Галя Безрукова — майстриня масажу, музикознавиця та сопрано народної вокальної театр-студії «Авів». У дитинстві їй діагностували цукровий діабет, а після 20-ти хвороба спричинила порушення зору. Та проблеми зі здоров’ям не завадили Галі стати авторкою свого життя. Про те, як із порушеннями зору викладає вокал, допомагає людям знімати напругу в тілі та фільмує своє життя і роботу в соцмережах — Галя розповіла Цукру. Ми завітали до неї на масаж і власною шкірою відчули силу рук та вправність.
Маємо змогу розповідати історії сум’ян завдяки підтримці учасників спільноти нашого медіа — Клубу Цукру. Приєднуйтеся!
«Домальовую простір навколо себе»
У своїй квартирі нас зустрічає усміхнена Галя й веде коридором до кімнати з білосніжними стінами. Це її другий кабінет — домашній. Саме тут майстриня масажу знімає відео, приймає своїх клієнтів, розпитує, на якому плечі вони носять сумку, та працює над затисненнями у м’язах.
Простота, мінімалізм і запах чистоти — робоче місце дівчина обладнала у скандинавському стилі. Прагнула, щоб у відвідувачів залишалося приємне враження після сеансу, а всі речі, необхідні для масажу, були під рукою. Останній пункт особливо важливий, бо бачить Галя лише розмиті силуети предметів, наче в густому тумані.
— Це можна порівняти з тим, що ви берете добре затоновані, тобто чорні-чорні, окуляри, хекаєте на них і одразу надягаєте, — пояснює вона.
Окрім масажу, Галя любить співати: сольно та в ансамблі народної вокальної театр-студії «Авів». Із цим колективом їздить містами України й виступає в рідних Сумах. Навіть має подарунок після одного виступу разом із оркестром Нацполіції — іграшкового кота, що живе на дверній ручці її кабінету.
— Єдиний незадоволений котик у моєму кабінеті — оцей, а мої клієнти-котики мають бути задоволеними, — каже Галя, показуючи в бік подарунка.
Під час спілкування з Галею легко можна забути про те, що вона має порушення зору. Говорить, що це постійна історія. Особливо нові знайомі дивуються, як вона так вправно підбирає відтінки нюдового макіяжу та стильний одяг. Галя сміється і посилається на практику й м’язову пам’ять.
Упевнені жести, постава й зоровий контакт. Пізніше Галя зізнається, що насправді важко тримати увагу в одній точці, коли її не бачиш, а вона під час діалогу робить це постійно. «Очі спрямовую, туди, звідки чую голос», — підказує Галя. Саме голос для майстрині відіграє особливу роль, бо спираючись на його звучання, уявляє людину перед собою.
— Я домальовую простір навколо себе. Зараз домальовую свою квартиру, кабінет. Домальовую кав'ярні, у які приходжу, і людей, з якими спілкуюся, — говорить Галя.
«Можу сказати клієнту, що не бачу його “недоліків”, які він бачить у собі»
Дерев’яний масажний стіл Галя огортає одноразовою пелюшкою, а отвір для обличчя дезінфікує та обкладає сухими серветками. Під ноги для зручності кладе блакитну подушку-ковбаску. Домашні кабінети часто стають об’єктами стереотипів, ділиться майстриня: «Чомусь люди думають, що я тут жаритиму котлети, довкола бігатимуть діти, і все буде заважати». Саме тому намагається робити все можливе, щоб люди, які побувають у цьому кабінеті, так не думали і поверталися ще раз.
Рухи Галі вивірені та впевнені. Кілька кроків у бік — до тумби з ароматними кремами, парфумами та різними баночками. Цей куточок задає клієнтам сезонний настрій — уже встигла й змінити осінні акценти, ділиться Галя. На тумбі різдвяний декор, а буквально кілька тижнів тому це місце прикрашали жовто-червоні осінні листочки.
До Галі я прийшла без запиту на конкретний вид масажу. Ситуацію маю цілком типову: працюю сидячи, а спина при цьому вигинається мов знак питання. Також маю невелику асиметрію в положенні плечей і хронічно напружену шию. Знімаю верхню частину одягу, і Галя допомагає зручно влаштуватися на масажному столі.
