Волонтерка Анастасія Непокритова любить дарувати тепло. Вона загортає його в яскраво-червоні сердечка з тканини, які вкладає всередину оберегів-янголів. Казкові істоти з крилами крихкі й вразливі. Їх може пошкодити найменший поштовх, падіння чи подряпина. Та коли Анастасія вдягає їх у «піксель» чи «мультикам», усе змінюється. Вони перетворюються на обереги, які дівчина надсилає військовим. На зустрічі з Цукром волонтерка показала, як виготовляє їх. А також поділилася, чому бійці зберігають янголів на одязі й у бліндажах та яких ще ляльок виготовляє, щоб допомогти армії.
Як з'явилися перші ляльки
Сумська міська галерея. Тут, у світлій кімнаті з дерев'яними вікнами, нас зустрічає рудоволоса дівчина в окулярах. Це Анастасія. Їй 27 років. У Суми вона переїхала з села Кияниця Юнаківської громади ще 13 років тому. Минулоріч уся родина дівчини покинула дім через обстріли.
Анастасія дістає контейнери з тканинами, швейним приладдям, крихітними намистинками, шеврончиками й металевими прикрасами. З них вона й виготовляє своїх «піксельних» янголят. Поряд туляться й ляльки в народних костюмах, різдвяні персонажі й іграшкові тварини.
Коли Анастасії було 14, саме такі іграшки створювала для неї бабуся Світлана. Для неї це було хобі, й глибокого сенсу в це вона не вкладала. Вона добре шила загалом: робила новорічні костюми в школу й садочок й українське вбрання, ремонтувала одяг усім, хто просив. Але ляльок до того не виготовляла — довелося вчитися одразу на практиці.
— Створити перші ляльки мене надихнула викладачка з гімназії Анна Коршунова. Вона шила Тільди — текстильних ляльок із натуральних тканин. Пам'ятаю, як одного разу принесла їх у редакцію гімназійної газети, куди я інколи писала статті. Потім скинула викрійки на флешку. Я роздрукувала їх, привезла додому, віддала бабусі й попросила зробити мені таку ляльку. Подібного досвіду вона раніше не мала, але взялася до роботи. Скоро з'явилася перша «україночка» у вишиванці з віночком. Потім я подарувала її викладачці української мови й літератури, щоб виріб прикрашав кабінет, — пригадує волонтерка.
Невдовзі Анастасія й сама наважилася взяти до рук голку й кілька клаптиків тканини — хотіла одразу зробити півметрову ляльку. Але з першого разу нічого не вийшло, тож вирішила почати з простішого — рибок і котиків. Великих ляльок на подарунок друзям та близьким просила робити бабусю. Пригадує, «мучила совість», що не шиє іграшки разом з нею, тож невдовзі таки приєдналася до роботи.
— Є дрібні деталі, які на машинці прошити складно, тому все виготовляла власноруч. Спершу сиділа поруч і вивертала тулубочки, у них вкладала наповнювач, щоб вони були тугенькі. Потім бабуся показала, як зшиває частинки тіла з кількох клаптиків тканин і збирає докупи, і я навчилася робити це сама. Вона малювала, а я — викроювала, — пригадує волонтерка.
«Вкладаю серденька в янголят, щоб оберігали військових»
Одного разу дівчина знайшла світлину ангелика в інтернеті й показала бабусі. Майстрині вирішили пошити щось схоже — так і з'явилися перші янголята. Фасон і спосіб, яким їх виготовляють, відтоді майже не змінилися. Але вигляд вони мали геть інакший — тендітний, світлий і трошки святковий.
— Це були дівчатка в білих сукенках із блискучими спідничками й мереживом, що нагадували різдвяні іграшки. Шили розміром десь із долоню чи трошки більше за неї. Волосся робили з ниток, а обличчя малювали гелевими ручками, — згадує дівчина.
