На столі Анастасії Федорової — пензлики, фарби, баночки зі справжнім мохом, жолудями та камінцями, а в кутку лежать матеріали для пакування. Сумська ілюстраторка Анастасія Федорова створює деталізовані 3D-мініатюри рідного міста — його будівлі, скульптури й дрібні прикмети, які легко впізнає кожен сум’янин. Квартира дівчини — це водночас дім і майстерня. Чіткого графіку тут немає: мисткиня може відволіктися від розпису, щоб приготувати обід на кухні, а на фоні невпинно гуде принтер, друкуючи нові деталі. Усе це вона сама зі сміхом називає «страшним хаосом».
Відчути свою творчість на дотик
Протягом восьми років Анастасія працювала діджитал-ілюстраторкою та дизайнеркою. Їй щиро подобалося творити (і зараз продовжує поєднувати творчість із роботою дизайнерки в СумДУ), проте з часом захотілося вийти за межі екрана.
— Мені не вистачало того, щоб я могла пощупати свої роботи, не вистачало тактильності. Тобто я, звісно, їх на комп’ютері бачу, але хочеться відчути щось таке вживу. Останнім часом це відчуття стало дуже сильним, захотілося створювати руками. Оскільки чоловік придбав 3D-принтер, я вирішила спробувати.
Відтоді увесь цей мініатюрний світ пара створює разом: чоловік Анастасії повністю взяв на себе технічну частину — контролює друк, лагодить принтер, підбирає пластик, тоді як сама дівчина зосереджена виключно на творчості та розписі.
Попри те, що Анастасія має професійну художню освіту, у новому хобі їй довелося дивитися чимало відеоуроків на YouTube: як правильно підготувати пластикову основу, чим ґрунтувати, як шліфувати та які фарби краще лягають на матеріал. Досить довго, за словами майстрині, роботи виходили не такими, як хотілося. Засмучена Анастасія навіть думала, що проблема в її навичках. Проте згодом зрозуміла: справа в поганих матеріалах. Щойно для друку та розпису вдалося підібрати правильний пластик, ґрунтовку та фарби, процес одразу пішов набагато легше, а деталі стали чіткішими.
Першими 3D-фігурками стали фантазійні діорами (об’ємні мініатюри): гриби чудернацьких форм, густі ліси, сховані всередині ліхтаря, і загадкова підсвітка. Ідеї для цих казкових світів Анастасія спершу детально продумувала у скетчбуці, а вже в процесі розпису експериментувала з фактурами й кольорами. Здебільшого такі діорами залишаються прикрашати власну поличку художниці, оскільки попит тут невисокий. Та, зізнається дівчина, саме в цих фентезійних роботах її творчість по-справжньому відпочиває.
Свій шлях у реалістичних мініатюрах Анастасія почала з фігурки власного пуделя Джині. Далі вирішила відтворювати домашніх тварин друзів і знайомих. Згодом ці милі фігурки стали повноцінними замовленнями. Каже, що відтворювати чужих улюбленців лише за кількома фотографіями — це своєрідний виклик, але водночас більш творчий процесц ніж стала архітектура.
Адже якщо архітектурні елементи, як-от міські ліхтарики, доводиться робити тижнями, і ця робота неминуче стає монотонною, то кожний песик — по-своєму унікальний. Хтось має кумедну смужку на спині, хтось — плямку на вушку чи хвості, і саме такі дрібниці насичують мініатюру індивідуальністю.
Місто, розкладене на цеглинки
Від мініатюрної природи й песиків захоплення поступово перейшло до того, що нині найбільше відгукується містянам — сумської архітектури та скульптур на вулицях міста. Більшість того, що Анастасія зараз перетворює на об’ємні фігурки, вона й раніше багато роздивлялася та замальовувала в скетчбуках, адже це її улюблені місця в Сумах. Створення такої мініатюри починається з прискіпливого вивчення фотографій: те, що здається просто будівлею, треба розкласти на безліч деталей — барельєфи, цеглинки, рами над вікнами.
Проте роботою, яка запам’яталася найбільше, водночас найпершою архітектурною мініатюрою став ліхтар «Я чекаю, бо кохаю», що на вулиці Воскресенській у самому серці Сум. Анастасія пригадує, як довго над ним розмірковувала: хотілося зробити його максимально детальним, але 3D-друк має свої технічні обмеження. Тож промальовувала всі мікроскопічні елементи вручну на комп’ютері.
— Коли я побачила, як це виглядає наживо, було неймовірно приємно. Я одразу зробила фото і скинула подрузі, яка живе в Угорщині. Вона відповіла: «Це вау, все, я це купляю!». І дійсно придбала цю найпершу версію, — ділиться Настя. — Це підняло мій рівень натхнення просто на максимум. Якщо людина захотіла це купити, значить, я роблю щось справді класне.
Сьогодні цей ліхтар — одна з найпопулярніших мініатюр серед замовлень. Із ним пов’язано багато сумських історій кохання: часто люди просять відтворити цю фігурку, бо саме біля нього були їхні перші побачення, поцілунки або ж пропозиція руки та серця.
