Режисер Сумського національного театру імені Щепкіна Дмитро Некрасов у серпні став його директором. Харків'янин, який сім років тому приїхав до Сум як актор, тепер керує одним із найуспішніших театрів України. За останні роки вистави сум’ян потрапляли до списку найкращих у країні, а виступи в Сумах збирали 60 аншлагів за сезон. Розповідаємо, як режисер став директором, чому відмовився від пропозиції топового українського театру та де планує відкрити нову сцену й опенспейс для роботи чи відпочинку сум'ян.
Здійснив професійну мрію, але не встиг насолодитися
Новий керівник сумського театру зустрічає нас у своєму кабінеті. Це невеличке приміщення з афішами визначних вистав на стінах і ноутбуком на простому столі. У жовтогарячому комбінезоні, який Дмитро жартома називає робою, та з вибіленим волоссям він виглядає так само безпосередньо, як і говорить — просто й дотепно.
Одразу пропонує піти з кабінету деінде. Запитую, яке місце в театрі визначне для нього? Без довгих роздумів каже: «Сцена». За мить ідемо темними коридорами приміщень театру, що зазвичай закриті для глядачів. Кілька хвилин перебуваємо на сцені, але говоримо в глядацькій залі.
Новий директор приїхав до Сум у 2017 році з Харкова як актор. Тоді головний режисер театру Щепкіна привіз групу молодих артистів до міста. У Сумах вони набиралися досвіду на старті кар’єри.
— Не хотів їхати сюди, бо не знав міста. Як кажуть, мріяв про Лондон, а приїхав у Суми, — згадує новий директор, якому знадобився час, аби прикипіти до театру.
Але саме в Сумах Дмитро зрозумів, що хоче займатися режисурою. Разом з однокурсником створив виставу «Відключені» за п'єсою Моріса Панича, яку показали в різних містах України й за кордоном. Схвальні відгуки на роботу переконали Дмитра здобути освіту режисера.
Він навчався в Харкові, паралельно почав працювати в Луганському театрі, що діяв у Сіверськодонецьку, а потім знову повернувся до Сум. Своєю першою масштабною виставою в театрі імені Щепкіна вважає «Ніч перед Різдвом». На прем’єрах у 2021-му вона збирала повні зали. А вже цього року сумські актори вирушають з нею у гастрольний тур 20 містами України — найбільший в історії театру.
— За останні роки я створив уже відомі вистави «Хлібне перемир'я», «Украдене щастя», «Тіні забутих предків». Після цих проєктів вирішив брати участь у конкурсі на посаду головного режисера, — розповідає про свій шлях Дмитро.
У червні 2025-го він став головним режисером Сумського театру імені Михайла Щепкіна. Це була професійна мрія — керувати творчими процесами, займатися розвитком трупи. Але в новій ролі він фактично не працював жодного дня.
У той час керівник театру Сергій Дорофєєв пішов на підвищення, тож довелося шукати нового директора. Очолити заклад запропонували Дмитру, і він погодився, хоча завжди вважав роботу головного режисера вершиною кар’єри. Каже, взявся керувати закладом, щоб підтримати команду. Відчував персональну відповідальність за кожного, з ким працює.
— Люди — це найважливіша цінність для мене. Раніше такого зв'язку з колегами я не відчував. Можливо, через те, що не обіймав високих керівних посад, а, може, подорослішав. Працюючи режисером, я тісно взаємодіяв з цими людьми, так вони стали найціннішим для мене, — ділиться новий директор театру.
Коли роздумував над пропозицією очолити театр у Сумах, Дмитру запропонували посаду режисера-постановника в одному із трьох найкращих театрів України. У якому саме, він розкривати не хоче, проте запевняє: вирішив, що його місце в Сумах.
— Хоч нібито не маю особливого стосунку до Сум, але перемогло внутрішнє відчуття, що треба бути тут. До того ж за останні роки наш театр вийшов на всеукраїнський рівень, і я хочу розвивати цей успіх — пояснює свій вибір Дмитро.
