У підвалі Конгрес-центру п’ять років працював родинний театр «Нянькіни» та театральна студія «Реп’ях». 13 квітня росіяни зруйнували це місце та частину ще одного корпусу СумДУ в центрі Сум. Приїхавши на місце, співзасновниця й режисерка театрів Тетяна Нянькіна побачила, що дах Конгрес-центру провалився саме на їхню сцену, привалив костюми, декорації й техніку. Цього дня репетицію проводити не мали, та 13-річний учень Тетяни під час удару проходив повз Конгрес-центру із другом. Зараз два хлопчики перебувають у тяжкому стані в лікарні. Попри усе, що сталося, Нянькіни вже знайшли підвал, у якому цього тижня відновлять репетиції. Як театр пережив атаку — розповідаємо в інтерв’ю з Тетяною Нянькою.
Почувши вибух, побігла забирати сина
Зранку 13 квітня Тетяна Нянькіна відвела семирічного сина Жору на заняття з вокалу. Воно проходило в одному з корпусів СумДУ на вулиці Петропавлівській. Після цього пішла у власних справах, та ще на початку вулиці Соборної почула гучний вибух.
— Я одразу побігла на Театральну площу, дістатися до Жори. Бачила дим, тож було зрозуміло, що приліт стався поруч із ним. Викладач вокалу написав усім батькам, що діти цілі й спускаються в укриття, — пригадує Тетяна.
Коли вона була на Театральній площі, пролунав другий вибух. Жінка забігла до «банківського» провулку, побачила дим і людей, які лежали на землі. Спершу кинулася до укриття, щоб перевірити чи в безпеці син. Після другого вибуху двері сховища випали й вдарили семирічного Жору.
— Щойно забігла в укриття, побачила дітей, які кричали. Там були не тільки учасники вокальної студії сина, а й інших гуртків, наприклад із робототехніки. З дорослими я почала їх заспокоювати, аж тут до підвалу медики стали заносити поранених. А ми в цей час просили дітей відвернутися, розмовляли із ними, — розповідає жінка.
Пізніше Тетяна із чоловіком відвезли сина у лікарню. Медики виявили в нього кілька гематом, надали допомогу і відпустили. Відвізши сина додому, Тетяна приїхала до Конгрес-центру СумДУ, у місце, де вже п’ять років поспіль працювали театр «Нянькіни», аматорський театр для людей з інвалідністю «Ми є» та театральна студія «Реп’ях» — проєкти родини Нянькіних.
13-річний учасник театру «Реп’ях» був поранений
Поруч із Конгрес-центром, на перехресті Маґістратської й Петропавлівської завжди бувало багато дітей, особливо у вихідний, каже Тетяна. Вони їздили на самокатах, сиділи на лавках, чи спілкувалися у приміщенні, поки чекали на репетицію в театрі чи на іншу подію. Один з учасників театру «Реп’ях», 13-річний Михайло, у день атаки прогулювався поруч із Конгрес-центром зі своїм другом, адже жив недалеко і любив це місце. Два хлопчики були тяжко поранені, говорить Тетяна. Сьогодні мама Михайла повідомила, що його стан важкий, проте він поступово притомніє, починає розмовляти.
«Нянькіни», «Ми є» і «Реп’ях» займалися і виступали у малій актовій залі, у підвальному приміщенні. Крім того, там проводили заходи й інші організації. 13 квітня об 11:00, менш ніж за годину до вибуху, учні Сумського театру для дітей та юнацтва мали б зіграти у цьому місці виставу «Примхлива принцеса». Та близько 10:17 російська ракета поцілила в Конгрес-центр. У приміщенні перебували кілька працівників цього театру, які за словами Тетяни вціліли.
Частина даху, скло, пил та будівельні матеріали під час обстрілу обвалилася саме на малу актову залу, найбільше — на сцену театру «Нянькіни». Відвізши сина додому, Тетяна із чоловіком одразу туди поїхали.
