Двоголосий спів, поліфонія трьох скрипок та пронизливе «соло» чорно-білого інструменту — і все в одному будинку. Так звучить перший талант-центр у Сумах — LeLi, на вулиці Покровській. Його створила піаністка Єлизавета Левченко — дівчина, яка повернулася з Києва до Сум і випадково знайшла свій «музичний будиночок». Цукр прийшов у гості послухати музику й дізнався, як з’явився перший талант-центр у місті, що за диво трапилося в його стінах після ракетного обстрілу, і чим вихованці LeLi вразили MONATIKа.
Чи страшно повернутися в Суми?
До музичної школи семирічну Лізу вперше привела мама. У Глухові, куди вони переїхали із села Слоут Шосткинського району, школа мистецтв імені Максима Березовського була одна з двома напрямами: хореографічним і музичним. Перші три роки дівчинка поєднувала танці й гру на фортепіано, а потім сім’я переїхала до Сум.
Тут Ліза вже могла обирати. Спочатку — навчалася в Сумській дитячій музичній школі №4, після неї — у фаховому коледжі мистецтв і культури імені Бортнянського. На третьому курсі знову повернулася до дитячої музичної школи, уже педагогом з гри на фортепіано і концертмейстером.
— Такою була моя перша робота у сфері музики. Я викладала гру на фортепіано й сама акомпанувала дітям. А ще з тремтінням заповнювала всі важливі документи, — згадує піаністка. Так, у 18 років, вона стала Єлизаветою Сергіївною.
Після випуску з коледжу Ліза вступила до Київського національного університету культури і мистецтв. Хотіла на факультет естрадного напряму, але він був закритий. Тож обрала хорове диригування, де її інструментами, замість клавіш, стали руки і голос. Там вона закінчила й магістратуру.
В університеті відбувся її справжній «випуск» у професійне життя — вчителька з вокалу запропонувала Лізі роботу з дитячим хором. Вона погодилася й стала другим хормейстером. Раніше їй доводилося працювати з дітьми тільки індивідуально. А тепер в неї було аж 30 вихованців, що співали в чотири голоси.
— Я пам’ятаю, як боялася не почути сумісність голосів. Думала: «А раптом мені лише здається, що все добре?» — пригадує колишні переживання педагогиня.
Пізніше їй доручили очолити невеличкий хор. Тоді музикантка вперше відчула себе керівницею: сама обирала репертуар, сама підбирала костюми. Згодом Ліза перейшла в інший колектив, у якому викладала дітям естрадний вокал. Та невдовзі в Україні почалася пандемія коронавірусу.
Їй довелося обирати: залишитись у Києві чи повернутися до Сум. До переїзду дівчину схиляли «нюанси» з роботою — перехід на дистанційне навчання через пандемію. А ще — коханий чоловік, який мріяв про спільне життя в Сумах.
— У мене з’явилися думки, що, можливо, треба повернутися. Переконувала себе, що в тому немає нічого страшного. Міркувала: «Буду викладати, як і раніше, тільки онлайн, або відкрию щось своє», — пригадує Ліза.
Невдовзі аргументи переважили сумніви, а кохання — страх. Піаністка купила квитки до Сум, де її чекав майбутній чоловік і «музичний будиночок», про який вона ще нічого не знала.
Богиня Леля або Левченко Ліза
Першою ученицею піаністки в Сумах стала дівчинка Варя. У колі друзів Ліза несподівано почула, як співає їхня донька. Вона запропонувала Варі спробувати пограти на фортепіано, й відтоді дівчинка робить це регулярно. Потім робочий графік піаністки доповнили заняття ще з кількома ученицями, яких і досі навчає.
Згодом Ліза виклала в соцмережах оголошення про набір дітей до хору. Музикантка орендувала невеличке приміщення у центрі міста і почала шукати нових учнів. Відгукнулися восьмеро, до них приєдналися ще дві учениці Лізи, які займалися з нею раніше.
Так народився невеличкий дитячий хор. Перший концерт відбувся в малій залі Обласної філармонії. Після того охочих виступати в хорі побільшало. «Сарафанне радіо» швидко розповсюдило серед батьків новину про музичні заняття, де їхні діти зможуть розкрити свій талант і вийти на сцену.
— Дітям подобалося ходити до мене, бо це були зовсім інші уроки, ніж у музичній школі. То був хор, де не сидять, а танцюють і стрибають, — розповідає про власні прийоми навчання Ліза.
