку Антон любить заходити у «Дворик на Кузнечній», де панує атмосфера вільного публічного простору.
Зв’язок із Сумами в проєктах
Хоча бізнес Антона Железнова зараз на 95% орієнтований на США та Канаду, його слід у Сумах розпочався ще в студентські роки. Ще навчаючись у коледжі, він з командою посів перше місце в конкурсі на концепцію парку Кожедуба. Їм виплатили гонорар у 10 тисяч гривень, але проєкт так і не був реалізований. Була також спроба з Театральною площею, де команду Антона дискваліфікували через принципову архітектурну позицію — вони запропонували сучасний ресторан там, де за умовами конкурсу не можна було проєктувати нічого.
Найважливішою ж роботою команди Антона для Сум стала розробка Концепції інтегрованого розвитку громади (КІР). Це дослідження кожного шару міста: від екології до транспорту — та база, яка підказує бізнесу, де ефективніше відкрити кав’ярню чи хаб. Каже, що цей проєкт для його команди «заглох» через вичерпане грантове фінансування, початок активних обстрілів та зміну цілей.
Сьогодні для Антона простір української архітектури позбавлений ілюзій. Замість того щоб проходити десять кіл пекла задля реалізації великих площ чи парків, які роками лежать у шухлядах, він бачить майбутнє Сум у точкових, але якісних змінах. На його думку, реальний вплив на місто — це не боротьба з чиновниками, а створення естетичного приватного бізнесу або розвиток унікального водного потенціалу.
— Зараз я думаю про персональний комфорт, від якого всі інші лише виграють. Наша команда має гарну зарплатню, ми робимо круті проєкти, і я нарешті відчуваю свободу від непотрібних бар’єрів.
«Вийти з торгового центру — і пірнути в річку»
Професійне розчарування не призвело до розриву із Сумами — навпаки, Антон Железнов віднайшов у місті перспективи, які раніше губилися за масштабними концепціями. На його погляд, Суми мають те, чого немає в багатьох мегаполісах — блакитно-зелений каркас.
Ландшафт міста, де зелень перемішується з будинками, дає йому відчуття спокою та ностальгії за дитинством. А майбутнє Сум він бачить у поєднанні якісного простору та сучасного лайфстайлу.
Для Антона центр міста — це фундамент, який зараз перебуває в занедбаному стані, але має всі шанси стати головним «інвестиційним гачком» громади. Він критикує сучасний вигляд вулиць, де за браком професійної реставрації втрачається справжня атмосфера.
— Центр міста — це база. Але якість фасадів будівель, брущатки під ногами — просто жахлива. Я б хотів бачити ревіталізацію не з персиковими, розовими чи голубими фасадами, а естетичними, із застосуванням сучасних підходів реставрації.
Антон зізнається, що регулярно вигорає, але саме робота та рідний простір допомагають триматися. Він сповідує філософію стоїцизму: фокусуватися на процесі, а не лише на результаті.
— Мені достатньо того, що я роблю свою роботу максимально якісно в тому діапазоні, на який можу впливати. Якщо концепцію міста впровадять — супер, якщо ні — мені достатньо того, що я зробив чесний і крутий продукт.
Архітектор щиро радіє кожному новому закладу, який відкривають місцеві підприємці, бо саме вони створюють вигляд міста. У самого Антона та його партнерів теж є амбіція — рано чи пізно створити в Сумах власний унікальний простір. А поки що він цінує можливість бачити людей, яких знає все життя просто за сусіднім столиком кав’ярні.