«Сьогодні будеш пахнути апельсинкою», — посміхається, розігріваючи ароматну олійку в долонях. Частіше за все до неї записуються на лікувально-профілактичні масажі. Звертаються за різних обставин: малорухливий спосіб життя, спортивні навантаження чи проста потреба розслабитися. Свої руки Галя тренує в спортзалі, аби не просто «гладити». Дівчина майже одразу визначає мої найбільш напружені місця — плече й лопатку.
— На цій стороні носиш сумку? — упевнено запитує Галя, відчувши під своїми пальцями затиснення.
— Ага, — зі скретогом відказую.
— Треба чергувати руки, — констатує, продовживши розминати проблемне місце.
Масаж став частиною життя Галі більше п’яти років тому. Після різкого погіршення зору вона відчувала, що хоче допомагати людям і почуватися корисною. Та саме масаж, говорить, обирала інтуїтивно. Це була її перша відповідь на запитання «Що можуть робити люди з порушеннями зору?». За спостереженнями Галі, більшість людей із таким станом здоров’я, як у неї, працюють масажистами, принаймні це великий відсоток.
— Масаж — це трохи інтимна історія. Людям треба відкриватись. І мій зір тут навіть плюс: я можу сказати клієнту, що не бачу його «недоліків», які він бачить у собі. Мене не хвилює зайва вага чи зовнішність. Мені важливо, в якому стані м’язи, — каже Галя.
Запитую Галю, як їй працюється із частими відключеннями електрики. Каже, що призвичаїлася робити масажі й під час них. На її роботу графіки від «Сумиобленерго» не дуже впливають, бо має додаткові джерела світла — лампи на акумуляторах і свічки. Складнощі починаються, коли в місті не працюють водозабори. Для таких випадків Галя завжди тримає запаси, щоб мити руки та підтримувати чистоту на рівні, до якого звикла.
Зараз, зі слів Галі, запис на масаж не такий щільний через регулярні атаки росіян по Сумах: «Коли в місті стресова ситуація, люди вже думають не про масаж і відпочинок, а про збереження життя, фінанси. Тому в такі періоди роботи менше». Сама майстриня теж відчуває стрес і нервує від звуку «Шахедів», коли поруч вибухи. Тому намагається скоротити час на моніторинг новин, бо помітила, як це її виснажує і викликає смуток.
Не магія, а практика
Організація, що допомагала знайти Галі викладача в Сумах, покрила витрати за ці ж курси. Менторкою стала Тетяна Мірошниченко — вона й познайомила дівчину з тонкощами фаху. Пригадує, як записувалася на курси класичного масажу, а бонусом отримала основи спортивного, коригувального, антицелюлітного, релаксаційного й загального, на все тіло. Навчання у Тетяни стало для Галі базою, а далі була самоосвіта й відточування навичок практикою. Поки вчилася на курсах, то кликала моделями батьків, тітку, подружок. Тренувалася і вдома, коли підходили із проханнями «трошечки розім’яти шию».
— У мене є один рух, — загадково анонсує Галя і продовжує, — який я дуже люблю, а от клієнти не поділяють цієї любові. Особливість у тому, що для нього я використовую не руки, а лікоть.
Галя згинає руку й починає натискати, на мене це діє моментально. Починаю згадувати всі години екранного часу зі згорбленою спиною.
Люди можуть асоціювати якість масажу з чутливістю рук, яка загострюється після втрати зору, і Галі про це говорять постійно. «У вас, мабуть, суперздібності», — цитує своїх клієнтів дівчина та одразу пояснює:
— Немає магічного перемикача. Ти не стаєш супергероєм, коли вимикаєш зір. Просто навички слуху, дотику й нюху у мене були розвинені з дитинства завдяки музиці. А тепер на них я спираюся більше. Це не магія — це практика.
