Документальні кадри евакуації людей за допомогою дронів з-під обстрілів. Реальні історії про бійців 3-ї штурмової бригади. Спецоперації ГУР з порятунку заручників. Це все — нові українські фільми, які продюсує сум'янин Дмитро Никифоров.
В інтерв'ю Цукру він розповів, чому після повномасштабного вторгнення почав знімати саме про військових, як змінилася його робота і чому Суми для нього — одне з найкращих міст України.
Продавав книги, грав на барабанах і постійно шукав себе
Дмитро Никифоров не завжди був успішним продюсером, здається, шукав себе ще з дитинства — вчився грати на фортепіано, потім захопився бальними танцями, а згодом — легкою атлетикою.
— Мені не вдавалося знайти заняття, про яке б я міг сказати: «Це моє». Єдине, що мене супроводжує в житті до сьогодні, — вміння грати на барабанах. Цього я навчився у сьомому класі й згодом виступав у багатьох сумських гуртах та кавер-бендах, — пригадує Дмитро.
Після 11 класу він вступив на юридичний факультет СумДУ, бо так хотів батько. Дмитро провчився там лише рік, а потім поїхав до Криму, де працював у готельно-ресторанній сфері.
Коли Дмитро повернувся в Суми, планував вступати на туризм, але документи вже не приймали. Проте через дорогу був ліцей харчових технологій, тож подав заяву туди й вивчився на пекаря-кондитера. На магістратуру Дмитро обрав вже іншу спеціальність — маркетинг, адже розумів, що треба вибирати те, що може допомогти надалі.
— Я постійно був у пошуках себе. На першій своїй роботі продавав книжки, мені тоді було 14 років. Ще з підліткового віку хотів мати особисті кошти й весь час намагався знайти заробіток. Працював в продажах. Починав з дрібного, а з часом з'явилися великі проєкти, — розповідає Дмитро.
Від талант-шоу до великого кіно
У 2017 році Дмитро переїхав у Київ. Поштовхом до цього став його візит за лаштунки шоу «Україна має талант».
— Тоді я побачив процес, де близько 300 людей працювало над картинкою, яку потім бачили мільйони глядачів. Мене це дуже вразило. Зрозумів, що хочу брати участь в чомусь такому масштабному і глобальному, — пригадує Дмитро.
Після цього він «обрубав» всі проєкти у Сумах, і почав далі «шукати себе», але вже у творчості. Саме в той період стартував новий сезон «Х-фактора». Пройшовши три співбесіди, Дмитро став адміністратором павільйону: каже, що це була найнижча сходинка, тож починати довелося з нуля.
Дмитро відпрацював сезон на «Х-факторі». Потім мав ще декілька проєктів на СТБ. Проте згодом телеканал скоротив кількість проєктів. Довелося шукати себе в чомусь новому. Так він потрапив на майданчик зйомок серіалу «Сага» для телеканалу «Україна», де працював адміністратором.
Одна з головних проблем телебачення, за словами продюсера, — це постійний пошук винних у разі форс-мажорів.
— Щось пішло не так, і керівництво шукає, хто винен, замість того щоб виправити ситуацію. У сфері кіно я намагаюся діяти інакше: якщо є проблема, треба якнайшвидше знайти рішення, а не витрачати час на звинувачення, — розповідає Дмитро.
Після цього він потрапив на зйомки фільму «Максим Оса та золото Песиголовця», а вже наступним проєктом стало «Скажене весілля-3», де працював директором знімальної групи. Саме там він познайомився з режисером Любомиром Левицьким — вони здружилися під час роботи над стрічкою.
Завершивши зйомки фільму «Скажене весілля-3», Любомир запропонував йому стати виконавчим продюсером для зйомок короткометражного фільму.
— На проєкті горіли терміни — через три дні вже мали бути зйомки. Мені здавалося, що це організувати майже нереально, але я погодився. І все зробив правильно. З того моменту ми працюємо разом.
«Спадали думки про блокаду та оточення»
У грудні 2021 року Дмитро почав працювати над новим проєктом «Капітан Україна» — блокбастер про журналіста, який бореться з корупцією в Україні. З початком війни довелося закрити цей проєкт. За словами Дмитра, він втратив свою актуальність.