Викрійку для ляльок Анастасія з бабусею знайшли в інтернеті, але дизайн дещо змінили.
— Інтернет-версія лекала мала велике тіло й маленьку голову. Мені ж хотілося, щоб майбутні ляльки були схожими на людей, тому фасон переробили «під себе» й зробили його пропорційним, — пригадує Анастасія, показуючи світлини своїх виробів на екрані смартфону.
Своїх янголят у спідничках Анастасія з бабусею почали виготовляти в 2013 році. А вже за рік почалася війна на сході України. Чимало знайомих і близьких Анастасії вступили до війська, тож майстрині дарували їм ангеликів, щоб підтримати. Шили швидко, щоб захисники могли одразу взяти їх з собою, коли приїздили у відпустку. Комусь передавали іграшки поштою, іншим — через родичів чи побратимів.
У 2015 році до лав ЗСУ приєднався й рідний дядько Анастасії. Йому також передали ангелика в спідничці. Він подивився на подарунок і попросив створити таку саму іграшку, тільки у формі. Так і з'явилося перше «військове янголя». Виготовили його за тією самою викрійкою, що й «дівчаток». Одяг пошили зі шматочків бандани з камуфляжним принтом.
— Бабуся взяла бандану, приклала до ляльки, щоб підходило за формою, намалювала на ній викрійки одягу від руки. Потім пошила військовий костюм — штани й кітель. У них вдягла ляльку. Дядько забрав її, коли їхав на позиції на схід, — пригадує Анастасія.
Поступово кількість ляльок, яких виготовляли Анастасія з бабусею, зростала. Янголят у військовій формі хотіли мати все більше українських захисників. У 2018 році до лав ЗСУ приєднався й рідний брат Анастасії. Для нього й побратимів із підрозділу майстрині пошили чимало іграшок. Ангеликів, пригадує дівчина, дбайливо зберігали й ставилися до них трепетно.
— Пам'ятаю, переживала, щоб янголятка не пошкодилися. Перепитувала час від часу, чи не треба щось змінити, десь підшити, попрати. А вони мені: «Ні-ні, я з ним обережний, ношу в пакетику, щоб він ніде не змок». Чіпляють їх там, де проводять найбільше часу — у бліндажах і салонах машин. Іноді носять їх на рюкзаках чи на броніках, але зазвичай так роблять ті, хто працюють на блокпостах. Там ангелику нічого не завдасть шкоди й він залишиться цілим і чистим, — ділиться Анастасія.
Технологія, за якою дівчина шиє «військових» янголят відтоді не змінилася. Ось тільки тепер вона вдягає їх у форму, пошиту зі справжнього «пікселя» чи «мультикаму». Вперше вона придбала їх в інтернеті ще десять років тому. Замовила трошки, щоб зрозуміти, як з ними працювати. Тканина підійшла, й Анастасія забрала всі залишки з онлайн-магазину, деякі й досі лежать у шухляді. Потім знайшла в Сумах крамниці тактичного спорядження, де продають грубу камуфляжну тканину, з якої шиють форму й амуніцію. Каже, такий одяг витримує все.
На іграшки чіпляє мініатюрні шеврончики з назвами міст чи підрозділів, у яких служать їхні майбутні власники. Ці деталі замовляє переважно в друкарні. Усередину кожної ляльки майстриня вкладає маленьке червоне серденько з фетру. Так вона ніби оживляє ляльку, щоб та «гріла» захисників, коли близькі далеко.
— Коли ховаю в ангеликів серденька, у них немов з'являється дещиця чогось людського. Здається, що кладу в кожного шматочок власного серця і душі. Думаю, бійці це відчувають, хоч і не завжди знають, що всередині ляльки є серце, — ділиться дівчина.
Як масштабувала виробництво
З початку повномасштабного вторгнення до війська приєднався й чимало знайомих Анастасії. Тоді вона зрозуміла: важливо допомагати не лише тим, кого знаєш особисто. Тому дівчина збільшила виробництво янголят у «пікселі». А ще почала власноруч виготовляти «цивільних» ляльок.