Свій кабінет Галя любить за зручну робочу зону та свіжість, бо якраз навпроти масажного стола — велике вікно, яке можна часто відчиняти на провітрювання. До погіршення зору дівчина займалася візажем і фотографією, тому одну з кімнат у квартирі одразу розплановувала як майбутню студію. Тато подарував професійний фотоапарат, і Галя відчувала, що хобі переростає в щось більше: «Візуал був моє все, але 2018 це скоригував».
«Ти постійно балансуєш»: про життя з цукровим діабетом і порушенням зору
Ще в дитинстві Галі діагностували цукровий діабет, тому контролювати рівень глюкози — її постійна звичка. Зараз це стало зручніше завдяки сенсору, каже дівчина. Цей пристрій голкою сама встановлює на руку. На відміну від старих прототипів, сучасніший дозволяє відстежувати рівень цукру в реальному часі, не проколюючи щоразу пальці. Сповіщення про критичні показники надходять у смартфоні.
Сенсори для контролю рівня цукру потрібно змінювати кожні два тижні, а їхня вартість — близько 2,5 тисяч гривень. 20 років тому, коли у Галі тільки виявили захворювання, ці витрати покривала держава — надавала безкоштовні глюкометри старого типу, смужки для тестів, голки. Зараз навіть ін’єкції інсуліну має оплачувати самостійно. А сенсори, на які вона перейшла, в Україні не сертифіковані, тому доводиться купувати «з рук». За словами Галі, нерідко цим користувалися шахраї та надсилали неробочі пристрої.
— Існує стереотип, що потрібно завжди знижувати цукор — ні, неправильно. Він може як знизитися, так і підвищитися. Це відбувається дуже швидко й різко. Тож у моєму житті так і виходить: ти постійно балансуєш — між високим і низьким рівнем цукру в крові. І, звичайно, ж страждають судини. Саме через проблеми з ними, на жаль, втратився зір, — ділиться Галя.
Одним із тригерів, що спричинили погіршення зору, став сильний стрес. У 2018-му Галя здобувала освіту в Харківському університеті мистецтв імені Котляревського. Навчалася заочно, а складати сесію приїздила в місто, де в перший день у дівчини витягнули гаманець з усіма картками й грошима. Та й програма була важкою, пригадує Галя — музикознавці мають досконало знати теорію. Поліфонія, гармонія — це можна порівняти з математикою в музиці.
Добре склавши сесію, виснажена Галя вирішила не відмовлятися від запланованої з подругами поїздки у Львів. Уже за кілька днів стан здоров’я стрімко погіршився, і Галя потрапила до реанімації. Це було тяжке зневоднення, під час якого вона втратила 12 кілограмів за один вечір: «Коли мене вивели до швидкої, я на вулиці нічого не бачила. Усе було білим-білим. Тоді зрозуміла, що щось тут не так. У той момент я дуже сильно злякалася».
Пізніше з’ясували, що цей випадок перенавантажив судини, що спровокувало проблеми із нирками, а надалі — і з очима. Галя каже, що зір трохи відновлювався, але так було недовго.
— Я спочатку відчула, як у мене трошечки пливе зір. Почали з'являтися чорні крапки, такі як пір'ячко, знаєш, плавали. Це були крововиливи в оці, — згадує Галя.
Зверталася до офтальмолога, який пропонував уколи в очі за «акційними пропозиціями» — її ж такий маркетинг лякав. Галя зізнається, що навіть спробувала методи індійської класичної медицини (Аюрведи) — вправи, дієти, медитації. Далі було вісім операцій. Лікарі намагалися врятувати зір на лівому оці, яке було в кращому стані.
— Сітківку припаяли до ока (лазерна коагуляція — ред.), у мене досі там зберігся силікон, який тримає цю сітківку на місці. Також змінювали кришталик. Але яким би неймовірним хірург не був, процеси, які запустилися в організмі, вже неможливо було скасувати. Спрацювала ціла сукупність факторів. У мене ще була алергія на ті препарати, які там, тому очі були потім великі-великі, — розповідає Галя про складний процес лікування.
На операції в Харків їздили протягом року. Поруч була сім’я. Галя називає це великим етапом життя, коли оточення дуже змінилося.