У перші дні вторгнення Дмитро роздумував про поїздку до Сум, де проживає його бабуся. Однак сумнівався, чи вдасться безпечно доїхати до міста та і взагалі вибратися з Києва. Зізнається, одразу з’явилися думки про блокаду та оточення. Зрештою він евакуював батьків і двох молодших братів на Івано-Франківщину.
У той час команда Дмитра намагалася підтримати українців у інформаційному просторі. Спільно зі Службою безпеки України вони створювали мотиваційні відео, роз’яснення подій і звернення, зокрема для російської аудиторії. Ця співпраця продовжується й нині Дмитро продовжує працювати над створенням соціальних відео як продюсер.
Кіно — це спосіб демонструвати силу
На думку Дмитра, український кінематограф зараз активніше розвивається в документальному напрямку. Цей жанр не потребує великих бюджетів, тому й набирає популярності під час війни, пояснює він.
Дмитро вважає, що більшість сценаристів та режисерів показують у своїх працях тугу, печаль і страждання.
Попит на художні фільми про війну в Україні, за словами продюсера, зараз значно зріс. Люди як всередині країни, так і за її межами хочуть зрозуміти, що відбувається насправді. Дмитро переконаний, що якісний український кінематограф може не лише задовольнити цей інтерес, а й стати інструментом для комунікації із зовнішнім світом.
— Ми всі знаємо про американську армію, їхню міць і технології завдяки фільмам. Це гарний спосіб транслювати силу та формувати образ країни. Я вважаю, що українське кіно теж має йти цим шляхом.
На його думку, якщо українські кінематографісти будуть створювати сильні й цікаві проєкти з якісною подачею, попит на такі фільми тільки зростатиме. Важливо, щоб ці стрічки не тільки розповідали про війну, але й мотивували.
Також продюсер переконаний, що якісне українське кіно про війну — це можливість донести важливі меседжі світові.
— Такі фільми можуть показати нашим партнерам, що ось — їхня техніка, їхня зброя. А українці із сильним духом можуть використати це, щоб стати ще потужнішою військовою силою. Це своєрідний спосіб комунікації, який мотивує і пояснює нашу роль у світовій системі безпеки.
Коли головні герої — справжні воїни
Фільм «Йди за мною» став першим серйозним проєктом на військову тематику для Дмитра. Фільм засновано на реальних кадрах, знятих дронами під час рятувальній операції ЗСУ, а у головних ролях — учасники подій.
Влітку 2022 року поблизу Ізюма подружжя на цивільному автомобілі потрапило під вогонь російської армії. Чоловіка поранило, а дружина не могла його покинути. За кілька кілометрів звідти знаходилися військові 93-ї бригади «Холодний Яр». Вони побачили подружжя з дронів, проте не могли підійти ближче до місця події. Тому використали дрони, щоб вивести жінку з небезпечної зони. Згодом вдалося врятувати і чоловіка.
У документальному фільмі вирішили використати кадри, які зняли військові під час рятувальної операції, а також розповіді військових та інтерв'ю з врятованими. Дмитро каже, що головний виклик під час роботи над стрічкою полягав у тому, що знімальний процес треба було завершити всього за один день.
— Доводилося все організовувати власними силами: шукати локації, домовлятися з усіма учасниками процесу, готувати майданчик для зйомок. Звісно, у нас були партнери, які підтримали фінансово. Але час у військових був обмежений — їх відпустили лише на один день. До того ж режисер наполягав на якісній локації з великим простором. Ми розуміли: якщо зйомки розтягнуться на два-три дні, бюджет суттєво зросте.
Зі схожою проблемою команда зіштовхнулася і під час зйомок наступного фільму «Ми були рекрутами». Адже майже всі його герої — військові.
Документальний роуд-муві «Ми були рекрутами» про бойовий шлях Третьої окремої штурмової бригади від режисера Левицького вийшов в український прокат 2 травня минулого року. Деякі кінокритики називають фільм пропагандою, однак Дмитро так не вважає. Про це він раніше розповідав нам в інтерв'ю.
— Планувалося, що зйомки триватимуть 10 днів. Ми склали детальний графік, аби встигнути залучити всіх героїв. Але військових відпустили лише на п’ять днів. Ми перебудували весь процес і впоралися за половину запланованого часу.
Дмитро та Любомир на зйомках фільму «Ми були рекрутами». Фото: Артем Никифоров
Зйомки були складними: без вихідних, з проблемами в логістиці та навіть труднощами з військовою технікою, зокрема броньованими машинами.