Попри те, що головним режисером він так і не працював, від своїх творчих задумів не відмовився. Зараз розробляє нову виставу «Вій. Докудрама» за п'єсою Наталки Ворожбит, яку покажуть у форматі квест-подорожі на чотирьох локаціях театру. Її прем'єру планують на початок жовтня.
— Творчість для мене важлива, тому стараюся поєднувати з завданнями керівника, хоч це й складно. На посаді генерального директора п'ятиденний робочий тиждень, то в мене залишається ще два дні на постановки, — іронічно говорить Дмитро.
Окремо він згадує про Луганський обласний театр, який три роки працював у Сумах після евакуації з Сіверськодонецька, а нещодавно переїхав до Києва. Колективи тісно співпрацювали, створювали спільні вистави.
— Це наші друзі, наші колеги, наші рідні люди. Вони вирішили розвиватися таким чином, ми поважаємо їхній вибір. Можу тільки подякувати їм за прекрасний час разом, — каже Дмитро.
60 аншлагів за сезон — чому сумський театр б'є рекорди
За останні роки Сумський театр імені Щепкіна досягнув рекордних показників відвідуваності та вперше в історії потрапив одразу до кількох номінацій найпрестижніших театральних рейтингів України. Дмитро пояснює це зміною бачення того, як створювати вистави. Замість традиційних інтерпретацій театр почав робити актуальні версії класики, працювати з творами сучасних драматургів, не втрачаючи художньої цінності.
За попередній сезон вистава «Украдене щастя» зібрала 60 аншлагових показів. Це рекорд за всю 93-річну історію сумського театру, каже Дмитро. Щоб набрати таку кількість показів, зазвичай виставу грають п’ять-сім років поспіль.
Коли сум’яни ставили «Украдене щастя» в київському театрі Франка, квитки викупили протягом дня. Через це вирішили провести додатковий показ, який так само зібрав повну залу.
— Ми можемо пишатися, що на наші вистави квитки розкуповують за лічені години. Щоб вполювати їх на «Украдене щастя» в Сумах — треба постаратися, — каже директор.
На популярних виставах театр працює двома чи навіть трьома складами, які грають почергово — так актори мають час на відпочинок між показами. Інший показник успіхів сумських режисерів і акторів — визнання професійною спільнотою. Три вистави театру Щепкіна потрапили до довгого списку престижної театральної премії «Гра».
— Було 136 заявок від усіх українських театрів, журі обрали 35 вистав у лонгліст. З них — три наші. Це демонструє рівень, на якому ми знаходимося в загальній площині українського театру, — пояснює масштаб досягнень Дмитро.
Вже до короткого списку премії «Гра» потрапили дві вистави сум’ян — згадане «Украдене щастя» як найкраща драматична вистава камерної сцени й «Аліса в Дивокраї» як найкраща для дітей, підлітків та сімейного перегляду.
— За 93 сезони роботи театру такого результату не було навіть близько. І тут не йдеться про підтримку прифронтових регіонів. Роботи перемогли, бо суттєво покращилася якість, до того ж треба зважати, що доводиться працювати в надскладних умовах, — переконаний директор.
Дмитро не пов’язує успіхи з підвищеною цікавістю глядачів під час війни чи нестачею альтернативних розваг. Він переконаний, що глядачів не можна обдурити красивою обгорткою з пустотою всередині. Сучасна аудиторія виросла в інших моральних межах і вимагає справжності.
Встановили табло в касі, як у кінотеатрі
Там, де звично чекати лише драми й комедії, тепер залучають і штучний інтелект. Новий директор ділиться, як театр використовує технології. За допомогою штучного інтелекту генерують афіші, працюють із монологами для вистав, оптимізують рекламні тексти.
— Афішу вистави «Тіні забутих предків» згенерував штучний інтелект, а дизайнерка допрацювала деталі, — розповідає про інновації Дмитро.
