В Сумах стає все більше ветеранів, які після служби шукають роботу, не пов’язану з військом. У колективах, де не всі мають такий досвід, можуть виникати непорозуміння. Цивільних лякає, що «колишні військові мають ПТСР» і можуть бути різкими. А ветерани почуваються зайвими, але бояться звільнитися, бо «мене більше нікуди не візьмуть і я залишуся без грошей». Знайти спільну мову їм допомагають фахівці із супроводу ветеранів, які працюють на підприємствах і в компаніях.
Семен Махлін — ветеран, що став таким фахівцем завдяки організації Reskilling Ukraine. У Сумах він провів воркшоп для HR-фахівців, керівників, власників бізнесу й освітян: як ветерани й цивільні можуть взаємодіяти в командах, яка підтримка в адаптації потрібна колишнім військовим і як їхні досвіди можуть ставати цінністю для бізнесу. Нижче переказуємо головне з воркшопу.
Подію організувала команда ініціатива Unit 6.0 організації Reskilling Ukraine. Це проєкт шведської неприбуткової організації Beredskapslyftet, який створили, щоб допомогти українцям відбудовувати Україну через програми освіти, перекваліфікації та підвищення кваліфікації
«Зрозуміти ветерана — це нескладно»
Часто у роботі з ветеранами шукають якихось особливих рішень і підходів. Насправді ж те, що відбувається з людиною після служби, не є чимось незбагненним або унікальним, пояснює Семен Махлін: «Це той самий досвід, що й у цивільному житті, просто він концентрованіший».
І ветерани, і цивільні можуть зіштовхуватися із ситуаціями на роботі, які викликатимуть непорозуміння чи роздратування, каже фахівець. Наприклад: коли на підприємстві керівником стала некомпетентна людина, то це обурить кожного.
— Не намагайтесь заглибитися у словосполучення «військовий досвід» чи зрозуміти, «що таке справжня війна». У вас не вийде. Натомість погляньте на реакції ветерана простіше і зрозумійте, чи зіштовхувалися ви в житті з подібним? Скоріше, що так: гучні звуки тригерять, бо схожі на вибухи, некомпетентне керівництво дратує, а затримка зарплати тривожить — це все наші спільні реакції, — говорить Семен.
Водночас у ветерана реакція може бути більш вираженою, бо в армії це працювало б так: коли тобою керує некомпетентний командир, то це загрожує твоєму життю. Чи коли на підприємстві ходять чутки про скорочення, ветерани можуть думати, що ситуацію навмисно замовчують, бо вона критична, як бувало у війську.
Військовий досвід — це не пропущені роки
Повернення ветерана після років служби до старого колективу можна дещо порівняти із тим, як хтось повертається після декрету, тривалого відрядження чи хвороби. Хоч і ситуації різні, та емоції схожі, говорить Семен: «Все так змінилося, поки мене не було. Я тут зайвий/-а».
— Суспільство схильне сприймати роки служби як паузу в кар’єрі — час, коли людина «випала». Насправді все навпаки. До війська я був філологом і педагогом, 16 років викладав англійську. У війську став стрільцем і номером обслуги, а коли стан здоров’я погіршився, отримав посаду діловода. На цій роботі я раптово відкрив у собі здібність концентруватися на монотонній роботі й виконувати її скрупульозно, у документах я не пропускав жодного імені. Цю нову навичку отримав у війську, — ділиться Семен.
У таких ситуаціях на допомогу приходять кар’єрні консультанти: вони знаходять, як ветеранові побачити свій бойовий досвід з іншого ракурсу й обрати нову професію, яка підходитиме за темпом і цінностями. Reskilling Ukraine пропонують українським ветеранам пройти до 10 таких безплатних консультацій.
Семен переповідає й інші історії про знайомих ветеранів. Один чоловік-невропатолог у війську став начальником медичної частини. Він не розумів, як цей досвід тепер використовувати у цивільному житті. Тоді ж Семен запропонував поглянути не на назву посади й функції, а назвати, що той зробив протягом двох років: організував польовий шпиталь, вибудував логістику доставлення медикаментів, зміг прогнозувати сезонні захворювання й організовувати профілактику для близько 800 людей.
— У ньому я одразу побачив навички управлінця, логіста, менеджера, а ще й лідера, хоч сам він спершу в це не вірив, аж поки не перерахував усе, що робив. Тепер цей чоловік керує медичним закладом в одному місті, а чверть часу лікує людей, щоб не втрачати навички, — розповідає Семен.
Буває, що ветерани під час співбесід не вміють розповісти про свої навички. Натомість представляються коротко: «був військовим», «начмедом», «замкомбатом із тилового забезпечення». А фахівці з підбору персоналу часто не розуміють, що стоїть за цими назвами, і який в людини насправді досвід, каже Семен. Щоб виправити це, платформа Work.ua розробила довідник «Від служби до роботи». Він допомагає зрозуміти, як застосувати військовий досвід у цивільній кар’єрі.