— Але попри все ми впоралися. Навіть з повітряними тривогами й небезпечними локаціями вдалося зняти все якісно. Фільм отримав нагороди й позитивні відгуки. Це було нелегко, але результат вартував зусиль.
У роботі з військовими є свої специфічні виклики, розповідає продюсер.
— Ти не можеш просто подзвонити й домовитися, що за три дні потрібен такий-то військовий для зйомок. Усі підпорядковуються керівництву, більшість із них або перебуває на передовій, або виконує бойові завдання. Це вимагає ретельного планування заздалегідь, але навіть тоді ти не можеш бути впевненим, що заплановане технічне оснащення чи військові прибудуть у потрібний час.
Продюсер розповідає, що графік зйомок часто доводиться підлаштовувати під доступність техніки, розклад командирів чи інших учасників знімального процесу.
Зйомки фільму «КІЛХАУС/KILLHOUSE», трейлер якого вийшов у листопаді минулого року, ще не розпочалися. Тизер теж довелося знімати у стислих термінах: п’ять днів на підготовку, три — на зйомки і ще п’ять — на постпродакшн. Знімати по плану почнуть навесні.
— Такий турборежим вимагав максимального зосередження та оперативних рішень. Це було справжнім викликом, але водночас і яскравим досвідом. Коли немає великих ресурсів, доводиться шукати креативні рішення, і це нас загартовує.
Між мистецтвом, бюджетом і логістикою
Дмитро каже, що до його обов'язків входить багато аспектів. Він розв'язує всі питання, що виникають під час роботи, створює комфорт для команди, організовує всі процеси. Люди на майданчику мають концентруватися на творчості, а не переживати через побутові дрібниці, наголошує він.
Основна частина роботи виконавчого продюсера починається зі сценарію. Він аналізує його детально, розбиваючи на окремі складові, і перетворює творчі ідеї на конкретні цифри.
Якщо в сценарії передбачені вибухи, трюки чи інші складні елементи, необхідно врахувати залучення піротехніків, каскадерів та інших фахівців. Продюсер продумує всі деталі й складає план із відповідним бюджетом.
Дмитро зізнається, що робота над фільмами в умовах війни — це постійна боротьба з труднощами.
— Виробництво кіно й без того складне, адже тут усе залежить від логістики, планування та людського фактора. Але коли додається військова логістика, рівень складності зростає в рази.
Іноді зйомки доводиться зупиняти через повітряні тривоги чи затримки техніки, яка не може приїхати через бойові дії. За словами Дмитра, такі моменти вимагають миттєвих рішень, креативності й злагодженої роботи команди.
Наступний крок — організація знімального процесу.
— Замовити техніку, узгодити логістику, подбати про всі деталі, включно з кавою і водою для команди. Все це продюсер контролює від початку й до кінця.
Випити каву з видом на парк «Казка»
Дмитро каже, що із задоволенням попрацював би над проєктом, пов’язаним із Сумами.
— У мене колись була ідея створити проєкт, що розповідав би і про культурні пам’ятки міста, і про видатних особистостей. У ньому хотів би згадати Троїцький і Спасо-Преображенський собори, обласну наукову бібліотеку, молодіжний центр «Романтика».
За словами Дмитра, у Сумах його найбільше надихає архітектура. Зокрема це згадані раніше приміщення бібліотеки та молодіжного центру. Та є ще одне особливе місце — дитячий парк «Казка».
Дмитро вважає, що за останні п’ять років місто «почало нове життя». Почали відкриватися нові заклади, культурні осередки, а також з'явилися нові фестивалі. І це все завдяки молоді, вважає він.
А ще Дмитро бачить зміни в людях: «Раніше мені всі здавалися злішими, а зараз — навпаки».
— Сум'яни знають дещо про єдність. У них дуже добре виходить об'єднатися, коли це необхідно. І це я пам'ятаю ще з часів Помаранчевої революції.
Щодо себе, Дмитро впевнений, що зараз він займається тією справою, якою має.
— Я перебуваю на своєму місці, — впевнено каже він. — У мене є можливість робити те, що я вмію, і приносити користь своїй державі. Я працюю над важливими соціальними проєктами, які мотивують та мають значення для суспільства. Мрію про нашу перемогу та мирне небо над головою, — ділиться Дмитро. — Хочеться, щоб колеги створювали більше мотиваційного контенту, який би надихав людей допомагати армії та підтримував наших військових.