Адаптація в побуті
Живе Галя разом із батьками — Жанною та Дмитром. Підтримку мами й тата порівнює зі своєрідним буфером. У важкі періоди саме вони оберігали доньку від проблем. Побут сім’я ділить рівномірно. Галя завжди прагнула самостійності, тому поступово звикала й адаптовувалася.
— Просто тепер це трошечки по-іншому, — каже Галя, наголошуючи, — треба обережніше різати, накладати, смажити. Із чайником теж були проблеми, поки я зрозуміла, як наливати той окріп, щоб не ошпаритися. Я беру чашку, наприклад, і ледь нахиляю її над мийкою, потихеньку наливаю воду до того моменту, поки вона не почне переливатися. І все. Були рази, коли чайник плювався і прямо на руку, де з’являлися опіки. Ну й нічого, це ж досвід.
Галя жартує, що лише ніяк не подужає проблеми з сортуванням одягу для прання — треба ж зібрати речі одного кольору.
— А що для тебе в побуті найважче?
— Мабуть, похід у магазин, бо це потрібно робити з кимось.
Пошук роботи: «Люди бачать в тобі не силу, а труднощі»
Ще одне місце, де Галя приймає клієнтів — кабінет у салоні краси «Графиня». Сюди її запросили особисто. Шукали майстра, який зможе робити результативний масаж. Із власниками й колегами, пригадує Галя, швидко знайшла спільну мову. До робочого місця в салоні поруч із домом теж адаптувалася. У кабінеті «Графині» немає вікна, проте висоту масажного столу можна регулювати педалькою.
До цього Галя вже слідкувала за вакансіями масажистів і мала досвід співбесід в інших салонах і студіях, але зовсім протилежний. Каже, такі зустрічі нагадували радше оцінювання, наскільки ти будеш проблемним:
— Як би ти не виглядав, як би не працював, яким би не був активним — люди бачать у тобі не силу, а труднощі, які їм доведеться вирішувати — підлаштовуватись, створювати якісь додаткові умови. Тому зазвичай я не влаштовувалась на роботу в такі салони — було видно, що для них це зайвий клопіт. А от у салоні «Графиня» навпаки — вони бачили в мені потребу.
Соцмережі — місце для самовираження
Робоча й особиста сторінки Галі — результат щоденної творчої роботи й подвійних зусиль. У своєму TikTok та Instagram майстриня показує будні масажистів, знімає жартівливі відео про клієнтів, висвітлює тему інклюзивності й те, як живеться людині з цукровим діабетом і порушеннями зору. Соцмережі для Галі — простір креативу та вияву власної спостережливості. Для цього слідкує за трендами, сезонами та вподобаннями інших.
— Я хочу чути людей. Люблю аналізувати, збирати статистику, розуміти, що покращити, що залишити. І це приємний спосіб комунікації з підписниками — вони бачать, що я на зв’язку, доступна. Що легко прийти й записатися, а я не страшна й не далека, — розповідає Галя.
На повідомлення у месенджерах дівчина відповідає оперативно. У цьому їй допомагає VoiceOver — функція озвучування тексту, що є в кожному Iphone. Коли Галя користувалася телефоном із системою Android, то обирала TalkBack. Коментування працює не лише для текстових повідомлень, а й для клавіш, іконок і зображень.
Аби створювати контент регулярно, Галя вибудувала цілу стратегію. Усі свої ідеї для відео знаходить у житті. А велику частину технічної роботи допомагає втілювати Віра Бардакова — подруга, із якою познайомилися у вокальному ансамблі. Разом дівчата проводять зйомки, монтують і створюють чернетки, щоб пізніше Галя могла сама опублікувати. Відзняти ж короткі лайф-моменти для сториз допомагає мама.
— У мене є бачення, як зняти, що я хочу показати. Навіть покадрово у голові все це є. Потім я вже починаю розповідати план людині, яка мені допомагає. А разом ми знаходимо час, коли зможемо відтворити задумане, — поетапно описує створення контенту Галя.
