Повернутися з фронту в цивільне життя. Ці слова приховують в собі довгий шлях адаптації, а часом навіть стають справжнім викликом для того, хто ще вчора захищав країну зі зброєю в руках. На Сумщині майже 30 тисяч людей мають статус ветерана. З якими проблемами вони стикаються після демобілізації? На основі опитування ГО «Центр громадських ініціатив «Інтелект Сумщини», розповідаємо, які дії й слова викликають у ветеранів почуття непотрібності й розчарування, що заважає повернутися на роботу та навіщо цивільним вивчати військову лексику.
Партнерський матеріал
Захистити ветерана у тилу
Сум’янка Таїсія Павленко — дружина ветерана. Її чоловік Олександр у 2014-2015 роках брав участь в антитерористичній операції на сході України. На початку повномасштабного вторгнення спочатку пішов у партизани, згодом служив у військовій частині, яка зводила перші фортифікації на кордоні Сумщини, займався розвідкою, зокрема на території Росії. Потім пройшов навчання як бойовий медик штурмової бригади, здобував підготовку за кордоном.
У 2023 році Олександр захищав країну в складі штурмового батальйону на Запорізькому напрямку і в серпні того ж року, під час одного з боїв під селищем Роботине, він отримав мінно-вибухове поранення ноги. Відтоді його дружина Таїсія невпинно бореться за права свого чоловіка. Її Facebook-сторінка перетворилася на публічний щоденник, який розкриває шлях ветерана до цивільного життя. Здавалося б, найважче — позаду, та виявилося, що їхня боротьба триває. Тепер вона розгортається у медичних закладах, адміністративних кабінетах і навіть на вулицях рідного міста.
— Під час лікування поранення були різні ситуації. Після чотирьох місяців, проведених у медзакладах, чоловіка на милицях вирішили виписати й відправити назад у військову частину під нагляд військового медика штурмової бригади, в якій він служив. Я не могла зрозуміти, як він у ті посадки на нулі на милицях дійде, під чиїм наглядом буде, якщо він і є тим самим бойовим медиком? — пригадує Таїсія.
Аби поранення перекваліфікували на тяжке і надали відповідну медичну допомогу, жінка неодноразово зверталася у ТЦК і до ВСП. Зрештою, їй вдалося цього досягти.
— Чоловіка виписали з лікарні непридатним до військової служби терміном на шість місяців. Далі було проходження МСЕК, яке тривало ще пів року. Комісія чомусь вирішила взяти до уваги тільки одне захворювання з двох як таке, що пов’язане із захистом Батьківщини. Довелося оскаржувати висновок ВЛК і рішення МСЕК у Києві. Там нам пішли назустріч, бо підстави на те дійсно були.
Аби захистити права свого чоловіка, довелося писати листи, звернення й скарги у різні міністерства. Загалом шлях від виписки з лікарні до отримання першої пенсії тривав аж вісім місяців. І весь цей час він отримував всього по 860 гривень. Думаю, допомогло подолати всі труднощі моє небажання миритися з ігноруванням його прав на соціальний захист ветерана й відсутність страху діяти, — розповідає вона.
Згодом сім’я Павленко постала перед ще однією проблемою — оформлення військової пенсії. Замість пояснень чи покрокової інструкції Таїсія отримала від ТЦК і СП аркуш друкованого тексту з примітками простим олівцем.
— Я трохи злякалася, коли взяла той аркуш в руки. Чи не після кожного пункту було щось помальовано. Кілька записів взагалі були російською мовою. І цей перелік ми добували три дні, — пригадує Таїсія.
Історія сім'ї Павленків непоодинока. Опитування захисників і захисниць, а також членів їхніх родин від ГО «Інтелект Сумщини» демонструє тривожну статистику: понад половина опитаних (53,3%) повідомили, що не отримують належної спеціалізованої медичної допомоги, а 40% — незадоволені рівнем адміністративного та соціального обслуговування.
Найменш доступна — спеціалізована медична допомога
Майже щодня захисники й захисниці повертається до цивільного життя, і всі потребують системної, продуманої й дієвої підтримки. Як це зробити? Найголовніше — зрозуміти їхні справжні запити та очікування.
