Військовий репер Артур Лаб’як створює треки з емоцій. Каже, на фронті їх вистачає з головою. Біль, ненависть, любов — зазвичай вони протилежні, але в текстах легко поєднуються. Колись він був активним учасником українських реп-батлів і його речитатив звучав у глядацьких залах. Тепер — виступає для українських захисників на лінії бойового зіткнення разом з побратимами платформи Культурні сили. Кілька місяців Артур провів на Сумському напрямку, тож розповів Цукру, чим область нагадує йому рідне Закарпаття, чому називає її колискою українства, а ще поділився рядками з репу про Суми.
Легенда про ТУРа
Спекотним днем у Дворик на Кузнечній заходить бородатий чоловік у чорній футболці з промовистим написом «в найгіршому місці, та я з найкращими людьми». В руках тримає дві пляшки холодного узвару.
— Подумав, він буде доречним під час розмови, — з турботою промовляє він, ставлячи напій на столик і додає: — Військові його обожнюють, цілими партіями купують тут, неподалік.
Це репер Артур Лаб’як на псевдо ТУР. Чотири місяці він служить на Сумщині в підрозділі Культурний десант — проводить арттерапевтичні виступи для військових на фронті. Каже, за цей час побував майже в усіх частинах, що боронять область. Проте знаходить час і для творчості — нещодавно випустив музичний альбом «Мій світ». Слова на його футболці — це частина одного з треків.
Артур родом із Закарпаття. Виріс у місцевості, яка називається Турянська долина. Розповідає, що назви населених пунктів, розташованих тут, здебільшого походять від річки Тур’я — Тур’я Бистра, Тур’я Пасіка, Тур’я Поляна. Його рідне село називається Тур’ї Ремети. Як виникла назва цього місця, є різні легенди. Артур коротко переповідає найпопулярнішу з них, що лягла в основу його псевдо — ТУР.
— Є легенда про биків Тура й Ремета, які загинули на березі річки, б’ючись між собою. Згодом усе довкола місцеві жителі пов’язали з цими тваринами. Це відобразилося і на моєму псевдонімі.
До того ж мама в дитинстві казала, що я дуже впертий — якщо було не по-моєму, то надувався й чекав свого. Отож, насправді особливо не вибирав як назватися — з усмішкою пригадує Артур.
В юні роки він марив футболом — чи не увесь вільний час проводив на стадіоні, ганяючи м’яча в футболці з написом Роналдінью. Мріяв пов’язати життя з цим спортом, та обставини склалися інакше. У 16 років Артур травмував коліно. Через це на тривалий час мав забути про футбол. Нарікати на долю він не став, натомість згадав про ще одне заняття, що його надихало.
— Я пишу реп з дев’ятого класу, проте перші спроби були невдалі. Якось вчителька української мови задала заримувати кілька рядків, але в мене не вийшло. Я страшенно злився — треба було обов’язково довести самому собі, що не тупий. Тому сидів і старався щось заримувати, поки не народилася поезія. Зрозумівши, що писати мені подобається, я почав розвивати це вміння, — пригадує ті часи військовий.
Набравшись досвіду, Артур став активним учасником українських реп-батлів, каже, майже жодних не пропускав. Втім, у той період музика не приносила достатньо коштів, тож репер паралельно працював у сфері торгівлі. Так тривало, доки не почалася війна й він не долучився до війська. На той момент Артур був одружений і мав піврічну доньку.
— Я пішов в армію у 2023 році за повісткою і з розумінням, що не можу допомогти країні чимось значним. Не був бізнесменом, здатним вкладати гроші, не був кадровим офіцером, який може щось планувати. Тож став солдатом, не маючи жодної підготовки, жодного разу не стрілявши з автомата, — переказує хід своїх думок Артур.
Спочатку він служив у Повітряних силах. Часто у складі мобільних вогневих груп збивав ракети й «Шахеди». Тоді, пригадує, МВГ відбивала атаки силами п’яти чи шести людей з автоматами й одним кулеметом. Артур ділиться, що найбільше у тій роботі його дратувало безсилля — коли чули, що летить БПлА, але нічого не могли з ним зробити.
— Був випадок, коли після дощу затуманило. Над нами пролетіло близько 15 «Шахедів», а ми їх навіть не бачили. Потім деякі з них у Львові розбили склади з гуманітаркою. Фінансові втрати склали кілька мільйонів. Таке важко прийняти, – каже він із сумом, проте додає: — Це теж розвиток, адже одразу шукаєш шляхи протидії. Розумієш, що треба прожектор, ще якість пристрої, шукаєш їх десь, щоб бути ефективнішим.
Минув рік, як Артуру зателефонував засновник платформи Культурні сили Миколай Сєрьга. У слухавці пролунало: «Мені тебе порадили як військового репера». За цим прозвучала пропозиція приїхати на два тижні в Культурні сили, щоб зрозуміти, чи хотів би співпрацювати з митцями. Артур погодився й вирушив у відрядження. Невдовзі він уже був у складі Культурного десанту — разом із побратимами підтримував бійців на фронті й працював з пораненими в госпіталях і центрах реабілітації.
