Сум’янин Олександр Федоренко присвятив своє життя ручному ткацтву. Митець створює сучасні гобелени, у яких передає спостереження за природою чи осмислює події в українському суспільстві. З 2003 року він створив майже 70 гобеленів, а останню роботу завершив узимку, присвятивши її реаліям повномасштабної війни. Сучасний художній текстиль на Сумщині непоширений, охочих придбати гобелени — небагато. Та це й мотивує Олександра продовжувати — він прагне зробити це мистецтво популярнішим. Як народжуються гобелени сумського ткача, що саме на них зображує, і чому він переконаний, що робота з нитками не лише «жіноча справа» — розповідаємо в інтерв’ю.
Перший гобелен розповідав про заснування Сум
Олександр чекає на зустріч поблизу набережної річки Стрілки. За плечима — рюкзак, на грудях — сумка-бананка, а в руках — торбинка. Йому 44 роки, народився й увесь час живе в Сумах. Чоловік викладає у сумській художній школі рисунок, живопис, композицію, а як предмет за вибором — художній текстиль. Також очолює декоративно-прикладний відділ, тому організовує виставки робіт учнів і викладачів.
Свого часу Олександр теж закінчив цю школу, а потім вступив до коледжу мистецтв і культури імені Бортнянського. У 17 років він почав вивчати образотворче мистецтво у педагогічному університеті.
— Вперше із художнім текстилем я познайомився у коледжі. На першому курсі цей предмет нам викладала майстриня Ніна Негреба, українська художниця, яка займалася ткацтвом, лялькарством, вишивкою і гобеленами. Її любов до цього мистецтва і подача навчального матеріалу на уроках зацікавили мене, — пригадує Олександр.
Присівши на лавку, майстер дістає з рюкзака невеликий фотоальбом. Перша світлина датована 2003 роком. На ній Олександр стоїть поруч з роботою під назвою «На варті», з якої все й почалося. Цей великий гобелен — випускна робота із коледжу: на передньому плані — сумський козак, а позаду нього розташувалася Воскресенська церква і вали колишньої фортеці. Сюжет у червоно-багряних нитках розповідає про період заснування нашого міста.
З часів коледжу Олександр почав все більше цікавити українським художнім текстилем, а нині вважає себе «художником по гобеленах». Майстер створює картини із сюжетами, переплітаючи нитки. Та сучасний художній текстиль — це також про експеримент, пояснює Олександр, деякі митці використовують у роботах не лише нитки, а й залізні дроти, сітки, гуму чи інші елементи.
В альбомі ткач зберігає фотографії своїх робіт, у його доробку — близько 70 гобеленів. Але в цьому зібранні — не всі. Під час переїзду з однієї квартири на іншу частину плівки він загубив, а деякі роботи продав чи подарував знайомим, так і не сфотографувавши. Поволі гортаючи альбом, Олександр зупиняє погляд на одній світлині.
— Це гобелен «Сходинки», він має найбільший розмір, в якому я коли-небудь працював: 118 на 100 сантиметрів. Народився за дев’ять місяців, ніби справжня дитинка. Сюжет гобелена формується на коротших і довших відрізках ниток, які й нагадують сходинки. Вони то йдуть вгору, то неочікувано спускаються донизу. Так само й люди — то підіймаються вгору, то летять вниз через дрібниці чи складні проблеми, — пояснює майстер.
Гобелени «птахи» і «гобліни»
Створюючи гобелени, Олександр рідко рефлексує. На виробах він часто зображує абстракцію чи експериментує із матеріалами. Та все ж певні події в країні зачепили його настільки, що «змусили» відтворити їх в роботах. Tabula rasa — гобелен-рефлексія на часи Помаранчевої революції. На ньому Олександр зобразив кілька полотен у яскраво-помаранчевих відтінках, які означають «почати з чистого аркуша».
Над іншою роботою-рефлексією митець працював понад п’ять років. Увесь цей час він обдумував сюжет, композицію, шукав матеріал і втілював задумане. Ідея цього гобелену виникла після початку Революції Гідності, а згодом і вторгнення росіян в Україну.
— «Головна мелодія» — це рефлексія на події 2013-2014 років, яку я закінчив у 2021-му. Я зобразив партитуру Гімну України. Гобелен виконав у звичайному полотняному переплетенні, але трохи поекспериментував: кожну ноту на тканині я випалив. Лише для цього мені знадобилося два-три тижні. Кожну рисочку я виводив повільно, не можна було помилитися, — розповідає Олександр й водночас тягнеться до торбини. Звідти дістає згорток, схожий на сувій.
Врешті промовляє: «Коли гобелен ось так скручений, я називаю його “гобліном”, а коли розгорнутий на виставці — “пташкою”, що полетіла кудись у всесвіт». Майстер розгортає невеличке полотно у жовтих і синіх кольорах, на якому переплетені лінії різних розмірів.
— Це гобелен з серії «Крізь промені сонця», таку збірку з 13 робіт я створив у 2017 році. Всі сюжети натхненні домашніми квітами. Зранку я спостерігав, як їхні листочки переливалися під променями світла, утворювали з ними нові форми й абстрактні плями. Це і відтворив на гобеленах.
Найбільше майстра надихає природа навколо, за якою він повсякчас спостерігає. До прикладу, помічає як одна гілочка переплелася з іншою, а між ними утворилася павутина. Він фотографує це, а згодом вимальовує композицію майбутнього гобелена. Часто майстер спостерігає за тріщинами в асфальті, на цеглі чи інших текстурах, а потім зображує побачене у своїх роботах. Природа створила ці тріщинки самостійно: дощ розмив покриття, а коріння виросло попри каміння. Завдань людей — знайти це і зуміти відтворити, вважає митець.