Бачити й розв’язувати потреби такої великої групи — це і про забезпечення законних прав людини, й про соціальну справедливість. У цьому переконана менеджерка громадської організації «Центр громадських ініціатив «Інтелект Сумщини» Андріана Костенко. Щоб зрозуміти, які послуги надаються в Сумській громаді, чи є до них доступ, і які бар'єри існують, учасники ГО провели опитування ветеранів, ветеранок, які вже демобілізувалися, та членів їхніх родин.
— У ньому взяли участь 65 респондентів, які нещодавно зверталися за різними послугами до ЦНАПу, користувалися правовою, психологічною й медичною допомогою. Це була напівзакрита анкета, яку ми поширювали онлайн через надавачів тих самих послуг, — розповідає Андріана Костенко.
Результати дослідження виявили, що найменш доступною для ветеранів є спеціалізована медична допомога — 46,7% респондентів зазначили, що на цьому шляху стикаються з інформаційними бар’єрами, 40% — з економічними бар’єрами, 26,7% — з неможливістю отримати послугу під час тривог, 20% — з упередженням чи дискримінацією з боку надавачів послуг, 13,3% — з фізичними бар’єрами.
Скриншот матеріалів опитування
Водночас менеджерка проєкту уточнює, що такі результати спровоковані не лише з проблемами в організації системи охорони здоров’я.
— Такі результати можемо спостерігати ще й тому, що маємо великий запит саме на спеціалізовану медичну допомогу, адже це найперше, чого потребує людина, яка демобілізувалася. Нині в цивільне життя повертається значна кількість людей з серйозними травмами, ампутаціями, тому спеціалізована медична допомога — це сфера, яку оцінюють найбільш критично. Проте з іншого боку запит на висококваліфіковану допомогу — це необхідність, треба зробити все, аби кожен ветеран мав доступ до якісного лікування, — пояснює менеджерка проєкту.
Дослідження підтвердило існування ще однієї серйозної проблеми: у Сумах ветеранам надають чимало послуг, проте майже не розповідають про них. Серед усіх бар’єрів респонденти найчастіше називають інформаційні — 46,7% опитаних сказали, що вони заважають їм отримати адміністративні послуги. 33,3% — що це ускладнює отримання спеціалізованої медичної допомоги.
Вона додає, що складнощі виникають через постійні зміни в законодавстві, внаслідок чого навіть спеціалісти — соціальні працівники, юристи та співробітники ЦНАПів — можуть не володіти всіма нюансами. Це створює ситуацію, коли ветеранів відправляють від одного кабінету до іншого. Така бюрократична тяганина негативно впливає на психоемоційний стан людей, які вже й так виснажені.
«Я тебе туди не посилав»
Невидимі рани часто болять сильніше за фізичні. Вивчаючи психоемоційний стан ветеранів, експерти зафіксували, що понад 70% опитаних мають підвищений рівень збудливості й гіперактивності, а майже у третини виявили високий рівень нав'язливих спогадів та реакцій на тригери.
— Тригерами можуть виступати різні речі, — говорить Роман Кандибур, військовий психолог 117 бригади ТрО. — Наприклад, коли під час хвилини мовчання усі кудись ідуть, замість того, щоб стояти, звук мотоцикла, який навіть цивільних людей змушує хвилюватися. Зі мною це сталося в Дніпрі на ярмарку, де організатори увімкнули Гімн України, а люди не звертали на нього уваги, продовжуючи займатися своїми справами. У той момент я думав, що військові з цими словами помирають, а вони ходять, ніби нічого не відбувається — пригадує він.
Роман пояснює, що за ці емоції відповідає амігдала — мигдалеподібне тіло, яке разом із префронтальною корою головного мозку реагує на стресові фактори. Іншими словами — це внутрішній радар, який активується при небезпеці. Військовим він допомагає виживати — реагувати на шурхіт і найменший рух.
Коли ветеран повертається до цивільного життя, йому потрібен час, щоб амігдала зменшилася. Тоді тіло й підсвідомість зрозуміють, що в такій високій чутливості вже немає потреби. Цей шлях у кожного свій — його тривалість визначається як особистими зусиллями ветерана щодо відновлення ментального здоров'я, так і підтримкою, яку він отримує від свого соціального кола.
Тому суспільству важливо розуміти контекст, у який потрапляють ветерани. Роман пояснює: уявіть, що вчора вони були суперважливими людьми, які захищали країну, а сьогодні бачать, що на роботі й у сім’ї навчилися жити без них. Через це у ветеранів і ветеранок може виникати відчуття непотрібності, бо їхні соціальні й фізичні місця зникли. Тепер заново треба вписати в них себе.