— На місці нашого театру утворилася велика діра, адже від вибуху приміщення привалило. Мені вдалося швидко вихопити дві цінні для нас іграшки: ляльку і дракончика «Вєню», якому вже сім років, як і театру. Зараз я радію найменшому, що ми й вони цілі.
Побачивши у якому стані приміщення, Тетяна одразу ж зателефонувала працівникам Конгрес-центру. Адже за ці п’ять років охоронці, адміністратори й прибиральники стали для театрів рідними людьми.
— Охоронець дивом врятувався, бо якраз за його спиною утворилася вирва від ракети. Після лікарні він одразу приїхав до Конгрес-центру, ми довго стояли й обіймалися. Зараз в реанімації лежить адміністратор Констянтин, сподіваємося, що з ним буде все в порядку, — ділиться жінка.
Підлітки приходили туди за півтори години до репетиції
У малій актовій залі театри Нянькіни займалися майже щодня. Вони сміялися під час зустрічей, створювали декорації й костюми, репетирували вистави й показували їх сум’янам.
— Будь-якій людині хочеться почуватися вдома комфортно, і мала актова зала була саме таким місцем. Нам було так добре там, що підлітки приходили на заняття за півтори години, щоб просто поспілкуватися разом, трохи побути не в «онлайні». У цих стінах виростали діти акторів і мої. Звідти ми проводжали наших хлопців у військо, а вже другий рік поспіль збираємося на річницю загибелі нашого актора Євгенія Маркарова, — ділиться Тетяна.
Коли «Нянькіни» попросили в СумДУ дозволу зробити ремонт, ті погодилися на всі їхні ідеї, навіть пофарбувати стіни у чорний. Адже це потрібно для правильного театрального освітлення. Тетяна говорить, що їхній колектив вкладався у кожен костюм, стілець і деталь малої актової зали.
— У нашому колективі часто заведено говорити: «Театр — це не приміщення, а люди». Але коли ми втратили нашу малу актову залу, то зрозуміли наскільки для нас важливі були ці фізичні стіни, предмети, які нас оточували. У них ми почувалися собою. Днями ми плануємо піти туди ще раз, дістати костюми, апаратуру, якщо хоч щось вціліло.
Коли учасники театру «Нянькіни» й «Реп’ях» дізналися, що місця, де вони проводили так багато часу, вже немає, почали ділитися в соцмережах фотографіями. На них видно, як діти й дорослі бешкетували в коридорах, раділи після виступів чи допомагали робити костюми й декорації. Та найближчим часом малу актову залу не можливо буде відновити, говорить Тетяна.
Знайшли підвал для репетицій
Вже цього чи наступного тижня театр «Нянькіни» планував показати виставу їхнього актора і драматурга Віталія Родіонова «Кошенята Шредінгера». Під завалами лишилася частина костюмів, та Тетяна сподівається, що вони вціліли, і вже на початку травня виставу покажуть.
— Ще з неділі, коли все це сталося, мені пишуть наші учні: «Вибачте, що турбую, але чи довго буде павза, коли почнуться репетиції?». Хоч я і навпаки закликаю дітей їхати у більш безпечні місця, поки є можливість, вони всі хочуть жити в Сумах, — говорить Тетяна.
У студії «Реп’ях» є молодша і підлітково-молодіжна групи, разом там займається 80 людей. У дорослому театрі «Нянькіни» — близько 25 акторів, більшість із яких мають відповідну освіту і водночас працюють у державних театрах.
Ще вчора родина Нянькіних знайшла підвальне приміщення, в якому вони можуть почати репетирувати. Цей простір менший, та незабаром театрали перевезуть сюди частину костюмів і вже цього тижня почнуть заняття. Тетяна вже написала про це і дорослим акторам, і «реп’яшкам».
Тетяна Нянькіна разом із чоловіком відкрили допоміжну банку для підтримки родинного театру «Нянькіни» та театральної студії «Реп’ях». Люди вже зібрали 277 тисяч гривень із запланованого мільйона.