Де виникає напруга — і що з нею робити
У робочому колективі напруга між ветеранами й цивільними може виникати через десяток різних причин. Тренер пропонує розглянути кілька з них.
- «Та у нього ж ПТСР!»
Коли ветеран повертається до цивільного життя, суспільство часто говорить про нього упереджено: різкий, може тригеритися на дрібниці і ймовірно має ПТСР. Остання абревіатура ніби «приклеїлася» до тих, хто має військовий досвід, та насправді описує загальнолюдську реакцію психіки на травматичну подію, пояснює Семен Махлін. До прикладу, ПТСР може переживати людина, яка колись потрапила в аварію, а зараз від раптового звуку гальм здригається чи впадає в ступор.
— Різкий звук, який змушує тіло реагувати раніше, ніж мозок встигає зорієнтуватись — це не «ветеранська» реакція. Кожен із нас може переживати подібне, не маючи бойового досвіду.
Ці переконання є упередженнями й звучать як узагальнений образ усіх військових. Хоча насправді — кожна і кожен особливий. Тригер страху створює дистанцію між колективом чи навпаки викликає бажання «терміново допомогти».
— Буває колектив ненавмисно виокремлює ветеранів, щоб показати їхню особливість: наче загортають у м’яку ковдру і напувають теплим чаєм. А людина любить холодний чай і взагалі хотіла б побути наодинці. Надмірна увага, як й ігнорування, руйнують стосунки, — пояснює Семен.
Часто упередження про ветеранів підкріплюють повідомлення в соцмережах із заголовками на кшталт «ветеран влаштував бійку» чи «колишній військовий потрапив у ДТП». Як пояснює фахівець, неякісні джерела інформації спеціально виносять в заголовок слово ветеран, аби зібрати більше переглядів, хоча якби це був звичайний цивільний, то «хайпу» повідомлення б принесло менше. Семен радить фільтрувати таку інформацію, а медіа — більше розповідати позитивні історії про ветеранів, яких, говорить, у нас купа.
- Мова спілкування
Напругу в робочій команді можуть створити й мовні відмінності, пояснює експерт. До прикладу, коли військовий, який говорить російською, приходить на підприємство, де більшість спілкуються українською, то колектив цьому обурюється. У таких випадках треба спілкуватися з усіма, зробити це може фахівець із супроводу ветеранів, як Семен.
У цій ситуації він радив би пояснити все колективу так: «У різних регіонах ми зростаємо в різних умовах і контекстах. Цей ветеран пройшов війну і після неї наважився влаштуватися на нову роботу. Треба дати йому час і не тиснути».
- Пільги для ветеранів
Непорозуміння можуть виникнути й через те, що ветерани після повернення зі служби отримують певні пільги: додаткові дні відпустки чи компенсації від держави. Інші працівники можуть заздрити цьому, що створює напругу. Тоді ж фахівець із супроводу ветеранів може пояснити їм, через що пройшла ця людина, яка ймовірно мала невелику зарплату у війську, і місяцями, а то й роками, не могла піти у відпустку.
Подібні ситуації й справді виникають в українських підприємствах і компаніях, де працюють ветерани й цивільні. Семен говорить, аби допомогти їх розв’язати, в робочих командах має бути спеціальна людина — фахівець із супроводу ветеранів. Такий працівник має не займати чиюсь сторону, а тримати баланс в будь-яких конфліктах.
— Цей фахівець і сам повинен бути ветераном, аби людина з бойовим досвідом йому відкрилася. Головне правило в цій роботі — прийняття й конфіденційність. Якщо у своїй роботі цього не дотримаюся, то люди мені не відкриються і я не знатиму про конфлікти на робочому місці, — каже Семен.
Не «адаптація», а — «коадаптація»
Говорити із ветеранами й цивільними у робочих командах — один з інструментів, що допоможе комфортно працювати разом. Та Семен пояснює: добре, коли такі розмови з командою проводить не лише HR-менеджер і фахівець із супроводу ветеранів, а й керівник компанії. За словами фахівця, також добре працюють спільні тімбілдінги для всіх працівників, як-от посмажити м’ясо на природі.
— Варто розуміти, що адаптація ветерана — це не тільки його завдання. Бо військові насправді вже втомилися всюди адаптуватися: з першого дня мобілізації, із переходу на нову посаду, із першого складного бойового виходу і під час кожного повернення додому. А тепер ще й мають адаптуватися до цивільної роботи. Цей процес має називатися не «адаптація», а — «коадаптація». Це означає, що підлаштовується все суспільство: і ветерани, і керівництво, й інші працівники, — пояснює фахівець.
Те, як працює коадаптація, Семен пояснює на прикладі одного підприємства: там він проводив спільні зустрічі із цивільними й ветеранами, і пояснював, як працювати разом комфортно. Після кількох таких зустрічей колега став відкритішим до одного з ветеранів і радився із ним, як йому підтримати брата-військового.