З нещодавніх змін — у театрі розробили нову систему для купівлі квитків офлайн. Дмитро каже, що раніше людям доводилося приходити до каси, розпитувати про вільні місця, а касири вручну перевіряли їх. Це вимагало багато часу. Тепер у касі встановили монітори, як у кінотеатрі, де одразу видно вільні місця в залах.
— Оптимізація процесів — мій пріоритет. Треба, щоб усе працювало зручніше. Наприклад, у нас є табелі робочого часу — документ, який фіксує, скільки годин людина фактично працювала. Їх заповнюють керівники підрозділів за кожного з 220 членів команди. Ми ж хочемо створити єдину зручну систему, яка б рахувала дані за формулами. Це має спростити роботу з паперами, — пояснює Дмитро.
Театр — це не лише актори, говорить директор. Успіх тримають і ті, хто за лаштунками — від костюмерів до прибиральників.
— Актори — це верхівка айсберга. Багато структурних підрозділів працюють над костюмами, гримом, текстом і декораціями. Ми цінуємо всіх: костюмерів, монтувальників, адміністраторів, бухгалтерію — це ж цілий завод, — каже директор.
На новій посаді Дмитро планує триматися принципів попереднього керівника — відкритості й поваги. Переконує, що двері його кабінету завжди відчинені для будь-кого з театру.
— Відкритість може бути небезпечною — є ризик, що тебе знецінять. Але якщо це контролювати й вдало балансувати, відкритість дає відкритість у відповідь. Важливо бути чесним, не приховувати деталей, говорити прямо, — вважає керівник.
Протягом першого місяця роботи Дмитро активно шукав нових людей у команду. Їздив на фестивалі, знайомився з молодими акторами й режисерами, запрошував їх до Сум.
— На фестивалі «Драма-Спринт» у Харкові я намагався презентувати театр як простір для реалізації будь-яких творчих ідей. Люди зацікавилися й незабаром до нас у гості приїдуть шість харківських акторів й один режисер, — розповідає Дмитро.
Наприкінці серпня театр оголосив, що до команди приєдналися троє нових акторів і художниця-постановниця. Також Дмитро каже, що вони сформували креативний відділ — найняли відеографа, дизайнера, фотографа й почали працювати з агенцією для розвитку соціальних мереж.
Він пояснює: команді театру загалом не бракує людей, утім фахівців з якісною освітою режисерів та акторів готові прийняти завжди.
Сезон стійкості — яким хоче бути театр
У Сумському театрі наприкінці серпня вже стартував 93-й театральний сезон. Відтепер команда вирішила, що усі наступні матимуть власні назви. Перший із них — «Сезон стійкості». Він передаватиме позицію театру і пріоритети роботи цього року.
— Ми хочемо зараз вистояти. Маємо бути тут і стійко відповідати сучасним вимогам театрального процесу, — пояснює вибір назви директор.
Цього сезону театр вже показав виставу «Сонцелік» до Дня Незалежності. Перформанс почався під атаками дронів. Тут навіть простежується символізм, який підкреслює стійкість. Глядачі з акторами пішли до укриття й там разом співали пісень, доки тривала загроза, розповідає Дмитро.
Цього сезону театр планує показати кілька прем'єр. На експериментальній сцені 30 і 31 серпня вже презентували «Чекання» молодої режисерки Віолети Мітєвої.
Під час Сезону стійкості, розповідає Дмитро, глядачі також побачать прем’єру вистави «Сто тисяч» за п’єсою Катерини Пенькової, яка осучаснила її за мотивами твору Івана Карпенка-Карого. Над нею зараз працює режисер Роман Козак. Театр уже продає квитки на покази 26-28 вересня.
Також харківський режисер Артем Вусик поставить у Сумах перформанс «Альтернатива». Дмитро мріє запрошувати більше топових українських режисерів. Каже, що ведуть перемовини з кількома провідними постановниками. Сам Дмитро планує навесні створити виставу за одним із творів Вільяма Шекспіра.