Додатково ускладнювати цей процес можуть зовнішні фактори. Під час опитування 26,7% ветеранів вказали, що відчували дискримінацію й упереджене ставлення, коли отримували адміністративні послуги. Кожен п’ятий респондент мав такі ж відчуття під час отримання правової й медичної допомоги.
— Нині чимало військових стикається з тим, що українці більше шанують мертвих героїв, ніж живих. Часом вони чують фрази, що знецінюють їхні внески в існування країни — «Я тебе туди не посилав». Це викликає розчарування, яке поширюється на всіх цивільних. До цього також додаються «хованки від ТЦК», хабарі, виправдання словами: «Так я ж доначу», — розповідає Роман Кандибур.
Він вважає, що зараз необхідно знаходити точки дотику, що зблизять цивільних і військових. Під час довготривалої війни цьому, зокрема, може зрадити мілітаризація суспільства. Тому людям у тилу як мінімум треба цікавитися, якою є структура армії, знати її історію, вивчати геральдику. Непогано було б володіти базовою лексикою — знати, що таке БЗВП, СПшка, ТМка, пройти курс домедичної допомоги. Так, цивільній людині це не допоможе зрозуміти військову, але допоможе їй емпатувати, усвідомити, що ветерани мають унікальний досвід. А стане він травмою чи трампліном для зростання, насамперед залежить від середовища, в якому вони опиняться.
Своєю чергою ГО «Інтелект Сумщини» не обмежилася лише збором даних. Після того, як експерти отримали результати опитування, вони провели стратегічну сесію з представниками комунальних установ та громадського сектору, що надають послуги ветеранам. Разом визначили способи подолання бар'єрів, з якими стикаються захисники.
Тому й формується відчуття, що держава невдячна за те, що ветерани захищали Україну. Потрібно окремо розвивати комунікацію: вчити фахівців працювати з агресією, спілкуватися з людиною в горі, коли вона втомлена чи розгублена, — каже Андріана.
Роботодавці будуть конкурувати за ветеранів
Спочатку відновлення, потім — самореалізація. Таку послідовність пріоритетів обирає кожен п'ятий ветеран Сумської громади. Результати опитування підтверджують — 20% захисників насамперед хочуть відпочити та пройти лікування, і лише після цього будувати плани професійної самореалізації.
Цей показник є природним, адже складно думати про кар'єру, коли тіло ще не відновилося після фізичних та психологічних навантажень війни. Тому повернення до цивільного життя відбувається поетапно — спершу фізичне відновлення, далі — відновлення зв’язків у сім’ї, й тільки потім людина буде готова зануритися в питання самореалізації, розповідає менеджерка «Інтелекту Сумщини».
— Результати нашого опитування показують, що незначна частина ветеранів сьогодні готова повертатися на попереднє місце роботи. Отже, маємо зрозуміти, що з часом роботодавці будуть конкурувати за ветеранів. Адже вже зараз дехто з них не може знайти фахівців, особливо, якщо мова йде про якісь специфічні сфери, — каже вона.
У майбутньому це стане викликом, бо роботодавцям треба буде створити певні умови, аби ветерани хотіли в них працювати.
— Наприклад, нині, якщо мова йде про повернення на роботу ветеранки чи дружини ветерана, на заваді стає відсутність дитячої інфраструктури. Тому роботодавці мають організувати простір, дружній до дітей. Якщо говорити про, інші особливості розбудови робочих місць для ветеранів, то треба розуміти, що чимало з них матимуть інвалідність, тому простір має бути інклюзивним. Йдеться не лише про пандуси, а й про підвіз фахівців до роботи, аби їм не потрібно було долати високі бордюри в місті й думати, як зайти у високий транспорт.
Опитування показує, що вибір професійної галузі ветерани й ветеранки здійснюють на основі наявного ринку вакансій та особистого досвіду. Для 33,3% привабливими сферами є державний, комунальний сектор, соціальні послуги, освіта, культура. Для 26,7% — дозвілля, громадське харчування, для 20% — будівництво, сільське господарство, агропромисловість та торгівля, ще 20% респондентів хочуть зайнятися підприємництвом.