«Інколи треба більше поговорити, ніж почитати реп»
Свій перший виступ перед бійцями Артур називає жахливим. Причин було кілька. Найперша — довго не виходив до публіки. Друга — не знав, що казати й ким себе позиціювати — виконавцем чи військовим.
— Тільки з часом зрозумів, наскільки все просто. Ти приїжджаєш до хлопців і кажеш: «Мене звати так-то, я служив там-то, роблю зараз те-то. Ми до вас приїхали поговорити про те, що вас бентежить». Тоді вони розуміють, що ти не артист, а свій. Привіз їм емоції, думки й почуття, а не збираєшся передавати «наверх», які мають проблеми, — пояснює військовий репер.
Загалом, каже Артур, Культурний десант давно трансформував формат роботи з військовими. Класичні виступи перетворилися на щирі розмови з мотиваційним компонентом.
Про що ж репер спілкується з бійцями? Зокрема розповідає їм про Закарпаття. Свою малу батьківщину Артур описує по-чесному — говорить не тільки про гори, ріки й шашлики, а й про інші, більш приземлені речі: контрабанду й колишню популярність «Партії регіонів».
Натомість хлопці діляться розповідями про Херсонську, Запорізьку чи Сумську області. У таких комунікаціях, переконаний Артур, з’являється усвідомлення, що ми живемо в країні, яку мало знаємо, й народжується бажання більше вивчати її.
Буває, що під час приїзду Культурного десанту військові з однієї бригади знайомляться вперше. Інколи навіть дізнаються, що мають спільних знайомих і родичів.
— Нещодавно був на зустрічі двох підрозділів однієї бригади, що стоять поблизу Сум. Домовляючись, що приїдемо, відчував: особливого бажання збиратися у хлопців немає. Це звучало в їхніх інтонаціях. Утім, перші 30 хвилин зустрічі вони знайомилися між собою, а я нічого не говорив, спостерігав збоку. Тільки потім вони про мене згадали й запитали: «Так, а концерт буде?» — «Буде, — кажу, — може, гітару маєте?» І от ті хлопці, які спочатку не хотіли нікуди їхати, наприкінці нашої зустрічі не збиралися розходитися, — пригадує військовий репер.
Уже з перших хвилин на локації, розповідає Артур, помітно, наскільки підрозділ злагоджений. Якщо сформований нещодавно, то відчувається метушня. Хлопці ж, які служать давно, і в плані дозвілля демонструють організованість.
— У них чайник підігрітий, підключене все, що необхідно, чистота — гості ж їдуть! Навіть з того, як люди дивляться один на одного, можна зрозуміти, хто старший в колективі не за званням, а за характером. Ця людина може мовчати упродовж усієї зустрічі, але ти бачиш, що хлопці відстежують усі її реакції, — ділиться спостереженнями Артур.
Утім, каже, з підрозділами зі значним бойовим досвідом працювати буває й важче. Проблеми, з якими вони зіштовхуються, не дозволяють перемкнутися на культурний захід. Адже військові переконані — зараз взагалі не до того.
— Комусь затримали відпустку, неправильно нарахували зарплату. Через це хлопці, буває, думають, що ми приїжджаємо, щоб замилити їм очі. Доводиться пояснювати, що ні до чого такого не причетні. Усе це тонкі штуки. Тож інколи треба більше поговорити, ніж почитати реп, — стверджує він.
Спеціально до виїздів Артур майже не готується. Для нього важливими є кілька складників. Перший — обов’язково прийняти душ, адже ніколи не знаєш, якою буде ситуація з обстрілами й чи не доведеться десь перечікувати. Другий — знати, з якого роду військ твої глядачі. Третій — як довго вони на війні. Артур пояснює, що ці знання допомагають уникати незручних ситуацій, наприклад, коли людина, яка служить два місяці, чує щось на кшталт: «Ми вже стільки всього пройшли разом», проте не розуміє, що стоїть за цими словами.
Нагадати людині, що вона — людина
Для виступів Артур обирає треки, які точно зрозуміють глядачі на фронті. Це композиції, написані вже під час служби в армії. До переліку входить, зокрема, «Солдат» — про найважливіших людей в нашій країні, що намагаються залишитися собою між КАБів та «Іскандерів». А також «30» — у якому міркує про особистий досвід й відображає своє ставлення до подій, що відбуваються зараз.
— Під час роботи з військовими учасники Культурного десанту стараються уникати фраз, що починаються словами «Ви маєте», а закінчуються «… заради когось там чи чогось там». Ми насправді не знаємо, чому ці люди тут. Можливо, заради майбутнього, а, може, тому, що платять 100 тисяч. І це, до слова, теж круто, якщо добре виконують свою роботу, — міркує Артур.