А от найскладнішим проєктом Анастасії виявилася візитівка Сум — Альтанка. Через конструкцію, яка важко піддається 3D-друку, лише на побудову правильної моделі пішло близько місяця. Загалом у процесі створення найдовше часу забирає підбір основних кольорів — іноді доводиться перефарбовувати все кілька разів, аби базовий тон фігурки відповідав реальності. Зате улюблений етап дівчини — фінальний, коли найтоншим пензликом вона ювелірно промальовує мікроскопічні деталі.
Щоб в Альтанці лунала внутрішня музика
Анастасія намагається відтворювати архітектуру такою, якою вона задумувалася початково, адже естетика старих, неушкоджених будівель зараз дуже потрібна містянам. Та водночас вплітає і власні спогади про атмосферу певного місця.
— Я орієнтуюсь на свій художній смак. Наприклад, якщо я особисто пам’ятаю Альтанку як ту, де грають на піаніно, то мені хочеться додати цей інструмент, щоб внутрішня музика там лунала. Або скверик біля костелу — ми з батьками там часто гуляли, і я під час студентства там бувала. Парк «Казка» теж дуже близький: ми жили в тому районі, і в моїх батьків навпроти цих замків була весільна фотосесія, — ділиться Анастасія.
Іноді ж замовники хочуть додати у виріб уже свої історії — якось військовий попросив розмістити на Альтанці зайчика, бо позивний його друга Заєць.
Дівчина зізнається, що часто прискіплива під час підбору кольорів та інших дрібниць: аналізує, що можна спростити, а що обов’язково треба залишити, аби загальна форма не втратилася. Намагається робити все так, щоб ніхто не міг сказати, ніби фігурка «не схожа» на оригінал.
— Знаєте, є така особливість: я, як авторка, бачу у своїх модельках набагато більше якихось недоліків чи мінусів, постійно думаю, що ще можна було б додати. А люди зазвичай бачать цілісну картинку і не помічають тих неточностей, за які я хвилююся. Але для мене ця відповідальність перед рідним містом — завжди на першому місці.
Окрім великої архітектури, Анастасія ловить дрібні, але знайомі багатьом сум’янинам спогади про місто. Саме так у її колекції з’явилася легендарна жовта бочка з квасом.
— Ми з друзями якось сиділи, обговорювали, які б ще суто сумські, ностальгійні штуки я могла зробити. І мова зайшла про ці бочки з квасом, які раніше стояли ледь не на кожному кроці, — з усмішкою каже Анастасія. — 3D-модель виявилася дуже складною, але коли я винесла готову бочку на міський ярмарок, її придбали просто миттєво. Я навіть не очікувала, що вона викличе такий ажіотаж.
Для багатьох замовників мініатюри Анастасії — спосіб забрати частинку дому з собою в інші міста або й країни. Дівчина тепло згадує, як сум’яни, що переїхали до Івано-Франківська та відкрили там кав’ярню, замовили пам’ятник цукру, Альтанку й ліхтарик. І поставили у себе на поличці, щоб заклад одразу асоціювався із сумським вайбом. Часто фігурки замовляють ті, хто виїхав у США чи Німеччину, щоб створити вдома власну «сумську поличку».
Домашня справа, якій уже тісно у квартирі
Наразі майстриня з радістю береться й за складні авторські проєкти на замовлення. Наприклад, нещодавно вона створила деталізовану діораму церкви із села біля Боромлі в Охтирському районі. Замовники надіслали кілька фотографій, і перед Анастасією постала незвичайна задача — відтворити будівлю, яку вона ніколи не бачила наживо. Спираючись суто на світлини, художниця зробила фасад церкви, доповнивши композицію зеленим газоном та квітами, а ще додавала котиків з фотографій замовниці.
І хоча такі індивідуальні замовлення потребують значно більше часу на розробку та коштують дорожче за серійні вироби, Анастасія зізнається, що дуже любить за них братися. Для неї це можливість перетворити чиїсь фотографії на живу, об’ємну історію, яка існуватиме в єдиному екземплярі.
Зі зростанням популярності мініатюрі процес пакування, відправки та спілкування з клієнтами онлайн забирають в Анастасії страшенно багато часу. Тому зараз вона прагне трохи розвантажити свій графік і вийти за межі соціальних мереж.
— Було б чудово, якби люди могли прийти, подивитися на фігурки наживо і купити те, що їм подобається. Але окремий фізичний магазин суто для своїх робіт я навряд чи відкриватиму. А от віддати вироби на реалізацію в наші локальні кав’ярні — це є в найближчих планах. Дуже хочеться розпочати таку співпрацю із сумським бізнесом.
Окрім колаборацій із закладами та мрій про власну простору майстерню, серед найближчих творчих планів Насті — створити моделі корпусів СумДУ й залізничного вокзалу міста. Та її головна, найамбітніша мета — колись відтворити складну, масштабну Троїцького або Центрального собору у 3D-моделі.
Роздивитися більше робіт Анастасії, а також замовити мініатюрну копію улюбленої сумської пам’ятки чи власного песика можна на сторінці майстрині в соцмережах. Вартість фігурок залежить від масштабу та рівня деталізації: простіші вироби коштують від 700 гривень, тоді як складні об’ємні діорами, доповнені природними матеріалами, обійдуться приблизно до 2500 гривень.