Вперше війну Дмитро Білоконський побачив у 2017 році — керував медслужбою четвертої бригади Нацгвардії. Хоч у цивільному житті він лікар, на фронті майже не працював за фахом. Йому доводилося вчити військових тактичній медицині, планувати евакуацію й лікування. У 2019 році він повернувся до цивільного життя працювати в Ірпінську клініку, та вже з першого дня великої війни боронив це місто від росіян. Відтоді побував майже на всіх напрямках фронту. Як це — бути військовим лікарем, чому координувати евакуацію так само важливо, як і рятувати життя, та де проходить межа між правдою і напівправдою на фронті, — розповідаємо в інтерв’ю з військовим.

Військо стало рутинною роботою

Коли у Дмитра Білоконського завершився контракт із Нацгвардією у 2019 році, він повернувся до цивільного життя. Вийшовши зі стін військового закладу, подумав: «П’ять років я провів у армії, а ким тепер маю бути?». Він влаштувався сімейним лікарем в Ірпінському медзакладі. Та перед цим став резервістом, бо усвідомлював, що ця війна швидко не завершиться. Нещодавно ми зустрілися із Дмитром в нашому офісі в Сумах, аби дізнатися про всі періоди його життя.

DSC03065
Дмитро Білоконський в офісі Цукру

У юному віці Дмитро жив і навчався у Лебедині, де нині перебувають і працюють його батьки. У місті закінчив медичне училище, а згодом вступив на військовий факультет університету імені Богомольця в Києві. Обрав саме його Дмитро випадково, та вже за кілька років все змінилося — він віднайшов своє місце у тому, щоб планувати роботу медиків на війні.

— Я потрапив на службу до Нацгвардії, у 2017-2019 роках брав участь у бойових операціях. У ті часи керував медичною службою ротно-тактичної групи четвертої бригади, яка зараз зветься «Рубіж». Цей досвід сформував мене, як людину, змінив цінності.

Бригада Дмитра, яка боронила нас під час Операції об’єднаних сил, була одною з небагатьох, яка працювала за стандартами НАТО. Вже тоді вони мали турнікети, вчили інших користуватися ними. Також їм не доводилося ходити стройовою, фарбувати паркани, підмітати чи готувати власноруч їжу. Це робили інші люди, найняті віддалено. 

Натомість військові підрозділу Нацгвардії у цей час тренувалися на полігонах, вчилися користуватися новою зброєю, а згодом підміняли тих, хто воював на гарячих напрямках.

Нас вчили цього, як рутинній роботі з восьмої ранку до п’ятої вечора. Ми стали злагодженим організмом, який був дуже схожим до військових формувань у країнах НАТО. Крім того, мали постійну ротацію. Це дозволяло не виснажуватися до важкого стану
Дмитро Білоконський

Лікар, який планує евакуацію замість прийому пацієнтів

Дмитру з освітою лікаря доводилося виконувати у війську іншу роботу, адже вирішив спробувати себе в ролі координатора: знайти для евакуації броньоване авто з РЕБом, перевірити, чи є пальне у ньому, скласти маршрут дороги, якою краще під’їхати до поранених. З таким графіком він намагався хоча б раз на тиждень оглядати пацієнтів, хоча інколи це не вдавалося.

Також Дмитро планував й організовував евакуацію, лікування військових у власному підрозділі, навчав їх тактичної медицини.

— Тоді медицина була не зовсім якісною, її викладали лише в кількох підрозділах, а трактували всі по-своєму. Бувало, що хлопців треба було вчити заново, бо до цього вони відвідали тренінг некваліфікованої людини. Спершу після навчань військові майже не дають ніякого фідбеку. Проте повернувшись із першого зіткнення із ворогом, ставлять вже більше запитань про те, як діяти у певних ситуаціях, — говорить Дмитро.

За кілька тижнів після чергового тренінгу, побратим надіслав Дмитру фото поранення і написав: «Дякую, доку, сьогодні я наклав турнікет за 45 секунд, врятувавши життя військовому».

Я відповів, що він молодець, але може робити це ще швидше. Адже якби це було поранення ноги, то хлопець міг стекти кров’ю за лічені секунди
Дмитро Білоконський
Військовий лікар

У 2017-2019 роках військові у підрозділі Дмитра частіше хворіли, ніж отримували поранення. Крім того, до свого складу вони набирали виключно вмотивованих і здорових добровольців. Це впливало на те, які хвороби були поширеними. Найчастіше захисники тоді мали проблеми із дихальними шляхами, нездужали на бронхіт. Набагато рідше мали пневмонію, тоді їх доводилося терміново везти до госпіталю.