— Гобелен «За природними обставинами» саме зображує тріщини в асфальті. Жодна з них не повторює форму, адже такі пластичні лінії, які рухаються непередбачувано, може створити тільки природа, — ділиться митець.
Зав’язувати кожен вузлик — це медитація
Олександрова майстерня — це його невелика квартира. Він творить тут у будь-якому куточку, де зможе «притулити» спеціальну рамку: на кухні, вітальні, поблизу шафи. Більшість робіт Олександр зберігає у спеціальній шухлядці. Стіни квартири теж завішані гобеленами, описує майстер. Він може змінювати роботи хоч кожні три місяці, додаючи щось нове в інтер’єр.
Починаючи роботу над гобеленом, чоловік ставить поблизу дерев’яну рамку із чотирьох з’єднаних палиць, коробку із нитками, одягає навушники й вмикає український чи закордонний рок. Зверху і знизу рамки у шаховому порядку є забиті маленькі цвяшки, на них митець натягує нитку основи. Вона має бути цупкою й міцною.
Перед тим як почати новий гобелен, ткач вигадує сюжет, вимальовує його та переносить на картон. Цей лист він підкладає під рамку, щоб відтворити малюнок. Ескіз може заздалегідь розфарбувати у кольори майбутнього виробу. Згодом він обирає нитки потрібних відтінків. Зазвичай це натуральна вовна чи бавовна, іноді й синтетика. Їх майстер вплітає по рядочку у виріб. Розповідаючи про те, як створює гобелени, митець щось шукає у торбині, а згодом дістає звідти інструменти.
— Окрім рамки й ниток, мені потрібні гребінець, калатало, ножиці й крючок. Коли поперечні нитки перетинаються з поздовжніми, то утворюють переплетіння — піткання. Кожен такий рядочок піткання я «збиваю» дерев’яним калаталом чи гребінцем, щоб виріб був міцнішим. Коли гобелен сплетений, я зрізаю його з рами ось цими ножицями. Вони дісталися мені в спадок ще від прабабусі, — розповідає майстер.
Зрізавши виріб, чоловік зав’язує кожну ниточку основи на вузлик. Хоч дехто з майстрів вважає цей крок складним, для Олександра — це медитація. Та під час інших етапів роботи над гобеленом він часто відчуває тривогу. Митець хоче якомога точніше відтворити початковий малюнок на виробі. Проте нитка, каже, вибагливий матеріал, інколи вона не піддається, диктуючи свої правила, тож контролювати її важко. Та цупка тканина добре зігріває, саме тому гобелени називають теплим мистецтвом.
— Останній етап — прасування чи відпарювання гобелена. Після цього його кольори стають яскравішими, а зайвий пил видаляється. Готовий виріб можна помістити в рамку. Та якось один митець сказав мені: «Гобелени мають дихати». Відтоді, я розміщую їх на двох палицях, завдяки цьому вони рухаються і почуваються вільно.
«Гобелени вимагають витривалості, а її мають не всі»
Створення гобеленів у нашому регіоні менш поширене, ніж інші види мистецтва. Зазвичай ткацтвом займаються або викладачі художніх шкіл, коледжів, університетів, як Ніна Негреба чи Галина Михайличенко, або їхні учні, пояснює Олександр. До того ж чимало юних майстрів, завершуючи навчання, перестають створювати гобелени й обирають інший напрям роботи.
— Це пов’язано з тим, що ткацтво — дуже працемістка робота, яка вимагає багато часу. Можливо, це відлякує початківців? Якщо ти живописець чи графік, для створення хорошої роботи знадобиться один-два тижні. Та гобелен такого ж розміру і композиції митець створюватиме два-три місяці. Робота із текстилем вимагає витривалості, а її мають не всі, — переконує Олександр.
Готові вироби можна продавати, але охочих їх придбати небагато, бо інколи на гобелен за ескізом замовники чекають кілька місяців. Коштують вони недешево, адже це мистецтво складне, пояснює Олександр. Гобеленами можна прикрашати стіни готелів, закладів і будь-яких приміщень. Тематичних виставок таких виробів у Сумах небагато, адже це мистецтво мало пропагують. Проте це варто б робити. Сучасний художній текстиль — універсальний, поєднує в собі традиції, техніки живопису, графіки, а інколи й більш неочікувані рішення, розповідає митець.
Олександр періодично бере участь у виставках художнього текстилю під назвою «Скіфія», що проходить в Івано-Франківську. Організатори також втілюють проєкт «Файбермен», його ідея — підсвічувати творчість саме митців-чоловіків, які працюють в художньому текстилі, та поширювати їхні роботи.
— Дехто вважає, нібито робота з нитками, текстилем — це не чоловіча справа. Насправді ж створювати гобелени нелегко, для цього треба і фізична сила, і знову ж витривалість. Хоч і жінок у цій професії більше, чоловіки теж створюють гобелени й роблять це майстерно. Не можна називати цю справу суто «жіночою» чи «чоловічою».
Зараз Олександр взяв павзу у творчості. Вибухи й невтішні новини викликають у нього тривогу, а вона заважає зосереджуватися над гобеленом. Взимку він завершив свою останню роботу — «Без назви». На перший погляд здається, що це звичайне чорне полотно. Та змінивши кут нахилу, на темному гобелені видніється відбиток руки. Він символізує «чорну пляму, яка охопила українців», і з якою вони намагаються боротися.
Зараз митець збирає ідеї та ескізи, але внутрішнього спокою, аби втілити їх у гобеленах, йому поки бракує. Але він не планує покидати цю справу, адже це — його життя. Завершуючи митець додає: «Коли в нас усе буде добре, то і моя творчість налагодиться».