Перший буст на робочому акаунті був після запуску таргетованої реклами. Це 11 тисяч переглядів на закріпленому відео про послуги масажу. Зняти та змонтувати матеріал допомогла знайома майстриня з манікюру, із якою Галя має подібні смаки у стилях.
— Люди приходять саме на цікаві відео, на картинку. Хоча мені хочеться більше живого контенту. Бо я не ідеальна — і цього не приховую. Ідеальність людям уже набридла, — говорить Галя про свою сторінку в Instagram.
Співає «партію дельфінчика» й викладає вокал дітям
Галя займається музикою з п’яти років. Старшого брата Олексія привели у школу мистецтв, а з ним і її маленьку. Мама дівчини Жанна викладала у цьому ж закладі, тому сонати, п’єси й етюди лунали ще й удома.
Попри те, що Галя здобувала вищу музичну освіту в Харкові, пов’язувати з цим кар’єру не планувала. У період студентства більше бачила себе фотографинею або візажисткою. Після погіршення зору Галя шукала новий напрямок для розвитку.
У 2022-му, перед повномасштабним вторгненням, музика знову повернулася в життя Галі. Тоді до неї звернулася керівниця вокальної театр-студії «Авів» Єлизавета Шерстюк. До ансамблю шукали людей, які зможуть виконувати високі партії. Колоратурне сопрано Галі у цьому ж колективі з усмішками називатимуть «партія дельфінчика». Це про висоту нот, яку могла брати під час розспівування.
— Я помітила, що в мене є проблема пошуку репертуару для себе. Завжди кортить робити щось більше, хочеться опанувати неймовірні висоти. І я готова себе мучити, але робити щось гарне та якісне, — ділиться Галя.
Щоб удосконалювати свій вокал, Галя слухає і розбирає композиції Вітні Г’юстон, Марії Кері, Аріани Гранде. Говорить, що саме зараз дуже хоче вивчити пісню Торі Келлі Don't You Worry 'Bout A Thing. Сімейне фортепіано, на якому грала Галя та її мама, продали. Удома залишили синтезатор. На ньому Галя досі може відтворювати прелюдії Баха, сонати Гайдна, Бетховена; деякі з п’єс — спогади ще часів музичної школи.
Також на клавішах своєї Yamaha, синтезатора, Галя передає власні знання дітям. Зараз вона співпрацює з вокальною студією SoloWay, де вчить маленьких музикантів вокальним прийомам.
Любов до Сум і неадаптованість міста
Галя називає своїм привілеєм знання міста. Дівчина пам’ятає Суми і часто відтворює в голові розмітку вулиць, розташування будівель та архітектурні пам’ятки, особливо на рідній Троїцькій. Місцем сили називає вулицю Театральну.
Але Галя часто помічає, що Суми не адаптовані до людей з інвалідністю. Наприклад, по всьому місту є лише чотири світлофори зі звуковим супроводом. Також відсутня тактильна плитка. Це одна з причин, чому Галя не може ходити з тростиною. Як приклад наводить укриття восьмої школи, що неподалік її дому й констатує: «Просто жовтої сходинки недостатньо». Часто перешкодою для руху стає система паркування, бо власники машин хочуть поставити транспорт ближче до свого дому.
— Я дуже хочу бути самостійною. Це для мене великий тригер. Єдине, через що я сильно страждаю після втрати зору, — це та самостійність, яку мала раніше. Я могла сама піти кудись, сама щось зробити. Я хотіла сама жити, ходити по магазинах. Я все це хотіла. Але це, на жаль, поки неможливо із такими умовами, — наголошує Галя.
Проблеми з інклюзивністю міста Галя обговорює в колі учасників громадської організації «Ініціативи Слобожанщини». Одними з найактивніших називає подружжя Сассів — Дар’ю та Анатолія. Жінка незряча з дитинства, а в Анатолія поганий зір. Галя розповідає, що пара організовує для людей з інклюзією заходи, громадські обговорення, шукає спільноті гуманітарну допомогу: «Вони [подружжя Сассів] намагаються нас усіх поєднати і нам підтримку як емоційну, так і фізичну й навіть фінансову».