— Та найбільшою проблемою був біль у зубах. До сьогодні в моєму телефоні зберігаються контакти із підписом «Стоматолог. Часів Яр». Адже коли ми були на тому напрямку, я залишав у клініках міста своїх військових, щоб їх полікували. Захисники також часто отримували травми, адже різко рухалися в бронежилетах, — розповідає чоловік.

Звільняв Ірпінь та боронив Харківщину

З 2019 по 2022 рік Дмитро працював цивільним лікарем, але у цей період відчував, що вторгнення росіян на більшу територію України неминуче. Тому час від часу брав участь у військових навчаннях разом зі 130-м окремим батальйоном. Адже саме туди перейшли його командир та побратими із підрозділу Нацгвардії.

За кілька місяців до повномасштабного вторгнення Дмитро готував свою родину до найгіршого сценарію. Його колишня дружина навчилася водити машину, аби в разі наступу виїхати із двома дітьми в іншу область. Чоловік оформив власну зброю і склав «тривожну сумку».

— О дев’ятій ранку 24 лютого родина виїхала з Ірпеня на захід України, я ж пішов у військо. Вже 16 березня наш 130-й батальйон отримав розпорядження змінити добровольців в Ірпені, адже ті були морально й фізично виснажені. Ми замінили їх, зокрема, на блокпостах «Жираф» й «Караван-Гала», де велися запеклі бої. Після я почав розвідувати Ірпінь, щоб дізнатися, якими шляхами краще евакуйовувати хворих і поранених.

unnamed (1)
Дмитро стоїть біля зруйнованого літака Ан-225 «Мрія» в Гостомелі. Фото: архів Дмитра Білоконського

Так Дмитро знову повернувся координувати роботу медиків у власному підрозділі. Він мав знайомих в місті, це допомогло йому налагоджувати комунікацію між захисниками. Коли підрозділ не міг дістатися власним авто на інший бік Ірпеня, адже міст був зруйнований, йому допомогли люди. Знайомі мали машину на іншій стороні, нею 130-й батальйон і скористався.

Я не можу сказати, де на війні мені було найважче. Адже складним був майже кожен напрямок, де перебував. Весною 2022 року в Ірпені мати хоч якийсь бронежилет і каску — вже було добре. Адже добровольці мали цивільний одяг, рідше — поліцейську амуніцію. Зараз для інших напрямків така потреба смішна. Ми більше шукаємо засоби протидії дронам.
Дмитро Білоконський
Військовий лікар
unnamed (5)
Військовий лікар біля муралу в Чорнобильській зоні відчуження. Фото: з архіву Дмитра Білоконського

Коли українські військові втілили Київський контрнаступ, а росіяни відійшли звідти, Дмитро разом зі 130-м батальйоном попрямували далі. Четвертого квітня виїхали до Харкова, який тоді був у напівоточенні, пригадує Дмитро. Тоді він із побратимами вийшли на прикордонний із Росією пункт пропуску «Гоптівка». Пізніше із Харківської області їх не хотіла «відпускати» на інший напрям місцева адміністрація, пригадує військовий лікар. Адже там вони добре виконували бойові завдання.

— Запорізький напрямок — єдиний, де я не був. Після Харківщини ми відправилися на Білогорівку — перетин Луганської й Донецької областей. Саме там наш батальйон зазнав найбільших втрат. Лише після нового 2023 року нас вперше вивели на ротацію.

Якщо у 2017 році захисники найчастіше хворіли на застуду, то нині у війську все більше людей отримує важкі поранення із крововтратами. Ще одна з поширених проблем — психологічне й емоційне виснаження, пояснює Дмитро. Військові перенавантажують нервову систему, відчувають хронічну втому. Все тому, що нормальної ротації там немає: ті, хто прийшли із перших днів, вже три роки поспіль вимушені незмінно воювати.

«У кращому випадку брехня може спричинити поранення»

З 2017 року до сьогодні Дмитро зрозумів одне: він ненавидить брехню, яку спричиняє війна.

10 кілометрів від лінії бойового зіткнення — це територія де є лише «біле» й «чорне». Вже далі з’являється сірий відтінок: там можуть брехати, щось недоговорити. Та в кращому випадку це може обернутися в поранення чи відхилення від маршруту дорогою
Дмитро Білоконський
Військовий лікар
unnamed
Дмитро разом із побратимом на фронті. Фото: з архіву Дмитра Білоконського

У 2023 році на позицію 130-го батальйону Дмитра під Бахмутом прийшли підрозділи 80-ї бригади, щоб змінити їх. Ті стали запитувати у військових, які якраз перебували на штабі керування дронами: «Де ваші хлопці на позиціях?». Дмитро показав ці місця на мапі, та підрозділи 80-ї бригади це не переконало.