Вона вчила з дітьми їхні улюблені пісні, щоп’ять-десять хвилин уроку давала нові вправи. Усе в ігровій формі, з яскравими кольорами і без жодних радянських книжок, каже педагогиня. Бракувало тільки «рук» інших педагогів, щоб вчити всіх охочих.
Через рік дітей стало втричі більше, а приміщення для занять — затісним. Тоді Ліза почала пошук «свого» простору. Їй траплялося чимало варіантів, але всі вони не припали до душі. Допоки не з’явилося оголошення, на яке вона зі сльозами на очах вигукнула: «Це ж мій музичний будиночок!». Центр міста, три кімнати, кухня, вбиральня — усе так, як вона собі уявляла.
— Я пам’ятаю, що це було перед Водохрещем — наче подарунок від Бога, — пригадує дивний збіг, у який, здається, й досі не вірить, музикантка.
Своє «ім’я» орендований «будиночок» теж отримав дивним чином. Ліза довго думала, аж раптом натрапила в інтернеті на образ Лелі — слов’янської міфологічної богині весни і закоханих молодих пар. Потім хтось підказав, що насправді Ліза — це майже богиня, бо з перших літер ім’я й прізвища «Левченко Ліза» виходить Лелі. Так, 4 лютого 2023 року зʼявився перший талант-центр у Сумах — LeLi.
На початку штат працівників був невеличкий: Ліза, її помічниця Мануела, з якою вони разом керували хором, й кілька інших викладачок. Сьогодні тут також є пʼять педагогів, які викладають вокал, гру на скрипці, гітарі та фортепіано. Уроки музики відвідують як діти, так і дорослі. Також у центрі проводять групові заняття для дітей з малювання й музичного розвитку.
У складі LeLi, крім дитячого, є і дорослий хор «Рідні». У ньому співають і двадцятирічні, й ті, кому за 50. Вікових обмежень, як і будь-яких інших, для учасників немає. Ліза каже: «Співати здатен кожен, хто може чути і говорити».
Лелята з Монатіком, у театрі й на YouTube
До талант-центру LeLi приймали всіх, у кого Ліза бачить «величезні очі» з щирим дитячим «хочу». Так вона зібрала колектив, який почав підкорювати глядачів на власних концертах, у театральних залах, інтернеті й навіть на концерті MONATIK.
Своїх вокальних заходів було близько 30. Серед них — звітні, благодійні, тематичні концерти Також квартирники, різдвяні мюзикли, спектаклі. Окремо — різноманітні виступи на міських заходах до Дня захисту дітей, Дня Святого Миколая. Крім цього, вихованці хору часто беруть участь у виїзних конкурсах, фестивалях. Ліза каже, особливо їх обожнюють батьки — за спільні спогади і час, проведений разом з дітьми.
У дитячого хору «Лелі» є власний YouTube-канал — LELI Children's Choir. Там публікують записи концертів, музично-театральних вистав та відеозйомки конкурсів, у яких беруть участь учасники. Також є кілька каверів на пісні українських співаків. Один з них став поштовхом до співпраці зі співаком Дмитром Монатіком.
— Ми переклали текст пісні «Молчунам» українською мовою: приспів взяли у дівчинки з тік-току, куплети переклала моя мама. Виконали його з дитячим хором, записали кліп і виклали в YouTube. Це побачили менеджери Монатіка і запросили нас разом зі студією GolDem виступити на його концерті в Сумах, — розповідає про успіх дитячого хору «Лелі» Ліза.
Їхній колектив погодився і невдовзі співав пісню «Мріяти не шкідливо» на одній сцені разом із співаком. Після виступу Ліза разом з дітьми чекали Дмитра майже до комендантської години, щоб виконати йому свою версію «Мовчунам». На останніх хвилинах вони все ж встигли це зробити.
Затим на дітей чекала ще одна колаборація. Під час навчання в Києві Ліза співпрацювала з «Віце Міс Україна Всесвіт» і співачкою Яною Бріліцькою. Дівчата провели кілька концертів і записали кавери. Також Ліза створила аранжування для авторської пісні Яни «Мамо», яка стала кращою у репертуарі співачки.
— Потім я взяла дозвіл, щоб виконати цю пісню разом з хором, і вона стала мега хітом. Відео набрало понад 200 000 переглядів у YouTube.
На сцені театру імені Щепкіна дитячий хор опинився «за обміном». Ліза попросила режисера Владислава Писарєва масштабувати її новорічний авторський мюзикл. У цей час він ставив моновиставу «Птах на горищі» й шукав дітей для виконання колискових та лічилок в одній зі сцен. Зрештою, у театральній постановці хор «Лелі» звучав як «голос дітей, у яких вкрали дитинство». А в мюзиклі «Добро переможе» голосом тих, хто по-дитячому продовжує в нього вірити.