— Я почала шити іграшки сама з 2022 року, бо через обстріли не могла поїхати додому, щоб робити їх з бабусею. У Кияниці вже тоді було небезпечно, тому батьки мене не пускали. А після Курської операції вони переїхали сюди, бабуся також. Зараз вона теж час від часу шиє ляльки на подарунки, — ділиться дівчина.
Того ж року ляльки Анастасії з'явилися на поличках місцевої кав'ярні, галереї й на ярмарках просто неба.
— У 2022 році я пошила ангела другу. Принесла його йому й ми розговорилися. Сказала: «Не знаю, якось треба закривати збори, допомагати». Відповів: «Продавай ляльки і якусь частину грошей віддавай на ЗСУ». А я йому: «Ну, в мене є робота. Я можу й усі кошти з ляльок донатити». Невдовзі виставила перші ляльки в кав'ярню в центрі з етикеткою «100% на ЗСУ», — пригадує дівчина.
Відтоді, каже Анастасія, ляльками зацікавилися чимало сум'ян, тому шиє їх на замовлення або ж тоді, коли є термінові збори. Щоб віддати замовникам ангеликів учасно, шити доводиться вночі.
— З вихідними тяжко, вони в мене останнім часом з'являються рідко. Тому шию після роботи, і дуже часто це триває до ранку, особливо коли це термінове замовлення і є дедлайн. Просто для наявності, щоб вже потім десь продавати, шию у вільні дні й у відпустці, — ділиться Анастасія.
Готові вироби дівчина віддає за донат переважно на ярмарках. Говорить, скільки беруть залежить від того, яку кількість ангеликів виставляє. Якщо багато — купують усе. Також ляльок купують на онлайн-сторінці, яку Анастасія створила, щоб показувати роботи й прайсліст. А також збори, на які донатить прибуток із продажів, і звіти за них.
Загалом з продажу ляльок зібрали близько 150-200 тисяч гривень, хоча порахувати точну суму важко, говорить Анастасія.
— Я швидко збилася рахувати. Були ярмарки, на яких виходило збирати по 10 тисяч гривень, а інколи ставалося й таке, що за два дні тільки по 300-400 гривень отримувала. Ще довгий час продавала ляльок в галереї, а кошти з продажу кидала в скриньку для збору. Часто шила їх як маленький подаруночок за внесок у 200 грн. Певний період це працювало, а потім людям стало нецікаво. Коли я почала збирати кошти не тільки продажем іграшок, а й різними заходами, то вести облік стало важче, — ділиться дівчина.
Анастасія розповідає, що її іграшки є не лише в Україні, а й за кордоном, зокрема в Латвії, Австрії, Німеччині, Іспанії та Японії. Ангеликів купують тут, а туди надсилають поштою. У кожного з них майстриня вкладає свою історію, спогади й надії. Деякі з них нагадують їй про бабусю та дім у Кияниці, куди мріє повернутися.
Зараз дівчина розробляє колекцію ляльок в українському вбранні. Планує оздобити його орнаментами з різних куточків України, зокрема зі Слобожанщини. Так, каже, поширюватиме етнічну культуру й плекатиме любов до українського, яку передасть майбутнім поколінням. А ще — збереже родинну історію.
— Моя найбільша цінність — сім'я. Тому на ляльках буде вбрання з вишивкою зі Слобожанщини, зокрема з Сумщини, та Донеччини, адже звідти походить моя родина. Я хотіла б розказати цю історію у своїх ляльках, — ділиться дівчина й вкладає ляльок у шопер. Хтозна, що на них чекає за дверима галереї й де вони опиняться далі: на поличках затишної оселі десь у Відні чи в долонях бійця на сході України. Але Анастасія щаслива, коли янголята знаходять дім.