Головна мета Культурного десанту в цій війні, вважає він — нагадати людині, що вона — людина. І що живе у світі, де є не тільки вихід на позицію та намагання вийти з неї після наряду, а й поезія, музика, кіно, мистецтво.
— Ми боремося за життя, яке поєднує в собі безліч складових. Тому роль учасників Культурного десанту така ж, як і дзвінок дружини з дому. Якщо конкретно говорити про годину, впродовж якої ми взаємодіємо з захисниками, то найголовніше — це арттерапія. Намагаємося підтримати віру в життя й розбити думки, що наступного разу, може, не вийдеш з позиції. Ми наче кажемо: «В смислі не вийдеш? Нам ще раз треба тебе побачити. Ми що, приїдемо, а тебе не буде? Ні, ти будеш», — впевнено говорить Артур.
Підрозділ Артура об’їздив майже всю Сумщину. Як не дивно, військовому реперу із Закарпаття краєвиди області нагадують Тур’ї Ремети. Каже, його село розташоване в підніжжі Карпат і ця місцевість схожа на сумську — пагорби, ліси, річки й потічки, навіть дороги серпантинами. До того ж відчувається, що в цьому краї все проти ворога.
— Здається, чим більше сюди запускають дронів і ракет, тим ця земля стає міцнішою, ніби це колиска всього українського. І ти тако їздиш і думаєш: «Боже, як росіяни можуть оце взагалі забрати? Це нереально. Тут навіть дерева проти них». Я умовно об’їздив всю Україну, але ніде так не кайфував. Тепер Сумщина входить в перелік моїх улюблених місць поруч із Закарпаттям, де народився, Вінниччиною, де живу, й Франківщиною, яку теж обожнюю. Якщо на старості не буду мати де жити, переїду десь в село під Сумами, — жваво переконує військовий.
«Мій світ»
Нещодавно Артур Лаб’як випустив реп-альбом «Мій світ». Каже, це ніби підсумок останніх п’яти-семи років його життя, втілений у музиці.
Основний меседж альбому — вірити в близьких і в себе, не озиратися ні на кого, адже справжню цінність твоєї роботи показує лише час. Тематика «Мого світу» не військова, хоча майже всі треки Артур писав вже під час служби в армії. Зізнається, що брався за роботу, коли назбиралося достатньо емоцій.
— Знайти п’ять годин, щоб створити трек «з нуля» в армії важко. Коли є вільний час, ти обереш сон, щоб звільнити голову від думок. А от емоцій тут вистачає з головою. Ходиш два-три тижні, збираєш їх на конкретну тему, а потім складаєш якісь рядочки й рими. І коли з’являється потреба все це записати, вони з тебе буквально виливаються за дві години. Ці емоції — біль, ненависть, любов. Мені здається, вони абсолютно протилежні, проте якось поєднуються. Це схоже не те, як поєднуються кольори, утворюючи якийсь відтінок. Приблизно так народжуються й мої треки, — розповідає він.
Головна особливість альбому — це особисті деталі. Між треками є скіти — короткі фрагменти, які пов’язують композиції між собою й задають загальний настрій. У них звучать голосові повідомлення від друзів, а також дружини та доньки, які сумують за ним.
— Найкрутіший скіт — це той, в якому донька мені співає Happy Birthday. Їй тоді було два роки. Це випадковий і дорогий спогад для мене, — ділиться Артур.
Військовий репер радить слухати альбом цілком, з першого до останнього треку, адже вони стоять в певному порядку, що допомагає намалювати повноцінну історію й поринути у світ репера ТУРа.
«Маю змогу їздити до найкращих людей на планеті»
Попри свій музичний досвід, у шоубізнес Артур бажання йти не має. Пояснює: бізнесова складова вже присутня у його житті: коли викладає трек на платформу й отримує навіть два долари. Якщо ж ця сума стане 20 тисячами, зміниться лише масштаб, але не сама суть. Для нього ж головне — мати змогу читати власні тексти.
— Інколи треба щось робити, бо це треба зробити. Якби мені були потрібні тільки гроші, то знайшов би для цього помічника. Мене б одягали красиво, казали, яку стрижку зробити, в якого саме депутата маю читати реп. Може, я їздив би на дорожчій машині, мав квартиру в Києві й купу підписниць, котрі мені не потрібні. Але нащо все це, якщо маю змогу їздити до найкращих людей на планеті, які раді мене бачити? Більше нічого й не потрібно. Єдине — було б чудесно мати відпустку не два рази на рік, а три, — емоційно каже Артур.
Нині військовий репер із Закарпаття змінив місце дислокації — він служить на південному напрямку. Проте у Сумах він залишив частинку своєї творчості, зокрема у Дворику на Кузнечній. Там, де під келих вже теплого узвару від душі зачитав фрагмент треку про Суми:
Місто засинає знову, місто не сприймає сум, місто огортає сон, місто чекає на суд. У світі сотні розмов, Суми чекають на пуск, сусідів збира Кобзон. Квитки вже летять на Курськ.