— Працюємо над тим, щоб сезон був насиченим і відповідав назві. На прем'єру «Вій. Докудрама» запросили авторку п’єси — відому українську драматургиню й режисерку Наталку Ворожбит. Домовилися з головною режисеркою київського «Театру на лівому березі» Тамарою Труновою про майстерки. Можливо, буде триденний акторський або режисерський спринт, — розповідає про амбіції керівник.
Будувати плани не заважають й обстріли та небезпеки в Сумах. Театр не розглядає релокацію. Дмитро переконаний, що Сумський національний театр має бути на своєму місці, близький до сум'ян і гостей міста.
— Ми нікуди не збираємося їхати, стоятимемо, скільки буде можливо. Якби думали про від’їзд, мене б тут не було, — запевняє директор.
Серед мрій і планів — модернізація просторів театру. Зокрема, у приміщенні каси хочуть облаштувати опенспейс, де відвідувачі зможуть не лише придбати квитки, а й відпочити чи попрацювати з ноутбуком.
Ще одне бажання — замінити стару дошку оголошень на Театральній площі. Натомість Дмитро хотів би встановити цифрове табло з можливістю погортати інтерактивні афіші й переглянути уривки з вистав. Але це — плани на післявоєнний час.
Театр також хоче відкрити нову сцену в підвальному приміщенні. Вже розуміють, як втілити проєкт, і шукають європейські інфраструктурні гранти для реалізації.
— Це може бути чудовий простір, якщо, наприклад, пофарбувати його в чорний театральний колір, встановити якісне освітлення, — фантазує про розширення Дмитро.
Одним із важливих напрямів лишається робота з грантами. Театр продовжує реалізовувати проєкт Українського культурного фонду для людей з порушенням зору — у вересні покажуть 10 доступних вистав із додатковим голосовим описом через персональні навушники.
Водночас заклад готовий будувати партнерства й з місцевим бізнесом. Дмитро бачить потенціал у спонсорстві вистав та спільних проєктах.
— Ми взагалі відкриті до пропозицій. Якщо у когось є ідеї, як класно працювати на користь громаді й театру — ми за, — запевняє директор.
Ще одна стратегічна ціль Дмитра на посаді — сформувати місію і візію театру. Вже створили робочу групу, яка розробляє бренд Сумського національного театру. Заклад досі називається іменем Михайла Щепкіна, але про можливі зміни можна буде говорити лише після того, як сформують стратегічне бачення, пояснює Дмитро.
На новій посаді він хоче втримати театр на тому рівні, якого заклад досягнув за останні роки й розвивати цей потенціал. Каже, театр має бути максимально відкритим культурним простором для творчих ідей, аби митці могли реалізуватися.
За три-п'ять років Дмитро планує повністю позбутися кліше «провінційної ідентичності». Театр має стати доступним для всіх людей, вийти на міжнародний рівень, налагодити співпрацю з європейськими інституціями.
— Ми маємо бути сучасними, яскравими, цікавими, привабливими. І зараз намагатимуся робити все для того, щоб це здійснилося, — розповідає про амбіції новий керівник сумського національного театру.
Його слова не лишаються абстрактними. У спілкуванні Дмитро такий же динамічний і неспокійний, як у своїх планах. Ми встигли походити кількома приміщеннями й поверхами мистецького закладу, поки говорили. Його непосидючість і гостре бажання творити проявляється в міміці, мовленні, несподіваних ідеях.
Аби зробити «нетривіальних» фото для тексту, він веде нас у приміщення, яке називає «дурним і диким». Це місцина над глядацькою залою, куди ведуть вузькі металеві сходи. Контури оранжевої «роби» підкреслює світло ламп без плафонів. Робимо кілька знімків, поки Дмитро позує серед металевих конструкцій — такі фото пасують його образу.
— Хочу остаточно позбутися стереотипу про те, що театр — місце лише для людей у класичному вбранні з не менш серйозними й понурими обличчями, — наостанок каже Дмитро.