Як дружина військового стала змінотворицею
Історія сім'ї Павленків — приклад того, як досвід, набутий на війні, може трансформуватися в нові ідеї та проєкти. Під час реабілітації чоловіка Таїсія стала авторкою ідеї й видала книгу «Казкові пригоди Сумислава» про те, як маленький хлопчик подорожує з батьками Сумщиною. Кошти від реалізації цієї книги покрили витрати по реабілітацію військового.
До повномасштабної війни сім’я мала власний сімейний бізнес — продакшн. Павленки знімали відео про туристичні й культурні об’єкти на Сумщині: «Край пригод», «Сковорода. Гастробайки». Зараз вони планують втілити новий проєкт «Шляхи пам‘яті».
— Хочемо зробити маршрути з елементами адаптивного туризму, де хлопці-ветерани будуть виступати гідами. У нас в області багато місць, де йшли бої. До звільнення тих територій причетні саме наші хлопці, які малими мобільними групами зупиняли цілі танкові колони. Вони знищили багато військової техніки, залишки якої ми збираємо і намагаємося разом з військовими демілітаризувати.
Цю техніку вже ніяк не можна використати, вона вщент спалена, але її можна показати туристам. У планах — зібрати спогади тих, хто зупинив ворога на Сумщині, встановити пам'ятні знаки на місці цих боїв і висадити там кущі калини.
Крім культурних проєктів Таїсія Павленко взяла на себе роль змінотвориці. Коли в родині виникло чергове випробування — сина Олексія забрали до армії як військового психолога і капелана — він зіткнувся з проблемою недоплат військовослужбовцям. Таїсія вирішила викорінити її. Вона звернулася до керівництва військової частини, ініціювала зустріч з родинами, брала участь в розробці дорожніх карт для військових, аби вони чітко знали, хто відповідає за виплати. На сьогодні проблему виплат за поранення в цьому батальйоні вдалося розв’язати.
Редакційна примітка
Під час підготовки цього тексту стало відомо, що син нашої героїні Таїсії Павленко загинув, захищаючи Україну, поблизу села Миропілля. Олексій Кузнєцов був військовим священником та заступнком командира роти з психологічної підтримки 252 окремого батальйону тероборони ЗСУ. Висловлюємо щирі співчуття родині.
— Я вважаю, що варто щось змінювати. Навіть якщо ти просто озвучив проблему, то вже наполовину її вирішив, — переконана Таїсія. — Мені було так складно пережити й період, пов’язаний з пораненням чоловіка, і з його лікуванням, що коли прийшла на психологічну консультацію в ГО «Інтелект Сумщини», то одразу випалила все наболіле ще й розридалася. Там мені допомогли. Спочатку я працювала з психологом, а потім почала конкретно щось змінювати для тих військових, які отримали поранення, — розповідає Таїсія.
У той період, пригадує вона, допомагала їм ставати в чергу на житло, розв’язувати питання з медициною, розробляла дорожні карти для сімей, у яких є полонені й зниклі безвісти, опрацьовувала нюанси супроводу ветеранів з Сумським обласним ТЦК та СП.
Нині в Сумах народжується чимало локальних ініціатив, які покликані допомогти ветеранам та членам їхніх родин. Наприклад, розповідає Андріана Костенко, є організація дружин і матерів захисників і захисниць. Вона гуртує родини військових з різним досвідом: і тих, хто втратив рідних, і тих, чиї близькі зникли безвісти чи продовжують служити. Спочатку ці жінки долучалися до проєкту взаємодопомоги, а тепер самі подають проєкти та реалізують їх.
— Серед інших ініціатив — Центр ветеранського розвитку при Сумському державному університеті, який надає експертну підтримку комунальним установам і громадським організаціям, об'єднує ресурси через проєкти та налагоджує співпрацю. Маленьких ініціатив чимало і це чудово, адже те, що розвивається знизу, реально відповідає потребам конкретних людей, — підсумовує Андріана Костенко.
За результатами опитування експерти підготували рекомендації для місцевих органів державної
влади та громадського сектора.
Ця публікація стала можливою завдяки підтримці Європейського Союзу, наданій в рамках проєкту «Мережа гендерних аналітичних центрів: посилення спроможності задля розробки передових політик, оцінки впливу, стратегічної адвокації та сфокусованих комунікацій щодо політик», що реалізовує Український Жіночий Фонд. Відповідальність за зміст інформації несе ГО «Центр громадських ініціатив «Інтелект Сумщини»». Інформація, що представлена, не завжди відображає погляди ЄС і УЖФ.