Усі «лелята», як їх називає Ліза, для неї особливі. У однієї учениці — шикарний тембр, інша — справляється зі складними ритмами. А хтось має таку пам’ять, що наступного дня вже знає пісню напам’ять.
— Діти тримають мене не тільки в емоційному плані, а й у педагогічному. Пропонують: «А давайте ми тут так станцюємо, а тут змінимо куплет. А які в нас будуть костюми? А я вже в Pinterest знайшла, подивіться!» — вони завжди в процесі, — захоплюється своїми учнями викладачка. Їх у талант-центрі вже понад 50, якщо не рахувати дорослих «лелят».
«А як же Лелі?»
13 квітня росіяни атакували центр Сум ракетами. Найбільших руйнувань зазнав Конгрес-центр на вулиці Покровській. За кілька метрів від нього розташований талант-центр LeLi.
— Я лежала вдома, а коли дізналася про «приліт», навіть не подумала, що нас це якось торкнеться. Коли мені почали писати: «А як же “Лелі”?», я здригнулася: «Точно, а я вдома лежу!» — розповідає події того дня Ліза. Вдома вона була з новонародженим малям, тому оцінювати наслідки поїхали її батьки. На місце події їх не пустили. Пізніше сусіди талант-центру надіслали фото вибитих вікон. Найбільше Ліза переживала за апаратуру, якій міг нашкодити найменший скляний осколок. У разі чого, довелося б купляти нову.
— Я можу з упевненістю сказати, що нас вберіг Бог, бо всі вікна вибиті, а апаратура стоїть на місці. Уся в пилу, але стоїть! — дивуючись ділиться засновниця талант-центру.
Також виявилося, що крім вибитих вікон у одній з кімнат провалена стеля. Але і тут з-поміж шматків даху на підлозі та бруду визирало диво — ціле фортепіано.
«Музичний будиночок» повертали до «життя» чоловік Лізи, її батьки та батьки вихованців, які в ньому займаються. Спочатку прибирали скло від вибитих вікон. Потім — встановлювали нові. Затим — реконструювали стелю. Через два тижні Leli працював, як і раніше. І в маленькій кімнатці, що постраждала найбільше, вже грали на фортепіано, яке дивом залишилося неушкодженим.
«Піаністочка», Єлизавета Сергіївна, мама
Але «темні часи» — не такі вже й темні, коли з дитячого ліжечка тобі посміхається твоє новонароджене сонечко, впевнена музикантка. Тож «всплакнуть» або думати про щось погане тоді вона навіть не могла, бо…
— Ти просто дивишся на Борю й думаєш: «Ну, золото!». А «музичний будиночок» можна відремонтувати, — розпливається в усмішці, коли згадує про сина, Ліза.
Кілька місяців поспіль «робочою рутиною» музикантки переважно є колискові. Їх Ліза співає вдома своєму новонародженому сину. Вона досі керує талант-центром, але поки дистанційно, бо Єлизавета Сергіївна тепер стала «мамою». Декретну відпустку вона називає «кайфовим» періодом, хоча уявляла її інакше.
— Я думала, це буде нереально, бо люблю бути присутньою на уроках, а не сидіти вдома і все вирішувати телефоном. Але наразі так, і мені це подобається, — зізнається музикантка.
Насправді ж під час материнства вона вже встигла організувати участь вихованців у телевізійному проєкті «Проміння добра», а ще провела вокальний концерт «Лелята у світі мультфільмів». У Лізи є свій невеличкий блог в Instagram, який назвала «Піаністочка». Коли гуляє з дитиною, знімає контент для своїх друзів — засновників нової «Кав’ярні мистецтв» у Сумах, а також крамниці з крафтовими товарами місцевих брендів — «Крафтниці».
Поки мамині пісні щодня слухає маленький Боря, Ліза згадує свій перший сольний концерт. Тоді на «Даху» в Сумах зібралося 100 глядачів, які слухали авторські композиції піаністки. Усього їх 20, вони лягли в основу альбомів Out of the light та All of a sudden.
Ці композиції Ліза створювала студенткою, у безтурботні роки в Києві. Нові, каже, зʼявляться «трохи пізніше», бо поки продовжує керувати талант-центром LeLi з дому. Зараз Ліза мріє створити саундтрек для фільму і почути його у залі кінотеатру. Хоча не вірить, що це може бути реальністю. Але ж і «музичний будиночок» колись був лише її мрією.