— Вони запитують: «А як ви доведете, що на позиціях є дійсно ваші хлопці?». Ми запропонували просто повірити, та ці військові вже й забули, як це робити. Тому попросили нас дроном пролетіти над кожною позицією. Звідти мав вийти наш боєць і показатися в камері. Насправді ж я добре розумів 80-ту бригаду. На фронті не раз траплялися ситуації, коли казали, що позиції за нашими, а насправді ж там опинялися вже росіяни. А все тому, що слабкі люди бояться доповідати про реальний стан ситуації, — розказує Дмитро.

Зараз Дмитро — один з управлінців Головного військового госпіталю в Києві. Заклад контролює й керує меншими підрозділами за межами міста. Наприклад, працівники там координують евакуацію й лікування військових, стежать за правильністю оформлення документів.

Зі своїми цивільними пацієнтами Дмитро на зв’язку й досі. Вони чекають, коли той повернеться в Ірпінську клініку. У перший рік повномасштабного вторгнення лікарю навіть вдавалося консультувати в месенджерах підопічних.

— Але робота у війську сильно вплинула на мене, інколи мені важко було згадати певні діагнози чи визначити їх. Все тому, що на фронті я більше планував роботу, ніж лікував захисників. Тож поки я й не думаю про повернення до цивільної ролі.

Цукр розповідає вам важливі історії сильних людей, які пов'язані із нашим містом й Сумщиною. Щоб ми продовжували, підтримайте нашу роботу щомісячним донатом. Так ви станете частиною спільноти Цукру й отримаєте переваги членства.
фото ані
Анна Шпурік
Журналістка Цукру

Вас може зацiкавити

81971418 2064991866980825 7351041689101795328 n
📜 Хто такий Олег Григоров — некоротко про нового очільника Сумщини
Від слідчого в Сумах до керівника ОВА — так можна описати кар'єрний шлях Олега Григорова, якого президент Зеленський призначив головою Сумської обласної адміністрації. Хто такий Олег Григоров і чим відзначився до призначення в ОВА — розповідаємо в матеріалі. Біографія — ким та скільки працював Григоров 17 квітня 2025 року президент Володимир Зеленський своїм указом призначив […]
photo 2025 04 18 17 51 32
⛪ Коли та де у Сумах можна освятити паски на Великдень
Вже 20 квітня сум'яни святкуватимуть Великдень. Ця дата цьогоріч збігається для православних, католиків та юдеїв. Цукр попитав церкви міста, де та коли можна буде освятити паски. Без нічної літургії На період свят комендантська година на Сумщині триватиме з 23:00 до 5:00. Про це у Telegram повідомила Сумська ОВА. Це означає, що нічної літургії в церквах […]
ESH 12 (7)
🔍 Військовий 117 бригади ТрО підтвердив, що під час ракетного удару в Сумах проходила церемонія нагородження
Український військовий розповів The Washington Post, що під час ракетного удару по Сумах 13 квітня в підвальному приміщенні університету проходила церемонія нагородження військових 117-ї бригади ТрО. Ракети влучили в центр міста, де в той момент перебувало багато цивільних. Про це повідомляє американське видання. Що сказав військовий 38-річний Олександр, військовослужбовець 117-ї бригади ТрО, розповів, що він […]
ION 70
🥀 Чому не варто нести штучні квіти на кладовище та як натомість прикрашати могили на Проводи
На дев’ятий день після Великодня сум’яни поминають померлих родичів — відзначають Проводи, чи як ще кажуть Гробки й Радоницю. Зазвичай, у це свято пригадують людей, які відійшли у засвіти, прибирають їхні могили й кладуть на них цукерки, квіти й не лише. У ці дні наприкінці 20 століття, зокрема і в Сумах, поширилася традиція приносити штучні […]
zobrazhennia 2025 04 18 143321050
🌈 На Сумщині спостерігали рідкісне атмосферне явище — іризацію хмар
У селі Русанівка Роменського району 15 квітня житель Антон Редькін сфотографував незвичайне атмосферне явище — іризацію хмар. Про це повідомив Сумський обласний центр з гідрометеорології. Що таке іризація Іризація, або райдужність хмар — це оптичний ефект, коли на краях водяних хмар з'являється райдужне забарвлення. Явище виникає, коли хмари знаходяться на відстані 30° і більше від […]
фб Ірини Михалевич 2
🥚 «Сорок клинців», сосонки та дві половинки. Які писанки малювали наші бабусі на Сумщині
Уявіть тиждень до Великодня і той особливий настрій. Десь у селі на Сумщині. На вулиці пахне першими квітами, де-не-де вже літають бджоли, а у дворі бігають курочки. У хату треба заходити тихо, бо бабуся пече паски, пахне тістом. На столі лежать десятки варених яєць, а поруч відчуваєш запахи воску й цибулевого лушпиння — будемо з […]